Банківська система України та її розвиток на сучасному етапі

Відповідно до міжнародного досвіду органи монетарної влади можуть впливати на стан економіки лише у короткостроковому періоді. За відсутності скоординованих дій у процесі здійснення інших видів економічної політики (фіскальної, промислової, торговельної, зовнішньоекономічної) будь-які заходи з боку центрального банку будуть неефективними та можуть призвести лише до зростання його витрат і нарощування інфляційних тенденцій [11].

Згідно з Конституцією України та Законом “Про Національний банк України” основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці. Однак її можна трактувати по-різному, оскільки вона не достатньо чітко визначає, що, власне, є пріоритетом – внутрішня (цінова) чи зовнішня (курсова) стабільність грошової одиниці.

Виходячи з необхідності забезпечення внутрішніх потреб розвитку, не зовсім правильно ототожнювати стабільність гривні лише з незмінністю її обмінного курсу. Стабільність національної грошової одиниці в першу чергу визначається внутрішньою купівельною спроможністю на споживчому ринку. Тому досягнення цінової стабільності є важливішим завданням порівняно з дотриманням певного значення обмінного курсу. Більше того, в умовах відкритої економіки одночасне виконання обох завдань неможливе через високу мобільність капіталу. За таких умов регулювання обмінного курсу може здійснюватися лише у випадку суттєвого його впливу на рівень цін у країні внаслідок дисбалансів у структурі платіжного балансу країни.

Збереження у 2008 році фіксованого валютного курсу гривні вступало у протиріччя з ціллю щодо стримування інфляції і жодним чином не враховувало динаміку курсу долара США щодо інших ключових валют (за останні два роки долар США відносно євро послабив свої позиції майже на 20 %). Це ускладнювало здійснення монетарної політики, коли виникла дилема: стримувати інфляцію чи зберігати фактично фіксований курс гривні?

Саме тому Національний банк взяв курс на поступову лібералізацію курсоутворення.

Стрімке погіршення макроекономічної ситуації і зокрема стану платіжного балансу, обмеженість золотовалютних резервів, частковий відплив іноземного капіталу призвели до стрімкого зростання девальваційного тиску на валютному ринку (рис 2.1.) [12].

Рис 2.1. Щоденні курси продажу долара США на міжбанківському ринку
та інтервенції НБУ, починаючи з жовтня 2008 року

Вкрай складна ситуація, в якій нині опинилася банківська система України, потребує активного пошуку шляхів виходу з кризи, суттєвої реорганізації банківського сектору.

За станом на 1 липня 2009 року в Державний реєстр було занесено 198 банків, із яких фактично діяло 187 (див. додаток B). Питання достатності кількості банків у державі полемічне і потребує окремого аналізу. Однак, зазначимо, що оцінка цієї достатності має визначатися не лише за кількістю банків, а й за розмірами філіальної мережі та мірою користування банківськими послугами з боку населення та підприємств.

Упродовж першого півріччя 2009 року банки ліквідували 125 філій – утричі більше, ніж за весь 2008 рік. До 1 липня 2009 року загальна філіальна мережа банків скоротилася до 1189 офісів. Це – мінімальний рівень, починаючи з серпня 2006 року, тобто з часу, коли НБУ розпочав стежити за цим показником. За даними голови правління Приватбанку Олександра Дубілета, кількість відособлених структурних підрозділів банків в Україні скоротилася з жовтня 2008 року на 460 одиниць. За даними інших учасників ринку, Укрсиббанк закрив 100 відділень; “Фінанси та Кредит” – 80; “Надра” – 77; Укрпромбанк – 32; “Форум” – 20, Родовід-банк – 19; “Київ” – 14. При цьому найактивніше банки скорочували свою присутність у східних областях України (рис 2.2.) [4, с.35-36].

Джерело: Національний банк України.

Рис 2.2. Кількість банків та філій банків у розрізі регіонів.

Упродовж січня – липня 2009 року в Україні зупинено або припинено дію ліцензії двох банків на здійснення окремих банківських операцій. На стадії ліквідації перебувало 9 банків. За станом на 21 липня 2009 року в 17 банках призначено тимчасові адміністрації.

Питома вага власного капіталу в структурі пасивів банків на 1 липня 2009 року становила 13 %.

