Діагностика конкурентного середовища

Причина те, що лише не багатьох фірмах що вдається утримувати лідерство, у тому, що кожен успішно діючої організації дуже важко і неприємно змінювати стратегію. Успіх породжує самозаспокоєність; яка принесла успіх стратегія стає рутиною; припиняється пошук і освоєння аналізують інформацію, яка мала змінити її. Колишня стратегія знаходить ореол святості і непогрішності і «глибоко вкорінюється в мисленні фірми. Новаторами і поповнюється новими лідерами стають невеликі фірми, у яких немає пов'язані історія і колишніми інвестиціями. З іншого боку, зміна стратегії блокується і те, що колишня стратегія фірми втілено навичках, організаційних структурах, спеціалізованому обладнанні й репутації фірми, і з новою стратегією можуть «не заробити». Не дивно, адже саме за показ такої спеціалізації і грунтується отримання переваги. Перебудова ланцюжка цінностей – процес складний і дорогий. У великі компанії, ще, сам масштаб фірми утрудняє зміна стратегій. Процес зміни стратегії найчастіше вимагає фінансових жертв і клопітних, нерідко хворобливих змін структури фірми.Фирмам, необремененной старої стратегією і попередніми капіталовкладеннями, прийняття нової стратегії, цілком можливо, обійдеться дешевше (в доти чисто у плані, а про менших організаційних проблемах). Це з причин те, що аутсайдери, згадані вище, виконують роль товарів.

Керівництво компаній, утримують  конкурентні переваги, завжди знаходиться  на кілька тривожний стан. Воно гостро відчуває загрозу лідируючої позиції  своєї фірми ззовні й робить дій  у відповідь. Вплив обстановки країни до дій керівництва фірм – важливе запитання. Розглядаючи проблему створення стійкого конкурентної переваги і вибір джерел високих показників підприємств Олівер пропонує модель стратегічного менеджменту, засновану на поєднанні його нових концепцій – ресурсного підходу та інституційної концепції організаційної теорії.

З погляду ресурсного підходу різницю між фірмами  в конкурентних позиції і рівні  прибутковості є функцією їх спроможність використовувати недосконалі ринки  факторів виробництва з метою придбання та розвитку стратегічних активів. У центрі уваги стратегічного управління, спрямованих створення стійкого конкурентної переваги, ставлять ринки і характеристики стратегічних ресурсів, їх цінність, обмеженість,неподверженность копіювання і заміщенню, раціональні рішення про вибору й порядку використання. Придбання й накопичення ресурсів визначаються як внутрифирменним процесом прийняття рішень, і зовнішніми стратегічними чинниками, до яких належать характеристики галузі, структура ринку, рівень конкуренції, та ін. У цьому управлінські рішення розглядаються як економічно раціональні і спонукувані мотивами ефективності і прибутковості. Якості ресурсів, які ведуть створенню економічної ренти, визначаються як недосконалістю ринків, а й чинником гетерогенності, тобто конкурентними умовами даної фірми, особливостями розміщення, розвитку, накопичення специфічнихкомпетенций.[7 з. 20-25]

У межах ресурсної  концепції стійке конкурентна перевага є наслідком раціонального управлінського вибору, селективного накопичення та розвитку ресурсів, стратегічних характеристик галузі й недосконалостей ринків факторів виробництва. Економічні чинники та стимули управляють як ресурсними рішеннями, і поведінкою фірм і результатами своєї діяльності.

Сила фірм, потенційно готових виходити даний ринок товарів та послуг, залежить від того, що нових фірм у ньому призводить до перерозподілу ринку (або його сегмента), загострення конкуренції, та зниження цін. Реальність проникнення нових фірм ринку залежить від рівня вхідних бар'єрів, що перешкоджають такому проникненню. Суть їх у тому, що можуть викликати підвищення розмірів початкових капіталовкладень чи збільшення ступеня ризику нових фірм. До вхідним бар'єрам ставляться монополізація ринку, ефект масштабу (зі збільшенням обсягу випуску сумарні витрати виробництва одиниці виробленої продукції знижуються), патентно-ліцензійна захист ключових технологій і ноу-хау, контроль над обмеженими видами економічних ресурсів немає і найкращими каналами збуту. У разі України додаткові бар'єри пов'язані з криміногенним впливом ринку, зокрема на поділ сфер впливу між кримінальними структурами.

Конкурентна сила фірм, які  виробляють товари-замінники, залежить передовсім від співвідношення ціни виробу-оригинали і товари-замінника, і навіть від відмінностей у їх якісних характеристиках. Протидія конкуренції із бокутоваров-заменителей – це передусім поліпшення якості вироблених виробів, підтримку на прийнятному рівні ціниизделия-оригинали, і навіть надання їм таких унікальних властивостей, які ускладнюють перехід для використаннятоваров-заменителей. Україна має найбільша погроза сторонитоваров-заменителей викликана розширенням імпорту товарів, виробництво яких немає освоєно вітчизняними виробниками, зокрема окремих видів продовольчих товарів, медикаментів, аудіо- і відеотехніки, промислового устаткування.

