Чинники економічної поведінки споживача

 

Тема: Чинники економічної поведінки споживача

ЗМІСТ

ВСТУП. ……………………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи соціально-ринкової економіки.…………………….……….5

1.1 Суспільні потреби як соціальна  база добробуту ..………….……………..........................…5

1.2 Національний продукт як виробнича  база добробуту .…….……………………………..…8

1.3 Інтереси і стимули у соціально-ринковій  економіці .…………...………………………….11

РОЗДІЛ 2. Методичний аналіз чинників економічної поведінки  споживачів ………….14

2.1 Фактори виробництва як домінуюча  основа господарчих можливостей суспільства .…..14

2.2 Ринкове ціноутворення. Еластичність  попиту і пропозиції…………….…………………..16

2.3 Доходи населення і платоспроможний попит ……………………….……………………...20

2.4 Забезпечення пріоритету споживачів  у соціально-економічному розвитку              України…………………………………………………………………………………………….22

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….….…………..24

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….….……….………25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

      В умовах переходу економіки до ринкового регулювання господарської діяльності важливого значення набуває досягнення зростання суспільного добробуту. Забезпечення зростання добробуту населення головним чином полягає у задоволенні потреб, які кількісно зростають та якісно змінюються. При цьому особливо важливу роль відіграє тісний взаємозв'язок між потребами окремого громадянина (індивідуума) та суспільства в цілому.

        Оскільки головна мета «політики  добробуту» – це поліпшення  якості життя населення, то  фундаментом суспільного добробуту  є соціальна захищеність громадян. Саме якість життя є головним  показником суспільного добробуту.

       Актуальність роботи на дану  тему пов’язана з необхідністю  теоретичного вивчення аналізу  чинників економічної поведінки  споживачів в умовах ринкової  економіки, до яких належить і економіка України, а також основ соціально ринкової економіки.

        Безпосередньо для України питання попиту та його еластичності на товари, які призначені для задоволення потреб суспільства, є досить важливим. Особливо слід приділяти увагу національному продукту, зростання випуску якого призводить до певного поповнення державної скарбниці, що безпосередньо впливає на її соціальну політику,зокрема в області надання послуг таких, як освітлення вулиць, медичне забезпечення, якість освітньої послуги тощо.

       Метою даної  роботи є дослідження та аналіз  прикладного значення чинників  економічної поведінки споживача,  розкриття суті головних понять, таких як національний продукт,  суспільний добробут та соціально-ринкова  економіка. 

        Завданням  роботи є:

• визначення поняття суспільних потреби та національного продукту;
• вивчення прикладного значення теоретичних основи соціально-ринкової економіки;
• дослідження зміни попиту і його величини на товари призначені для задоволення суспільних потреб.

       Та  все ж, одним з найголовніших  завдань сучасної соціально-економічної  політики як в Україні, так  і за кордоном, є вдосконалення  показників добробуту населення. 

        Об’єктом  дослідження в даній роботі  виступає поведінка споживача,  в умовах ринкової економіки,  на попит товарів певного призначення  та необхідність їх для суспільства. Предметом дослідження є вирішення питань ринкового ціноутворення, доходів населення і платоспроможний попит.

      Попит на той чи інший товар  змінюється з часом під впливом  певних економічних чинників,зокрема  інфляції яка веде до зниження  платоспроможності споживачів. «Клієнт  завжди правий» – цей принцип,  прийнятий на озброєння багатьма  ведучими виробниками, зайвий  раз доводить першорядне значення  такого економічного поняття,  як ринковий попит, а також  важливості задоволення потреб  населення, що веде до збільшення  або зменшення цього попиту. Так,як  більшість соціальних благ (освітлення  вулиць, паркові алеї, смітники тощо) не є економічно вигідними,  тобто вони фактично не приносять  дохід своєму власникові, то забезпеченням  такими благами населення займається  держава. Змогу забезпечувати  суспільство такими благами дає  система оподаткування тощо.

