Найоб’єктивнішою інформацією про стан внутрішньої та зовнішньої конкуренції можна вважати самооцінку підприємств. Дані табл. 1.4 показують, що до 2007 р. усе менше підприємств оцінювали конкуренцію як значну [21, с.13]. Відповідно зростала оцінка конкуренції як помірної.

       Таблиця 1.4

Ступінь відчутності внутрішньої конкуренції  підприємствами України, %

 

       Водночас  збільшується частка підприємств, які зазначають, що конкуренція у відповідному виді економічної діяльності посилюється (табл. 1.5) [18, с.24]. У промисловості та будівництві з 1998 по 2007 р. рівень відчутної конкуренції підвищився, а на транспорті залишився незмінним. Єдиним видом діяльності зі слабкою відчутністю конкуренції є сільське господарство, хоча в динаміці спостерігається підвищення. Знизилася конкуренція в торгівлі, що можна пояснити зростанням кількості супермаркетів у містах: малі підприємства, які потрапили в зону їх охоплення, природно, не витримали конкуренції і були змушені закриватись або переміщуватись у менш зручні, з точки зору припливу покупців, пункти.

       Таблиця 1.5

Ступінь відчутності внутрішньої конкуренції  підприємствами окремих видів економічної діяльності, %

 

       Українські  підприємці зазнають конкурентного  впливу також з боку товаровиробників близького та далекого зарубіжжя. Зокрема, як показано на рис. 1.4 [5, с.19], види економічної діяльності з 1-го по 7-й найсильніше відчувають конкуренцію з боку вітчизняних товаровиробників і меншою мірою - з боку зарубіжних економічних агентів. Легка, хімічна й нафтохімічна промисловість, машинобудування більше, ніж інші галузі, відчувають зовнішній конкурентний тиск.

       Отже, за час переходу України до ринкових умов господарювання рівень конкуренції зріс, але темпи зростання неоднакові на різних ринках і в різних сферах діяльності. Зіставлення даних про динаміку фінансово-економічних показників і даних щодо відчутності внутрішньої конкуренції (табл. 1.4) дає змогу зробити припущення про їхній взаємозв'язок:

       - хоча в промисловості відчутність  внутрішньої конкуренції нижча,  ніж на транспорті і в торгівлі, її рівень підвищився на кінець 2006 p., що стало одним з факторів зростання фінансово-економічних показників на фоні майже незмінних збитків;

Рис. 1.4. Оцінка відчутності конкуренції в розрізі видів економічної діяльності з боку вітчизняних та зарубіжних товаровиробників 

       

•  у будівництві спостерігається аналогічна ситуація;
• транспорт і роздрібна торгівля характеризуються приблизно однаковим рівнем відчутності конкуренції, спостерігаються незначні коливання фінансово-економічних показників;
• найнижчий рівень відчутності конкуренції спостерігається в сільському господарстві, але у 2005-2007 pp. різко збільшилися фінансовий результат і рентабельність. Певну роль у ньому відіграв фактор зростання відчутності конкуренції.

 

РОЗДІЛ  ІІ. ПЕРСПЕКТИВИ ПОКРАЩЕННЯ КОНКУРЕНТНОЇ БОРОТЬБИ В УКРАЇНІ:

       21. Необхідність державного регулювання економіки

       Саморегулювання ринку як спосіб управління економікою було властиве для епохи вільної конкуренції. У другій половині XIX ст. у зв'язку з появою монополій і посиленням процесу усуспільнення капіталістичного виробництва, а пізніше - на рубежі XX ст., коли прискорилися розвиток монополій, зрощування промислового і банківського капіталу, з'явилася об'єктивна необхідність у втручанні держави у економіку, яка була викликана потребами подолання економічних криз, обмеження зростання безробіття, розвитку конкуренції, пом'якшення соціальних наслідків стихії ринку.

       Класична  вільна ринкова економіка вичерпала  себе у період економічної кризи 30-х років, коли стало очевидним, що необхідно шукати шляхи пом'якшення  результатів економічної кризи 1929-1933 рр. Було визнано, що додаткові регулятори ринку необхідні і функція регулювання має бути закріплена за державою.

       Найбільш  глибоке і всестороннє обґрунтування  необхідності державного впливу на економіку було зроблене англійським економістом Д.Кейнсом у роботі “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936 рік).

