Чинники економічної поведінки споживача

      Валовий національний продукт  (або ВНП) — це найбільш обширна  міра сукупного обсягу національного виробництва товарів і послуг. Це сума ринкових вартостей споживання, валових інвестицій, урядових покупок товарів і послуг та чистого експорту. Щоб виміряти ВНП за відповідний рік, використовуючи фактичні ринкові ціни цього року. В результаті отримаємо номінальний ВНП, або ВНП у поточних цінах. Але частіше нас цікавить визначення реального ВНП, який вимірює валовий реальний ВНП, потрібно номінальний ВНП поділити на індекс цін,який відомий як ВНП- дефлятор.

Методи  розрахунку ВНП

ВНП = ВВП + Сальдо первинних доходів, отриманих із-за кордону або переданих за кордон (до таких первинних доходів зазвичай відносять оплату праці, дохід від власності у вигляді дивідендів )

Існують три  способи розрахунку:

1. За витратами (метод кінцевого використання).

2. За доданою вартістю (виробничий метод).

3. За доходам (розподільчий метод).

     При розрахунку ВНП за витратами додаються витрати усіх економічних агентів, що використовують ВНП (домогосподарства, фірми, держави та іноземці).

Сукупні витрати можна розкласти на декілька компонентів:

ВНП = Y = C + I + G + NX,                                              (1.1)

де C – особисті споживчі витрати, які включають витрати домогосподарств на товари довгострокового використання і того, що використовується зараз, на послуги (крім витрат на купівлю житла).

I – чисті валові внутрішні інвестиції. Включають виробничі капіталовкладення (інвестиції в основні виробничі фонди), інвестиції в житлове будівництво та інвестиції у запаси.

G – державні закупівлі товарів і послуг (будівництво і утримання шкіл, доріг, армії, витрати на національну оборону, заробітні плати державних службовців тощо).

NX – чистий експорт. Він дорівнює різниці вартості об’ємів експорту та імпорту.

Дане  рівняння називають основною макроекономічною тотожністю або тотожність національних рахунків.

      При розрахунку ВНП виробничим методом сумують вартості, що додаються на кожній стадії виробництва кінцевого продукту.

Додана  вартість (ДВ) – це різниця між вартістю продукції, виробленої фірмою, і вартістю проміжних продуктів, спожитих фірмою.

      Величина ВНП в цьому випадку представляє собою суму доданих вартостей усіх фірм виробників. Цей метод дає змогу оцінити вклад кожної з фірм в створення ВНП.

ВНП = Σ Добавленная  стоимость + Косвенные налоги – Государственные  субсидии.

Для економіки в цілому сума всіх ДВ має бути рівною вартості кінцевих товарів і послуг.

      При розрахунку ВНП за доходами  додаються усі види факторних  доходів (зарплата, рента, %), а також два компонента, які не являються доходами: амортизаційні відрахування і чисті податки на бізнес (податок мінус субсидії).

Існує взаємозв’язок між показниками  ВНП і ВВП:

ВНП = ВВП + чисті факторні доходи із-за кордону.              (1.2)

Чисті факторні доходи, отримані резидентами  даної країни за кордоном, і доходами іноземців, отриманих на території даної країни.

       Якщо ВНП перевищує ВВП, це означає, що жителі даної країни отримають за кордоном більше ніж іноземці заробляють в даній країні.

       За способом отримання доходу  у складі ВНП виділяють наступні  види факторних доходів:

- компенсації за працю найманим  робітникам (зарплата, премії);

- доходи власників;

- дохід від ренти;

- прибуток корпорації (що залишилася після оплати праці і % по кредиту; виділять дивіденди акціонерів, нерозподілений дохід і податки на доходи);

- чистий відсоток (різниця між відсотковими платежами фірми іншим секторам економіки і відсотковими платежами, отриманими фірмами від інших секторів – домогосподарств і держави).

     Із трьох методів найчастіше  використовують виробничий метод  і метод кінцевого використання.

