Антиінфляційна політика в сучасних умовах

     Національний банк України повідомляє, що за даними Державного комітету статистики України індекс споживчих цін на товари та послуги (індекс інфляції) у грудні 2010 року до попереднього місяця становив 100,8 %, до грудня попереднього року - 109,1 %.

     Такий показник індексу споживчих цін не співвідноситься ані з досить високим рівнем зростання цін виробників (118,7% за даними Держкомстату), ані з індексом споживчих настроїв населення, розрахованим Міжнародним центром перспективних досліджень разом з компанією GfK Ukraine, який у січні 2011 року знизився ще на 7,3 пункти до значення 75,1 і сягнув найвищого за всю історію спостережень значення. Останнє, хоч і непрямо, але підтверджує справедливість зроблених висновків про недостовірність «визначеного» Держкомстатом рівня інфляції [26].

     Вищенаведене  змусило здійснити незалежний розрахунок реального рівня інфляції в Україні  за 2010 рік через визначення індексу  споживчих цін за той ж період.

     Отже,  фактичний індекс споживчих цін у грудні 2010 року склав 142,3% до грудня 2009 року проти 109,1%, офіційно оприлюднених Держкомстатом.

     Співставивши  інфляцію із розміром середньомісячної номінальної заробітної плати у  відповідному періоді встановили, що у грудні 2009 року частка продовольчого  кошику складала 32,3%, а у грудні 2010 року - вже 57,3% середньої зарплати українців, хоча сама номінальна середньомісячна зарплата (за даними Держкомстату) збільшилась на 20% [26].

     Тобто, якщо виходити з рівня цін на харчові  продукти, за 2010 рік рівень життя основної маси населення країни фактично погіршився в 1,42 рази. 

      2.2. Соціально-економічні наслідки інфляції 

     Інфляція  є важливим чинником,  що визначає внутрішню фінансову рівновагу  в соціально-економічній системі  й рівень життя населення.  Типовим  проявом інфляції є загальне підвищення цін і зниження курсу національної валюти.  Дослідженню цієї проблематики приділяють увагу багато вчених-економістів.

     Чимало  політиків і економістів уповільнення темпу економічного зростання і  деяке прискорення інфляції в 2010 р. пов'язують із  "фрагментарністю"  економічної політики,  деструктивною політикою уряду чи браком "бачення реалій". Ще в розпалі енергійної  "боротьби з дефляцією" у 2009 р. експерти МВФ застерігали, що  "видається недоцільним брати на себе ризик ще раз заплатити таку ж ціну  (спадом виробництва) за гальмування інфляції. 

     Визнано, що у 2009 р. на тлі "виразного перегріву" економіки й навіть початку спаду  промисловості не було вчасно розпочато  превентивні монетарні кроки  зі стримування зростання грошової маси супроводжувалося антициклічним зменшенням грошової маси та гальмуванням інфляції [24, c.55].

     Природу економічного зростання початку 2009 р. –  середини 2010 р.  визначило  стрімке подорожчання металопродукції  порівняно з цінами на енергоносії. Попри заплановану приватизацію  "Криворіжсталі" і розрекламоване економічне зростання,  у червні 2009 р.  уряд В. Януковича вдався до значних внутрішніх і зовнішніх запозичень, що не сприяло обмеженню монетарних агрегатів і засвідчило банкрутство фіскальної політики.

     На  осінь 2010 р. цінову та грошову стабільність в українській економіці було зірвано одночасним застосуванням експансійної фіскальної та монетарної політики в економіці, яка була й без того  "перегрітою" внаслідок підвищеного попиту на продукцію металургії.  Інфляція оптових цін поступово наростала з середини 2009 р. – у повній відповідальності до динаміки світових цін на метал [24, c.53]. 

     Такий вислід пояснюється передусім набагато вищою якістю монетарної політики, яка передбачала обмеження "зайвої" пропозиції грошової маси.

     Нинішня дезорганізація виробництв, яка не дає змогу реальному сектору  адекватно відреагувати на збільшення сукупного попиту, стала природним  наслідком інфляційної  "гарячки"  оптових цін зразка 2010 р. Ще з кінця 2009 р. ажіотажний попит на металопродукцію і збільшення надходжень від експорту вимагали застосування політики зразка другої половини 2000 р.: поліпшення сальдо бюджету і обмеження пропозиції грошової маси.

     З початку 2009 р.  у фазі циклічного стагфляційного  (з підвищенням  інфляції споживчих цін) спаду виробництва досягнення профіциту на вищому рівні урядових видатків було фактично єдиним способом не інфляційного збільшення сукупного попиту.  Вересневе (2009 р.)  підвищення соціальних виплат не мало б такого деструктивного резонансу,  якби відбувалося на тлі профіциту бюджету, а не прогресуючого погіршення фіскальних показників.

