Безробіття в Україні ,причини ,види ,наслідки

 Якщо робітник планує звільнитися після закінчення терміну 
угоди, то повинен повідомити роботодавця про це письмово за 2 тижні 
до завершення контракту, аби роботодавець міг знайти йому заміну.

 Якщо укладено безстроковий  контракт, то працівник повинен 
письмово повідомити про те, що він планує звільнитися, за 2 тижні до 
звільнення, інакше працівник мав би виплатити роботодавцю збиток у 
розмірі двох мінімальних зарплат.

Аналогічні заходи потрібно вживати і до роботодавця, який звільняє робітника.

Якщо звільнення проходить за спільною згодою обох сторін, то санкції не потрібні.

Уразі звільнення робітника за «статтею» (прогули, перебування на робочому місці у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, крадіжки тощо) робітник повинен сплатити роботодавцю збитки у розмірі мінімальної зарплати.

Вирішити проблему також можна шляхом залучення безробітних до підприємницької діяльності. Підприємництво — це один із факторів виробництва, що залежать від складу розуму, тому не всі можуть стати підприємцями. Якщо хто-небудь із безробітних вирішив стати підприємцем, то він розуміє, з якими труднощами йому доведеться зіткнутися. Але все ж їм потрібна державна допомога, зокрема захист від державного бюрократизму. Приватний підприємець змушений збирати дозволи в різних бюрократичних інстанціях, що потребує часу і коштів. Вартий уваги в цьому сенсі досвід криворізької міськдержадміністрації, у якій створено відділ «Сприяння підприємництву», де зосереджені представники всіх інстанцій і підприємець може за півдня отримати всі необхідні дозволи. Його ефективність видно відразу: за останній рік у місті зареєстровано на 6 тис. підприємств більше, ніж за попередній рік [.].

Варто зазначити, що приватному підприємцю у стаж роботи не зараховується період зайняття підприємницькою діяльністю, що у подальшому впливає на розмір його пенсії. Тому громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, а також використовують найману працю, не реєструються. Щоб вирішити цю проблему, необхідно законодавчо встановити, що період часу, який громадянин займається підприємницькою діяльністю, входить до трудового стажу. Треба дозволити приватному підприємцеві нараховувати собі заробітну штату, розмір якої впливатиме на розмір його майбутньої пенсії, та сплачувати з неї податки, як і всі інші працівники. Держава повинна ставитися до приватних підприємців-виробників не як до джерела прибутку для бюджету, як до створювачів робочих місць [10.124].

Існує частина офіційно безробітних громадян, які не мають офіційної роботи, але мають інші джерела заробітку: надають різні послуги іншим громадянам, зайняті на присадибних ділянках, тобто самозайняте населення. Ці громадяни не сплачують податків, а іноді і стоять на обліку в центрі зайнятості. Доцільно посприяти тому, щоб ці люди сплачували податки. Вони становлять особливу категорію — вони не підприємці, але й не наймані працівники. Вирішення цієї проблеми можливе шляхом законодавчого виділення їх в окрему категорію і встановлення для них ставки податку у розмірі 15% задекларованої суми, причому задекларована сума повинна прямо впливати на розмір пенсії, яку вони отримуватимуть при досягненні пенсійного віку, а термін роботи додавати до робочого стажу.

Ще дієвішою ця система стане із введенням у дію пенсійної реформи, яка передбачає внесення коштів до пенсійного фонду на персоніфіковані рахунки. Величина внесків впливатиме на подальший розмір пенсії, а також їх можна буде передавати у спадок. Це також дасть можливість накопичувати кошти для інвестування в економіку на розвиток виробництва, а, відтак, збільшити кількість робочих місць.

На особливу увагу заслуговують такі категорії громадян, як інваліди, батьки багатодітних сімей та жінки, які виховують дітей до 6 років. Вони є неконкурентоспроможними на ринку праці, а тому потрібно заохочувати найм на роботу таких громадян. Це можна здійснити, знявши з цих громадян 50% оплати від розміру єдиного податку для фізичних осіб, чи 32% внеску до пенсійного фонду із заробітної плати такого працівника. Також необхідно приймати на роботу вищевказані категорії громадян вище ліміту 10 чоловік, без переведення підприємства на загальну систему оподаткування. (Проте, таке рішення є компетенцією Верховної Ради України). Чинна ж система не дієва і містить багато недоліків радянської планової економіки. Примусити підприємства приймати на роботу ці категорії громадян є недемократичним заходом [10.125].

 

 

3.3. Соціальний захист  трудящих в умовах безробіття  в Україні

 

 

Завданням системи захисту трудящих в умовах безробіття є, з одного боку, стимулювання людини до пошуку роботи і перенавчання, допомога їй на цьому етапі, а, з другого боку, - боротьба із соціальним утриманством.

Мінімальний рівень соціальних гарантій для трудящих установлюється законодавче, а його підвищення є ціллю колективних переговорів.

