Безробіття в Україні ,причини ,види ,наслідки

За низьким показником офіційно реєструємого безробіття не видно, наприклад, сховане безробіття (змушений достроковий відхід на пенсію, збереження робочого місця без реального відпрацьовування і т.д.), що ставить необхідність підрахунку макроекономічних витрат росту безробіття. Така ціна росту безробіття повинна визначатися в більшій мірі не ростом компенсаційних виплат і фінансуванням програм зайнятості, а у формі втрат можливого, але не зробленого ВНП унаслідок незайнятості частини робочої сили. Відомий американський економіст Артур Оукен математично виразив співвідношення між рівнем безробіття і відставанням обсягу ВНП. Закон Оукена показує, що якщо фактичний рівень перевищує природний рівень безробіття на один відсоток, то відставання обсягів ВНП складає 2,5%. Наприклад, спроби в 1953-1980 р. зменшити інфляцію шляхом росту безробіття створили для США втрати в середньому від 6 до 18% ВНП. При іншому варіанті економічної політики зайнятість населення могла б збільшитися на 4,5 млн. чоловік.

Однією з глибинних причин росту безробіття стає диференціація населення, що підсилюється, по доходах. Елітні шари населення, на користь яких перерозподіляється сьогодні національний доход, не можуть сформувати могутнього попиту на предмети масового споживання вітчизняного виробництва, що сприяє його стагнації і, як наслідок, безробіттю.

У 1994 - 1995 р. диференціація доходів продовжувала рости. При збереженні цієї тенденції ми вже через два роки наздоженемо латиноамериканські країни по глибині розшарування суспільства по доходах[18.328].

Однак не слід переоцінювати значення безробіття як самостійного економічного фактора. Вона досить умовна - особливо стосовно демографічних процесів, у рамках і за допомогою яких формується зайнятість населення. Сьогодні демографічні процеси в Україні проходять дуже пессимістично. З усіх прогнозів у соціально-економічній сфері демографічні є самими точними в силу того, що демографія як наука успішно просунулася, використовуючи відпрацьовані методики і повну інформацію. У країні прискорюється старіння нації, чисельність і питома вага населення у віці молодше працездатного (основне джерело поповнення трудових ресурсів) скоротиться з 5,1 млн. чоловік у 1993 році до 4,4 млн. чоловік у 2005 році (з 10,2% до 8,4%) і надалі спостерігається така тенденція.

Це приводить до необоротних вимірів у професійному складі трудових ресурсів: людям у зрілому віці сутужніше перемінити кваліфікацію, - словом, знижується мобільність трудових ресурсів. Уже сьогодні в ряді територій Центральної і Західної України частка обличчя літнього віку більше 30-40% і має тенденцію до росту. Також у найближчі два роки відбудуться зміни в чисельності населення в працездатному віці. У цю категорію ввійде численне поповнення 80-х років при вибутті людей нечисленного покоління воєних років, що додатково загострить проблему зайнятості, особливо для молоді.

Рівень безробіття, досягнутий у 1995-1996 роках, а також, якщо враховувати показники 2007, 2008 та 2009 років, які  говорять за те, що криза зайнятості буде продовжуватися щонайменше протягом декількох наступного років. Виникнуть різні соціально-економічні диспропорції, у тому числі: різкі регіональні розходження в динаміку зайнятості, сегментація і маргиналізація ринку праці. Різкий ріст безробіття запустить у дію механізм додаткового зниження ділової активності: крім скорочення споживчого й інвестиційного попиту ріст безробіття буде визначатися динамікою незайнятості попередніх періодів.

Дещо помітний вплив на ринок праці і на рівень безробіття внесла фінансова криза 2008-2009 років. Аналізуючи статистичні дані з упевненістю можна стверджувати, що криза підірвала ринок праці: скорочується попит на робочу силу, частка безробітних збільшується (додаток В).

 

2.2. Економічні та соціальні наслідки безробіття в Україні

 

 

Безробіття, звичайно, негативно впливає на розвиток країни в цілому, на економіку, а також на розвиток людини як особистості взагалі. До основних економічних та соціальних наслідків безробіття відносять:

1. Незайнята робоча сила означає  недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, які є наслідком природного і фактичного безробіття ( і відповідно зайнятості)

2. Безробіття сковує вимоги профспілок  про підвищення заробітної плати, ніби спрацьовує на користь  спілки підприємців.

3. Під час тривалого безробіття  працівник втрачає кваліфікацію, а отримання нової кваліфікації  й адаптації до нових умов  часто проходять для нього  важко.

4. Безробіття веде до прямого  занепаду раніше досягнутого  рівня життя. Допомога по безробіттю  завжди менша від заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний та інвестиційний попит, скорочує обсяг заощаджень у населення.