     Звиклий до інфляційного  "розігріву"  виробник ніяк не може зрозуміти,  що "настав час знижувати ціни" – цей заклик актуальний не лише для металургів, а й для решти галузей. Саме оптовики-посередники реально виграли від інфляційного "перегріву" 2009-2010 рр., у той час як виробник втратив цінові переваги на користь імпорту.  Якщо у дефляційному 2008 р.  Україна мала надлишки м'яса й молока, то за два роки  "рекордного" зростання і  "боротьби з дефляцією" виникли дошкульні товарні дефіцити.

     Загальновідомо, що економічне зростання  "з'їдає" інфляцію, якщо воно не містить ознак  перегріву.  Але водночас послаблений  тонус економіки підштовхує інфляцію,  якщо зростання залишається на наднизькому рівні.  У січні –березні 2010 р. динаміка зростання ВВП (1,5 %) швидше була не генератором інфляції, а його гальмом [20, c.30].

     Основний  драйвер інфляції 2009 р. – підвищення цін на продукти харчування. М'ясо, хліб, молоко, яйця, масло, овочі та фрукти подорожчали в середньому на 20 %. Олія, наприклад, зросла в ціні на рекордні 73 %. Рекорди цін побивали молоко, яке подорожчало з початку року на 27,9 %, яйця – на 43,4 %, хліб – на 10,8 %, борошно – на 30,3 %.

     Однією  з причин подорожчання провізії – неврожай зернових.  За попередніми оцінками,  цього маркетингового року (2009/10)  зібрано близько 29 млн. т.  зернових за потреби України щонайменше у 27-28 млн. т. Уряд і гравці зернового ринку прогнозували врожай на рівні 33-35 млн. т. Ціни на пшеницю,  кукурудзу,  зерно,  соняшник і фуражне зерно на внутрішньому ринку в середньому збільшилися вдвічі.  Як наслідок – ланцюгова реакція.

     Подорожчання  тонни харчового зерна потягнуло  вгору вартість кондитерських і  макаронних виробів, борошна. Зростання в ціні фуражного зерна призвело до подорожчання м'ясних і молочних продуктів.

     Небувале  прискорення темпів продовольчої інфляції – загальносвітова тенденція. Неврожай зерна – в Європі, США, Азії та Австралії.  За оцінками Міжнародної  зернової ради,  світовий збір пшениці у 2009  р.  становитиме 607 млн. т  (навесні експерти прогнозували щонайменше 614 млн. т).  Протягом останніх семи років попит на зерно перевищував пропозицію через зростання населення планети та скорочення посівних площ під продовольче зерно. 

     Цікаво, що подорожчання продуктів харчування практично не позначилося на інфляції в розвинених країнах. Річ у тому, що в структурі споживчого кошика країн Єврозони на продовольство  припадає лише 10 %, тоді як у споживчому кошику українського Держкомстату частка продуктів харчування становить близько 60 %.  Зростання цін на ці категорії товарів і підганяє українську інфляцію. Тому, якщо в ЄС ціна на продукти харчування зросте на 10 %, то загальний індекс споживчих цін підвищиться лише на 1,0-1,5 %. А коли харчі подорожчають на ті ж 10 %  в Україні,  то інфляція зростає на більш ніж 6 % [21, c.15].

     Дефіцит зернових – не єдина причина зростання  цін на продукти харчування.  Багато виробників із середини літа спекулюють на новинках про неврожай зерна,  завищуючи вартість виробленої продукції.  Крім того,  на ринку продовольства окреслилися тенденція консолідації.  На ринку м'яса, птиці та яєць, наприклад, працює кілька десятків птахофабрик та продовольчих компаній. Однак більшість з них контрольовані великими гравцями, які диктують роздробу і споживачам свої цінові умови.

     Зокрема, на загальне зростання цін вплинуло подорожчання пального (також світова  тенденція). Більшість нафти, яку  переробляють в Україні, постачається з РФ. Російське "чорне золото" дорожчає: рік тому українське НПЗ  закуповували нафту в Росії за ціною 180,7$/барель, тепер – по 223, 9$/барель. Практично щокварталу російський уряд підвищує експортне мито на нафту.

     Підвищення  доходів населення і розширення внутрішнього попиту – ще один чинник прискорення інфляції.  З початку  року внутрішній попит в Україні  збільшився на 30 %.  Бурхливе зростання споживання в українських родинах спостерігається з 2004-го –  доходи населення збільшуються на 25-30 % щороку. Пропозиція не встигає задовольняти зростаючий попит: доходи населення підвищуються, а продуктивність праці залишається низькою. 

     Політичні вибори,  як правило,  слабо впливають  на темпи інфляції.  Однак передвиборчі перегони 2009 стали одним із серйозних  драйверів зростання цін цього  року. На темпі інфляції спекулювали  практично всі політики:  представники опозиції і влади звинувачували один одного в нездатності стримати подорожчання. При цьому конкретних кроків для боротьби з інфляцією жодна сторона так і не зробила. Деякі виробники підняли ціни саме з причини – очікували зростання цін у конкурентів і загалом в економіці. При цьому споживачі товарів і послуг сприйняли високу інфляцію як належне.