Конкуренція приймає  явно виражений наступальний, агресивний характер, коли з поява нових видів  товарів є формування нового сегменти ринку, проникнення куди обіцяє можливість отримувати високий прибуток. У умовах більші фірми, прагнучи збільшити свій частку ринку, діють агресивно, скуповуючи менші фірми, впроваджуючи ними нові й розширюючи випускати продукцію під своєю торговою маркою. Україна має такий характер конкуренції стоїть у тих поки нечисленних галузях економіки, що раніше не інших вийшли з кризи (звані точки зростання), орієнтовані реальний платоспроможний попит де у цьому разі конкурентна боротьба приймає агресивнийхарактер.[10 з. 186]

Усі основних напрямів зміцнення  конкурентних позицій фірм висвітлюються розробки ними довгострокової стратегії, що у українських умовах має низку особливостей порівняно з стратегіями фірм, які у умовах розвиненої ринкової економіки. По-перше, цільової установкою фірм часто не тільки забезпечення стійкою прибутку, а й збереження зайнятості, щоб уникнути загострення соціальної напруги. По-друге, різко підвищена ступінь і специфічний характер ризиків прийнятих рішень, яких у першу чергу ставляться приватні зміни у державної фінансово-кредитної, податкової, митної політиці, і навіть низька платоспроможність покупців продукції фірми, включно з державними відомства і бюджетні установи. Конкурентне перевагу досягається з того, як фірма організовує й виконує окремі види діяльності. Отже, ресурсна і інституціональна концепції по-різному пояснюють поведінка індивідів і фірм.

1.2 Конкурентне управління маркетингової діяльністю фірми

Маркетингова діяльність є умовою гибкого приспособления виробничої, фінансової, торгової, збутової, кадрової й інший діяльності підприємства до постійно мінливих економічної ситуації в ринку. Сьогодні маркетинг – це усього комплексу заходів, вкладених у планування, організацію, ціноутворення, розробку товарів хороших і їх доставку існуючим і потенційних покупців.

З переходом на ринкові відносини  створення ефективних системам управління ставати актуальною науково-практичної проблемою. Об'єкт пізнання слід розглядати, як систему, що існує серед і взаємодіючу коїться з іншими системами. Тому сьогодні методологією будь-якої наукової пізнання, отже, і маркетингових рішень у сфері управління є системний підхід. Під системою взагалі розуміється стійка сукупність взаємопов'язаних компонент (елементів), їхнім виокремленням ціле. У системи управління такими елементами є: цілі й завдання, функції, структура, методи, кадри і технічне забезпечення управління. Управління маркетингом є складного процесу впливу суб'єкта управління (за який виступає керівництво фірмою, збутових організацій, концернів, монополій, державні органи) на об'єкт управління, за який виступають процеси та суб'єкти у системі маркетингу. Управління маркетингом для підприємства потрібно розглядати, як цільову підсистему управління виробництвом. Управління виробництвом, як відомо, спрямоване за проведення певних цілей. Реалізація кожної з цього здійснюється з допомогою цільового управління, які з відношенню до загальної управлінню виробництвом постає як цільова підсистема. Ефективність управління маркетингом значною мірою залежить від з трьох основних складових будь-якого процесу управління: планування, організації та системи контролю для підприємства. З іншого боку, виділяють таких функцій управління, як мотивація, регулювання обліку, а як і дві кілька специфічних функцій – прогнозування і аналіз. Маркетингова інформація – це, отримана у процесі обміну результатами суспільно корисною роботи і взаємодії щодо такого обміну усіх суб'єктів ринкової системи, використовувана в усіх галузях підприємництва, включаючи маркетингову діяльність.Маркетинговую інформацію одержують у ході маркетингових досліджень. Під маркетинговими дослідженнями розуміють систематичний збір, відбиток і аналіз даних про проблеми, що з маркетингом товарів та послуг.

Прийняття рішень — процес вибору найбільш кращою альтернативи з припустимого безлічі варіантів чи його впорядкування. Прийняття рішень можливо виходячи з знань об'єкт управління, про процеси, об'єктивно у ньому що відбуваються чи котрі можуть відбутися з часом, й за наявності безлічі показників (критеріїв), характеризуючих ефективність (якість, оптимальність тощо. буд.) прийнятого рішення.

