Банківська система України та її розвиток на сучасному етапі

lign:justify">У правовому розумінні банківська діяльність - це сукупність правових дій, що здійснюється певними суб'єктами у формі, якої вимагає закон або договір. У даному аспекті банківська діяльність становить систему постійно здійснюваних угод і операцій, що спрямовані на отримання прибутку.

Банківська діяльність може мати лише професійний характер і є виключною. Водночас її слід розглядати як підприємницьку діяльність, що має певну специфіку і особливі риси.

Банки також слід розглядати як особливого виду підприємство. Якщо в діяльності звичайного підприємства гроші виконують роль засобу платежу, то в банківській діяльності самі гроші виступають у ролі товару. Ця особливість банківського підприємства робить його настільки своєрідним, що вона потребує спеціального правового регулювання, яке відрізняється від загального законодавства про підприємства.

Види угод, які мають право здійснювати комерційні банки:

–              банківські операції, які становлять безпосередній предмет діяльності;

–              угоди, які мають допоміжне значення та служать для забезпечення організаційних і матеріальних передумов роботи банку;

–              ряд інших небанківських угод, не заборонених законодавством.

Безпосередньо банківська діяльність розглядається як набір посередницьких операцій на грошовому ринку, який виконується спеціальними інститутами (банками) як виключна діяльність на підставі закону та під особливим наглядом держави. Виділяють такі види банківських операцій:

–              активні – спрямовані на використання ресурсів банку (надання кредитів);

–              пасивні – спрямовані на залучення коштів (депозити);

–              комісійні – посередницька діяльність банку (обслуговування платежів, інкасація, зберігання цінностей) [18].

1.3. Функціонування сучасних банківських систем

Банківська система держави нагадує кровоносну систему людського організму, бо являє собою єдину систему, підпорядковану одній головній меті — забезпечувати ефективний обіг фінансових ресурсів у державі. Від того, наскільки раціонально організована банківська система, наскільки вона відповідає економічній політиці держави, етапу розвитку економіки, залежить ефективність руху фінансових ресурсів і, в свою чергу, розвиток економіки.

Відповідно до досліджень теоретиків економічної науки, економічний розвиток суспільства зумовлений його історичним розвитком. На стан народного господарства впливають не лише економічні, а й природно-географічні, національно-історичні та інші передумови. Отже, структура банківської системи як частини економічної системи є результатом історичного розвитку. Однак банківська система не перебуває в статичному стані — вона постійно розвивається, як і економічні відносини у суспільстві.

Під банківською системою розуміється сукупність учасників грошово-кредитного ринку — комерційних і спеціалізованих банків, небанківських кредитних установ, що виконують депозитні, позичкові і розрахункові операції і що діють у рамках загального грошово-кредитного механізму.

Банківські системи розвинених країн з ринковою економікою мають як  загальні риси, пов’язані зі спільним напрямком розвитку економіки, так і  специфічні, викликані особливостями еволюції національних економік і національних грошових ринків.

Загальні ознаки побудови банківських систем:

◙              дворівневий характер банківських систем розвинених країн: перший рівень представлений центральним банком або аналогічним органом (органами) регулювання грошово-кредитної сфери і банківського нагляду, другий рівень – кредитні і фінансові установи, що безпосередньо задовольняють потреби економічних суб’єктів у банківському обслуговуванні (фінансові посередники);

◙              система нагляду за діяльністю комерційних банків. Можна виділити  три групи країн, що відрізняються способами побудови наглядових  структур, місцем і роллю центральних банків у цих структурах:

1)         країни, в яких нагляд здійснює центральний банк;

2)         країни, в яких нагляд здійснюють інші органи, яким держава делегувала ці повноваження;

3)         країни, в яких нагляд здійснюють центральний банк спільно з іншими органами державного управління;

◙              форми і методи регулювання банківської діяльності і грошово-кредитної сфери в цілому: ліцензування, норми нагляду за діяльністю банківських установ, операції центральних банків на грошовому ринку, уніфікація форм розрахунків.

Перший рівень системи представлений центральним (емісійним) банком. На другому рівні оперують комерційні банки різних типів:  універсальні і спеціалізовані (інвестиційні, ощадні, іпотечні банки, банки  споживчого кредиту, галузеві, внутрішньовиробничі банки); небанківські установи (інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, трастові компанії та ін.).

Центральний банк в більшості країн належить державі. Але навіть якщо держава формально не володіє його капіталом (США, Швейцарія) або володіє частково (Бельгія, Японія), центральний банк виконує  функції державного органу. Цілі діяльності центрального банку (перший рівень банківської системи):

●              захист і забезпечення стійкості національної валюти;

●              розвиток і зміцнення національної банківської системи;

●              забезпечення ефективного і безперебійного функціонування платіжної системи.

Як правило, отримання прибутку не є ціллю діяльності центрального банку [3, с.9-10].

Комерційні банки, що складають другий рівень банківської системи розрізняються за способом утворення (формування капіталу), за основними секторами діяльності, за розмірами, географічним напрямом діяльності, але всі вони діють за єдиними правилами в рамках єдиних регулюючих норм.

Основні сучасні тенденції розвитку банківських систем – децентралізація управління, приватизація і консолідація учасників грошово-кредитного ринку [3, с.11].

Процес формування національної банківської системи в Україні розпочався в 1991 році, з набуттям державної незалежності. На чолі цієї системи стоїть Національний банк України (НБУ), який є формально незалежним від уряду. Він є підзвітним Верховній Раді України і має право законодавчої ініціативи. Національний банк є центральним банком країни, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому. НБУ дає дозвіл на створення в Україні комерційних банків шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських операцій. Він веде книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. Комерційні банки набувають статусу юридичної особи з моменту їх реєстрації в даній книзі.