Гарантії зайнятості, що закріплюються в договорах трудового найму, передбачають:

регулювання темпів приросту заробітної плати (один із антиінфляційних заходів);

обов'язкове періодичне навчання кадрів і стимулювання їх професійної мобільності за період трудової діяльності;

можливе переміщення працівників як усередині підприємства, так і за його межі, в філії, що розташовані в іншій місцевості;

використання його на тимчасових роботах і неповний робочий час на випадок економічних труднощів, а також надання пільгових умов дострокового виходу на пенсію;

тимчасову незайнятість при умові матеріального І соціального захисту [6.127].

Український, як зрештою і Російський, закон про зайнятість недосконалий. Працівник служби зайнятості має право відмовити безробітному в його статусі. В той час як в США людина, яка втратила роботу не по своїй волі, автоматично реєструється службою зайнятості для одержання допомоги. Його ніхто не примушує шукати роботу - це його власна справа. Розмір допомоги - це половина заробітку. Виплачується вона не рік, як у нас, а шість місяців, після чого безробітного переводять на допомогу по соціальному забезпеченню, розмір якої ще менший.

У нашому трудовому законодавстві повинні бути вказані три причини звільнення: у зв'язку з економічною необхідністю, через припинення термінового договору або контракту і за власним бажанням. Оскільки в перших двох випадках людина втрачає роботу не по своїй волі, вона автоматично підлягає страхуванню. В розділі 4 Закону докладно розглянуті умови виплати і розміри допомоги по безробіттю. Єдиною зміною в доповненні до Закону є збільшення строку реєстрації в службі зайнятості з 10 до 80 календарних днів після скорочення посади працівника. Розмір допомоги по безробіттю співвідноситься з мінімальним рівнем заробітної плати, а також підлягає індексації.

Згідно з Законом, на осіб, зайнятих на суспільних роботах, розповсюджуються соціальні гаранти, включаючи право на пенсійне забезпечення і виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Фінансування цих робіт здійснюється за рахунок місцевого бюджету із залученням коштів фонду зайнятості і коштів тих організацій, для яких ці роботи виконуються.

Наприклад, в м. Харкові в числі суспільних робіт є роботи на місцевих будівлях, по прибиранню містом на овочевих базах, в «зеленому» цеху тощо.

І на закінчення належить ще раз підкреслити важливість розглянутої теми, бо людина з її проблемами дійсно повинна бути у центрі уваги вчених і практиків, а головне - тих, хто обраний нею для керівництва нашою державою.

 

 

ВИСНОВКИ

Безробіття – складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас це економічна категорія, яка відображає економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення. Саме це питання повинно нас турбувати зараз. Адже високий рівень безробіття спричиняє багато негативних факторів. Серед яких з’являється таке поняття  як люди без певного місця проживання. Також, що вкрай є неприємним і повинне викликати у державної влади занепокоєння, це експлуатація дітей на роботах у тяжких умовах.

Саме безробіття призводить до того, що люди з вищою освітою, яку дала їм Україна виїжджають за кордон щоб працювати за мізерну платню і до того ж не по спеціальності, зазвичай це прості робочі. . Безумовно, що дехто добивається і більших результатів, але це одиниці, і знову ж таки ми залишаємось у програші. Тому що такі люди назад до країни не повертаються і, виходить, працюють на іншу державу.

Найбільше можливостей для працевлаштування є на малих підприємствах.

Першим фактором, який заважає влаштуватись на роботу до приватного підприємства, є психологічний.

Другий фактор – податковий. Фізичним особам, платникам єдиного податку, не вигідно наймати робітника на законних підставах. Для вирішення цієї проблеми необхідно надати податкові пільги приватним підприємцям – платникам єдиного податку.

Третій фактор – обмеженість ринку збуту, зумовлена ПДВ, яка особливо впливає на виробників товарів народного споживання. Найдоцільніше було б змінити схему оподаткування, проте цей фактор потребує ґрунтовніших наукових досліджень. В основному він впливає на підприємців, які займаються виготовленням товарів народного споживання.

Четвертий фактор – правова незахищеність робітника і роботодавця одне від одного, як наслідок неправильної побудови трудового контракту за формою чинного законодавства. Ця проблема усувається несенням змін у трудовий договір.

Необхідно також сприяти само зайнятості населення, залучати населення до підприємницької діяльності, видавити патенти, які б давали право громадянам надавати різні послуги.

Жодна інша проблема не збуджує більшої полеміки серед економістів, як причини безробіття в ринковій економіці. Економіка вчить, що ціни зростають чи падають, щоб очищати конкурентні ринки. За рівноважної ціни покупці хочуть купити все, що продавці хочуть продати. Проте щось не спрацьовує на конкурентному ринку праці. Багато лікарень потребують медсестер і не  можуть знайти їх, а тисячі шахтарів хочуть працювати за встановлену зарплату, але для них немає роботи. Подібні ознаки невдач ринку праці можна простежити не лише в Україні, а й у всіх країнах з ринковою економікою.