5. Сам факт безробіття завдає  людині важкої психологічної  травми, яку можна порівняти з  найнеприємнішими обставинами. Багато соціологів пов’язують зростання злочинності зі зростанням безробіття.

Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям.

Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття.

Мальтузіанці пропонують обмежити народжуваність. Прихильники класичної теорії ринку праці – заходи по зниженню заробітної плати.

Кейнсіанські програми в короткочасному періоді пропонують суспільні роботи за рахунок бюджету держави; в довгостроковому періоді – державні замовлення приватному сектору, заходи по стимулюванню інвестиційного попиту, при цьому особливе значення надається зниженню облікової ставки процента.

Монетаристи пропонують зменшення державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних програм, приборкання інфляції і створення здорового ринкового середовища, в якому обов’язково буде присутнє розорення неефективних підприємств і висування на передній план сильних, адаптованих товаровиробників. Зокрема монетаристи пропонують не знижувати, а підвищувати облікову ставку процента. Вони вважають, що ефективно діючий ринок викличе зростання виробництва, і, як наслідок – зростання попиту на робочу силу. Платою суспільства за монетарний шлях розвитку ринку є жебрацтво, злодійство і соціальна напруга в суспільстві [13.76]. Досвід України, яка використовувала монетарні важелі розвитку економіки, - наочний тому приклад.

 

 

2.3. Сутність, механізм та сучасний стан ринку праці в Україні

 

 

Входження індивідів у систему економічних зв`язків і господарських відносин завжди опосередковується певними інституціями, роль яких визначається сутнісними особливостями та характером економічної системи суспільства.

Персоніфікація власності на засоби виробництва та робочу силу різними власниками зумовила появу ринкового механізму залучення робочої сили в систему суспільного виробництва та його організаційного оформлення в ринок праці.

Перевагами ринку праці порівняно з його антиподами – стало гарантування певної незалежності кожного індивіда, реалізація ним своїх економічних прав щодо використання власної робочої сили при одночасному ефекті у вигляді раціонального розподілу наявних ресурсів та найповнішого задоволення потреб суспільства. 

З розвитком суспільства умови функціонування ринку праці значно розширилися. Сучасний ринок праці, крім належності робочої сили та засобів виробництва різним власникам, передбачає:

наявність єдиного правового поля для вільного переміщення населення та вільного вибору виду діяльності;

розвинуту систему бірж праці та інформації про вільні робочі місця;

наявність ринку житла;

існування розвинутого ринку освітніх послуг;   

державне регулювання ринку праці.

Ринок праці більшою мірою, ніж інші ринки реагує на вплив інституційних факторів, що зумовлює його структуру та механізм функціонування.

Суб`єктами ринку праці є наймані працівники як власники, носії та продавці товару «робоча сила» і роботодавці як її покупці.

Об`єкт купівлі-продажу – робоча сила, яка є специфічним товаром, який:

не відчужується від власника в процесі купівлі-продажу, оскільки є іманентною властивістю свого носія;

не знищується в процесі його використання, але для свого відтворення потребує додаткового споживання життєвих благ;

кількісно та якісно не може бути абсолютно однаковим у різних індивідів;

оплачується роботодавцями після його використання протягом певного часу;

потребує юридичного оформлення умов свого використання , яке здійснюється у формі трудового договору (контракту).

Механізм функціонування ринку праці відображає взаємодію попиту на робочу силу, які врівноважуються її ціною – заробітною платою.[2, 336с.]

Початок становлення національного ринку праці в нашій державі пов`язують з ухваленням у 1991 р. Закону України «Про зайнятість населення». Згідно з цим законом, держава відмовилася від монопольного права на працевлаштування і забезпечення абсолютної зайнятості населення і взяла на себе зобов`язання здійснювати матеріальне (допомога з безробіття) та соціальне (професійна перепідготовка, працевлаштування тощо) підтримання працівників, що втратили роботу й офіційно отримали статус безробітних. Саме в цей період в Україні були створені базові елементи інфраструктури ринку праці – Державна служба зайнятості та Державний фонд сприяння зайнятості населення [21].

Однак процес формування національного ринку праці відбувається повільно й суперечливо. А все тому, що сфера зайнятості була однією з найбільш здеформованих сфер економіки України за часів її перебування в складі СРСР. На момент проголошення незалежності сфера зайнятості характеризувалася:

відсутністю державних і правових інститутів ринку праці, законодавство про зайнятість, а також невизнанням безробіття на державному рівні;

концентрацією зайнятості на підприємствах державного сектора;

відсутністю гнучкої системи оплати праці внаслідок її державного регулювання;

низьким рівнем мобільності робочої сили внаслідок законодавчого обмеження плинності кадрів, зміни місця роботи (через наявність паспортної прописки, облік трудового стажу, відсутність ринку житла тощо).

