Екологічні проблеми шельфової зони Чорного моря

      Наступною важливою сферою людської діяльності, що впливає на екосистему ПЗЧМ, є  транспорт. У загальному випадку  всі види транспорту прибережних  агломерацій спричиняють негативний вплив, що передається зі зливовим стоком, атмосферними опадами, а також безпосередньо морським транспортом і опосередковано шляхом будівництва й експлуатації на узбережжях морських портів, пристаней. До основних видів впливу транспорту на морське середовище відносяться нафтові і газоподібні забруднення, шумовий ефект морського транспорту і перетворення узбережжя. У цьому випадку джерелами домішки є населені пункти та морський порт (пристань).

      Як  джерело безпосереднього негативного  впливу рекреація поставляє в  морську акваторію органічні, шкідливі речовини, мікроорганізми через стоки з населених пунктів, пляжів, господарсько-побутовий стік. Відповідно джерелами домішок будуть служити узбережжя (пляжі і населені пункти) та міські стічні води. Опосередкований вплив проявляється через підприємства народного господарства. Комунальне господарство зі зливовими стоками з населених пунктів, господарсько-побутовим стоком вносить у морське середовище органічні та шкідливі речовини, мікроорганізми, нафтове забруднення.

      Необхідно відзначити ще один вид впливу людини на морську екосистему це привнесення організмів, які раніше не зустрічалися в Чорному морі. Відомі приклади, коли випадкові вселенці, після успішної натуралізації в Чорному морі, порушували сформовані в екосистемі харчові взаємини (у всякому разі, у перші роки) і вносили величезні зміни в її трофічну структуру й інші параметри.

      Таким чином, основними видами впливу людини на екосистему північно-західного шельфу Чорного моря є внесення токсичних  речовин, евтрофування акваторії, перетворення шельфу та безпосередня зміна біомаси  живих організмів, наприклад, вилов промислових видів риб або випадкове занесення гідробіонтів судами.

      1.3 Екологічні проблеми шельфової зони моря, їх джерела та напрямки їх вирішення

      Екологічні  проблеми Чорного моря чисельні і різноманітні: по характеру виявлення, по масштабам і по походженню. Для їх вирішення, чи керування якістю навколишньої природного середовища (НПС), важливо, щоб масштаби природоохоронних заходів відповідали масштабам проблеми (локальному, регіональному, глобальному), а характер заходів відповідав причинам їхнього виникнення. При цьому, стратегія керування повинна бути спрямована не на ліквідацію аварій, а на ліквідацію аварійності, тобто, на виявлення та усунення (ослаблення) факторів, що діють на локальному, регіональному і глобальному рівнях.

      Відповідно  до Стратегічного плану дій (СПД) до головних екологічних проблем Чорного моря відносяться:

      1. Біогенне забруднення і евтрофування  шельфових вод та їх негативні  наслідки, серед яких найбільш  небезпечним є утворення великих  зон придонної гіпоксії, сірководневого зараження і заморів.

      2. Мікробіологічне забруднення прибережних  і гирлових районів моря, що загрожує здоров’ю населення приморських територій і знижує їх рекреаційний потенціал.

      3. Забруднення моря токсичними  речовинами, насамперед, нафтою і нафтопродуктами.

      4. Поява екзотичних видів гідробіонтів, занесених у море з баластовими  водами, розмноження яких порушує  стабільність аборигенних екосистем  і приводить до значних екологічних  і економічних втрат.

      Джерелами антропогенного забруднення морів є: стік річок, господарсько-побутові і промислові скиди, змив добрив і пестицидів з полів та виноградників, атмосферні опади, судноплавство, діяльність портів, берегове будівництво, днопоглиблення і дампінг ґрунту, видобування на шельфі нафти і газу, продукти абразійного руйнування берегів, а також вторинне забруднення – надходження забруднюючих речовин (ЗР) з донних відкладів. Вважається, що основними постійними джерелами забруднення Чорноморського басейну є річковий стік та точкові джерела забруднення стічних вод різних суб’єктів господарювання, розташованих у прибережній смузі моря.

      Одним з найбільш небезпечних антропогенних  факторів, що впливають на стан морської екосистеми, – є забруднення екосистеми відходами антропогенної діяльності, які містять токсичні органічні сполуки, біогенні речовини та важкі метали. Навіть невеликі концентрації токсичних речовин у морській воді можуть призвести до значних негативних наслідків. Морські організми здатні поступово накопичувати такі концентрації токсичних речовин, що є летальними для більш високих трофічних рівнів, включаючи людину. З метою забезпечення завдань охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, для ефективного управління станом навколишнього середовища необхідно визначити масштаби та наслідки впливу джерел забруднення, навіть вплив котрих обмежений порівняльне невеликою локальною ділянкою морської акваторії.

      Джерелами антропогенного забруднення морів  є: стік річок, господарсько-побутові і  промислові скиди, змив добрив і пестицидів з полів та виноградників, атмосферні опади, судноплавство, діяльність портів, берегове будівництво, днопоглиблення і дампінг ґрунту, видобування на шельфі нафти і газу, продукти абразійного руйнування берегів, а також вторинне забруднення – надходження забруднюючих речовин (ЗР) з донних відкладів. Вважається, що основними постійними джерелами забруднення Азово-Чорноморського басейну (АЧБ) є річковий стік та точкові джерела забруднення стічних вод різних суб’єктів господарювання, розташованих у прибережній смузі моря.