В умовах кризи вперше за останні декілька років у банківській системі проявилася тенденція до скорочення активів: за перші 6 місяців 2009 року вони зменшилися на 3 % – до 944,5 млрд. грн. 

Зобов’язання банків у першому півріччі зменшилися на 6,8 % – до 752,1 млрд. гривень. 

Позитивні тенденції, які почали формуватися на грошово-кредитному ринку у квітні – травні 2009 року, упродовж червня закріпилися. Йдеться зокрема про прискорення темпів збільшення депозитів населення в банках та зростання обсягів кредитів, наданих підприємствам реального сектору економіки.

Збільшення депозитів фізичних осіб позитивно вплинуло на динаміку загального обсягу депозитів, який у червні зріс на 1,3 % – до 317 млрд. грн. (з початку року він зменшився на 11,4 %).

Загалом сучасний стан банківської системи характеризується такими рисами:

♦              кількість банків залишається відносно великою (порівняно з іншими банківськими системами сусідніх країн);

♦              філіальні мережі банків мали тенденції до інтенсивного розвитку, досягли своєї максимальної концентрації і в умовах фінансової кризи зазнають подальших процесів оптимізації (зокрема шляхом закриття) та підвищення ефективності;

♦              спостерігається високий рівень присутності іноземного капіталу в банківській системі України;

♦              банки з іноземним капіталом виявилися стійкішими до фінансової кризи;

♦              банки перебувають під впливом кризи ліквідності, що впливає на скорочення кредитування;

♦              банківські установи фактично припинили довгострокове кредитування, в перспективі – лише короткострокове;

♦              банки зосередилися на поліпшенні якості активів, реструктуризації проблемної позичкової заборгованості [4, с.37].

РОЗДІЛ 3

ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

3.1. Шляхи подолання кризи в банківському секторі

На думку Володимира Міщенка, директора Центру наукових досліджень Національного банку України, для подолання наслідків фінансово-економічної кризи, яка вразила економіку нашої країни, необхідна розробка комплексу взаємопов’язаних заходів щодо взаємодії фінансового та нефінансового секторів економіки, а також узгодженість дій усіх органів державної влади та суб’єктів господарювання з метою їх виконання. При цьому ключова роль повинна належати розробці та реалізації державної стратегії соціально-економічного розвитку, яка б містила стимулюючі заходи щодо розвитку економіки, зважену експортно-імпортну, енергетичну політику тощо, а реалізація завдань грошово-кредитної політики повинна здійснюватися Національним банком України на основі інструментів точного настроювання та реальної незалежності.

Науковець пропонує такі основні антикризові заходи [12]:

♦              Для подолання наслідків фінансово-економічної кризи необхідна взаємодія фінансового та нефінансового секторів економіки, узгодженість дій усіх органів державної влади та суб’єктів господарювання.

♦              В Україні слід запровадити й інституційно оформити ефективну та постійно діючу систему моніторингу стабільності фінансової системи в цілому і банківського сектору зокрема.

♦              Грошово-кредитна політика НБУ має здійснюватися на основі інструментів точного настроювання та реальної незалежності центрального банку.

Крім того, враховуючи перспективи загальної світової фінансової нестабільності, в країні повинна бути запроваджена та інституційно оформлена ефективна і постійно діюча система моніторингу стабільності фінансової системи в цілому та банківського сектору зокрема. Методологічні та методичні основи такої системи вже розроблені Національним банком, Міністерством економіки та Міністерством фінансів України, підготовлено відповідні системи показників, інформаційно-аналітична база тощо. Тому залишається тільки організаційно оформити відповідні рішення та створити в структурі зазначених органів державної влади відповідні підрозділи з моніторингу і забезпечення фінансової стабільності [12, с.7].

Юрій Іващенко, провідний економіст Укргазбанку вважає, що для виходу з фінансової кризи необхідно інвестувати кошти безпосередньо у погашення дебіторської заборгованості. Тому Кабінету Міністрів слід прийняти постанову “Про інвестування запозичених коштів у погашення системної дебіторської заборгованості”. Головні цілі такої постанови: 

а)              затвердити механізм подолання фінансової кризи (див. рис. 3.1);

б)              визначити порядок залучення державних і недержавних банків, у тому числі й іноземних, до інвестування коштів (включаючи й запозичені на покриття дефіциту державного бюджету) до погашення заборгованості;

в)              зобов’язати керівників державних підприємств, установ та організацій, які мають дебіторську заборгованість, провести взаєморозрахунки за зазначеною технологією.