Комерційні банки різних видів і форм власності створюють на акціонерних або пайових засадах. Засновниками комерційних банків можуть бути українські й іноземні юридичні та фізичні особи, за винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, політичних і профспілкових організацій, спілок і партій, громадських фондів [7, с.38].

Банківські системи деяких іноземних країн характеризуються високою спеціалізацією окремих інститутів, як, наприклад, в Англії, де існує законодавче обмеження у виконанні операцій депозитними, торговельними банками, іншими кредитними установами. Однак українські банки важко поділити на групи за спеціалізацією, оскільки більшість із них має ліцензії на виконання практично усіх видів операцій. У цьому плані банківську систему України можна порівняти з універсальною німецькою банківською системою. Створення останньої зумовлене тим, що Німеччина за часів її промислового розвитку не мала у своєму розпорядженні достатнього капіталу, а також необхідної організації торгівлі цінними паперами і тому не могла здійснювати фінансування великих підприємств, не використовуючи банківські кредити у великих обсягах. Водночас паралельно з універсально діючими банками у Німеччині функціонують також спеціалізовані банки та інші кредитні установи.

Економічні реформи та пошук шляхів виходу із кризового стану в Україні більше актуалізують вивчення існуючої банківської системи, тенденцій і особливостей її формування та розвитку. Поглиблення банківської реформи та всебічне зміцнення на цій основі національної банківської системи, забезпечення ефективної ролі банків як фінансових посередників стосовно акумулювання, розподілу й інвестування грошових ресурсів у економіку розглядається як одне з пріоритетних завдань економічної політики на сучасному етапі [7, с.40].

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

2.1. Етапи розвитку банківської системи України

Історія розвитку вітчизняної банківської системи розпочалася після прийняття Декларації про державний суверенітет України у 1991 р., коли постало питання про створення власної фінансово-кредитної системи. Декларація та Закон “Про економічну самостійність Української РСР”, які законодавчо закріпили за Україною право на самостійне формування власної банківської системи, стали фундаментом для появи українських комерційних банків [17].

У розвитку банківської системи України виділяють декілька етапів, поділ на які в різних періодизаціях дещо відрізняється. Скористаємося однією з сучасних періодизацій, в якій розглядається поділ на шість етапів. Основні зміни, що відбулися.

На першому етапі (1991-1996 рр.):

•              створення дворівневої банківської системи;

•              перетворення державних спеціалізованих банків у комерційні;

•              запровадження системи регулювання діяльності банків;

•              відкриття представництв іноземних банків.

На другому етапі (1996-1998 рр.):

•              вдале проведення грошової реформи;

•              подолання гіперінфляції;

•              підвищення вимог до капіталізації банків.

На третьому етапі (1998-2000 рр.):

•              перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку;

•              запровадження обов’язкового створення банками резервів на покриття ризиків за активними операціями;

•              затвердження нового порядку видачі банкам ліцензії на здійснення операцій.

На четвертому етапі (2000-2006 рр.):

•              прийняття Верховною Радою України основних законів, що регулюють банківську діяльність;

•              управлінські, технічні і кадрові удосконалення, реорганізація банків, посилення контролю за їх діяльністю.

На п’ятому етапі (2006-2008 рр. (період до світової фінансово-економічної кризи)):

•              суттєве збільшення частки іноземного капіталу в банківській системі України;

•              внесення змін до законодавства, що дозволило створення в Україні філій іноземних банків.

На шостому етапі (з 2008 р. – період світової фінансово-економічної кризи):

•              прийняття ряду антикризових законів та постанов щодо регулювання діяльності банків у період фінансової нестабільності;

•              запровадження мораторію на дострокове зняття депозитів;

•              запровадження тимчасових адміністрацій з метою недопущення масового банкрутства фінансових установ;

•              запровадження вільного курсоутворення щодо національної валюти.

Отже, банківська система за роки незалежності України відзначилася досить швидкими темпами розвитку, завдяки цьому в її історії виділяють кілька етапів.

 

2.2. Банківська система України в умовах світової фінансово-економічної кризи

 

Аналітично-пошукове завдання: дослідити кризові явища в банківській системі України, спричинені світовою фінансово-економічною кризою.

Світова фінансова криза набула масштабного характеру і стала серйозним викликом для багатьох країн світу, в тому числі й для України. Незважаючи на те, що протягом останніх років перед кризою в економіці України відбувалося накопичення низки ризиків, зумовлених передусім макроекономічними чинниками, вітчизняні суб’єкти господарювання виявилися не готовими до такого розгортання подій.

Однією з найважливіших причин розгортання фінансово-економічної нестабільності в нашій країні слід вважати стрімке зниження попиту на продукцію експортоорієнтованих галузей, зокрема металургійної, що відчутно вплинуло на показники діяльності підприємств реального сектору економіки. Справді, стрімке зниження попиту на експортну продукцію значною мірою зумовило скорочення обсягів промислового виробництва. Зокрема, за січень – листопад 2008 року темпи зниження обсягів продукції промисловості порівняно з відповідним періодом минулого року становили 0,7 %. Найбільше зниження спостерігалося в текстильному виробництві, виробництві одягу, хутра (–5 %); коксу, продуктів нафтопереробки (–15 %); хімічній галузі (–6 %); металургійному виробництві та виробництві готових металевих виробів (–7,6 %).

Оскільки до жовтня 2008 року ситуація на вітчизняному фінансовому ринку та в банківській системі була доволі стабільною, але через посилення світової фінансової кризи та зазначених вище внутрішніх макроекономічних дисбалансів (див. додаток A) відбулося помітне зниження рівня ліквідності окремих банків, яке часом носило системний характер, та підвищення волатильності обмінного курсу гривні з чітко вираженим трендом у бік девальвації.