       Україні, як країні з ринковою  економікою, слід забезпечити пріоритет  споживачів у соціально-економічному  розвитку країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи соціально-ринкової економіки

 

1. Суспільні потреби як соціальна база добробуту

       В загальному  розумінні, суспільні потреби, являють собою необхідність у зниженні рівня інфляції та безробіття, у забезпеченні конвертованості національної валюти, економічному піднесенні та ін.; це бажання суспільства в будь-чому, що забезпечує його життєдіяльність та поліпшує його.

      Суспільні потреби  слід розуміти як сукупність  матеріальних, духовних, інформаційних,  виробничих та інших потреб  людей, що закономірно сформувалися  під впливом комплексу відповідних  чинників. Вони формують вимоги  до суспільного виробництва, положення  відповідної державної політики, поведінку особистостей тощо. Кожній  людині притаманні власні риси  потреб й одночасно риси потреб  колективів, суспільства.

      Існують також  багато інших потреб, зокрема  культурна, ідеологічна, фізіологічна, національна тощо. Усі потреби  мають об’єктивно-суб’єктивний  характер.

Класифікація  потреб за суб’єктами і об’єктами

За  суб’єктами потреби поділяють на:

- індивідуальні, колективні та  суспільні; 

- домогосподарств, підприємств  і держави; 

- суспільно-економічних класів  і соціальних груп.

За  об’єктами потреби класифікуються так:

- породжені існуванням людини  як біологічної істоти;

- матеріальні і духовні;

- першочергові і не першочергові.

     У 1943 р. психолог  Абрахам Маслоу висловив припущення, що людська поведінка визначається широким спектром потреб. Він розбив ці потреби на п'ять категорій і розташував їх у визначеній ієрархії. На рис.1.1 показано ієрархію потреб, яку запропонував А. Маслоу, відповідно до їх вагомості.

      Згідно з цією  пірамідою, ми бачимо, що соціальні  потреби, хоч і не є такими  надважливими як фізіологічні, але  все ж займають свою вагому  нішу, вони цілком пов’язані з  процесом соціального життя людини  і віддзеркалюють умови її  життєдіяльності як члена суспільства.  Їх обсяг і кількість прямо  залежить від загального стану  і динаміки розвитку культури, етики та духовності суспільства.

 

Рис.1.1 Ієрархія потреб за А. Маслоу^[1]

Основними елементами структури соціального  ринкового господарства є:

• конкурентний лад, який заснований на приватній власності на засоби виробництва; конкуренція сприяє економічному зростанню, підвищенню продуктивності, технічному прогресу. Конкуренція може виконувати і соціальну функцію, будучи інструментом забезпечення самостійності господарювання, стимулом пошуку оптимальних рішень;
• ринок, який виступає як координуючий механізм і регулятор господарської діяльності;
• домашні господарства, промислові, сільськогосподарські, банківські, торговельні та інші підприємства виступають як суб’єкти господарювання;
• держава, яка за допомогою політики зміцнення конкурентного ладу забезпечує і контролює загальні умови функціонування ринкової системи та сприяє соціальному вирівнюванню, обґрунтування особливої ролі держави.

Суспільні потреби як соціальна  база добробуту, являють собою процес який відбувається на основі оптимального використання ресурсів для задоволення  потреб людини (суспільства) . Тобто  виробництво має існувати та розвиватися  не для нагромадження багатства, а для виробництва тих благ, які може і бажає придбати споживач. За умов розвитку ринкової економіки  конкурентні відносини неминуче призводять до нерівномірного розподілу  доходу, тому в суспільстві повинні  існувати механізми забезпечення добробуту  через державне втручання, з метою  розширення доступу населення до основних благ та послуг та сприяння розвитку людини. Серед таких механізмів окремо виділено соціальну політику, яка  забезпечує доступність до таких  благ як освіта, охорона здоров'я  та соціальний захист.

      Одним із найважливіших  явищ суспільного добробуту є  добір та вдосконалення системи  показників для оцінки рівня  суспільного добробуту в окремо  взятій країні. Основна складність  полягає у багато-аспектності добробуту та доборі відповідних показників.

