Екологічні проблеми шельфової зони Чорного моря

      Прибережна  держава має над континентальним  шельфом суверенні права з  метою розвідки і розробки його природних  багатств. Ці права є винятковими  в тому розумінні, що, якщо прибережна держава не робить розвідки континентального шельфу або не розробляє його природних багатств, ніхто інший не може робити цього або домагатися на його континентальний шельф без його прямої згоди. Права прибережної держави на континентальний шельф не залежать від наявності ефективного або фіктивного використання їм шельфу або від прямого про це заяви. Природні багатства включають мінеральні та інші неживі ресурси поверхні і надр морського дна, а також живі організми “сидячих” видів, тобто організмів, які в належний, із промислової точки зору, період свого розвитку або прикріплені до морського дна або під ним, або можуть пересуватися тільки по морському дну або ж у його надрах. Права прибережної держави на континентальний шельф не зачіпають ні правового статусу покриваючих вод як відкритого моря, ні правового статусу повітряного простору над цими водами.

      У Конвенції також обмовляється, що прибережна держава не може перешкоджати прокладці або підтримці в  справності підводних кабелів або  трубопроводів на континентальному шельфі, крім тих випадків, коли вона здійснює своє право вживати розумних заходів для розвідки шельфу і розробки його природних багатств.

      Розвідка  континентального шельфу і розробка його природних багатств не повинні  створювати невиправдані перешкоди, що, судноплавству, рибальству або охороні живих ресурсів моря, а також не повинні створювати перешкод капітальним океанографічним або іншим науковим дослідженням, виконуваним з метою опублікування.

      Прибережній державі належить право зводити, містити або експлуатувати на континентальному шельфі спорудження і інші установки, необхідні для розвідки й розробки його природних багатств, а також створювати зони безпеки навколо цих споруджень і установок і приймати в цих зонах міри, необхідні для їхньої охорони.

      Зони  безпеки можуть простиратися на відстань 500 метрів навколо зведених споруджень і інших установок від кожної крапки їхнього зовнішнього краю. Суду всіх національностей зобов'язані  дотримувати цих зон безпеки.

      Такі  спорудження або установки, хоча вони і перебувають під юрисдикцією прибережної держави, не мають статусу островів. Вони не мають свого територіального моря, і їхня наявність не впливає на визначення границь територіального моря прибережної держави.

      Про зведення таких споруджень повинні даватися належні оповіщення, а також повинні підтримуватися постійні засоби попередження про їхню наявність. Спорудження, покинуті або більше не експлуатовані, повинні бути повністю прибрані.

      Ні  самі ці спорудження або установки  ні ті, що оточують зони безпеки, не можуть перебувати в місцях, де вони можуть служити перешкодою на звичайних морських шляхах, що мають істотне значення для міжнародного судноплавства.

      Прибережна  держава зобов'язана приймати в  зонах безпеки всі належні  заходи охорони морських живих ресурсів від шкідливих впливів.

      Для дослідження на місці континентального шельфу потрібна згода прибережної  держави. Прибережна держава не повинна, однак, як загальне правило, відмовляти у своїй згоді, якщо прохання виходить від установи, що володіє належною кваліфікацією, у зв'язку із проведенням чисто наукового дослідження фізичних або біологічних властивостей континентального шельфу, за умови, однак, що прибережна держава має право, якщо воно того побажає, брати участь або ж бути представленим у дослідженні і що, у всякому разі, результати останнього повинні підлягати опублікуванню.

      Якщо  той самий континентальний шельф  примикає до територій двох або більше держав, берега яких розташовані один проти іншого, границя континентального шельфу, що належить кожній державі, визначається угодою між ними. При відсутності угоди і якщо інша лінія границі не виправдується особливими обставинами, границею служить серединна лінія, кожна крапка якої відстоїть від найближчих крапок тих вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря кожного із цих держав.