      Найбільшими серед річок, що впадають в північно-західну частину Чорного моря є Дунай, Дністер, Дніпро та Південний Буг. Стік цих річок формує понад 80% забруднення морського середовища. Кількість надходження гідрохімічних елементів та ЗР у Чорне море зі стоком даних річок наведено в табл. 1.1. 

      Таблиця 1.1 - Середньорічне  надходження гідрохімічних  елементів та ЗР у  Чорне море зі стоком головних річок (10³т/рік) [9] 

      Ріка Дунай – головна річка Чорного моря, друга за величиною річка Європи. ЇЇ стік (середньо багаторічне значення 204 км³/рік) забезпечує до 40 % притоку прісної води в Чорне море. На водозбірній площі (817000км²) розташовані країни Центральної Європи з розвиненою індустрією, сільським господарством, комунальною інфраструктурою та з населенням більш 80 млн. чоловік. Все це обумовлює значні концентрації в р. Дунай біогенних та токсичних речовин: важкі метали, нафтові та хлоровані вуглеводні і т. ін. (табл. 1.1).

      Другою  за потужністю річкою ПЗЧМ є Дніпро, стік якого знаходиться у межах 40-50 км³/рік, що у чотири-п'ять разів більший за третю по значенню річку Дністер (середньо багаторічне значення стоку -10км³/рік). Але за внеском у Чорне море різних форм азоту Дністер випереджає Дніпро приблизно у 2 рази (рис. 1.3 - а), що свідчить про значний обсяг використання азотних добрив у водозбірному басейні Дністра, який проходить вздовж сільськогосподарських районів України та Молдови.

       а)

      %

      б)

      %

      Рис. 1.3 - Внесок біогенних елементів (а) та токсичних речовин (б) у Чорне море головними річками ПЗЧМ у процентах від загальної кількості надходження забруднюючих речовин від річок.

       Доля надходження з річковим стоком Дніпра таких ЗР, як синтетичні поверхнево-активні речовини (СПАР) і важкі метали (ВМ), більша ніж у окремо взятих Дністра та Південного Буга (рис. 1.3 - б). Така картина зумовлена розвитком промислових підприємств металургійного профілю, розташованих у басейні Дніпра. Рівень надходження нафтопродуктів (НП) у море із Дніпра і Дністра приблизно однаковий. В деякій мірі це пов'язано з впливом нафтодобувних та нафтопереробних заводів на води верхньої течії Дністра у західних областях України.

      Внесок  Південного Бугу у загальній кількості  хімічних сполук, які надходять у  Чорне море, у порівнянні з Дунаєм, Дніпром та Дністром, мінімальний, але за деякими показниками він більший, ніж у Дністра (наприклад, такі важкі метали, як цинк та мідь).

      Після річок за об’ємом та спектром надходження  речовин, які є небезпечними для  морських екосистем, йдуть точкові джерела забруднення (промислово-побутові викиди), стічні води яких надходять з приморських територій та формують зони локального забруднення важкими металами, СПАР, НП, органічними речовинами.

      В рамках виконання міжнародної Програми "Black Sea Environmental Program" проведений аналіз характеристик основних джерел забруднення (ДЗ) Чорного моря всіх причорноморських країн. Основні результати даного аналізу наведені в роботі  [10]. Найбільш потенційно небезпечні джерела забруднення були названі "гарячими точками". Для України були виділені десять "гарячих точок": СБО "Південна", СБО "Північна" (м. Одеса), очисні споруди м. Балаклава, м. Євпаторія, м. Ялта, м. Гурзуф, "Севміськводоканал" (м. Севастополь), Камиш-Бурунський залізно-рудний комбінат, Красноперекопський бромний завод та Іллічівський морський торгівельний порт.

      Наприкінці  ХХ та на початку ХХІ століть урядом України проведено ряд заходів, направлених на запобігання забруднення морського середовища. Наприклад, проведено реконструкцію очисних споруд СБО "Південна", запроваджено викид СБО "Північна" в глибинну частину моря і т. ін. Безумовно деякі дії виконані також з боку усіх причорноморських країн. Таким чином, на теперішній час виникла необхідність переглянути існуючий список "гарячих точок".

      Найбільш  небезпечні точкові джерела забруднення в межах прибережної смуги Чорного моря України детально були досліджені УкрНЦЕМ в ході виконання науково-дослідної роботи на замовлення Мінприроди України [11]. В роботі були визначені масштаби та наслідки впливу точкових ДЗ, проведено їх ранжирування за ступенем впливу на морську екосистему та запропоновані першочергові заходи природоохоронної діяльності, спрямованої на поетапне поліпшення стану Чорного моря

      Аналіз  впливу точкових ДЗ на морські акваторії проводився за регіонами: Одеським, Севастопольським, Ялтинським, Феодосійським та Керченським. У табл. 1.2 приведені обсяги хімічного стоку від берегових джерел забруднення у прибережну смугу ПЗЧМ. 

      Таблиця 1.2 - Сумарне річне  надходження забруднюючих речовин в Чорне море по регіонам (2-ТП, водгосп, 2003 р., т/рік)