Безробіття в Україні ,причини ,види ,наслідки

На цьому тлі знижуються відрахування в бюджет і соціальні фонди. У 2009 рік Україна увійшла з 40 млн. грн. боргу перед бюджетниками і це відбулось вперше за останні 8 років розвитку України. Найвідчутнішим цей борг є для мешканців Львівської (22,5 млн.), Тернопільської (10,6 млн.) та Івано-Франківської (8 млн.) областей.

Отож, формування ринку праці в Україні відбувається вкрай повільно. Це зумовлено, по-перше, слабкою структурною перебудовою  економіки, внаслідок чого у ВВП зменшується частка найдинамічніших, з огляду створення нових робочих місць галузей (машинобудування, харчова і легка промисловість) та зростає частка неперспективних  галузей (зокрема чорної металургії). По-друге, це спричинене неефективністю роздержавлення і приватизації, що не привели до зростання продуктивності праці, появи реального власника, трансформації прихованого безробіття у відкрите і зменшення надлишкової зайнятості. По-третє, через недостатній розвиток малого та середнього бізнесу працівник, які втратили роботу, не забезпечуються новими робочими місцями.

 

 

РОЗДІЛ 3

ОСНОВНІ ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ БЕЗРОБІТТЯ ТА ЙОГО НАСЛІДКІВ В УКРАЇНІ

 

 

 

3.1. Трудоресурсна ситуація  та її регіональні особливості

 

 

 

За умов розвитку ринкових відносин робоча сила набуває якостей товару з характерною для нього вартістю та споживною вартістю. Споживна вартість пов'язана із спроможністю працівника створювати додаткову вартість, таку властивість мають в основному особи працездатного віку, які досягли певного фізичного та інтелектуального розвитку.

В Україні питома вага осіб працездатного віку становить більше ніж 55% всього її населення. Для цього показника характерні значні територіальні відмінності (додаток И).

Найнижча частка населення працездатного віку відмічається у регіонах, де переважає аграрна сфера зайнятості. До них належать Вінницька, Волинська, Житомирська, Тернопільська, Хмельницька та Чернігівська області, у яких ця вікова група досягає дещо більше ніж 52% загальної чисельності населення; у Чернігівській області цей показник становить лише 51%.

Найвища частка осіб працездатного віку характерна для високо урбанізованих та індустріальне розвинутих областей: Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Одеської, в цих областях частка працездатного населення перевищує 57%.

Основними галузями зайнятості населення у матеріальному виробництві є промисловість, сільське господарство, транспорт та будівництво. В цілому у промисловості з урахуванням працівників кооперативів, спільних та малих підприємств зайнято майже 6 млн. чол., у сільському господарстві понад 4,5 млн. чол.

Понад 6 млн. чол. нині зайняті в галузях невиробничої сфери України.

Серед них найвища частка (майже половина) припадає на освіту, культуру, мистецтво, науку і наукове обслуговування. Близько півтора міліонна чоловік зайнято в закладах охорони здоров’я, фізкультури та соціального забезпечення населення. Серед областей України з високим рівнем зайнятості в промисловості виділяються (Донецька – близько 50% усіх зайнятих у мат. виробництві), Луганська (понад 58%), Дніпропетровська (більше 51%), Запорізька області.

Найнижча частка зайнятих у промисловості Вінницької, Волинської, Одеської, Тернопільської та Чернігівської областей. У цих областях переважають зайнятість у сільському господарстві.

Найвища зайнятість населення в невиробничій сфері в регіонах із сприятливими рекреаційними умовами: Автономна республіка Крим, Закарпатський, Львівський, Одеській та Чернівецькій областях, де цей показник перевищує 30% [9.17].

Таким чином, наведені дані свідчать про гостроту проблеми підвищення ефективності використання трудових ресурсів в окремих регіонах України.

У загальному випадку всі області України по гостроті зареєстрованого безробіття можна розділити на кілька груп.

Перша група - регіони з дуже високим безробіттям. Ці регіони відрізняються високим рівнем безробіття, високими темпами його росту (у 2 рази вище середньоукраїнських), великою напруженістю на ринку праці.

Друга група - регіони з високим рівнем безробіття і великою напруженістю на ринку праці (показники перевищують середньоукраїнські). Але темпи росту безробіття тут середні або нижче середніх. В основному це регіони північної половини європейської частини країни. Багато хто з цих регіонів відрізняються підвищеною змушеною неповною зайнятістю.

Третя група - рівень безробіття і напруженість на ринку праці нижче середньоукраїнських, але темпи росту рівня безробіття вище середньоукраїнських. Фактично по гостроті безробіття ця група середня.

Четверта група - регіони з найменш гострим безробіттям у країні. У них рівень безробіття нижче середнього, низка напруженість на ринку праці, темпи росту безробіття нижче середньоукраїнських. У даній групі багато північних регіонів з видобувною промисловістю [9.18].

Отже, на Україні гостре безробіття мається в регіонах двох типів.