     Якби  подорожчання виявилося для людей  цілковитою несподіванкою і населення  перестало купувати продукти, виробникам довелося б знизити ціни [21, c.15].

     Зростання грошової маси цього року також позначилося на інфляції. З початку 2009  р.  обсяг грошей в економіці збільшився на 35,9 %.  Основна причина такого високого приросту грошової маси – приплив валюти в країну.

     Резерви НБУ розрослися до рекордних $31,7 млрд. (за розрахунками  Нацбанку,  сума еквівалентна вартості піврічного імпорту).  Викупивши з міжбанківського ринку $7 млрд.,  НБУ влив в економіку близько 35 млрд. грн.,  які прискорили зростання цін.

     На  думку експертів, зростання цін  в Україні деякою мірою спровоковане інфляцією у країнах-сусідах – СНД і Східної Європи. За останні кілька років колись закрита українська економіка стала відкритою за рахунок активної зовнішньоекономічної торгівлі.

     Кожен додатковий відсоток інфляції з'їдає близько 1,5 млрд. грн.  реальних доходів населення.  У 2011-му на інфляцію в Україні впливатимуть кілька чинників.  На думку експертів,  якщо врожай 2009/10 буде досить високим і становитиме звичні для України 32-35 млн. т, у літні місяці 2011-го дефляція буде на рівні 1-2 %. Це сповільнить темпи зростання цін. Загалом аналітики прогнозують зниження рівня продовольчої інфляції: "Навряд чи вартість харчових продуктів продовжуватиме зростати колишніми темпами.  У 2009  р. продукти харчування подорожчали настільки, що наступного року цінам буде просто нікуди зростати", – впевнений Віталій Кравчук. Утім, загальне подорожчання підганятиме підвищення тарифів на комунальні послуги, цін на російський газ і, можливо, нафтопродукти, якщо "чорне золото" на світовому ринку й надалі дорожчатиме.

     Невеликий тиск на інфляцію в Україні чинитиме і зміцнення євро. У першій декаді листопада курс долара сягнув історичного  мінімуму –  1,475$/EUR.  Сильний євро вплине на вартість українського імпорту.  Більшість імпортних товарів  завозяться з Європи. Дорогий євро підвищить вартість автомобілів, побутової техніки та інших товарів, що прискорить темпи зростання цін у країні. Проте на офіційному показнику інфляції валютні коливання на світових ринках навряд чи позначаться:  споживчий кошик Держкомстату на 80 % складається з товарів, вироблених в Україні [26].

     Світовий  банк рекомендує Україні, насамперед –  провадити помірковану бюджетну політику. Треба прийняти реальний держбюджет на наступний рік, щоб  темпи зростання видатків не перевищували темпів розвитку економіки. Необхідно звернути увагу на більш гнучку монетарну політику: якщо не вільний, то принаймні плаваючий курс валют. Європейський центральний банк поставив перед собою чітке завдання –  не допустити більш як 2 % інфляції в Європі.  Якби наш Національний банк більше зважав на інфляцію, відмовився б від фіксованого курсу гривні, трохи б вивільнив її прив'язку до ослабленого долара,  проводив би політику валютного таргетування,  тоді можна було б сповільнити зростання інфляції.

     Валерій Левицький,  керівник групи радників НБУ про ціновий дискомфорт вважає: "Інфляція в Україні не вийшла з-під контролю.  Насправді вона залишила межі комфортного коридору ще 5 років тому. Якщо ми хочемо сповільнити інфляцію,  потрібно приймати бездефіцитні бюджети,  як це було до 2003 р.".

     Рівень  інфляції,  близький до 4 %,  можна  вважати оптимальним для України  в довгостроковій перспективі. Цей  рівень є вищим, ніж в економічно розвинутих країнах і в більшості  країн, що розвиваються, через вищий  потенціал зростання продуктивності в Україні порівняно із  "заможнішими" державами, наслідком чого є більша різниця у відносних цінах. Такий рівень інфляції належить до концепції довгострокової інфляції, від якої оптимальний рівень може відхилятися у коротко-  і середньостроковому періоді відповідно до змін зовнішніх умов і циклу ділової активності. 

      3. Антиінфляційна політика в сучасних умовах

     3.1. Основні методи антиінфляційної політики 

     У країнах з ринковою економікою інфляція стала практично невід’ємною  часткою  ринкової системи господарювання. Це дає підстави говорити не тільки про наслідки, а й про деякі специфічні функції інфляції. Ряд економістів дотримуються точки зору, що незначна за рівнем інфляція (наприклад, щорічні підвищення цін на 3-4 %), що супроводжуються відповідним зростанням грошової маси, здатна стимулювати виробництво. Відповідно до моделі Хікса IS-LM певне зростання грошової маси M створює своєрідний стимул для збільшення обсягів продукції, що випускається [2, с.8-9].