Динаміка сукупного попиту в Україні за 2008 – 2010р

Головна мета спостереження  за цінами з боку державних органів  і соціальних партнерів вимір росту вртості життя для визначення індексу щорічного підвищення заробітної плати і пенсій, а також для з’ясування впливу росту цін на витрати виробництва і національну конкурентноспроможність. Держава може впливати на ціни вводячи чи скасовуючи кількісні і митні обмеження в зовнішній торгівлі, вступаючи в інтеграційні союзи, змінюючи дисконтну ставку, варіюючи податками, здіймнюючи емісію грошей. Непрямий вплив на ціни роблять, по суті, всі державні регулюючі акції, який би меті вони ні слугували [23].

Прямим державним втручанням у процес ціноутворення є державна політика встановлення цін на так  звані акцизні товари. Безпосередній  вплив на формування цін справляють державні субсидії. Один з видів  таких субсидій – цінові – передбачає зниження цін шляхом спеціальних доплат виробнику чи споживачу. Приямий вплив на ціни і лідерство в цінах має місце в галузях, де частка держави в споживання товарів і послуг значна, наприклад, у військових галузях промисловості, у ряді підгалузей будівництва. Урядові рогани, будучи постійними покупцями чи замовниками певних видів товарів і послуг у приватних фірм встановлюють за домовленістю з партнерами «конеретні ціни», що стають потім базовими цінами для галузі.

Ефективним засобом  регулювання цін є податок  на додану вартість. Цей податок виробники включають у ціну товару чи послуги і зміни ставок цього податку безпосередньо впливають на ціни.

Особливим напрямком  державної політики є державний  вплив на зовнішньоторговельні ціни. Державне заохочення експорту, звільнення експортів від податків, а в деяких країнах – експортні субсидії, надання пільгових кредитів і транспортних тарифів істотно відбиваються на умовах цінової конкуренції на світовому ринку.

Встановлення цін на мінеральну сировину, що добувається  в державних шахтах, на електроенергію з державних електростанцій і залізничні та поштово-телеграфні тарифи – приклад фіксації цін на товари і послуги держсектора. Ці штучно занижені ціни і тарифи сприяють зниженню витрат виробництва в приватному господарстві і підвищенню національної конкурентоздатності за рахунок штучно зниженої рентабельності чи дефіцитності цих об’єктів державної власності. Фіксація цін чи встановлення меж їхнього підвищення в недержавному секторі – типовий засіб адміністративного господарського регулювання. Застосову.ться вони рідко, і , як правило, в умовах ринкового господарства є не ефективними у довгостроковому і навіть середньостроковому аспекті. Використовуються у виняткових випадках як засіб ослаблення соціальної напруженості. Контроль над цінами на визначені види товарів здійснюється національними органами.

У процесі свого розвитку державне регулювання економіки  пройшло декілька етапів. Дії держави  спрямовувалися на використання різних заходів. Це:

• створення загальних сприятливих умов для відтворення приватногокапіталу; зосередження зусиль держави на робробці трудового, податкового, торгового, соціального законодавства, митної полвтики, на забезпеченні стійкості грошей. Будівництво і придбання об’єктів у сировинних інфраструктивних галузях.
• неузгодженні між собою акції антикризової і структурної спрямованості, спроби впливати на зайнятість та ціни.
• експерименти з використанням грошово-кредитних і бюджетних засобів регулювання господарства. Хвиля приватизації об’єктів державної власності;
• перехід у ряді країн до галузевого і регіонального середньострокового програмування; спроби підвищити дієвість державного регулювання екноміки шляхом вивчення сумісності і взаємозамінності інструментів регулювання, визначення їхньої ефективності;
• здійснення в усе більшому числі розвинутих країн загальнодержавного середньострокового програмування в сполученні звиробленням довгострокових перспективних орієнтирів. Усе більш комплексне використання інструментів регулювання;
• заходи для узгодження загальнодержавних середньострокових програм на міждержавному рівні в рамках інтеграційних об’єднань.

Економічною основою  державного регулювання економіки  є частина ВВП, що перерозпрділяється через державний бюджет і позабюджетні фонди, державна власність. Ефективність державної економічної політики за інших рівних умов тим вище, чим вище державні доходи, чим більша частка ВВП перерозподіляється державою, чим більму роль в екноміці відіграє державний сектор. Але в державних доходах, в доходах державного сектора є відносні границі росту [6, с. 28-31].