По-перше, це райони з високим природним приростом населення. Тут на ринок праці постійно виходить велика кількість молоді, тоді як кількість робочих місць в умовах економічної кризи не тільки не збільшується, але і скорочується. У регіонах даного типу безробіття існувало й у минулому у виді аграрного перенаселення.

По-друге, депресивні регіони, тобто з перевагою найбільш кризових галузей. На даний момент такими є легка промисловість і військово-промисловий комплекс, що відрізняються найбільшим скороченням обсягів виробництва в порівнянні з кінцем 80-х.

 

3.2. Державна політика щодо зниження безробіття

 

 

Безробіття спричиняє значні матеріальні втрати, адже зменшується вироблюваний національний продукт. Ці втрати пов`язані передусім із циклічним безробіттям і нерідко є досить значними. Для вимірювання втрат від циклічного безробіття економісти часто використовують закон Оукена. Наявність циклічного безробіття означає, що фактичний ВВП є меншим від природного.

У національній економіці щоденно когось із зайнятих звільняють з роботи, а окремі безробітні знаходять роботу.

 Найбільше можливостей для працевлаштування безробітних є на малих підприємствах. Це об'єктивно доводять цифри. За статистикою, малі підприємства у США створили 60% робочих місць, тоді, як великі підприємства звільнили 3 млн. працівників. ФРН відновлювала свою економіку після війни на малих підприємствах. У Києві, де кількість малих підприємств значно більша, ніж загалом по Україні, кількість безробітних всього лише 0,6% загальної кількості працездатних, толі як загальний рівень по Україні становить 3,7% [19].

На користь малих підприємств і малих приватних підприємств свідчать і такі показники.

Кількість малих підприємств в Україні зростає дедалі більшими темпами (додаток К).

Зростає кількість працівників на приватних підприємствах (додаток Л).

Дані таблиці свідчать про зростання ролі приватної форми власності у структурі зайнятості населення.

Проте до введення в дію Указу Президента України від 3 липня 1998 р. №727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» малому бізнесу було дуже тяжко розвиватися. Цей указ започаткував спрощену систему оподаткування, названу єдиним податком. Саме платники єдиного податку і є потенційними створювачами робочих місць. Звичайно, одне велике підприємство спроможне створити більше робочих місць, ніж 200 малих, але для заснування великого підприємства великий капітал, якого держава не має, а великі капіталісти, як в Україні, так і за кордоном, бояться чи не хочуть інвестувати кошти на розвиток виробництва [16.324].

Першим фактором, який заважає влаштуватись на роботу на приватне підприємство, є психологічний. По-перше, за радянської влади підприємців називали капіталістами, буржуями, експлуататорами трудового народу, приписували їм найнегативніші людські риси. По-друге, люди були привчені до того, що на підприємстві можливо було щось вкрасти. Це ставлення робітника збереглося і на приватному підприємстві. Робітник підсвідомо ставиться до роботодавця (підприємця) як до ворога, йому важко перебудувати своє ставлення до нього. Через це робітник і роботодавець не знаходять спільної мови, і в результаті робітник звільняється, не пропрацювавши й місяця. Щоб вирішити цю проблему, необхідно перебудувати відносини між робітником і роботодавцем, а саме: відносини у трудовому колективі повинні будуватися не за принципом начальника і підлеглого, а за типом сім'ї, тобто роботодавець — це люблячий батько, а підлеглі — його діти. Відносини між робітниками та роботодавцями повинні будуватися на взаєморозумінні та взаємоповазі.

Другий фактор, який стримує процес працевлаштування — податковий. Фізичним особам, платникам єдиного податку, невигідно наймати робітника на законних підставах. По-перше, за кожного найманого робітника необхідно сплачувати додатково до суми свого патенту. Для фізичних осіб, суб'єктів підприємницької діяльності ставка єдиного податку встановлюється місцевими радами за місцем їхньої державної реєстрації залежно виду діяльності та місця її здійснення і не може становити менше 20 і не більше 200 грн. на місяць. Для платників єдиного податку, що займаються підприємницькою діяльністю з використанням найманої праці (тобто створюють нові робочі місця), чи за участю у діяльності членів сім'ї, розмір єдиного податку збільшується на 50% за кожного працівника. Тому доцільніше, на наш погляд, для ліквідації цієї причини при наймі працівника до приватного підприємця через біржу зайнятості (за умови, що працівник має статус безробітного понад 1 місяць) зняти з підприємця 50%-ну ставку терміном на 6 місяців з умовою, що роботодавець не вивільнить цього працівника протягом певного терміну Це необхідно з ряду причин. По-перше, на кожному підприємстві (навіть на однотипних) є свої особливості виробничого процесу, різне обладнання, а тому працівникові необхідно пристосуватися до нових умов праці.

По-друге, роботодавцю необхідно впевнитись, що працівник «прижився» у колективі, може виконувати норму виробітку, працювати у заданому темпі виробництва,   врешті-решт, не краде і не вживає спиртних напоїв на робочому місці (що стало поширеним явищем) [16.327].

