Економічна безпека підприємства

      Завоювання  нових ринків для своєї продукції  як додаткових джерел засобів необхідно  для компенсації дефіциту фінансування і доведення його до рівня граничних  значень показників економічної  безпеки підприємства, нижче яких починається необоротна деградація його потенціалу, при якій сама постановка задачі оцінки економічної безпеки  втрачає зміст.

      Виявлення і вживання заходів, спрямованих  на запобігання погроз економічної  безпеки, припускає аналіз гіпотетичного  стану підприємства в результаті виконання прийнятих раніше стратегічних для цього підприємства економічних  і науково-технічних рішень, загальних  тенденцій і процесів у затребуваності продукції і послуг, інвестицій і  т.д.

      Оскільки  прояв і дія погроз — не одномоментний акт, а складний динамічний процес, причому процес детермінований, тобто з досить твердою тимчасовою структурою причинно-наслідкових зв'язків подій, що відбуваються у виробництві, то й оцінка економічної безпеки повинна здійснюватися в динаміці зміни потенціалу цього виробництва на деякому тимчасовому інтервалі, що повинний визначатися виходячи з представлень про вірогідність інформації, використовуваної як база прогнозування (технічно й економічно обґрунтованих нормативів, норм і т.п.).

      Відповідно, для контрольних точок прогнозування (допустимо, на кінець кожного року чи на кінець усього періоду) необхідний розрахунок техніко-економічних показників стану виробництва підприємства, що є основою такої оцінки.

      Для побудови і всебічної техніко-економічної  оцінки гіпотез чи можливих стратегій  розвитку виробництва в контрольних  точках встановленого обрію прогнозування  необхідний відповідний інструментарій, у якості якого можуть виступати  різні методи, застосовувані в  економічному і науково-технічному прогнозуванні.

      Постійне  посилення факторів, що загрожують економічній безпеці підприємства й обумовлюють його депресивний  розвиток, порушує питання про створення системи моніторингу стану і динаміки розвитку підприємства з метою завчасного попередження небезпеки, що йому загрожує, і вживання необхідних заходів захисту і протидії.

      Основні цілі моніторингу повинні бути наступними:

1. оцінка стану і динаміки розвитку виробництва підприємства;
2. виявлення деструктивних тенденцій і процесів розвитку потенціалу цього виробництва;
3. визначення причин, джерел, характеру, інтенсивності впливу загрозливих факторів на потенціал виробництва;
4. прогнозування наслідків дії загрозливих факторів як на потенціал виробництва, так і на сфери діяльності, забезпечувані продукцією і послугами цього потенціалу;
5. системно-аналітичне вивчення сформованої ситуації і тенденцій її розвитку, розробка цільових заходів щодо запобігання погрозам підприємству.

      Моніторинг  повинний бути результатом взаємодії  всіх зацікавлених служб підприємства. При здійсненні моніторингу повинний діяти принцип безперервності спостереження  за станом об'єкта моніторингу з  урахуванням фактичного стану і  тенденцій розвитку його потенціалу, а також загального розвитку економіки, політичної обстановки і дії інших  загальносистемних факторів.

      Для проведення моніторингу необхідно  відповідне методичне, організаційне, інформаційне, технічне забезпечення. Зміст і послідовність здійснення моніторингу представлені в табл. 3.3

      Таблиця 3.3

      Зміст і послідовність здійснення моніторингу

      Викладений  методичний підхід і інструментарій аналізу і діагностики стану  підприємства дозволяють з достатньою повнотою досліджувати комплекс факторів, що загрожують економічній безпеці  підприємства, осмислено і цілеспрямовано організувати і виконати необхідний моніторинг, системно аналізувати динамічно  мінливу соціально-економічну ситуацію, проводити техніко-економічне обґрунтування  прийнятих управлінських рішень.

      Здійснення  стратегії стабільного й ефективного  функціонування підприємства припускає  комплексне рішення наступних задач  керування:

1. маркетингові дослідження ринку;
2. інвестиційне забезпечення виробництва і відтворення за рахунок раціональної організації грошових потоків і запозичень;
3. створення інноваційних розробок — науково-технічних, технологічних, конструкторських — у забезпечення конкурентної переваги власної продукції;
4. удосконалювання структури і складу кадрового потенціалу і т.д.