Вагому  роль відводили створенню ринкової інфраструктури – раніш не існуючих фондів і товарних бірж, комерційних  банків, страхові компаній, служб зайнятості та інших.

       Нарешті, соціальна підтримка передбачувала полегшення труднощів, з якими зіткнулося населення при переході до нових відносин.

       Характеризуючи  процес переходу України, слід відмітити, що він виявився дуже болісним. Плановій економіці радянського типу, яка  склалась в Україні (а також республіках СРСР), не було більше в жодній країні світу. Тому шлях до ринку виявився новим та всі завдання доводилось вирішувати, спираючись тільки на власні сили та інтуїцію. На жаль, отриманий досвід не можна назвати вдалим. З одного боку, у влади, що проводила реформи, була відсутня комплексна програма дій, тобто чіткий план економічних перетворень. З іншого, ситуацію посилювали постійно виникаючі кризи, що мали різноманітне походження.

       В результаті економічна система, що склалася в нашій країні на сьогоднішній день, має суттєві недоліки й зберігає деякі риси планової економіки, причому далеко не позитивні. Так, не дивлячись на проведену приватизацію, значна частина крупних підприємств продовжує залишатися в руках державного сектора. Ці підприємства тісно пов’язані з політичною владою та дякуючи цьому користуються значними привілеями (наприклад, податковими). Малі та середні фірми, засновані на приватній власності, розвиваються досить повільно. Саме вони несуть найтяжчий тягар податкових стягнень. В результаті прибутки приховуються від податкової інспекції, й поширюється нелегальний бізнес.

       Держава до сих пір не впорядкувала законодавчо-нормативне поле господарської діяльності. Як відмічає більшість бізнесменів  та спеціалістів в області права, існуюча система законів досить заплутана, супротивна й не створює стимулів до підприємництва. Тому ріст економіки хоча й відбувається, але дуже уповільненими темпами.

       Через недостачу фінансових ресурсів, які  важко заробити в існуючих умовах, практично неможлива купівля новітнього обладнання за кордоном. Тим паче неможливо виконувати науково-дослідницькі роботи в Україні, так як вони не тільки потребують значних капіталовкладень, але й віддача від них з’являється тільки через тривалий час. Тому основна маса продукції, яка випускається вітчизняними підприємствами, безнадійно застаріла на світовому ринку, а шанси наздогнати стрімкий прогрес дуже малі.

       Соціальної  допомоги різко збіднівши прошаркам  населення держава або не надає, або її розміри сміхотворні. Треба  нагадати, що на протязі багатьох років рівень офіційно встановленої мінімальної заробітної плати у країні був в три рази менший за прожитковий мінімум (рівень доходу, за якого людина може задовольнити свої основні потреби)!

       Величезні масштаби криміналізації економіки  та корупції керуючих працівників ще більш погіршують становище. В результаті населення перестало довіряти владі так, як воно довіряло їй в період планової економіки.

2.3. Механізм регулювання економічних процесів 

       Ринковий  механізм — спосіб (форма) організації та функціонування відносин між суб'єктами господарювання, що базується на принципах економічної свободи, вільної взаємодії попиту і пропозиції, вільного ціноутворення, конкуренції.

       Ринковий  механізм (рис.2.3.1)

Рис. 2.3.1 – Переваги та недоліки ринкового механізму

       Планово-державний  механізм (адміністративно-командна система  управління) — це жорстко централізоване, тотальне державне управління соціально-економічним  розвитком країни на основі директивного плану.

       Планово-державний  механізм (рис. 2.3.2)

       Рис. 2.3.2 – Переваги та недоліки планово-державного механізму 

       Залежність  ефективності економіки від державного втручання показано на рис. 2.2.3, де точка О відображає стан, коли регулювання економіки здійснюється тільки ринковими регуляторами, без державного втручання; точка Т — ринкові регулятори не діють, управління здійснюється тільки державою; точка А — оптимальне поєднання ринкових і державних регуляторів, яке забезпечує максимальну економічну ефективність (точка М) (рис. 2.3.3) 

Рис. 2.3.3 - Залежність ефективності економіки від державного втручання 

       Змішане управління національною економікою —  система управління, яка базується  на плюралізмі (різноманітності) форм власності та органічно поєднує  переваги ринкових і державних регуляторів.

       Характерні риси змішаної системи управління.

       Основним  регулятором економічних процесів виступає ринковий механізм. Державне регулювання економіки доповнює ринкові важелі.

       Система поєднує гнучкість ринкового  саморегулювання, що забезпечує високу економічну ефективність виробництва, можливість задоволення численних і швидкоплинних особистих потреб і стійкість державного управління, необхідного для задоволення соціальних потреб суспільства.

       Забезпечується  реалізація вищих макроекономічних цілей: макроекономічна ефективність і конкурентоздатність, соціальна справедливість, стабільне економічне зростання.

       Поряд з ринковими і державними макроекономічними  регуляторами формується (насамперед у західноєвропейських та скандинавських країнах) ще один елемент управління — інститут соціального партнерства.

       У сучасних умовах управління розвитком  національної економіки передбачає врахування рішень наднаціональних, міждержавних органів, а також корпоративного управління.

