Динаміка сукупного попиту в Україні за 2008 – 2010р

 

 

У  фінансових установах у 2008 році було акумульовано 4636 млн.дол. ,  на  підприємствах  торгівлі,  ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку – 24694,5 млн. грн.   та в організаціях, що здійснюють  операції  з  нерухомим  майном,  оренду,  інжиніринг  та  надання  послуг  підприємцям, – 48839,6 млн.грн. Значні  обсяги  іноземних  інвестицій  було  спрямовано  у  промисловість – 76617,7 млн.грн. , у т.ч. переробну – 48975,9 млн.грн. та добувну – 16767,1 млн.грн.  У сільське господарство було інвестовано близько 16890,1  млн. грн., у будівництво – 12469,1 млн. грн., у діяльність транспорту і зв’язку - 32558,4 млн. грн., у діяльність готелів та ресторанів - 3221,9 млн. грн. Видно,  що    інвестор  надає  перевагу  швидкоокупним  галузям  нематеріального виробництва  з  порівняно  високою  середньо  галузевою  нормою  прибутку. Зокрема за рахунок коштів державного бюджету було здійснено інвестицій на 11576 млн. грн., коштів місцевих бюджетів – 9918 млн. грн., власних коштів підприємств та організацій – 132138 млн. грн., кредитів банків та інших позик - 40451 млн. грн., коштів іноземних інвесторів – 7591 млн. грн., інших джерел фінансування – 10323 млн. грн.

У  фінансових установах у 2009 році було акумульовано 3358,8 млн.дол.,  на  підприємствах торгівлі,  ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку – 14091,2 млн. грн.   та в організаціях, що здійснюють  операції  з нерухомим майном,  оренду,  інжиніринг  та  надання послуг  підприємцям – 25677,6 млн.грн. Значні  обсяги  іноземних  інвестицій  було  спрямовано  у  промисловість – 57657,6 млн.грн. , у т.ч. переробну – 35322,2 млн.грн. та добувну – 13914,0 млн.грн.  У сільське господарство було інвестовано близько 9381,7  млн. грн., у будівництво – 5324,9 млн. грн., у діяльність транспорту і зв’язку - 24555,1 млн. грн., у діяльність готелів та ресторанів - 2589,0 млн. грн. Видно,  що    інвестор  надає  перевагу  швидкоокупним  галузям  нематеріального виробництва  з  порівняно  високою  середньо  галузевою  нормою  прибутку. Зокрема за рахунок коштів державного бюджету було здійснено інвестицій на 11576 млн. грн., коштів місцевих бюджетів – 9918 млн. грн., власних коштів підприємств та організацій – 132138 млн. грн., кредитів банків та інших позик - 40451 млн. грн., коштів іноземних інвесторів – 7591 млн. грн., інших джерел фінансування – 10323 млн. грн.

Інвестиції у основний капітал наведено у табл. 2.2.

Таблиця 2.2.

Інвестиції у основний капітал 

	Освоєно
	у фактичних цінах	у % до попереднього року
2007	188486	129,8
2008	233081	97,4
2009	151777	58,5
2010	1506671	99,4

¹ Без ПДВ.

 

 

 

 

 

Капітальні інвестиції наведено у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3.

Капітальні інвестиції

	2008	2009	20101
	У фактичних цінах, млн.грн.
Усього	272074	192878	189061
Інвестиції у матеріальні активи2	…	186985	182076
у тому числі
інвестиції в основний  капітал	233081	151777	150667
з них
капітальне будівництво	134655	80091	83550
машини, обладнання та транспортні  засоби	98426	65340	61456
земля2	…	1547	614
існуючі будівлі та споруди2	…	6652	4832
нові будівлі, споруди, об’єкти  незавершеного будівництва2	…	3115	2864
довгострокові біологічні активи тваринництва3	714	879	961
інші необоротні матеріальні активи	4421	4049	3786
капітальний ремонт	27491	18966	18352
Інвестиції у нематеріальні  активи	6367	5893	6985
	Відсотків до загального обсягу
Усього	100,0	100,0	100,0
Інвестиції у матеріальні активи2	…	96,9	96,3
у тому числі
інвестиції в основний  капітал	85,7	78,7	79,7
з них
капітальне будівництво	49,5	41,5	44,2
машини, обладнання та транспортні  засоби	36,2	33,9	32,5
земля2	…	0,8	0,3
існуючі будівлі та споруди2	…	3,4	2,6
нові будівлі, споруди, об’єкти  незавершеного будівництва2	…	1,6	1,5
довгострокові біологічні активи тваринництва3	0,3	0,5	0,5
інші необоротні матеріальні активи	1,6	2,1	2,0
капітальний ремонт	10,1	9,8	9,7
Інвестиції у нематеріальні активи	2,3	3,1	3,7

¹ Без ПДВ.

² Облік показників у складі капітальних інвестицій розпочато з 2009 року.