У 50-х, 60-х роках минулого століття державні доходи в найбільш розвинутих країнах з ринковою економікою виявляли загальну тенденцію до зростання  більш високими темпами, ніж показники  ВВП і доходи юридичних і фізичних осіб в даний час спостерігається  зворотна тенденіця, тому що подальший ріст оподаткування прибутків і капіталів підриває мотивацію підприємницької діяльності, знижує стимули для інвестицій і можк послужити поштовхом для відтоку вапіталів. Підвищення податків і зборів з осіб, що працюють за наймом, фермерів і осіб вільних професій також не може продовжуватися безмежно. Податками не можна забирати у населення основну частину доходів. Державні доходи без збільшення податків можуть зростати навіть при деякому зниженні податкових ставок в умовах сталого розвитку. Існують визначені відносні межі зростання державних доходів:

• межі достатньої мотивації підприємницької діяльності;
• соціальні межі оподаткування осіб, що працюють за наймом і прошарку середнього класу;
• межі приросту ВВП.

Обмеженими є й можливості державної власності, тому що державний сектор не може рости, захоплюючи всі нові позиції в ключових галузях господарства, тому що це суперечить інтересам приватної власності.

Визначені межі має і  державне регулювання економіки, що заохочує самофінансування кінцевою матеріальною основою самофінансування є валовий прибуток – різниця між ціною і дійсними витратами виробництва. Самофінансування здійснюється як один з варіантів санкціоновного державою використання прибутків, а можливості присвоєння прибутків і їхніх розмірів нерозривно зв’язані з фазою відтворюваного циклу, у якій знаходиться економіка країни. Державне регулювання економіки за допомогою самофінансування базується на можливості штучно збільшувати стимули для інвестицій під час спаду.

Але діяльність держави у цій області обмежена можливостями бюджету. В умовах погіршення кон’юнктури, коли бюджетні доходи скорочуються, а витрати на підтримку економіки ростуть, держава змушена надавати фірмам додаткові інвестиційні пільги для самофінансування і тим самим ще більше скорочувати свої доходи.

Складовою частиною самофінансування є нерозподілені прибутки. Заохочення рост частки нерозподілених прибутківна  шкоду дивідентам теж не безмежно. На шляху до цього стають інтереси акціонерів.

Одним з найважливіших і діючих засобів державного регулювання економіки і головним елементом самофінансуванняє прискорене амортизаційне списання основного капіталу. Але і цей діючий інструмент сам виявляється в сильній залежності від стану кон’юнктури. У період кризи чи днпресії скорочується завантаження виробничих потужностей та випуск продукції, а уряд дозволяє списувати велику частину основного капіталу в амортизаційний фонд. Але витрати і без того зростають -  утруднюються платежі покупців, розоряються постачальники, ростуть витрати на збереження і збут продукції.

Навіть якщо амортизаційні  відрахування розраховувати за колишніми  нормами списання, вони озкладаються на менше число одиниць продукції  в зв’язку зі скороченням виробництва. Можливості росту цін у кризовій ситуації якщо не виключені, то істотно обмежені в порівнянні з періодами сприятливої кон’юнктури. Зменшення валових прибутків може призвести до такого становища, коли можливості пиховування прибутків в амортизаційний фонд із метою їхнього подальшого використання для фінансування інвестицій будуть виключені, тобто урядові дозволи на збільшення частки списання основного капіталу не будуть виктристані, тому що дозволені списання виявляться більше дійсного прибутку.

Державне регулювання  економіки через податки і  ставки амортизаційних відрахувань з основного капіиалу має такі межі:

• бюджетні, що випливають з меж можливого відмовлененя від бюджетних доходів;
• соціальні, зв’язані з готовністю фізичних і юридичних осіб миритися з податковим гнітом;
• межі прибутковості, визначені ростом витрат виробництва одиниці продукції в міру скорочення виробництва і досягнення межі амортизаційних відрахуваня для даної ситуації [23].

Навіть накопичені пільговим способом у рамках самофінансування засоби інвестування в умовах недовантаження потужностей невигідні. Ефективність державного регулювання економіки через державні витрати обмежена тим, що потреби у фінансуванні державних регулюючих мір різко зростають саме тоді, коли можливості мобілізації коштів для фінансування різко скорочуються.