      Показник ВНП використовується  в багатьох цілях, але найважливішим  є те, що він визначає результативність  роботи всієї економіки. Якби  запитали фахівця з економічної  історії, що сталося в роки  Великої депресії, його коротка  відповідь була б: ВНП з 104 млрд. дол. в 1929 р. впав до 56 млрд. дол. у 1933 р. Це різке зменшення  вартості товарів і послуг, вироблених  американською економікою, спричинило  злидні, банкрутства, невдачі банків, хаос і політичне безладдя. Тобто,  можна зробити певний висновок, що скорочення випуску національного  продукту матиме негативний вплив  на добробут населення, що матиме  відображення на всій економічній та політичній системі країни. Для подолання наслідку такого скорочення буде необхідна грамотно скоординована політика уряду в сферах зокрема економічної та фінансової діяльності.

      Валовий національний продукт  (або ВНП) — це най-обширніша міра сукупного обсягу національного виробництва товарів і послуг. Це сума ринкових вартостей споживання, валових інвестицій, урядових покупок товарів і послуг та чистого експорту.

      Альтернативною мірою національного  обсягу виробництва, що широко  застосовується в інших країнах,  є валовий внутрішній продукт  (ВВП). Він є сумою продукції,  що її вироблено резидентами  країни протягом року.

      Уже багато років Організація  Об'єднаних Націй докладає багато  зусиль до того, щоб усі країни  збирали відомості про національний  продукт. Така статистика дає  змогу визначити рівень розвитку  економіки країни, її результативність, показати ефективність використання матеріальних і трудових ресурсів, здійснити порівняння між країнами, розробити необхідні рекомендації щодо поступального розвитку національної економіки, її участі в міжнародному поділі праці тощо.

 

 

1.3 Інтереси і стимули  у соціально-ринковій економіці

        Національний інтерес, інтереси (англ. national interest, нім. Staatsräson, фр. raison d'état) - система цілей і завдань зовнішньої політики держави. Згідно з ученням школи політичного реалізму, національні інтереси є причиною міжнародних відносин як таких.

      Економічні інтереси - рушійна сила соціально-економічного розвитку. Це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб. Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета (максимізація прибутку, привласнення товару, користування або володіння певним товаром тощо). Отже, економічні інтереси - це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, реалізації їх.

Економічні  інтереси можна класифікувати за різними критеріями:

- за ознакою суб’єктивності : особисті, колективні і суспільні інтереси.

- за ступенем важливості: головні та другорядні

- за часовою ознакою: поточні, перспективні

- за об’єктом інтересів: майнові, фінансові, інтелектуальні,режиму праці та вільного часу

- за ступенем усвідомлення: дійсні та помилкові

        Інтереси людей, пов'язані із задоволенням матеріальних потреб, становлять їх економічні інтереси; саме вони є основною рушійною силою виробництва. Економічні інтереси випливають з основи життя суспільства — виробництва матеріальних благ. Економічні інтереси також мають велике значення для розвитку нематеріальної сфери. Отже, необхідність задоволення потреб людей породжує економічні інтереси. Вони є об'єктивною категорією, яка є усвідомленою потребою і рушійною силою до дій окремої людини, колективу й усього суспільства для досягнення певної мети. У свою чергу, економічні інтереси зумовлені всією системою суспільного виробництва і соціальним становищем людей у суспільстві. Вони є виявом специфічних для кожного суспільства виробничих відносин, за допомогою яких інтереси людей пов'язуються з економічною системою.

       Економічні інтереси є по суті суспільно-виробничими відносинами щодо різних соціальних груп, господарюючих суб'єктів, які виникають стосовно певних об'єктів. Соціальним відображенням економічного інтересу є індивід, колектив, регіон, суспільство, а кінцевим вираженням економічних інтересів — результат (продукт праці, послуга) суспільного виробництва (народногосподарського відтворювального процесу), що задовольняє потреби, стосовно яких склалися конкретні відносини людей. Основна функція економічного інтересу — забезпечення самостійності, саморозвитку соціального суб'єкта. Виходячи з конкретного економічного інтересу, господарюючий суб'єкт ставить перед собою певну мету і функціонально вступає в економічні відносини з іншими господарюючими суб'єктами.

