Економічна сутність підприємницької діяльності

justify">Слід мати на увазі, що у сфері бізнесу крім суворо формалізова­них зв'язків, заснованих на законодавчих актах, існують неформальні відносини між господарськими суб'єктами: довіра, джентльменство, слово честі тощо.

Об'єктом підприємництва є певний вид діяльності (вироб­ництво, торгівля, інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами), який матеріалізується у вироблюваній продукції (послугах, інформації). Визначальним критерієм тут є не сфера, а зміст діяльності [20, с.19]

Проте слід мати на увазі, що підприємництво може застосовува­тися у всіх сферах економіки, крім тих, втрата державного контролю над якими завдає шкоди безпеці суспільства та здоров'ю людей. Це виготовлення і реалізація зброї, наркотичних засобів, грошових знаків. Подібними видами діяльності можуть займатися лише дер­жавні підприємства.

Такі види діяльності в Україні, як розвідка та експлуатація ко­рисних копалин, ремонт спортивної, мисливської та інших видів зброї, виготовлення та реалізація медикаментів та хімічних речовин, виробництво пива, вина, лікеро-горілчаних виробів, сигарет, медич­на, ветеринарна та юридична практика потребують спеціального дозволу — ліцензії. У такий спосіб державні органи, які видають їх, можуть регулювати і контролювати зазначені види діяльності.

За формами власності та організацією (рис. 1.4) можна виділити такі основні види підприємництва:

Рис.1.4. Види підприємництва за формами власності та організації

 

• індивідуальне — засноване на приватній власності фізичної особи та її праці (фермери, ремісники, що не застосовують постійно найману працю);

• сімейне — ґрунтується на приватній власності громадян-членів однієї сім'ї з можливістю використання найманої робочої сили;

• приватне, або партнерське, — зі створенням юридичної осо­би і обмеженою відповідальністю (малі підприємства, товариства, кооперативи, як правило, користуються найманою працею);

• акціонерне — засноване на власності акціонерів (власники цінних паперів — індивідуми, юридичні особи);

• орендне — береться за відповідну плату на певний час у кори­стування, що дає йому право бути власником результатів праці, до­бі ходів та розпоряджатися майном;

• колективне (народне) — засноване на власності трудового колективу на майно, продукцію і доходи;

• інноваційне — ґрунтується на інтелектуальній власності;

• спільне — створюється об'єднанням майна різних власників [22, с.25].

Перелічені та інші види підприємницької діяльності, наприклад, за контрактом, які створюються на основі угоди менеджера або адмі­ністрації в цілому з власником, або різні форми кооперування можна об'єднати у три групи: одноосібне володіння, товариство, корпо­рація.

В умовах формування підприємницьких структур, особли­во в нашій країні, де багато років панував безроздільний монополізм державного сектора економіки, великого значення набуває чітке ви­значення прав, обов'язків та відповідальності підприємців. Це потре­бує розробки законодавчих актів, у яких вони визначаються, а також здійснення правового, матеріального, фінансового, соціально-еконо­мічного та організаційного регулювання розвитку підприємницької діяльності з боку держави.

Сфера діяльності малих та середніх підприємств визначається доцільністю вироблення продукції невеликими партіями з постійним оновленням номенклатури та асортименту і розрахована на обмежене число споживачів. За умови  насиченості ринку товарами великих підприємств. Малі та середні підприємства знаходять свою комірку в таких сферах, як надання різного роду послуг, зокрема в доопрацюванні виробів, виготовлених на великих підприємствах, з урахуванням особистих побажань клієнтів, виготовлення виробів, які мають стійкий попит на ринку, але які з тих чи інших причин не доцільно виготовляти на великих підприємствах, кооперація з великими підприємствами при виготовленні запасних частин чи навіть в утилізації відходів великих підприємств, ризиковому бізнесі. Тому сферою діяльності малих та середніх підприємств в більшості випадків є місцевий ринок, хоча зазначені підприємства на певних корпоративних засадах можуть з успіхом функціонувати і функціонують як на загальнонаціональному, так і на світовому ринках [4, с.164].