3.2. Шляхи підвищення  ефективності сукупного попиту  в Україні

Виходячи з аналізу  варіантних  прогнозних розробок, пропонуються наступні першочергові заходи щодо покращання макроекономічної ситуації, вирішення  проблемних питань, пом'якшення диспропорцій та збалансування сукупного попиту за рахунок інструментів бюджетної, податкової, соціальної політики:

§ враховуючи, що умовою довгострокового економічного зростання є структурні реформи, необхідно забезпечити їх комплексність, узгодженість та   збалансованість. Зокрема, якщо активне реформування податкової системи не буде супроводжуватись реалізацією заходів щодо достатнього захисту права власності, то не можна очікувати значних за обсягом інвестицій, необхідних для забезпечення високих і стійких темпів зростання економіки;

§ завдання структурної перебудови потребують ліквідації нерівності в оподаткуванні, коли виробництво проміжної продукції оподатковується на нижчому рівні завдяки застосуванню багатьох пільг, а виробництво продукції для кінцевого використання – на більш високому рівні. Необхідно підвищити податкове навантаження на фінансове посередництво, послуги юридичним особам, операції з нерухомістю, оскільки в цих видах діяльності є для цього економічні передумови: їх частка у ВВП значно перевищує частку у податках. Доцільно не відтягувати далі з введенням податку на нерухомість, що дозволить мобілізувати до бюджету значні кошти. Можливо, з огляду на вагомість завдань, що потрібно вирішити за відносно короткий період, слід вдатися до мораторію на єдиний податок з доходів фізичних осіб і ввести прогресивну його шкалу, встановивши мінімальний рівень податку 10% і максимальний – 20%;

§ забезпечити державну підтримку пріоритетних видів діяльності, спроможних вплинути на підвищення конкурентоспроможності економіки. Поряд із збільшенням прямої бюджетної підтримки видів діяльності інноваційного спрямування, слід розширити фінансування пріоритетних видів діяльності на зворотній основі в рамках розробки і виконання комплексних цільових програм. Економічним підґрунтям реалізації такої бюджетної політики у сфері економічної діяльності має бути: впровадження пільгового кредитування окремих галузей економіки шляхом застосування механізму часткового відшкодування вартості кредитних ресурсів із зменшенням обсягів державної підтримки в міру зниження вартості кредитних ресурсів; скасування економічно невиправданих та недопущення створення спеціальних режимів оподаткування; запровадження механізму регулювання цін і тарифів на енергетичні ресурси, який має стимулювати споживачів до збереження енергії; забезпечити пріоритетне спрямування надходжень від приватизації на фінансування розвитку та інвестиційно-інноваційної діяльності;

§ забезпечити випереджаючі темпи зростання реальних доходів населення порівняно з темпами зростання ВВП, розвиток трудового потенціалу країни та підвищення ефективності його використання; продовжити  реформування оплати праці, пенсійної реформи, системи соціальної допомоги вразливим верствам населення. Слід опрацювати механізм економічного впливу держави на підвищення оплати праці найманих працівників у приватному секторі, одним із варіантів якого може бути законодавчо встановлений мінімальний рівень оплати праці однієї робочої години. Необхідно збільшити видатки бюджету на заробітну плату працівникам освіти, медичним працівникам, військовослужбовцям тощо, що формуватиме більші обсяги доходів населення, а за умов помірної інфляції – зростання його платоспроможного попиту;

§ створити сприятливі умови для широкого залучення прямих іноземних інвестицій, серед яких: активна реструктуризація підприємств з метою суттєвого зростання ринкової вартості їх активів, а отже – більшої привабливості для потенційних інвесторів; введення пільгового оподаткування для підприємств з переважанням іноземного капіталу; застосування пільгового мита на імпорт устаткування; забезпечити стабільне законодавство щодо прав і обов'язків іноземних інвесторів та їх українських партнерів; різко підвищити матеріальну відповідальність за порушення контрактів та угод вітчизняними бізнесменами; спростити процедуру реєстрації підприємств з іноземним капіталом;

§ активізація інвестиційної діяльності держави як за рахунок зміни структури державних витрат, так і завдяки збільшенню доходів бюджету. Державні витрати необхідно переорієнтовувати на підтримку розвитку пріоритетних сфер економіки при забезпеченні мінімальних гарантованих соціальних потреб. Доцільно на період забезпечення високих темпів економічного зростання відмовитись від бездефіцитного фінансування і збільшити необхідні державні видатки за рахунок державних запозичень, в першу чергу внутрішніх, де кредиторами можуть виступати фізичні особи. На потреби розвитку можна використовувати також системні позики  Світового банку, які призначені саме для цієї мети;