Фактори економічного зростання та економічна динаміка в Україні

де a - збільшення коефіцієнта A,%

     k - зростання капіталу,%;

    l - зростання праці,%;

   Наведена модель дає досить реалістичне,але водночас  досить грубе пояснення дійсності.Реалістичне тому, що в  моделі відображено вплив збільшення двох головних ресурсів -праці та капіталу - на зростання обсягів виробництва.[7]

   Огрубленою ж модель є тому,що чинники економічного зростання не обмежуються цими двома фізичними елементами.Зокрема, в результаті  дослідження,здійсненого  Джоном  Кендриком  на основі аналізу даних майже за 90 років (з 1869р. по 1957р.) доведено,що менш ніж половину приросту загального обсягу  виробництва  можна  пояснити  діянням  таких  чинників,як  земля,праця і капітал.Більше половини залежить  від  інших  чинників.Так високі темпи зростання у  післявоєнний  період  пояснюються двома головними "нефізичними" чинниками: "динамікою надолуження" та пероходом до системи змішаної економіки.

   Так високі темпи зростання  у післявоєнній Європі та Японії, крім того,забезпечувалися міжнародним співробітництвом, перебудовою зруйнованого господарства на  принципово  нових  технологічних засадах.Безумовно,що ці два чинники діяли на  боці пропозиції.Водночас почали діяти і чинники зростання на  боці попиту:збільшення державних витрат,рівня заробітної плати тощо.

     Вважається,що поряд  з глобальними у післявоєнний  період діяв і такий  частковий прискорювач  зростання, як  розвиток транснаціональних  компаній.  Сприяли  прискоренню  розвитку світової економіки і прогрес у науковій організації праці  та революція в управлінні.Саме  у  післявоєнні  роки  були  розроблені такі нові теорії управління,як кількісний підхід,системні концепції,ситуаційний підхід.А от вихід із кризи  середини   70-х років був забезпечений структурними перетвореннями економіки:новими технологіями в енергетиці,біохімії,прискореним розвитком сфери послуг,зокрема у банківській і  страховій галузях,а також  частковою  відмовою  від  експансіоністської політики держави,скороченням дефіцитів бюджетів та  обмеження грошової маси.

     Вважається,що коли  розвинуті країни  застосовують  однакові технології,то можна очікувати приблизно однакових темпів їх зростання.Коли ж  ідеться  про  країни,що  розвиваються,то навіть якби вони всі застосували однакові високі технології, темпи зростання в них були б різними через  різне  сприйняття цих технологій.[5]

 

 

 

 

 

1.2. Моделі економічного зростання

 

 Найбільш відомими серед них є моделі Харрода  і  Домара. Англієць Р.Харрод і американець О.Домар розробляли  свої  моделі окремо, та й переслідували різну мету, однак прийшли  до аналогічних висновків.  Тому їх  моделі,  як  правило,  розглядаються в комплексі.

  Модель Харрода-Домара була створена приблизно у той  самий час, що й теорія Дж.М.Кейнса. В зв'язку  з  цим  доцільно порівняти підходи, реалізовані у цих двох моделях.

  Кейнс,  як  відомо,  досліджує  економіку    в    короткотерміновому періоді. Йому  належить  напівжартівлива  фраза про недоцільність зосередження уваги на довготерміновому періоді, тому що в далекому майбутньому всі ми все одно  помремо ("In the long run we are all dead"). У моделі Харрода-Домара,навпаки, досліджується економіка саме у довготерміновому періоді.

   Кейнса цікавила проблема забезпечення рівноваги в умовах повної зайнятості. Харрод помітив, що  сукупний  доход,  достатній для гарантування повної зайнятості в  одному  періоді, недостатній для забезпечення її в інші періоди.  А  додаткові витрати для забезпечення повної зайнятості у нових умовах повинні враховувати існуючий зв'язок (співвідношення) між запасом капіталу та продуктом (К\Y).

  Ключовими елементами моделі  Харрода-Домара  є  величина заощаджень узагалі і схильність до заощадження зокрема. Величина заощаджень, за інших однакових умов, залежить від:

1) ціни або процента, що його  отримує той,  хто,  відкладаючи

споживання, заощаджує кошти;

2) доходу (в тому розумінні, що  вищий  доход  асоціюється   з

більш ніж пропорційно високими заощадженнями);

3) суспільних передбачень, тобто  прогнозів  щодо  ситуації  в

суспільстві та в економіці -  адже  за  будь-якої  процентної

ставки, наприклад, в умовах очікування високої  інфляції  за-

ощадження будуть знижуватися.