2. Функції малого бізнесу та критерії його визначення

 

Роль малих та середніх підприємств визначається через функції, які вони виконують у народному господарстві. До таких функцій належать:

-         здатність оперативно реагувати на зміни конюнктури ринку, що надає ринковій економіці необхідної гнучкості;

-         здатність мобілізувати значні економічні ресурси;

-         сприяння прискоренню розвитку науково-технічного прогресу;

-         сприяння помякшенню соціальної напруги в суспільстві та демократизації ринкових відносин і ряду інших [23. С. 30].

Виходячи з ролі, яку виконують малі та середні підприємства у народному господарстві, та виходячи зі значення їх у ринковій економіці, можна з упевненістю констатувати, що такі підприємства є важливою складовою ринкового механізму. Без нього ринкова економіка не може існувати. Тому його становлення, функціонування та розвиток поряд із великим бізнесом має бути стратегічною політикою держави, особливо в умовах переходу від адміністративно-командної економіки до ринкової.

Слід підкреслити, що малий та середній бізнес не варто розглядати, як винятковий засіб з формування соціально-орієнтованої економіки та подолання існуючої соціально-економічної кризи ізольовано від великого бізнесу. Тільки завдяки організаційному поєднанню малого, середнього та великого бізнесу можливе стійке економічне зростання за умови регулюючої політики з боку держави.

Існують декілька критеріїв, за якими можна віднести те чи інше підприємство до малого або середнього. Ці критерії узагальнені для усіх країн, хоча не всі вони застосовуються для характеристики малого та середнього бізнесу. Це відбувається внаслідок відмінностей національних економік різних країн. Усі відмінності полягають у різниці їх 10 рівня розвитку економіки; 2) рівня розвитку продуктивних сил; 3) типу економічної системи; 4) прийнятої моделі господарювання (організації економіки); 5) національних умов.

Загалом, малі та середні підприємства визначають за такими критеріями:

1) чисельність працюючих;

2) обсяги продукції, що виробляється, наданих послуг, продажу;

3) вартість фондів, що використовуються;

4) використання енергії;

5) ступінь спеціалізації в управлінні;

6) належність підприємства до формального або неформального сектора економіки.

Так чи інакше, але необхідність визначення категорії малі та середні підприємства важлива з огляду на ту політику, яка проводиться або буде проводитись по регулюванню середовища та вжиттю відповідних заходів щодо сприяння підприємницькій діяльності [6, с.11].

Існують два рівні підходів по зясуванню питання визначення критеріїв, за допомогою яких можна було б проводити поділ підприємств на малі, середні та великі в залежності від розміру.

Перший – це міжнаціональний та рівень міжнародних організацій, а другий – рівень національної держави.

Так, по країнах ОЕСР обрано основним критерієм для визначення малих та середніх підприємств чисельність працюючих. Зауважимо, що даний критерій найуживаніший у більшості країн.

Згідно з критерієм ОЕСР виділяє такі групи підприємств:

-         досить малі підприємства  - від 1 до 19 працівників;

-         малі підприємства – від 20 до 99 працівників;

-         середні підприємства – від 100 до 499 працівників;

-         великі підприємства – 500 і більше працівників [29].

Хоча критерій чисельності працюючих і визначальний, але він не є всеохоплюючим та універсальним. Внаслідок чого він може підпадати під вплив багатьох параметрів, що характеризують підприємство або галузь, в якій воно функціонує. На кількісний критерій класифікації підприємств за розміром можуть впливати:

1) рівень фондоозброєності та фондовіддачі;

2) рівень технології, що застосовується;

3) обсяг продукції, що випускається;

4) обсяг енергії та тепла, що витрачаються;

5) сезонність виконання робіт та інше.

Крім цього, в залежності від національних умов, є країни, де підприємство формально за класифікацією відноситься до категорії середніх, але є відносно великим.

Виходячи зі сказаного, треба обирати декілька критеріїв для визначення підприємств малого та середнього бізнесу, щоб у названий сектор економіки потрапляли ті групи підприємств, яким дійсно необхідна підтримка та відповідне регулююче середовище. Це дасть змогу більш ефективно використовувати ресурси і з меншими видатками для держави проводити політику сприяння підприємництву.

Необхідно звернути увагу на таке поняття, як мікропідприємство, яке застосовується для підприємств неформального сектора. Це необхідно для врахування різноманітних характерних рис сектора малого та середнього бізнесу.