³ До 2008 року включно – витрати на формування основного стада.

 

2.3. Динаміка  рівня державних закупівель та  чистого експорту в структурі  сукупного попиту в Україні

 

Експорт товарів і послуг у 2008 році становив 444859 млн. грн. Незважаючи на поширення ознак економічної кризи в Україні наприкінці року обсяги експорту в цілому за 2008 рік досягли  67.7 млрд. дол. США. Збереження досить високих темпів  приросту  експорту  товарів  насамперед  зумовлено  ціновими “бульбашками”  на  світових  товарних ринках у середині року, зокрема на продукцію чорної металургії, хімічної галузі та АПК. 

Наприкінці року обвальне падіння світового  попиту,  зниження  цін  на  світових  товарних  ринках,  спад  вітчизняного  промислового виробництва  призвели  до  різкого  падіння  вартісних обсягів експортних поставок (у листопаді –  грудні  на 19%  порівняно  з  відповідним періодом 2007 року). Якщо  у  перших  трьох  кварталах 2008  року половину  приросту  експорту  забезпечували  поставки металургійної продукції, то в ІV кварталі вартісні обсяги цієї  групи  зменшились на 50.7% порівняно  з  ІІІ кварталом (на 21.5% порівняно  з відповідним  кварталом 2007  року).  Це  було  зумовлено як падінням цін на чорні метали (майже на 40%), так  і зменшенням фізичних обсягів поставок  чорних  металів  (на 27.8%)  внаслідок  обвального падіння зовнішнього попиту.

Експорт.  У  2009  році  експорт  товарів (40,4  млрд.  дол. США),  хоча  і  був  на 40,3% менше ніж в попередньому році,  але постійно  зростав протягом  року.  Таке покращення  пов’язано з поступовим  відновленням зовнішнього попиту,  що  підтверджується відповідною динамікою сезонно скорегованих  показників економічного  розвитку  в  країнах –  основних торгівельних  партнерах.  Однак,  в  середньому  за  рік фізичні обсяги експорту зменшились на 10.2%. Також,  відновлення  світової  економіки  сприяло стабілізації цін на товари українського експорту після  їх стрімкого падіння в ІV  кварталі 2008  року  і І кварталі 2009  року.  В результаті  в середньому  за  рік ціни експорту були на 34.1% нижчі ніж у 2008 році і відбулось зниження  за  всіма категоріями товарів – найбільше в частині вартості засобів виробництва (впали на 45.6%) та товарів проміжного споживання (на 42.4%).

Скорочення експорту споживчих товарів було найменшим (на 19.3%), а  в  ІV  кварталі  його  обсяги  практично  повернулись  на рівень ІV кварталу 2008 року. За  товарними  групами  найбільше  впав  експорт продукції  чорної  металургії (на 55.4%).  Також  суттєво знизився  експорт  продукції  хімічної  галузі  та мінеральних  продуктів (на 48.6%  та 44.6%  відповідно). Слід  зауважити,  що  до  основних  країн – імпортерів українських чорних металів у 2009 році, крім Туреччини та  Росії,  приєдналися Ліван та Китай – частка  кожної  з цих країни зросла до 6.0%. Дещо  меншим  було  падіння експорту  машин та устаткування (на 36.8%)  і продукції АПК (на 12.2%). Таке  невелике  зменшення експорту  продовольчих товарів відбулось,  насамперед,  за  рахунок достатньо високих обсягів експорту зерна (знизились всього на 4%) та олій (знизились на 7.7%), що було зумовлено високим урожаєм цих культур у 2008 та 2009 роках. [23]

Отже, у порівнянні з 2008 роком у 2009 році сукупний попит значно скоротився. Відповідно це пов’язано  із зменшенням попиту підприємств на товари і послуги, необхідні для виробничих потреб, і зменшенням інвестиційного попиту, що безпосередньо залежить від політичної та економічної стабільності держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Напрямки регулювання сукупного попиту в  Україні

 

1. Особливості державного регулювання сукупного попиту

 

Актуальність проблеми державного регулювання попиту зумовлена  тим, що по мірі переходу економіки України до ринкових відносин виникали і загострювались економічні та соціальні проблеми, які не могли бути вирішені автоматично на базі приватної власності. З’явилася необхідність значних інвестицій, малорентабельних чи нерентабельних з погляду приватного капіталу, але необхідних для  продовження відтворення в національному виробництві, іншими словами, попит на інвестиційні ресурси значно перевищував їх пропозоцію. Відсутність рівноваги на ринку робочої сили спостерігається понад десятиліття, а саме пропозиція робочої сили значно перевищує попит на неї. Всупереч даним офіційної статистики щодо реальних доходів населення які зростають досить динамічно, на жаль якісного забарвлення вони не набули, як і раніше, переважною мірою кошти населення витрачає на задоволення поточних потреб, тобто споживчий попит залишається на досить низькому рівні. Попит на кредитні ресурси залишається на високому рівні, проте банківська діяльність в основному зосереджена на короткостроковому кредитуванні, а розмір ставки за кредитами аж ніяк не сприєя задоволенню цього попиту. За таких умов в державі з’явилася необхідність створення відповідних механізмів державного впливу на економічні процеси з метою встановлення економічної рівноваги в зазначених сферах [11, с. 127-158].