      Якщо  той самий континентальний шельф  примикає до території двох суміжних держав, границя шельфу визначається угодою між ними. При відсутності  угоди і якщо інша лінія границі  не виправдується особливими обставинами, границя визначається за принципом рівної відстані від найближчих крапок тих вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря кожного із цих двох держав.

      При розмежуванні континентального шельфу лінії повинні визначатися посиланнями на морські карти й географічні ознаки, що існують тепер, а також на нерухливі постійні орієнтири на суші. Цією Конвенцією не зачіпається право прибережної держави розробляти надра шляхом прокладки тунелів, незалежно від глибини водного покриву надр [20]. 

      3.2 Конвенція ООН по морському праву

      Конвенція ООН по морському праву була прийнята в Монтего-Беї 10 грудня 1982 року. Конвенція  ратифікована Україною Законом N 728-XIV ( 728-14 ) від 03.06.99, ВВР, 1999, N 31, ст.254 [21].

      Відповідно  до даної Конвенції, держави, її учасники, погодилися з наступним:

• держави зобов'язані захищати і зберігати морське середовище;
• держави мають суверенне право розробляти свої природні ресурси у відповідності із своєю політикою в області навколишнього середовища і відповідно до їх обов'язку захищати й зберігати морське середовище.

      Конвенція передбачає наступні заходи щодо запобігання, скорочення і збереження під контролем  забруднення морського середовища:

      1. Держави у відповідності зі  своїми можливостями індивідуально або, залежно від обставин, спільно приймають всі сумісні даною Конвенцією заходи, які необхідні для запобігання, скорочення й збереження під контролем забруднення морського середовища з будь-якого джерела, використовуючи для цієї мети найкращі практично застосовні засоби, наявні в їхньому розпорядженні, і прагнуть погоджувати свою політику щодо цього.

      2. Держави приймають всі заходи, необхідні для забезпечення того, щоб діяльність під їхньою  юрисдикцією або контролем здійснювалася  таким чином, щоб вона не заподіювала збитку іншим державам і їхньому морському середовищу шляхом забруднення і щоб забруднення, що є результатом інцидентів або діяльності під їхньою юрисдикцією або контролем, не поширювалося за межі районів, де вони здійснюють суверенні права відповідно до даної Конвенції.

      3. Міри ставляться до всіх джерел  забруднення морського середовища. Ці міри включають, поряд з  іншими, міри, спрямовані на зменшення  в максимально можливому ступені:

      а) викиду токсичних, шкідливих або  отруйних речовин, особливо стійких, із джерел, що перебувають на суші, з атмосфери або через неї або шляхом поховання;

      б) забруднення із суден, зокрема заходи щодо запобігання аварій і ліквідації надзвичайних ситуацій, по забезпеченню безпеки робіт на морі, запобіганню навмисних і ненавмисних скидів і по регламентації проектування, конструкції, устаткування, комплектування екіпажів і експлуатації судів;

      в) забруднення від установок і  пристроїв, використовуваних при розвідці й розробці природних ресурсів морського  дна і його надр, зокрема заходи щодо запобігання аварій і ліквідації надзвичайних ситуацій, забезпеченню безпеки робіт на море й по регламентації проектування, конструкції, устаткування, комплектування персоналу й експлуатації таких установок або пристроїв;

      г) забруднення від інших установок  і пристроїв, експлуатованих у морському  середовищі, зокрема заходи щодо запобігання  аварій і ліквідації надзвичайних ситуацій, по забезпеченню безпеки робіт на морі і по регламентації проектування, конструкції, устаткування, комплектування персоналу і експлуатації таких установок або пристроїв.

      4. При вживанні заходів по запобіганню,  скороченню або збереженню під  контролем забруднення морського  середовища держави втримуються  від невиправданого втручання  в діяльність, проведену іншими державами в здійснення своїх прав і в порядку виконання своїх обов'язків відповідно до даної Конвенції.