Ефективність цього рішення можна довести простими розрахунками. Якщо 200 безробітним  щомісяця виплачується допомога по безробіттю за середнім показником у 100 грн., держава витрачає на них (200 х 100) 20000 грн. Я кию ці люди будуть влаштовані на роботу до платників єдиного податку з вищевказаною пільгою, то, враховуючи середній показник 45 грн., бюджет недоотримає (45 х 200) 9000 грн., але, з іншого боку, з бюджету й не буде витрачено 20000 грн., які залишаться в казні. До того ж бюджет додатково отримає відрахування з прибуткового податку ( j середньої зарплати 250 грн. приблизно 50 грн. з чоловіка (50 х 200) 10000 грн.), відрахування у пенсійний фонд та фонд сприяння зайнятості .

Третій гальмівний фактор - це обмеженість ринку збуту, зумовлена існуванням ПДВ. Приватні підприємці — платники єдиного податку — можуть реалізувати свою продукцію лише на ринку та брати участь у виставках, які влаштовують місцеві торгово-промислові палати та експоцентри. Звичайно, можна реалізувати продукцію і в магазинах, але там їхня продукція стає неконкурентоспроможною через високі ціни, спричинені наявністю ПДВ.

Справа в тому, що в магазині встановлюють націнку в розмірі приблизно 20% вартості товар) придбаного у виробника. Ціна товару, виробленого і на малому підприємстві, і на великому - приблизно однакова. Але, купуючи товар у платника ПДВ, магазин отримує податкову накладну, і після продажу товару сплачує ПДВ лише з комісійного збору. Придбавши товар у фізичної особи, магазин не отримує податкової накладної, а тому після реалізації повинен сплатити ПДВ з усієї ціни. Тобто, щоб отримати стандартний прибуток від продажу одиниці товару, йому необхідно зробити значно більшу націнку.

Очевидно, що магазину вигідніше працювати з платником ПДВ. Тому фізичні особи не можуть працювати з магазинами.

Вирішити цю проблему, можна шляхом або цілковитої відміни ПДВ (який стримує розвиток економіки), або дозволити, магазинам сплачувати ПДВ лише із комісійного збору. Альтернативою ПДВ може бути податок з обігу.

Розглянемо ситуацію на торговому ринку. Зараз ринки завалені товарами широкого вжитку, завезеними з Туреччини, Польщі, Китаю, Молдови, якість яких на порядок нижча від вироблених в Україні. Аналіз структури непродовольчих товарів на ринках показує, що 95% пропозиції становлять товари, виготовлені за кордоном. З 5% вітчизняних товарів половина виготовлена нелегально (без сплати податків). При ввезенні низькоякісних товарів з-за кордону стягується символічне мито, що і дозволяє низькоякісній продукції витісняти з ринку високоякісну вітчизняну. До того ж, вітчизняні товаровиробники проходять сертифікацію, набагато суворішу, ніж за кордоном, під час якої перевіряють якість виготовленої продукції щодо її відповідності державному стандарту. Вирішити цю проблему можна підвищенням ставки ввізного мита на товари широкого вжитку, які виробляються на території України. Це автоматично розширить ринок збуту продукції приватних підприємців і дасть можливість розширити виробництво, а, отже, і створювати нові робочі місця.

Ситуація, що склалася в Україні, особливо пригнічує виробників товарів народного споживання. Проте вона ніяк не впливає на підприємців, що випускають продукти харчування. Для них ні закордонні фірми, ні великі державні підприємства не можуть бути конкурентними, бо їхня продукція є унікальною.

Ці заходи захищали б робітника і роботодавця одне від одного та сприяли б збільшенню кількості офіційно зареєстрованих працівників у приватних підприємців.

Однією з причин не влаштування на роботу є паління. У людини, що палить, нижча продуктивність праці, а тому підприємцю невигідно тримати такого працівника. Якщо людина палить, їй необхідні лопаткові перерви («перекури»), що значно знижує продуктивність праці. Наприклад, на виготовлення 25 одиниць продукції у робітника, що палить, суспільно-необхідний час становить 8 годин, некурця - 6 год. Єдиною можливістю вирішення цієї проблеми є необхідність позбавитись цієї шкідливої звички.

Наступною причиною є незахищеність робітників і роботодавців. Тут проблема полягає у тому, що приватний підприємець може і звільнити робітника без попередження, що завдасть шкоди робітнику, але, з іншого боку, робітник може звільнитися з роботи сам, чим завдасть збитків приватному підприємцеві. А тому необхідно передбачити у трудовій угоді і таке:

   1. Якщо контракт укладений на певний строк, при звільненні робітника за його бажанням раніше закінчення терміну угоди, робітник зобов'язаний сплатити роботодавцеві збиток у розмірі 2 мінімальних зарплат. Це стримуватиме робітника звільнятися без поважних причин. З іншого боку, якщо приватний підприємець має контракт на виконання певного замовлення, він враховує, що цей робітник у нього працюватиме і в разі звільнення працівника приватний підприємець не виконає замовлення і матиме збитки.