У сучасному бізнесі  прийняття маркетингових рішень може бути важливим конкурентним перевагою. Фірма може випередити своїх конкурентів  з допомогою: прийняття кращих рішень; швидшого прийняття рішень; ефективнішого  впровадження прийнятих рішень. Для вітчизняних підприємств запитання про роль маркетингу у тому діяльності тривалий час залишалося відкритим, оскільки багато керівників не бачили переваг, які вона отримуємаркетингово-ориентированная організація. І тепер процес усвідомлення необхідності маркетингової діяльності на українських сільськогосподарських підприємствах вважатимуться завершеним. Проте зовсім який завжди і всім фірмам вдається створити професійну службу маркетингу. З метою вдосконалення маркетингової підприємств, їхньої ринкової орієнтованості, отримання можливостей залучення інвестицій необхідно оцінювати рівень маркетингу, цілеспрямовано й своєчасно керувати ним. І тому є доцільним комплексну оцінку стану маркетингу для підприємства. Суть її у тому, що позитивний стан маркетингу характеризується через: оцінку позицій служби маркетингу для підприємства; оцінку повноти виконання службою маркетингу маркетингових завдань; оцінку планування маркетингу. В умовах нестійкою кон'юнктури аграрного ринку передбачає організацію спеціалізованої маркетингової служби на сільськогосподарських підприємствах.

1. Маркетингова група  (група вивчення ринку), що створюється  з урахуванням планово-економічного  відділу господарств.

2. Служба збуту до  виконання наступних функціональних  завдань: організація продажів; збирати інформацію про потенційних покупців, вивчення їхніх уподобань та потреб; збирати інформацію про зовнішніх й міністерство внутрішніх конкурентів; первинний аналіз політики та систематизація зібраної інформації; організація реклами; вивчення стандартів якості і нормативно-правових документів.

Функціональні завдання маркетингової групи:

• постановка цілей і завдань підприємства з урахуванням тенденцій розвитку на короткостроковий й найближчий періоди, далеку перспективу;
• аналіз стану та оцінка власних можливостей підприємства, насамперед виробничих, економічних,материально-ресурсних, кадрових;
• розробка стратегії і тактики маркетингової діяльності стосовно специфіці та технічним умовам свого сільгосппідприємства;
• створення банку даних для систематизації та політичного аналізу всієїкоммерческо-економической інформації, по кон'юнктурі потенційних ринків збуту;
• орієнтація виробництва задоволення запитів споживачів,
• за необхідності розробка заходів для реформування сільськогосподарського підприємства (перетворення на нової форми власності);
• навчання персоналу підприємства методам та принципами маркетингової роботи.

Організація діяльності маркетингової групи залежить від  багатьох чинників: розміру підприємства, видів тварин і обсягів готової  продукції, методів її збуту і технічного обслуговування, специфіки ринків збуту і груп покупців, умов конкуренції.

Якщо сільгосппідприємство досить велике чи група підприємств  вирішила об'єднати зусилля в збутової діяльності протистояння конкурентам  над ринком, то складі служби збуту доцільно виділити брокерську контору. Її основне призначення — продаж оптових партій виробничої продукції, здійснення посередницьку діяльність як, проведення біржових спекуляцій, а, по мері початку оптову торгівлю — здійснення операцій із захисту цінових ризиків.

1.3           Розробка сучасної стратегії  поведінки фірми над ринком

Динамічний зміна технологій, боротьба за споживача і якість продукції, зростання конкуренції змушують підприємства по-новому розглянути сув'язь  питань маркетингової діяльності. Перебудовавнутрифирменного управління у останнім часом є основою реорганізації всього господарського механізму підприємств. Орієнтація на споживчий попит, проведення маневреній науково-технічної інноваційної та ринкової політики, прагнення нововведень стали головними ідеями нової філософії менеджменту. Предметом даної роботи є підставою організаційне проектування приватної готелю, із використанням нових технічних і управлінських методів. Останніми роками у структурі суспільства сталося важливе зміна. Замість індивідуалів, які працювали переважно його ж, суспільство нині із великих груп людей, що працюють у організаціях різних типів: на заводах, фабриках, в урядових установах, у лікарнях, університетах і школах, готелях, Збройні сили, у трилітрові банки. Якщо організації добре управляються, це, що, складові нашого суспільства, будуть процвітати. І навпаки: коли ці організації та зайняті у яких працівники перебувають під поганим керівництвом, постраждають все люди. Отже, хороше управління є ключем до благоденству сучасного суспільства. Мистецтво управління (менеджмент) – це вміння із інших людей, а чи не виконувати роботу самому. Завдання керівника (менеджера) – вміти думати, аналізувати інформацію, організовувати, планувати, приймати стратегічні рішення. Теоретично управління загальновизнана «золоте правило»: найважливіше вміння керівника - це отримання потрібних йому результатів через своїх підлеглих. Тією мірою, якою він вміло передає своїх повноважень виконавцям, він ефективно керує. Чим більший й частіше передається робота разом із частиною відповідальності, то вище результати організації у цілому. Завданням керівника є організувати процес (сценарій, гру), у якому люди хотіли б працювати з максимальною віддачею, оскільки прагнення працювати групи і досягати власної реалізації - природне стан нормальногочеловека.[14 з. 276]