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України;
2. Закон України «Про зайнятість населення»;
3. Закон України «Про загальнообов’язкове державне страхування на випадок безробіття»;
4. Анішина Н., Плішка Т. Мотивація безробітних до проходження професійного навчання. //Україна: аспекти праці. – 2007. - №3. –30-34с.
5. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Безробіття: сутність і причина / Політична економія. 2000. – с. 458-473.
6. Бобров В.Я. Проблема безробіття і соціальна захищеність населення / Основи ринкової економіки. 1995. – с. 127-137.
7. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2002. – 313 с.
8. Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор’єва М.І. Економіка праці й соціально-трудові відносини: Навч. Посіб. – К.: КНЕУ, 2004.–254-364c.
9. Бутко М., Білокур К. Ринок праці та процеси його регіональної трансформації // Економіка України. 1998. – №5. – 17-18 c.
10. Васильченко В.С. Державне регулювання зайнятості: Навч. Посіб. – К.: КНЕУ, 2003. – 124 – 137 c.
11. Васильченко В.С. Ринок праці та зайнятість. – К., 2005. – 45-68 с.
12. Волинський Г. Ринок праці в умовах перехідної економіки // Бізнес-інформ. 1998. – №7. – с.26-27.
13. Говорушко Т. Безробіття як індикатор макроекономічної нестабільності // Економіст. 2000. – №10. –72-76 с.
14. Грішнова О., Смоловик П. Освіта й професійна мобільність як чинники конкурентоздатності робочої сили //Україна: аспекти праці – К.,
15. Завіновська Г.Т. Безробіття і його види / Економіка праці. 2000. – 24-30с.
16. Книш З.М., Сісіна Л.Л. Безробіття як соціально-економічне явище / Основи економічної теорії. 2001. –324-332 с.
17. Лютий І.О. Безробіття та його соціально-економічні проблеми\\ Економіка. Фінанси. Право. – 2007. – №2
18. Сіроштан М.А. Проблема зайнятості в економічній теорії і практиці. Безробіття. / Нариси з економічної теорії. 1994. –323-329 с.
19. Яценко В. Безробiття по-українські у цифрах і фактах \\ Україна аспекти праці. – 2007. - №2.
20. Аналітично – статистичний збірник “Ринок праці України” Київ, 2006р.;
21. Економічна активність населення України 2003: Стат. збірник./Державний комітет статистики України, – К., 2008.
22. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.І/Ред.кол.: С.В. Мочерний та ін. — К.: Видавничий центр “Академія”, 2000 — 864 с.
23. Регулювання зайнятості та оплати праці в перехідній економіці: Зб. наук. Праць / НАН України; Ін-т економіки; За ред.. Д. П. Богині. ─  К.,2005. ─  168 с.
24. Ринок праці України у 2003 році: Аналітично – статистичний збірник. К.: Державний центр зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, 2005. – 210 с.
25. www.ukrstat.gov.ua
26. www.liga.kiev.ua

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

 

 

додаток а

 Таблиця 1.1

 

 

Джерело: Держкомстат України, 1998-2009

 

ДОДАТОК Б

 

Таблиця 1.2

 

 

Джерело: Держкомстат України, 1998-2009

 

ДОДАТОК В

 

Таблиця 2.3

 

 

 

Рис. 2.1 Динаміка попиту і пропозиції на ринку праці за 2007 – 2009 рр.

 

 

 

ДОДАТОК Г

Таблиця 2.4

Джерело: Держкомстат України, 1998-2009

 

ДОДАТОК Д

 

 

 

 

Рис. 2.2 Динаміка безробіття в Україні за 2007-2009 роки 

 

ДОДАТОК Е

 

Таблиця 2.5

 

Кількість зареєстрованих безробітних за статтю і місцем проживання у 2009 році

 

 

Джерело: Держкомстат України, 1998-2009

 

ДОДАТОК Ж

Таблиця 2.6

ДОДАТОК З

Таблиця 3.7

Рівень офіційного безробіття у Львівській області (на 01.10.2006)

Райони і міста обласного підпорядкування	Кількість безробітних осіб	Рівень безробіття %	Навантаження на одне вільне робоче місце (вакантну посаду) осіб
Всього по області	60,927	4,08	19
Бродовський	2,098	6,06	32
Буський	1,162	4,59	48
Городоцький	1,245	2,99	15
Жовківський	2,527	4,23	30
Золочівський	3,257	8,50	99
Кам’янка-Бузький	1,435	4,42	27
Миколаївський	5,186	9,97	35
Мостиський	1,088	3,60	21
Перемишлянський	1,540	6,58	30
Пустомитівський	1,720	2,72	11
Радехівський	1,429	5,25	18
Сколівський	1,849	7,61	48
Сокальський	1,800	3,49	24
Старосамбірський	1,648	8,52	61
Турківський	2,326	8,88	63
Яворівський	3,492	5,13	26
Львів	5,585	1,17	4
Борислав	2,113	8,35	36
Дрогобич	3,899	3,78	21
Самбір	6,280	10,13	53
Стрий	2,991	3,80	219
Трускавець	1,458	2,74	12
Червоноград	1,473	2,91	10