Автор: Пользователь скрыл имя, 17 Декабря 2012 в 18:49, реферат
У науковій літературі спільна аграрна політика визначається як напрями діяльності інститутів ЄС у галузі сільського господарства [5]. Її основу складають два елементи: структурна політика, виражена в програмах з розвитку сільських районів, і ринкова політика (загальна організація продовольчих ринків) [6, с. 62]. Саме для структурної політики притаманні певні соціальні аспекти, зокрема: сприяння зниженню рівня безробіття на селі шляхом створення умов для працевлаштування молоді, забезпечення дострокового виходу на пенсію працівників, зайнятих у сільському господарстві [6, с. 150], розвитку соціальної інфраструктури, житлового будівництва і комунального господарства, а також сільськогосподарської науки і освіти.
— гнучкості.
Нею передбачено впровадження трьох форм підтримки сільської місцевості:
1. Сприяння розвитку сільського і лісового господарства (основні заходи полягають у модернізації ферм, сприянні переробці і маркетингу; життєздатність ферм підкріплюється заходами допомоги молодим фермерам при заснуванні господарства і створенням умов для раннього виходу на пенсію). Вперше лісове господарство визнане суттєвим аспектом розвитку сільських територій і вживаються заходи його підтримки з огляду на значення для довкілля.
2. Сприяння зростанню конкурентоспроможності сільської місцевості. Основна мета полягає у підтримці рівня життя сільських громад, сприяння диверсифікації і створенню нових видів діяльності. Вживаються заходи для створення нових джерел доходів і робочих місць.
3. Збереження довкілля і унікального європейського сільського культурного спадку. Інтеграція аспектів збереження довкілля у ССП підсилена шляхом поширення компенсаційних виплат, традиційно вживаних для менш сприятливих регіонів, на регіони, де фермерство обмежується через обставини, пов’язані із збереженням довкілля.
Пропозиції реформи «Agenda 2000» розроблені з метою реалізації європейської моделі сільського господарства, характеристиками якої є:
— конкурентоспроможний сільськогосподарський сектор, здатний конкурувати на світовому ринку без надмірного використання субсидій, які все менше сприймаються на міжнародному рівні;
— сільськогосподарський сектор, де методи виробництва є здоровими, екологічними і здатними виробляти якісну продукцію;
— сильно диверсифікований сільськогосподарський сектор, що несе відповідальність не тільки за виробництва, але і за підтримку різноманітності ландшафтів і активну сільську громаду, що створює і підтримує робочі місця;
— проста, більш зрозуміла аграрна політика з чіткою розмежувальною лінією між тим, що може вирішуватися на рівні ЄС, a що — державами-членами;
— сільськогосподарська політика, яка доводить, що витрачені кошти виправдані послугами, які очікує суспільство від фермерів.