Економічна система суспільства: сутність, структура, типи

       Отже, що складнішим стає економічне життя  суспільства, то більше буде різних дійових  осіб (суб'єктів) економіки.

       Саме  суб'єкти економічної системи безпосередньо  здійснюють перетворювальний процес у суспільстві, оскільки кожен з них має свої функції, обов'язки, права, відповідальність. Між економічними суб'єктами виникають певні відносини, утворюються зв'язки. Економічні суб'єкти у кожному суспільстві, у кожній країні виконують саме їм притаманні функції, не підміняючи одне одного, а всі разом утворюють багатобарвний економічний світ, де один залежить від іншого, де злагодженість дій корисна як окремому суб'єкту, так і народному господарству, економічній системі суспільства загалом.

       Існує два підходи до періодизації розвитку людського суспільства:

       Цивілізаційний  підхід передбачає перехід розвитку людства від цивілізації до цивілізації  і в основі переходу лежать зміни  в усіх сферах функціонування суспільства.

       Відомий американський вчений Морган в своїй книзі „Первісне суспільство" виділяє три стадії розвитку суспільства: епохи дикості, варварства, цивілізації. В розвитку цивілізації виділяють такі типи:

1. доіндустріальне суспільство — домінує ручна праця  та натуральне господарство;
2. індустріальне суспільство – домінує машинна праця;
3. постіндустріальне суспільство, - в основі лежить праця техніки. Що оснащена комп’ютерною технікою..

       Формаційний підхід пов'язаний з іменем Маркса. Відповідно до нього розвиток людства  йде від формації до формації і в основі переходу лежать зміни в економічній структурі, суспільстві. Маркс виділяє три формації:         '

1. первинна (охоплює первісний та аратський спосіб виробництва);
2. вторинна (базується на приватній власності, охоплює рабоволодіння, феодалізм, капіталізм);
3. комуністична.

       Однак ці системи суттєво розрізняються  і механізмом господарювання, і домінуючим об'єктом власності, і різноманітністю  суб'єктів економічної діяльності.

       Виділяють такі основні типи економічних систем:

1. традиційна (натуральне господарство);
2. ринкова;
3. адміністративно-командна (АКС);
4. змішана (ринкова економіка змішаного типу);
5. перехідна.

       Традиційні  економічні системи ґрунтуються  на звичаях, обрядах тощо, які завжди передавались із покоління до покоління. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти. Зазвичай такі економічні системи недостатньо сприймали технічний прогрес і все нове, що породжує динамізм розвитку суспільства.

       Основними рисами традиційної системи є  те, що:

1. виробництво, розподіл та обмін базуються на звичаях, традиціях, культових обрядах. Релігійні і кастові цінності первинні щодо нових форм економічної діяльності;
2. спадковість і кастовість чітко визначають економічну роль індивідів;
3. соціально-економічний застій «рельєфно» виражений, оскільки економіка розвивається досить повільно, протягом багатьох десятків років;
4. розвиток техніки обмежений, оскільки він об’єктивно підриває підвалини традиційної системи;
5. стійке перевищення темпів зростання чисельності населення над темпами економічного розвитку, тому наявні високий рівень безробіття і низька продуктивність праці;
6. зубожіння і бідність основної маси населення;
7. нерозвинутість ринкових відносин і ринкової інфраструктури, слабкий виробничий потенціал у країні в цілому.

       Зважаючи  на викладене, нині країни з суттєвими елементами традиційної економіки є постачальниками сировини та матеріалів у світове господарство, виступають ринком збуту готової продукції для розвинутих держав.

       Командна, або адміністративно-командна, система: всі ресурси, як правило, становлять власність держави, яка й здійснює централізоване управління на всіх його рівнях. Тут держава вирішує, що, як і для кого виробляти.

       Характерними  рисами даної системи є:

1. суспільна (державна) власність практично на всі фактори виробництва (ресурси), які відокремлено нікому не належать, навіть господарюючим суб’єктам (підприємствам);
2. колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічної діяльності;
3. централізоване виділення підприємствам ресурсів для виконання державних планів та централізоване ціноутворення;
4. практично відсутня конкуренція, оскільки планом передбачається виробництво рівно такої кількості продукції, яка необхідна для задоволення потреб на відповідний період. Звідси — монополізм виробників і панування їх над споживачами.

       Суттєвим  недоліком такої економіки є  те, що вона не створює дійових економічних  стимулів на мікрорівні, не чутлива  до запитів конкретного споживача. Ця система ґрунтується на обмеженій  диференціації доходів для більшості  споживачів, що є гальмом економічного розвитку країни в цілому, оскільки недостатньо стимулюється високопродуктивна праця.

       Разом з цим такій економіці притаманний  і цілий ряд достоїнств (переваг): по-перше, вона має великі можливості оперативного нагромадження виробничих ресурсів і концентрації, перерозподілу їх у пріоритетні галузі та сфери; по-друге, такий перерозподіл ресурсів дозволяє забезпечити повну (хоч і не завжди раціональну) зайнятість населення, уникнути хронічного масового безробіття та зубожіння; по-третє, держава, враховуючи суспільні потреби та інтереси, забезпечує за рахунок централізованих коштів усім громадянам певний рівень освіти, медичного обслуговування, вирішує цілий ряд інших соціальних проблем.