Поряд з кількісними практикується використання і якісних характеристик, приблизний перелік яких містить такі критерії:

1) менеджмент – незалежний, оскільки менеджер, як правило, виступає в ролі власника фірми.

2) капітал – забезпечує власник, як приватна особа або декілька приватних осіб.

3) область виробництва – місцева, хоча ринок збуту не повинен бути місцевим.

4) підприємство – невелике при співставленні з найбільшими конкурентами в його секторі.

В Україні діючим законодавством в якості критерію для віднесення підприємства до категорії малого передбачено:

-         обсяг господарського обороту;

-         максимальна чисельність працюючих у залежності від галузі.

На додаток зазначимо, що згідно з законами, малі підприємства можуть здійснювати власну діяльність у будь-якій галузі на засадах будь-яких форм власності. Багатопрофільні підприємства належать до малих, за критерієм того виду діяльності, який займає найбільшу частку в обсязі реалізованої продукції або наданих послуг [16, с.27].

Малі та середні підприємства завжди можна віднести до того чи іншого виду, тієї чи іншої форми власності. Тому, відповідно до закону України “Про власність”, можуть діяти підприємства таких видів:

1. Малі індивідуальні (особисті) підприємства - засновані на особистій власності фізичної особи та винятково його праці;

2. Малі сімейні підприємства - засновані на власності та праці громадян України - членів однієї родини, що проживають разом;

3. Малі приватні підприємства — засновані на власності окремого громадянина України, з правом найму робочої сили;

4. Малі колективні підприємства - засновані на власності трудового колективу, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;

5. Малі державні підприємства - засновані на державній власності;

6. Малі державно-комунальні підприємства - засновані на власності адміністративно-територіальної одиниці;

7. Малі спільні підприємства — змішана форма власності;

8. Малі підприємства іноземного громадянина — засновані на власності юридичних осіб та громадян інших держав [22, с.14].

За правовим статусом і формою господарювання малі та середні підприємства розглядають як: одноосібні; кооперативні; орендні; господарські товариства.

3. Особливості середовища розвитку малого бізнесу в Україні

 

Передісторія малого підприємництва в Україні така ж, як і в інших республіках колишнього СРСР: з 1986р. почали діяти кооперативи, як попередники приватного малого бізнесу, а після 2000 р. розгорнулася діяльність малих підприємств як юридично узаконеної форми підприємництва.

Спеціального закону, що визначає всі умови діяльності малих підприємств, в Україні поки ні, хоча проекти подібного закону розроблені і знаходяться на розгляді в різних інстанціях.

Різні сторони діяльності малих підприємств регламентуються відповідними законами, що стосуються всіх суб'єктів господарювання: про власність, про оренду, про підприємства, про підприємництво, про господарські товариства, про спільні підприємства, про оподатковування, про банкрутство й іншими. У цих законах, за невеликим винятком, не виділяються окремо правила, що відносяться до малих підприємств. Виключенням з'явилося те, що в законі "Про оподатковування доходів підприємств і організацій" передбачалися пільги по податку на доходи деяких категорій малих підприємств у промисловості, будівництві і сільському господарстві, що згодом були анульовані [27].

Серед видів діяльності малих підприємств дотепер значно переважають роздрібна торгівля (28%), промисловість (19%) і будівництво (16%), а серед кооперативів — будівництво (35%) і промисловість (27%). Тенденція в галузевому розподілі малих підприємств і кооперативів такі, що скорочується частка підприємств, що займаються виробництвом, а росте частка тих,що займаються торгівлею і посередницькими послугами, а також фінансових і страхових компаній, у тому числі бірж і брокерів.

Фахівці з перехідної економіки виділяють чотири фази становлення сектора малого і середнього бізнесу: зародження, бурхливий ріст, насичення і саморегуляція з відповідними структурними перетвореннями. Такі країни, як Польща, Чехія, Угорщина, досягли четвертої фази. Словаччина, Словенія, країни Балтії наближаються до третьої фази. Румунія, Болгарія, Албанія, Росія знаходяться на різних ділянках фази бурхливого росту. За усередненими оцінками перша фаза займає один рік, друга — 2-3 року і третя — менш року.