Гроші та інфляція

Аналіз  сутності грошей, грошових систем та їх еволюція в багатьох народів свідчить про тісний економічний зв'язок грошей і золота. Воно в певний період товарного виробництва виконує роль загального еквівалента, тобто виражає вартість інших товарів, набуваючи при цьому особливої споживчої вартості, стає грошовим товаром. Намагання держав мати якнайбільше золота було причиною численних колоніальних і торгових війн. Багаті родовища золота відкриті в середині XIX ст. у Каліфорнії (США) і Австралії, а у 80-ті роки XIX ст. — у Південній Африці. Зростання видобутку золота і надходження його з цих країн і континентів прискорили витіснення срібла з обігу і зумовили перехід до золотого монометалізму. 

Монетне золото виконувало техніко-економічну підфункцію масштабу цін, тобто шкали  для вираження вагових кількостей металу. До Першої світової війни приблизно 50 % добутого золота йшло на чеканку монет, решта — до сховищ центральних банків і казначейств для забезпечення кредиту й паперових грошей. Обидві частини золота набували грошової форми. 

У роки Першої світової війни більшість  країн припинила чеканку монеті обмежила розмін паперових грошей на золото. Остаточно такий обмін було ліквідовано під час кризи 1929—1938 рр. 

Після Другої світової війни уряд США гарантував іншим державам обмін їх доларових  активів на золото у твердому співвідношенні. У 1971 р. він відмовився від цього зобов'язання, що означало остаточний розрив кредитно-паперових грошей із золотом. Проте досі США зберігають свої запаси золота як надійний резерв міжнародних платіжних засобів і за необхідності продають його або дають під заставу для забезпечення позик за ринковими цінами. 

Із втратою  зв'язку золота з кредитно-паперовими грошима суттєво змінюється структура  грошової маси в розвинутих країнах. Так, у США, Великобританії і Франції в 1815 р. частка золота у грошовій масі становила 33 %, у 1872 р. — 28 %, у 1910 р. —10 %, а з 1970 р. воно (як і срібло) повністю відсутнє. Частка срібла у грошовій масі в 1815 р. становила 34 %, у 1872 р. — 13 %, у 1913 р. — 3 %. У той же час частка банкнот і розмінної монети у 1815 р. становила 26 %, в 1872 р. — 32 %, в 1913 р. — 19 %, в 1980 р. — 26 %. 

Нині  найбільшу питому вагу у грошовій масі цих країн мають поточні  рахунки в банках. Якщо у 1815 р. вони становили 6 %, у 1872 р. — 27 %, у 1913 р. — 68 %, то у наш час — приблизно 75 %. Сучасні гроші мають здебільшого форму записів на рахунках у банках і використовуються для безготівкових розрахунків. Нерідко вони існують у формі сигналів у пам'яті ЕОМ, а їх обіг здійснюється набором кодів тощо. 

Найточніше  визначити величину необхідної для  обслуговування господарського механізму грошової маси дає змогу вивчення законів грошового обігу. 
 
 
 

З історії українських  грошей

«Дзеркало тижня» №33, 02 вересня 2006, 00:00 

Найімовірніше, що термін «гривня» походить від слова  «грива» (загривок, шия) і в епоху  середньовіччя означав обруч, який носили на шиї відомі (знатні) люди не тільки в Русі, а й в інших країнах. 

Слово «гривня» у значенні певної кількості  монет уперше зустрічається в  найдавнішому серед відомих давньоруських  літописів — «Повість минулих  літ». У ньому зазначено, що, прийшовши з Півночі, князь Олег почав панувати в Києві й «установив варягам давати від Новгорода гривень триста на рік, заради миру». Тобто вже в VIII-IX століттях при здійсненні торгових операцій, сплаті данини гривня використовувалася як міра ваги й лічби. 

Викарбувані в X—XI століттях за доби князів Володимира Великого і Ярослава Мудрого монети Київської Русі називалися «златники» і «срібники» і мали на собі давній герб — тризубець, успадкований сучасною Україною. 

Уже в  XI столітті на теренах Русі з’явилися монетні гривні — масовані зливки срібла певної форми і ваги (від 160 до 205 г.), що перебували в обігу до ХV століття. 

Монетні гривні унікальні — більш ніде, крім Русі, як грошова одиниця вони не використовувалися. Відомі кілька типів  гривні: київські, новгородські, псевдокиївські, чернігівські. Київські гривні виготовлялися зі срібла у вигляді шестикутних зливків вагою 160 грамів, новгородські важили 204 грами й мали видовжену паличковидну форму. Псевдокиївські й чернігівські гривні за вагою наближалися до новгородських. Їх виникнення пов’язане зі спробою об’єднати південну і північну гривневі системи різної ваги. Відомі також «татарські» гривні, якими Південна Русь виплачувала данину Орді. 

Усі гривневі монети, крім новгородських, проіснували  до середини — другої половини XIII століття. За часів правління князя Володимира Ольгердовича (1362—1394) чеканили так звані денарії і брактеати, на яких була зображена православна хоругва — тризуб і написи: «Володимир» і «К» (Київ). Новгородські гривні перебували в обігу до кінця ХV століття, а потім поступово були витіснені монетами чужоземних княжих дворів, а пізніше — монетами і паперовими грошима Російської імперії. Із втратою українськими землями державності слово «гривня» поступово зникло з ужитку в цьому значенні. 

У різні  історичні періоди слово «гривня» означало мідну монету в дві з  половиною копійки, потім — три  і, зрештою, назву «гривеник» одержала в народі срібна монета вартістю десять копійок (зберігалася ця традиція, як відомо, і за радянських часів). 

Одночасно з назвою «гривеник» у народі зберігалася  й запозичена з польської мови назва «злотий», що перейшла на срібну монету вартістю п’ятнадцять копійок. 

18 липня  1917 року Центральна Рада, проголосивши  своїм III Універсалом створення Української Народної Республіки (УНР), запровадила в Україні нову національну валюту. Спочатку нею було визначено український карбованець, вартість якого дорівнювала 17,424 частки чистого золота (1 частка — 0,044 грама золота). Слідом за постановою Центральної Ради від 19 грудня 1917 року було надруковано перший грошовий знак УНР — купюра вартістю 100 карбованців. Автором оформлення грошового знака був видатний український художник-графік Г.Нарбут. 

Із випуском нарбутівської стокарбованцевої купюри пов’язаний вибір тризубця як державного герба України. Георгій Нарбут, проектуючи ескіз цієї купюри, звернув увагу на тризубець як знак, характерний для найдавніших національних грошей України — златників і срібників князя Володимира, і включив його в композицію ескізу. За задумом художника, тризубець тут виступав як алегорія створення Української держави.

Після введення купюри в обіг майже одразу були зафіксовані випадки її підробки. З огляду на це, а також деякі  політичні причини (УНР, яка III Універсалом визначалася як складова федеративної Росії, IV Універсалом 22 січня 1918 року проголошувалася «самостійною, ні від кого не залежною державою») Центральна рада 1 березня 1918 року ухвалила закон про запровадження нової грошової одиниці — гривні, що ділилася на 100 шагів і дорівнювала 1/2 карбованця.