          Головні  риси моделі Харрода-Домара:

1. Модель грунтується на так  званій "капітальній" теорії  вар-

тості (за аналогією з "трудовою"  теорією  вартості).  Іншими

словами, приймається, що вирішальне значення для економічного

зростання мають запас капіталу та його  збільшення.  Праці  ж

відводиться підпорядкована роль. В  основу  моделі  покладено,

що при зростанні капіталу відбувається  пропорційне  зростаня

праці, тобто

               ΔL

             -----  = const                                                                      (1.2.)

               ΔК             

Це передбачає, зокрема, незмінність зарплати. Якщо ж праця і  капітал              зростають  у  різних співвідношеннях, то за логікою моделі,  це  означає,  що  або праця або капітал використовуються неповно.

 

2. Модель не  враховує  технологічних   змін,  приймаючи  тех-

нологічний рівень як сталу величину.

                                                       К       ΔК

3. У моделі приймається, що     ---  = -----                                   (1.3.)

                                                       Y       ΔY

 

4.  У  моделі  Харрода-Домара,  як  і  в  більшості   пост-

кейнсіанських моделей, враховано,  що  фактором  стримування

економічної активності (відповідно, і  зростання)  може  вис-

тупати сукупний попит.

     Аналізована модель  грунтується також на тому, що  інвестиції певного періоду визначаються  граничною  схильністю  до заощаджень. Економічне зростання  розглядається  як  функція,

по-перше, граничної схильності  до  заощаджень,  по-друге,  -

співвідношенням:

     К/Y,         

де  К - запас капіталу;

     Y - створений продукт.

 

     Співвідношення К/Y є  коефіцієнтом  зв'язку  між   запасом капіталу  і  продуктом.  Зрозуміло,   що    зменшення   цього коефіцієнта передбачає  зростання  ефективності  використання запасу капіталу.[6]

     Власне величину економічного  зростання можна обчислити у

такий спосіб:

             ΔY                                                                                          (1.4)

     Gr = ---- ,  

               Y

де Gr - зростання;

    ΔY - приріст продукту протягом певного періоду;

       Y - обсяг продукту в попедньому періоді.

 

     Гранична схильність  до заощадження (головний фактор  мо-

делі) 

 

               S

       s  = --- ,                                                                                            (1.5.)

               Y

де  S - обсяг заощадження;

      Y - продукт

 

     Оскільки в моделі приймається, що заощадження дорівнюють інвестиціям (S = І), то гранична  схильність  до  заощадження

набуває вигляду:

                        S         І

                   s = ---  = ---                                                                            (1.6.)

                        Y         Y

 

     У формулі (1.2) І - чисті інвестиції, тобто різниця між валовими інвестиціями і інвестиціями в амортизацію, і вони  тотожні приростові капіталу: І =  К.

     Частка приросту капіталу  у  прирості  продукту  (внесок капіталу у збільшення продукту) позначається k:

 

                         Δk      І

                   k = ---  = ----

                          ΔY     ΔY                                                                           (1.7.)

 

    Виходячи з того, що 

 

                         І                                                          І

                       ---  = s  (1.8.),                                  а ----  = k                     (1.9.)                                          

                         Y                                                        Y

 

і визначивши, що Y = І\s , а Y = І\ k ,  отримуємо  функцію 

економічного зростання:

 

                              ΔY      І k      s

                      Gr = ---- = ----  = --- .                                                          (1.10)

                                Y      І/s      k

 

     Отже, зростання визначається  часткою заощаджень  у  продукті  (через  яку  оцінюється  загальна  схильність  до  заощаджень), віднесеною до коефіцієнта, що показує внесок зростання капіталу у зростання продукту.

     Згідно з формулою (1.4), економічне зростання можна забезпечити або шляхом збільшення заощаджень у  національному  доході, або шляхом підвищення ефективності використання  додаткового капіталу.