       Об'єктивні  причини необхідності державного регулювання  сучасного ринкового господарства [12, c.312]:

       - відсутність досконалої конкуренції; У багатьох галузях існують переваги для великого виробництва, що призводить до монополій або олігополії;

       - для певної категорії товарів ціновий механізм не працює; національна оборона, наприклад, це “товар”, якому не можна давати ціну і продавати його на ринку; з цих причин держава бере на себе відповідальність за виробництво такого “колективного” товару і змушує громадян водночас оплачувати продукцію;

       - стосовно деяких виробництв ціни і витрати виробництва не відображають суспільного ефекту продукції: охорону навколишнього середовища, розвиток освіти, охорону здоров'я. Держава у таких випадках втручається у механізм ціноутворення або виділяє дотації на виробництво таких товарів і послуг;

       - наявність ринків, де адаптація здійснюється повільно і досить болісно порівняно з класичною моделлю саморегулювання. Наприклад, ринок робочої сили.

       Об'єктивна  необхідність державного регулювання економіки зумовлена також тим, що державні та міждержавні інститути покликані зберігати такі цінності, як стабільність, і гармонійність суспільства, збереження і відтворення середовища існування народів - природного, національно-історичного, культурного.

       3.2. Перспективи розвитку  конкуренції

       У конкурентному секторі першочерговою  задачею є забезпечення належних інституціональних передумов ефективної конкуренції, недопущення деформацій ринкового механізму внаслідок  втручання державних органів; розвиток належного інформаційного забезпечення функціонування товарних ринків; створення й розвиток ефективних каналів поширення товарів. Відносно олігопольного сектору, з огляду на його неоднозначну роль, зокрема, у забезпеченні науково-технічного прогресу, відновленні технічної бази виробництва, пріоритетним завданням має бути вплив на поведінку учасників ринку, попередження обмежень конкуренції внаслідок узгодження їхніх дій. Поряд із цим, держава не повинна допускати структурних змін, що сприяли б виникненню на таких ринках передумов домінування, підвищенню бар’єрів вступу на них.

       Структурні  зміни, які повинні привести до зменшення  питомої ваги монопольного сектору, варто забезпечити, у першу чергу, за рахунок вступу на висококонцентровані ринки нових суб’єктів господарювання, що передбачає, у свою чергу, створення й підтримку сприятливого інвестиційного клімату, усунення й недопущення створення бар’єрів входу на товарні ринки. Щодо ринків природних монополій головним завданням є забезпечення функціонування ефективної системи державного регулювання тарифів на послуги суб’єктів природних монополій, якості цих послуг і доступу до них. Одночасно держава повинна всіляко сприяти технологічним змінам, що виводять відповідні ринки зі стану природної монополії, вживати організаційних заходів, які б створювали передумови для лібералізації цих ринків [11, c.47].

       Наявні  в роботі дані свідчать, що зараз в Україні державне регулювання суб’єктів природних монополій є недостатньо ефективним. Так, за даними кон’юнктурних опитувань Держкомстату України, серед факторів, що стримують виробництво, значна кількість промислових підприємств відзначає високі тарифи природних монополій. Це робить особливо актуальним удосконалювання системи регулювання даної сфери.

       Звичайно, створення незалежних регуляторів  не є панацеєю. Дж. Гелбрейт відзначав, що регулювальні органи часом стають інструментами або навіть маріонетками галузей, які вони зобов’язані регулювати [4, с. 8]. Наявні істотні недоліки й у діяльності Національної комісії регулювання енергетики й нещодавно створеної Національної комісії регулювання зв’язку. Є цікавий досвід Великобританії. Там при регулювальних органах створили суспільні ради, включивши до них представників підприємств – споживачів послуг. Ці ради вивчають проекти нормативних документів, які готує регулятор, і надають свої висновки. Коли вони дійдуть висновку, що проект рішення (приміром, щодо підвищення тарифів), є необґрунтованим, ради роблять відповідні розрахунки й ініціюють суспільне обговорення. Це сприяло тому, що діяльність регуляторів стала більш прозорою, а їхні рішення – більш обґрунтованими. Цей досвід доцільно вивчити і використовувати в нашій країні.