Як відомо державне регулювання попиту в умовах ринкової економіки є  системою типових заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, здійснюваних правомірними державними установами і громадськими організаціями з метою стабілізації і пристосування існуючої соціально-економічної системи до мінливих економічних умов.

Практикою доведено, що можливість державного регулювання економіки  з’являється з досягненням певного  рівня економічного розвитку, концентрації виробництва і капіталу. За сучасних умов державне регулювання економіки є складовою частиною процесу відтворення. Воно вирішує різні завдання, наприклад стимулювання економічного росту, регулювання зайнятості, заохочення прогресивних зрушень у галузевій  і регіональній старуктурі, підтримка експорту. Конкретні напрямки, форми, маштаби державного регулювання економіки визначаються характером і гостротою економічних та соціальних проблем в країні в конкретний період.

Відповідно до вищезначеного  об’єктами державного регулювання  попиту є сфери, галузі, регіони, а також ситуації, явища й умови соціально-економічного життя країни, де виникли чи можуть виникнути диспропорції та проблеми, у той час як зняття цих проблем нагально необхідно для нормального функціонування економіки і підтримки соціальної стабільності.

Основні об’єкти державного регулювання економіки – це еконмічний цикл, секторальна, галузева і регіональна  структура господарства, умови нагромадження  капіталу, зайнятість, грошовий обіг, платіжний  баланс, ціни, умови конкуренції, соціальні відносини, соціальне забезпечення, підготовка і перепідготовка кадрів, навколишнє відношення і зовнішньоекономічні зв’язки.

Сутність державної  антициклічної політики, чи регулювання  господарської кон’юнктури, полягає  в тому, щоб під час криз і депресій стимулювати попит на товари і послуги, капіталовкладення і зайнятість. Для цього приватному капіталу надаються додаткові фінансові пільги, збільшуються державні витрати й інвестиції.

В умовах тривалого підйому  в економіці країни можуть виникнути небезпечні явища – зменшення товарних запасів, зростання імпорту і погіршення платіжного балансу, перевиження попиту на робочу силу пропозицією і звідси необгрунтований ріст заробітної плати і цін. У такій ситуації завдання державного регулювання економіки – пригальмувати ріст попиту, капіталовкладень і виробництва, щоб по можливості пригальмувати надвиробництво товарів і перенагромадження капіталів. [12, с. 133-135]

Ціни є об’єктом постійної  уваги і регулювання з боку держави, оскільки являють собою  ту критичну точку економічного і соціально-політичного життя, де зіштовхуються інтереси споживачів і виробників, імпортерів і експортерів. Вплив на ціни служить цілям глобального дерожавного регулювання економіки, кон’юнктури і структурної політики, боротьбі з інфляцією, посилення національної конкурентоздатності на світових ринках і пом’якшенню соціальної напруженості. Вплив державної економічної політики на інші об’єкти регулювання, у свою чергу, відбивається на процесах формування цін. Конкретні акції в сфері регулювання цін можуть мати короткострокові чи навіть екстрені цілі, що можуть у даний конкретний момент не збігатися з іншими цілями, але вони завжди служать генеральній меті державного регулювання – оптимізації темпів і пропорцій економічного розвитку стабілізації соціальної системи.

Класична політична  економія розглядала ціни, що вільно складаються  на ринку як головний елемент механізму  підтримки рівноваги між попитом і пропозицією. Тарифи на послуги держаних залізниць, пошти, телеграфу, продаж продовольства з державних запасів у неврожайні роки, митна політика і непряме оподаткування, що істотно впливає на внутрішні ціни, - це не повний перелік заходів державного регулювання цін. Спроби регулювати ціни в умовах інфляції і кризи шляхом зовнішньоторгівельної політики виявилися неспроможними. До середини 30-х років у багатьох ровинутих країнах з ринковою економікою були прийняті закони, що надавали державі повноваження по вияву на ціни аж до їхнього заморожування, і державні заходи щодо впливу на ціни стали злагодженим елементом державного регулювання економіки. Державні заходи щодо регулювання цін можуть носити занонодавчий, адміністративний та судовий характер. Прийняті парламентами закони створюють правову основу відносин між господарськими суб’єктами, а також між ними і державою в сфері ціноутворення. Комплекс цих законів являє собою цінове право. На основі цього права уповноважені державні органи здійснюють адміністративну діяльність по регулюванню цін. Заходи щодо регулювання цін здійснюють міністерства економіки, фінансів і центральний банк. Відповідні комітети покликані консультувати державні органи з питань цін і виражати свою думку з приводу цінових законопроектів.