    Економічний інтерес — це користь, вигода, що досягається у процесі реалізації економічних відносин. Ця реалізація має забезпечувати самостійність, саморозвиток суб'єкта господарювання. Не реалізація економічними відносинами економічних інтересів може спричинити незбалансованість пропорцій, стагнацію економічного розвитку, кримінальні явища тощо.

       В наш час більшість виробників  абсолютно не зацікавлена в  тому, щоб надавати суспільству  необхідні блага, зокрема такі  блага, що не є економічно  вигідними, оскільки діяльність  підприємства спрямована на випуск  та реалізації економічно вигідної  продукції. В свою чергу, необхідно  щоб хтось все ж забезпечив  населення необхідними благами.  До економічно невигідних належать: забезпечення соціальної безпеки  (правоохоронні органи,армія тощо), медичне та профілактичне обслуговування (державні лікарні, диспансери,санаторії  та інше), зокрема освітні послуги  (більшість ВУЗів та інститутів, школи, дошкільні заклади), послуги культури (деякі музеї, театри, галереї), а також бібліотеки, встановлення пам’ятників, благоустрій та озеленення вулиць та багато іншого. Щоб забезпечити населення вище переліченими благами, держава повинна самостійно, або частково самостійно «продукувати» їх. Існує певна система оподаткування, штрафів, система виплат дотацій виробнику та інше. Саме через такі системи держава отримує в свою скарбницю кошти, які потім будуть перерозподілені між містами, районами, для надання необхідних економічно невигідних благ. Якщо виробник займається випуском соціально важливих товарів чи послуг, то уряд може надавати йому певні гранти. Наприклад, хліб є одним з компонентів споживчого кошику кожного громадянина, його ціна є важливою для населення. Таким чином держава надасть змогу заводу виробнику купувати борошно дешевше ніж є його ціна, задля зниження вартості на хліб. Різницю держава покриває власним коштом.

      Держава має вести таку політику, щоб ціни на соціально важливі  товари не були надвисокими  і ці товари залишалися доступними  для споживача не залежно від  його рівня доходу. Необхідно  також узгоджувати інтереси споживачів  та виробників.

      Урахування економічних інтересів,  їх певне узгодження й оптимізація  необхідні для ефективного використання  економічного потенціалу країни. Рушійна сила економічного інтересу  виявляється в зацікавленості  або незацікавленості підприємців  в результатах виробництва та  ефективності діяльності і є  основою дієвості мотивації, стимулу  до діяльності, та праці. 

     На державному рівні узгодження  інтересів починається на щаблі  уряду, парламентської системи  з використання механізму для  узгодження інтересів різних  політичних партій, національних  груп тощо.

     Безумовно, ефективність економічної  політики полягає в принциповому  обстоюванні інтересів суспільства,  урахуванні потреб усіх представників  суспільства і ступені їх узгодження  й оптимізації на стадіях опрацювання,  обговоренні та ухваленні в  парламенті певних законів про  господарську діяльність. Що складніша  соціально-політична структура суспільства  за економічними інтересами, що  більше організацій, союзів, партій, які репрезентують ці інтереси  в парламенті, то важчим буває  процес розуміння, обговорення  й ухвалення компромісного закону.

     

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Методичний аналіз чинників економічної поведінки  споживачів

 

2.1 Фактори виробництва  як домінуюча основа господарчих  можливостей суспільства

        Фактори виробництва(англ. factors of production) — ресурси, необхідні для виробництва товарів або послуг. Класичними факторами виробництва є робоча сила (всі розумові та фізичні здібності людей), земля (природні багатства), капітал (вже існуючі/вироблені засоби виробництва, а також фінансовий капітал). Четвертим фактором вважається підприємливість, яка об'єднує попередні три фактори. ^[2]

       Підприємницькі здібності - особливий вид людського капіталу, який передбачає використання ініціативи, винахідливості та ризику в організації виробництва та являє собою діяльність по координації та комбінуванні всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг. І хоча носієм підприємницьких здібностей також виступає людина, їх не можна прирівняти до праці. Далеко не кожен з нас має дар підприємця, тому підприємництво вважають особливим людським ресурсом, що об'єднує всі інші ресурси в єдиний процес виробництва товарів або послуг.