       В Україні монопольні утворення виявлені на майже 900 ринках послуг, пов’язаних зі здійсненням функцій держави й місцевого самоврядування. Серед них послуги, пов’язані зі здійсненням державного контролю за якістю, стандартами, послуги СЕС, ДАІ, послуги екологічної експертизи, експертні послуги в сфері енергозбереження, експертизи проектів з погляду пожежної безпеки та інші. Оскільки надання адміністративних послуг внаслідок їхнього зв’язку з владними повноваженнями є монопольним, конкурентні механізми визначення суспільно необхідного розміру витрат у цих випадках не діють. Відповідно, ті, хто надають послуги, мають можливість необґрунтовано збільшувати розмір витрат і вимагати їхнього відшкодування. Невиправдане розширення сфери платних послуг держорганів і недостатня ефективність регулювання цін на такі послуги привели до того, що тільки в 2007 році споживачі й суб’єкти господарювання виплатили бюджетним організаціям майже 7 млрд. грн. Потрібно також враховувати, що кілька мільярдів гривень щорічно виплачуються також госпрозрахунковим підприємствам, що були створені органами виконавчої влади й місцевого самоврядування, за проведення експертиз, видачу дозволів, погоджень і т.п. Фактично існуюча система платних адміністративних послуг перетворилася в інструмент додаткового вилучення засобів у платників податків з метою фінансування органів влади. При цьому громадяни й суб’єкти господарювання сплачують на користь відповідних органів суми, порівнянні з податком на доходи фізичних осіб.

       Необхідно також враховувати негативний вплив  існуючої системи адміністративних послуг на конкурентне середовище, оскільки він приводить до появи бар’єрів входження нових учасників на ринки.

       Антимонопольний комітет неодноразово порушував  питання про необхідність докорінно  змінити це ненормальне становище. З ініціативи Комітету у двох указах Президента передбачалося звуження переліку платних послуг державних органів, регулювання цін на них. Однак ситуація продовжує погіршуватися. Щоправда, Антимонопольний комітет у рамках своїх повноважень прагне усувати найбільш негативні прояви адміністративного хабарництва. Такі, як, наприклад, недоброї пам’яті платні “довідки про несудимість” для одержання закордонного паспорту (ця практика не тільки була накладною для кишені, вона принижувала гідність громадян України). За рекомендацією Комітету Держкомітет житлово-комунального господарства зменшив у 2,5-3,5 разу норми часу на послуги бюро технічної інвентаризації. У результаті, вартість послуг БТІ істотно знизилася.

       Характерна  риса економічного розвитку на початку  третього тисячоліття – його глобалізація. Приплив іноземних товарів обмежує  можливості виробників монополізувати ринки. Світовий досвід пересвідчує, що закриття ринків від іноземної конкуренції  створює сприятливі умови для змов, завищення цін. Недарма у свій час говорили, що протекціонізм – мати трестів.

       Щоправда, поширена точка зору, де іноземна конкуренція  є дуже сильною та перешкоджає  діяльності багатьох українських підприємств, а зниження митних зборів у зв’язку із вступом у ВТО може привести низку галузей до краху. Однак вона не підтверджується даними опитувань підприємців. Так, дані кон’юнктурних досліджень, які здійснювалися Держкомстатом, свідчать: істотний вплив конкуренції з боку іноземних товарів і послуг відзначили в 2006 році 12-18% промислових підприємств, 1-3% будівельних організацій, 8-10% підприємств транспорту. У той же час, зовнішня конкуренція істотно впливає на діяльність підприємств легкої промисловості, машинобудування й деяких інших галузей. Щодо згаданих галузей необхідна підвищена увага держави щодо питань захисту інтересів товаровиробників на внутрішніх і зовнішніх ринках.

       Досвід  також свідчить, що надмірна запопадливість у справі захисту від іноземної  конкуренції негативно впливає  на економіку, сприяє завищенню цін.

       Оскільки  цукор, вироблений із цукрового буряка, не цілком задовольняє потреби, протягом низки років приймалися рішення  про імпорт певної кількості цукру  влітку, коли попит на цей продукт  зростає, а велика частина цукру  врожаю попереднього року спожита. Однак у 2007 році такі заходи вчасно не були прийняті. Це створило сприятливі умови для змови декількох оптових фірм, у результаті чого ціни на даний продукт виросли більше ніж у півтора разу. Лише після ввозу значної кількості цукру через кордон ситуація на ринку стабілізувалася. Розслідувавши обставини цієї справи, Антимонопольний комітет наклав на 5 фірм - учасників змови штрафи на загальну суму 17,2 млн. гривень.