        До основних показників для оцінки добробуту суспільства відносять:

- показники доходів населення;

- рівень розподілу доходів між  окремими групами населення;

- показники особистого споживання;

- показники бідності населення;

- показники економічної активності  населення; 

- показники культурно-освітнього  рівня населення;

- показники оцінки стану здоров'я  населення;

- демографічні показники;

- показники соціального забезпечення  населення; 

- показники оцінки житлових  умов населення;

- показники соціальної напруги  у суспільстві.

       Також, одним  із кількісних показників, який  використовується для оцінки  суспільного добробуту, є вартість  життя та певні компоненти.

      Суспільний добробут  визначається індексом життя,  який фіксує набір споживчих  благ – «споживчий кошик». Цей  кошик визнається за мінімальний  прожитковий мінімум.

Деякі компоненти суспільних потреб:

1. Соціально-економічні гарантії населенню які надаються державою у вигляді:

• реалізації прав громадян на працю та допомогу з безробіття;

• гарантії виплати заробітної плати та забезпечення її мінімального рівня;
• індексації всіх видів соціальної допомоги в умовах інфляції;
• надання допомоги і пільг малозабезпеченим верствам населення;
• виплати всіх видів пенсійного забезпечення.

2. Принципи соціального захисту населення як джерела поповнення фінансів населення:

• адресність надання допомоги, що означає отримання допомоги лише тими, хто її справді потребує;
• залучення до надання соціальної допомоги коштів як державного, так і місцевих бюджетів.

     Отже, можна зробити  висновок , що при задоволення  суспільних потреб слід враховувати  багато показників, які відіграють  важливу роль у житті людей  та впливають на їх соціальну  поведінку, купівельну спроможність  тощо. Політика держави має бути  орієнтованою на поліпшення якості  життя населення та соціальна  захищеність громадян. Самі споживачі  мають надавати перевагу більш  суспільно корисним товарам та  послугам, тобто таким, які матимуть  позитивний вплив на суспільство  в цілому і не шкодитимуть  йому. Таким чином, для України  є також актуальне питання  позитивних та негативних екстерналій, які можуть бути як позитивними, так і негативними для суспільства. 

 

 

2. Національний продукт як виробнича база добробуту

     Національний продукт — це те саме, що й загальні доходи суспільства, загальні витрати і загальний обсяг виробництва. В умовах ринкової економіки національний продукт обчислюють у вартісному вираженні.

     Національний продукт є матеріальною  основою життя людей. Саме він  задовольняє різноманітні потреби  населення. Якщо національна економіка неспроможна створити весь набір матеріальних благ для потреб населення через об'єктивні обставини (наприклад, в Україні через природні, кліматичні умови не вирощуються боби какао, тропічні фрукти, не вистачає власної нафти, газу тощо), треба виробляти такі види національного продукту, які б користувались попитом в інших країнах, тобто можна було використати їх як експортні ресурси. Це давало б можливість обміняти їх на товари, які не виробляються в країні.

      Отже, національний продукт є  дуже важливим показником не  тільки для країни, де він виробляється, а й для міжнародного співробітництва.

      Валовий національний продукт,  як і валовий внутрішній продукт,  є практично одним з основних  показником не тільки системи  національних рахунків, а й добробуту  суспільства.

Національний  продукт включає до себе:

• усі товари і послуги для ринку, вироблені приватними і державними підприємствами, включаючи послуги по наданню деяких споживчих благ довгострокового використання, таких як наприклад, житлові приміщення;
• усі послуги, надані установчими органами для колективного використання (послуги збройних сил почали враховуватися, як економічна продукція тільки після Другої світової війни);
• усі товари та послуги, що вироблені неприбутковими установами, наприклад церквами, учбовими закладами для спільного використання чи індивідуального використання своїми членами;
• деякі товари і послуги, що вироблені членами приватних господарств для особистих потреб чи для якогось іншого використання, минаючи ринок.