Враховуючи кризу платежів, технологія погашення заборгованості має базуватися на взаєморозрахунках із застосуванням переказних векселів і системи мотивації керівників підприємств, установ та організацій. 

Об’єктом технології повинні стати всі державні й недержавні підприємства, установи та організації, які мають дебіторську заборгованість, у тому числі й ті, що не погашають її добровільно або за браком коштів, або з причин несплати їм грошей їхніми дебіторами, або з бажання отримати особистий зиск, чи з причини неможливості продати оформлену заставу.

Суб’єктом технології повинна стати розрахунково-боргова компанія, яка забезпечить розгортання, реалізацію і сервісну підтримку технології, включаючи надання об’єктам гарантованих безоплатних комп’ютерних послуг при формуванні складу учасників, сум і порядку взаєморозрахунку, а також організацію взаєморозрахунку [6].

Рис. 3.1. Схема механізму виведення економіки України з фінансової кризи

На думку Андрія Гідуляна, керівника проекту Райффайзен банку “Аваль” з упровадження Базеля-ІІ, сучасна політика НБУ в сфері банківського регулювання має спрямовуватися на інтеграцію стратегій розвитку банківського сектору та фінансового ринку, що дасть змогу ефективніше використовувати потенціал як фінансових, так і інституційних фінансових ресурсів. Розробка антикризових заходів повинна набути нової якості: стратегічним завданням має стати не просто виживання в умовах кризи, а якісне оновлення банківської системи країни [4, с.35-36].

Щоб запобігти банківській кризі, НБУ доцільно ухвалити низку рішень, які встановлюватимуть принципи рефінансування банків із проблемами короткострокової ліквідності під час проявів ознак фінансової кризи. Для запобігання валютній кризі регуляторові слід виробити комплекс заходів, які не дадуть змоги майбутнім спекулянтам розхитувати курс. Водночас НБУ має і надалі здійснювати політику збільшення волатильності курсу для зниження ризиків розбалансування платіжного балансу.

За таких умов посилення контролю за діяльністю фінансових установ потребує додаткових заходів, зокрема ведення прямих кореспондентських рахунків між українськими і закордонними банками для забезпечення зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання та виконання власних функцій; активної присутності українських банків у міжнародних банківських організаціях і участі в міжнародних платіжних системах; співробітництва на рівні НБУ із центральними банками інших країн та міжнародними фінансовими організаціями [4].

Стабілізація в банківському секторі неможлива без вирішення таких проблем:

♦              проблеми ліквідності та дефіциту довгострокових фінансових ресурсів;

♦              високого рівня зовнішнього боргового навантаження і зростання частки проблемних кредитів;

♦              браку внутрішніх джерел капіталізації банківського сектору; 

♦              значної розпорошеності банківського капіталу;

♦              зростання присутності іноземного капіталу.

Для того, щоб банківський сектор України підвищував свою конкурентоспроможність, міг відповідати вимогам та викликам сьогодення, процес упровадження змін у ньому повинен мати постійний характер. Ідеться не про подальшу регламентацію діяльності банків (контроль, нагляд тощо), бо в цій справі вже напрацьовано достатньо механізмів, а про створення середовища, в якому банки могли б нормально функціонувати як з фінансової точки зору, так і з погляду легалізації.

У фінансовій площині потрібно передусім створити умови для розвитку середньо- та довгострокових стратегій. У цьому контексті особливого значення набуває стабілізація фінансових ринків, зниження волатильності фінансових інструментів, збереження стабільного курсу гривні, позаяк це безпосередньо впливає на ціни кредитних продуктів. Важливим є і питання свободи економічної діяльності, політичної ситуації, стану соціальної сфери та численних соціальних проблем. Рівень життя населення, політичні настрої, панівні ідеології, релігія, розвиток освіти, стан сфери послуг, виробництва товарів, міжнародне становище країни – все це так чи інакше впливає на здійснювані з метою поліпшення стану банківської системи зміни. Натомість все це – умови зовнішні. Проте, як відомо, конкурентоспроможність галузі (у даному випадку – банківського сектору економіки) формується насамперед конкурентоспроможністю кожного окремого її суб’єкта (тобто банку) [4].

3.2. Напрямки вдосконалення банківської системи