Одним із перших був сформований фіксований сегмент національного ринку праці. Його становлення відбувалося в умовах різкого дисбалансу між пропозицією і попитом на працю. Попит на робочу силу визначається наявними вакансіями.

Попит на працю, як, відомо, є похідним від попиту на товари і послуги. Звуження сукупного попиту в Україні внаслідок скорочення інвестиційних видатків фірм та споживчих видатків домогосподарств зменшило і попит на працю [7.313].

Ситуація, що склалася на ринку праці в Україні у 2000 р., свідчить проте, що з кожних 100 безробітних, які перебували на обліку, 52 раніше були робітниками, 32 службовцями. Рівень зареєстрованого безробіття загалом по країні починаючи з травня 2000 р. має тенденцію до скорочення і на 1 січня 2001 р. становив 4,2 % працездатного населення працездатного віку, і на 1 листопада 2002 р. – 3,6% [26].

Незважаючи на загальну тенденцію скорочення рівня безробіття, ситуація у цій сфері у сільській і міській місцевості була не однаковою. На тлі загального зниження цього показника в міській місцевості спостерігалося його зростання в сільській.

Як наслідок навантаження на вільні робочі місця за рік зменшилися відповідно з 24 до 17 осіб. При цьому навантаження на одне вільне робоче місце відповідних категорій працівників за зазначений період також зменшилось. Слід зауважити, що впродовж зазначеного періоду навантаження на одне  вільне робоче місце у сільському господарстві значно збільшилося.

У грудні 2003 р. у пошуках роботи до державної служби зайнятості звернулося 157,0 тис. незайнятих громадян, що на 3,5 %  більше, ніж у листопаді 2003 р. та на 7,3% більше, ніж у грудні 2003 р. Кількість зареєстрованих осіб, які були звільнені з останнього місця роботи з економічних причин, порівняно з попереднім місцем збільшилась на 10,0 % та склала 12,3 тис. осіб.

На обліку в державній службі зайнятості на 1 січня 2004 р. всього перебувало 1003,7 тис. незайнятих громадян. Кількість осіб, які у такий спосіб шукали роботу, за грудень 2003 р. збільшилася на 2,0%, а по відношенню до початку 2003 р. скоротилася на 4,9%. Серед зазначеної категорії громадян 98,5% мали офіційний статус безробітних, з них двом третинам було призначено допомогу по безробіттю. Кількість  зареєстрованих безробітних за грудень збільшилась на 4,1% та становила 988,9 тис. осіб.

Із кожних 100 зареєстрованих безробітних, які перебували на обліку на 1 січня 2004 р., 47 раніше займали робочі місця, 27 – посади службовців, решту складали особи без професії, або такі, що займали місця, які не потребують спеціальної підготовки.

За сприяння державної служби зайнятості у грудні 2003 р. були працевлаштовані 52,8 тис. осіб, що на 4,3% менше, ніж у листопаді 2003 р.

 Поряд з працевлаштуванням  на постійній основі одним  із напрямків реалізації активної  політики зайнятості є організація громадських робіт. Чисельність громадян не зайнятих трудовою діяльністю, які брали участь у таких роботах, порівняно з листопадом 2003 зменшилась на 5,5 тис. осіб і на 1 січня 2004 р. становила 2,2 тис. осіб, або 0,2% загальної кількості тих, що перебували на обліку [17]

За даними Держкомстату рівень зареєстрованого безробіття в Україні до кінця грудня 2008 року склав 3% населення працездатного віку. У листопаді цей показник становив 2,3%, в жовтні 1,9%. Раніше, три місяці поспіль, рівень безробіття становив 1,8%.

До кінця грудня 2008 року зареєстровано 844,9 тис. безробітних (у листопаді - 639,9 тис. людей). Серед зареєстрованих на кінець року безробітних 465,2 тис. - жінки, більшість з безробітних - 418,3 тис. - міські жителі (раніше безробіття було вище серед сільського населення). Знижується попит на ринку праці: потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць та вакантних посад у грудні становила 91,1 тис. людей (місяцем раніше - 136,8 тис.) (додаток Ж).

Відтак, навантаження на 10 вільних робочих місць (вакантну посаду) в грудні склало 96 чол. (у листопаді - 51 чол./10 місць (раніше вісім місяців поспіль - 3 людей/місце, січень-лютий - 4 людей/місце)). При значному зростанні кількості безробітних, варто зазначити, що переважна більшість громадян, які звернулися до послуг служби зайнятості, були звільнені за п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю, тобто за згодою сторін. І тільки незначна кількість працівників була звільнена за ініціативою роботодавця, що свідчить про те, що Уряд в черговий раз відсторонився від захисту трудових прав громадян в частині нагляду за додержанням законодавства про працю та проведення роз’яснювальної роботи серед тих, хто потрапив у скрутну ситуацію.