       Механізм  макроекономічного регулювання  ринкової економіки змішаного типу — система макроекономічних регуляторів, що складається з таких основних елементів:

1. ринкові регулятори;
2. важелі державного впливу на економіку (державне регулювання);
3. корпоративне управління;
4. інститут соціального партнерства.

       Інститут  соціального партнерства виконує функцію узгодження (пошуку консенсусу — лат. згода, одностайність) загальнодержавних і групових інтересів у соціально-економічній сфері (доходів, зайнятості, умов праці тощо) шляхом переговорів, консультацій і досягнення домовленостей за участю представників цих груп.

       Трипартизм  — соціальне партнерство, яке  забезпечується завдяки взаємодії  трьох суб'єктів: держави (в особі  її органів чи уповноважених), роботодавців (їхніх спілок, асоціацій, гільдій) і  робітників (в особі профспілок).

       Характеристика країн економічного лібералізму й економічного дирижизму (рис. 2.3.4)

Рис. 2.3.4 - Характеристика країн економічного лібералізму й економічного дирижизму 

       1 Найбільший державний сектор  в Австрії — 30 %.

       2 У Швеції — понад 50 %.

       Змішана система макроекономічного регулювання притаманна країнам з розвиненою ринковою економікою. Маючи спільні риси, вона характеризується певними національними особливостями. Виділяють два основні види регулювання — економічний лібералізм, економічний дирижизм та кілька моделей ДРЕ.

       Економічний лібералізм (лат. — вільний) — система  соціально-економічних відносин, у  якій домінують ринкові регулятори, а роль держави зведена до мінімуму.

       Економічний дирижизм (лат. — керований) передбачає значний вплив держави на соціально-економічний розвиток країни.

       Моделі  державного регулювання економіки

       Американська  — лібералізована система управління національною економікою, у якій основний акцент переноситься на ринкові регулятори економічних процесів; державне регулювання  зводиться до використання правових і опосередкованих методів з метою створення "правил гри" і сприятливих умов для розвитку бізнесу.

       Японська  — централізоване регулювання соціально-економічного розвитку країни з боку держави на основі використання переважно економічних, опосередкованих та неформальних методів ДРЕ. Домінує психологія колективізму, солідарності, підпорядкування особистих-інтересів колективним і державним.

       Шведська  — управління соціально-економічним  розвитком країни на основі активного  втручання держави у процес розподілу і перерозподілу доходів, створення сильної системи соціального захисту населення, домінування ідей рівності й солідарності.

       Німецька  — система управління національною економікою з активним використанням  ринкових регуляторів, насамперед конкуренції, і створенням на державному рівні ефективної системи соціального захисту громадян.

2.4. Відносини власності як елемент економічної системи

 

     Соціально-економічною  основою функціонування економічної  системи є відносини власності. Власність як комплекс відносин, багатомірне та багаторівневе явище, і соціально-економічний процес характеризується поліфункціональністю і полірезультативністю.

     Структурна  складність відносин власності виявляється  у багатоаспектності процесу  її історичного розвитку. Розрізняють соціальні, політичні, морально-психологічні та, навіть, ідеологічні аспекти власності, Однак найважливішими є економічне і юридичне розуміння власності, які не слід ні ототожнювати, ні протиставляти.

     Власність в економічному розумінні є історично  і логічно визначеною. Як соціально-економічна категорія вона визначається ступенем розвитку продуктивних сил і характеризується системою об'єктивно обумовлених, історично мінливих відносин між суб'єктами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що характеризуються привласненням засобів виробництва та його результатів.

     Інакше  кажучи, соціально-економічна сутність власності розкривається і реалізується в площині взаємодії "людина - людина".

     Власність же в юридичному розумінні відтворюється системою зв'язків "людина - річ". Як юридично-правова категорія власність відображує майнові відносини, свідомі, вольові взаємозв'язки юридичних і фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріпляються системою відповідних прав власності.

     Для аналізу економічного змісту власності  важливе значення має розуміння  взаємозв'язку і розмежування відносин власності та економічних відносин. Часто ці поняття ототожнюються, що не є виправданим.

     По-перше, відносини власності є сутнісними, системоутворюючими, тобто визначають характер функціонування і розвитку комплексу відносин відтворення, пронизують кожний його елемент, але не відбивають усієї різноманітності їхніх вторинних та інших похідних форм.

     По-друге, власність характеризує діалектику взаємозв'язку економічних та юридичних відносин і форм, соціально-економічної сутності та матеріально-речового змісту. В такому розумінні власність більш містка категорія, ніж система економічних відносин.

     Повніше і глибше зрозуміти сутність відносин власності допоможе аналіз їхньої структури. Структура власності, як і будь-якої складної системи, багатобарвна і різноманітна. Розглянемо її класифікацію за основними системоутворюючими і структуровизначальними критеріями: внутрішньо-генетичним; суб'єктами і економічними рівнями; об'єктами; типами, формами та видами власності.

     Найважливішою для розкриття сутності відносин власності і водночас найскладнішою  для розуміння є структура  власності з внутрішньогенетичної точки зору. Внутрішню побудову відносин власності через взаємодію відносин привласнення і відчуження розкриває рис. 2.4.1.

     Відносини привласнення засобів виробництва  та його результатів - основа відносин власності.