      5.Застосовуються  міри, необхідні для захисту й  збереження рідких або уразливих  екосистем, а також природного  середовища видів риб і інших  форм морських організмів, запаси яких виснажені, піддаються загрозі або небезпеці.

      При вживанні заходів по запобіганню, скороченню і збереженню під контролем забруднення  морського середовища держави діють  таким чином, щоб не переносити, прямо  або побічно, збиток або небезпеку забруднення з одного району в інший або не перетворювати один вид забруднення в іншій.

      Якщо  державі стає відомо про випадки, коли морське середовище піддається неминучої небезпеки збитку або  коли їй нанесений збиток у результаті забруднення, вона негайно повідомляє інші держави, які, на її думку, можуть бути порушені цим збитком, а також компетентні міжнародні організації.

      Державам, що Розвиваються, з метою запобігання, скорочення і збереження під контролем  забруднення морського середовища або відомості до мінімуму його наслідків надається перевага міжнародними організаціями при:

      а) розподілу відповідних фондів і  технічної допомоги;

      б) використанні їхніх спеціалізованих  послуг.

      Держави, діючи сумісним із правами інших  держав образом, прагнуть, наскільки це практично здійсненно, безпосередньо або через компетентні міжнародні організації здійснювати за допомогою визнаних наукових методів спостереження, вимір, оцінку й аналіз ризику й наслідків забруднення морського середовища. Зокрема, держави постійно стежать за наслідками будь-якої діяльності, що вони дозволяють або яку вони здійснюють, із цілю визначити, чи може така діяльність привести до забруднення морського середовища.

      Міжнародні  норми й національне законодавство  по запобіганню, скороченню й збереженню під контролем забруднення морського середовища при забрудненні із джерел, що перебувають на суші:

      1. Держави приймають закони і  правила для запобігання, скорочення  і збереження під контролем  забруднення морського середовища  із джерел, що перебувають на суші, у тому числі річок, естуаріїв, трубопроводів і водовідвідних споруджень, беручи до уваги погоджені в міжнародному порядку норми, стандарти й процедури.

      2. Держави приймають інші заходи, які можуть бути необхідні  для запобігання, скорочення й збереження під контролем такого забруднення.

      3. Держави прагнуть погоджувати  свою політику щодо цього на  підходящому регіональному рівні.

      4. Держави, діючи, у першу чергу,  через компетентні міжнародні  організації або дипломатичну  конференцію, прагнуть установити глобальні й регіональні норми, стандарти й процедури, що рекомендуються практикою і, для запобігання, скорочення й збереження під контролем забруднення морського середовища із джерел, що перебувають на суші, беручи до уваги характерні регіональні риси, економічні можливості держав, що розвиваються, і їхньої потреби в економічному розвитку. Такі норми, стандарти і процедури, що рекомендуються практикою і, у мірі необхідності періодично переглядаються.

      Забруднення, викликане діяльністю на морському дні:

      1. Прибережні держави приймають  закони і правила для запобігання,  скорочення й збереження під  контролем забруднення морського  середовища, викликуваного або пов'язаного  з діяльністю на морському  дні, що підпадає під їхню  юрисдикцію, і штучними островами, установками і спорудженнями.

      2. Держави приймають інші міри, які можуть бути необхідні  для запобігання, скорочення і  збереження під контролем такого  забруднення.

      3. Такі закони, правила і заходи  повинні бути не менш ефективними,  ніж міжнародні норми, стандарти і процедури, що рекомендуються практикою.

      4. Держави прагнуть погоджувати  свою політику щодо цього на  підходящому регіональному рівні.

      5. Держави, діючи, у першу чергу,  через компетентні міжнародні  організації або дипломатичну  конференцію, установлюють глобальні і регіональні норми, стандарти і процедури, що рекомендуються практикою і, для запобігання, скорочення й збереження під контролем забруднення морського середовища. Такі норми, стандарти й процедури, що рекомендуються практикою і, у мірі необхідності періодично переглядаються.