     Певного пояснення  вимагає умова щодо рівності  заощаджень та інвестицій ( S = І), і на підставі якої виводиться формула (1.2). Цю умову досить легко довести,  якщо  абстрагувати  від держави як суб'єкта процесу заощадження та такого  чинника,як вплив з-за кордону. Логіка тут така. Обсяг  випуску  за  виключенням спожитої продукції дорівнює інвестиційним  витратам. Під останніми розуміють запланові інвестиції та незаплановані зміни запасів матеріальних цінностей, отже І= Y - С.

     З іншого боку, та  частина  доходів,  яку  домашні  господарства не витрачають на споживання, є заощадженням: S = Y - С. Співставивши два останніх рівняння, доходимо формального висновку про рівність заощаджень та інвестицій: S=І.

     Але така рівність  досягається тоді, коли економіка перебуває у стані рівноваги.  Для  досягнення  такого  стану необхідно, щоб фірми, які інвестують, захотіли вкладати стільки коштів, скільки їх заощаджують домогосподарства.

     Нехай  ми  маємо,  що  заощадження  є  функцією  доходів ( S= s  Y), а інвестиції підприємств  нейтральні  щодо  сукупного доходу (випуску). [4]

    

1.3. Типи економічного зростання

1.3.1. Екстенсивний тип

 

Екстенсивний  тип економічного зростання –  це історично первісний шлях розширеного  відтворення (екстенсивний – від  латинського слова extensivus – що розширюється). У цьому випадку розширення обсягів  виробництва відбувається за рахунок  трьох факторів: (а) основного капіталу (фондів), (б) робочої сили, (в) матеріальних витрат (природної сировини, матеріалів, енергоносіїв).

Для виявлення  ролі кожного з зазначених факторів у збільшенні випуску продукції  застосовується економетрика (наукова  дисципліна, що вивчає кількісні зміни  в економіці). З її допомогою створюються  економетричної моделі зростання національного  господарства. Так при розгляді економічного зростання лауреат Нобелівської премії Роберт Солоу (США) використовував формулу виробничої функції.

Як відомо, виробнича функція показує кількісну  залежність (F) випуску продукції (Y) від основного капіталу (K), праці(L) і “землі” (природних матеріальних ресурсів – N):

Y=F(K,L,N)

Р. Солоу установив, що модель економічного зростання при відсутності технічного прогресу (тобто при екстенсивному  розширенні виробництва) має властивість  постійної віддачі від масштабу збільшення факторів:

ZY=F(ZK,ZL,ZN).

Дана  формула виражає наступну функціональну  залежність. Якщо капітал, праця і  матеріальні витрати зростають  на величину Z, то й обсяг виробництва збільшиться в Z раз. Саме ця властивість характерна для екстенсивного збільшення виробництва: воно прямо пропорційно величині витрачених виробничих факторів.

Екстенсивне економічне зростання – це найбільш легкий шлях господарського розвитку. З його допомогою відбувається швидке освоєння природних ресурсів, а також  удається порівняно швидко скоротити  або ліквідувати безробіття, забезпечити  велику зайнятість робочої сили.[21]

Такий шлях збільшення виробництва має і  серйозні недоліки. Йому властивий  технічний застій, при якому кількісне  збільшення випуску продукції не супроводжується техніко-економічним  прогресом. Але технічний прогрес  є важливим двигуном економічного зростання. По визначенню, технічний прогрес  містить у собі не тільки зовсім нові методи виробництва, але також  нові форми керування й організації  виробництва. Під технічним прогресом  мається на увазі відкриття нових  знань, що дозволяють по новому комбінувати  дані ресурси з метою збільшення кінцевого випуску продукції. На практиці технічний прогрес і  капіталовкладення тісно взаємозалежні: технічний прогрес часто спричиняє  інвестиції в нові машини й устаткування. При екстенсивному економічному зростання випуск продукції підвищується в тім же ступені, у якій зростають  величини використовуваних виробничих основних фондів, матеріальних ресурсів і чисельності працівників, отже на незмінному рівні залишаються  значення таких економічних показників, як фондовіддача, матеріалоємність і  продуктивність праці. Інакше кажучи, загальна ефективність виробництва  залишається, у кращому випадку, незмінної. Отже, не вистачає засобів  не відновлення основних виробничих фондів (будинку, устаткування), фактично не впроваджуються новітні науково-технічні розробки.