       Ринкова економіка ці питання вирішує  через ринок, ціни, прибуток, витрати. Серед характерних рис ринкової економіки можна виділити такі:

1. панування приватної власності на виробничі і трудові ресурси;
2. ринкова (стихійна) система координації та управління господарською діяльністю людей;
3. дотримання принципу свободи підприємництва і вибору сфери діяльності, свобода вкладення капіталу туди, коли і де бажано його власнику. Аналогічне стосується і споживача у разі наявності в нього коштів;
4. поведінка учасників (суб’єктів) ринкових відносин в основному диктується особистими, егоїстичними інтересами. Але саме таким чином, через погоню за власними інтересами, досягається в суспільстві досить висока реалізація суспільних економічних інтересів;
5. кожен господарюючий суб’єкт прагне до отримання максимуму прибутку, самостійно приймає рішення і діє на свій страх і ризик;
6. економічна влада окремих виробників і споживачів так «розсіяна», що деякі з них не мають реальної можливості, щоб якось відчутно змінити ситуацію на ринку. Тут діє так звана вільна конкуренція «всіх проти всіх», а також припускається, що немає необхідності державі втручатися у функціонування системи «вільного» ринку.

       Змішана економіка базується на широкому розмаїтті форм власності та господарювання.

                      В змішаній економічній системі  домінує недосконала конкуренція. Вона може бути подана одним з трьох видів:

1. монополістична конкуренція – незалежні один від одного продавці пропонують подібні товари, тобто вони задовольняють одну й ту ж потребу, намагаючись надати їм особливі якості.
2. олігополістична конкуренція – декілька великих підприємств забезпечують основне виробництво товарів.
3. чиста монополія – товар пропонується одним продавцем

      Останнім  часом посилилися дискусії навколо  понять "змішана" і "перехідна" економіка. Безперечно, це не тотожні  поняття.

      Змішана економічна система, яка характеризує сучасні розвинені країни, еволюціонувала з економіки чистого ринку, врахувала його недоліки і відмови. Сучасні розвинені економічні системи характеризуються різноманітністю форм власності та господарювання, якісними зрушеннями у відносинах приватної власності, конкурентному механізмі, значною економічною роллю держави, прогнозуванням соціально-економічних процесів тощо.

      Перехідна економічна система характерна для  країн, які звільняються від недоліків  адміністративно-командної системи. В таких умовах трансформаційні  процеси відбуваються суперечливо, бурхливо, з гострими соціально-економічними потрясіннями, кризовими явищами.

      Саме  таке становище характерне для сучасної України, інших країн, що утворились на терені колишнього СРСР, усіх країн, що відходять від командно-адміністративної моделі.

      Для жодної країни немає однозначних  і загальновизнаних шляхів розвитку та безболісних рецептів досягнення добробуту і прогресу. В розбудові сучасної економічної системи слід всебічно використовувати надбання і досвід функціонування світової цивілізації, враховуючи при цьому власні специфічні умови, можливості та ментальність.

       Зрозуміло, що всі згадані економічні системи не існували і не існують в чистому вигляді, оскільки різні форми господарювання, управління і координації економічної діяльності функціонують паралельно, доповнюють одна одну, а часто навіть органічно переплітаються.

       Кожен з них має свій механізм регулювання економічних процесів. Так, регулятором ринкової економіки є ринковий механізм, АКС — планово-державний (адміністративно-командна система управління), ринкової економіки змішаного типу — змішана система регулювання. 

     2.2. Особливості перехідної економіки України 

       Перехід командно-адміністративної економіки  України до ринкових відносин почався  з розпадом СРСР (наприкінці 80-х –  на початку 90-х рр.XXст.). Необхідність зміни економічної системи пояснювалась накопиченими у країні негативними тенденціями, зокрема:

1. тривале централізоване планування призвело до послаблення господарської ініціативи підприємств;
2. надмірний монополізм виявився не в змозі гнучко реагувати на досягнення науково-технічного прогресу та перебудовувати виробництво на виготовлення перспективних товарів;
3. чорний ринок досяг непомірних розмірів;
4. галузі, які виробляли споживчі товари, стали відігравати досить незначну роль в порівнянні з військово-промисловим комплексом;
5. майже повна відсутність приватного бізнесу призвела до зникнення підприємництва, котре являється однією із рухаючи сил суспільного прогресу;
6. знизилась конкурентоспроможність вітчизняної продукції на світовому ринку.

       В процесі переходу України до ринкових принципів господарювання вирішувалися різні завдання. Роздивимося найосновніші з них.

       Лібералізація означала усунення тотального втручання  держави в економічне життя. Було відмінено централізоване планування, кожний отримав право вільно займатися  будь-яким бізнесом, встановлення цін  було покладено на самих виробників.

       В рамках приватизації державна власність  була передана до рук приватного сектору. В результаті з’явилися індивідуальні  підприємства, акціонерні підприємства, спільні фірми та інші форми приватного бізнесу.

       Структурна  перебудова економіки зачепила зміни в співвідношенні між галузями, особливо між тими, які виробляють товари споживання та засоби виробництва. Рівновагу між галузями встановлювалася за рахунок перерозподілу всіх видів ресурсів – матеріальних, трудових та грошових. Іншими словами, частина ресурсів вилучена із занадто розвиненого військово-промислового сектора та направлялась на підприємство, що випускала продукти для населення.

       У ході фінансової стабілізації скоротилися  темпи інфляції (підвищення цін, які  із фіксованих «перетворилися» на вільні, тобто самостійно встановлені виробниками).