Однак циклічні коливання
ділової активності є умовою
ефективного відтворення, а сама
криза — суттєвою інтегральною
часткою цього процесу. У період
кризи прискорено відмирають
застарілі економічні системи.
Криза є загостреним економічним
станом, який може бути поштовхом
до розвитку, структурних змін
в економіці, підвищення ділової
активності.
З 1825 р. капіталістична
система господарства пережила 21
економічний цикл. Перша економічна
криза відбулася в 1825 р. в
Англії. Перший цикл (рух виробництва
від початку попереднього спаду
до початку наступного) тривав 12
років і закінчився кризою 1836
р. в Англії та США. Через
11 років криза охопила Англію,
США, Францію та Німеччину.
Наступна криза (1857) була всесвітньою
(охопила більшість розвинутих
країн). Такими ж були і кризи
1866, 1873, 1882, 1890, 1900 років.
Найглибшою була економічна
криза 1929—1933 pp. Вона супроводжувалася
масовими банкрутствами підприємств,
колосальним зростанням армії
безробітних, втратою дрібними
акціонерами своїх акцій.
У США в цей період
уряд очолив президент Рузвельт.
Широкомасштабне втручання держави
в економіку допомогло країні
вийти з кризи, у чому чимала
заслуга президента.
Теоретичне обґрунтування
неспроможності ринкової системи
подолати економічні кризи і
необхідність державного регулювання
економіки належать англійському
економісту Дж.-М. Кейнсу. З моменту
публікації його праці «Загальна
теорія зайнятості, відсотка і
грошей» (1936 р.) вважають, що ринкова
економіка перетворилася на регульовану
ринкову економіку.
Економічні кризи відбувалися
і після 1933 p., однак їх руйнівний
характер був менш відчутним.
Це свідчить про значну ефективність
державного регулювання економіки.
Вчені-економісти постійно
намагалися з'ясувати головну
причину економічних криз, виробити
рекомендації щодо їх попередження.
Серед причин називали і поверхові,
і наукові. До поверхових належать,
наприклад, спроби пов'язати появу
криз з плямами на Сонці,
ритмом руху Венери тощо.
Представники класичної
школи політичної економії першими
підійшли до з'ясування наукових
причин цього явища. Так, англійський
вчений Д. Рікардо такою причиною
вважав несправедливість у розподілі
багатства. Швейцарський економіст
С. де Сісмонді пояснював кризи
недоспоживанням продуктів народними
масами, невідповідністю між виробництвом
та споживанням.
К. Маркс найважливішою
причиною цього явища назвав
основну суперечність капіталістичного
способу виробництва. Видатний
український економіст Михайло
Туган-Барановський причину криз
убачав у диспропорційності розвитку
економіки, тобто у нерівномірному
розвитку галузей, конкретніше
у диспропорції між рухом заощаджень
та інвестицій у галузях, що
виробляють засоби виробництва,
та недосконалості регулюючої
ролі ринкового капіталу в
забезпеченні постійного зростання
виробництва. На його думку,
щоб запобігти кризам, необхідне
раціональне регулювання інвестицій.
Економічні кризи є
надзвичайно складним явищем, тому
причини їх виникнення мають
різні аспекти. У кожній країні
вони мають свої специфічні
причини.
Скорочення виробництва
під час кризи триває доти,
доки не встановлюється ринкова
рівновага, тобто пропорційність
попиту та пропозиції. Після цього
кризовий спад припиняється, а
економіка входить у фазу депресії.
Депресія (застій, стагнація).
Вона проявляється в стабілізації
економіки на найнижчому рівні,
призупиненні падіння цін, збереженні
високого рівня безробіття. Кількість
робочих місць не збільшується,
рух капіталу повільний, нові
інвестиції відсутні. Під час
депресії поступово починається
відновлення перерваних кризою
господарських зв'язків, зменшення
товарних запасів, переливання
капіталу в перспективніші галузі,
а головне — масове оновлення
основного капіталу.
Напередодні кризи
маса основного капіталу досягає
таких розмірів, що виникає його
надлишок, або така кількість,
для якої зниження норми прибутку
не врівноважується зростанням "її
маси. У такій ситуації додаткові
інвестиції не приносять додаткового
прибутку, основний капітал руйнується
фізично або знецінюється. Зв'язок
депресії з кризою полягає
передусім у відновленні основного
капіталу, але вже на вищому
технічному рівні, тому в наступному
циклі економіка досягає вищого
рівня розвитку.
Пожвавлення. Ця фаза
циклу вирізняється тим, що
вперше після кризового спаду
зростає попит на засоби виробництва
та робочу силу, спостерігається
економічне зростання, збільшуються
прибуток та заробітна плата.
У суспільній свідомості оживають
сподівання на краще. Відновлюється
докризовий рівень економічного
розвитку.
Найголовнішими рисами
пожвавлення є оновлення основного
капіталу, модернізація виробництва,
відновлення інвестиційного процесу,
активізація сукупного попиту, підвищення
рівня виробництва, скорочення
безробіття, зростання позичкового
відсотка. Ця стадія продовжується
доти, поки рівень виробництва
не досягне рівня попереднього
економічного циклу.
Піднесення (експансія,
пік). Це — фаза в промисловому
циклі, за якої економічний
розвиток досягає найвищого рівня,
що характеризується масовим
оновленням і розширенням основного
капіталу, реконструкцією старих
виробничих потужностей і новим
будівництвом, нарощуванням обсягів
національного виробництва, активним
інвестиційним процесом, стрімким
зростанням прибутків, сукупного
попиту, повною зайнятістю, суттєвим
підвищенням заробітної плати,
розвитком кредитно-фінансових відносин.
Економічне зростання прискорюється,
поліпшуються всі показники ринкової
кон'юнктури.
Саме у цей, найбільш
сприятливий для економіки період
зріють передумови майбутнього
спаду. їх розвиток приховують
розгалужена мережа торгівлі, розвинута
кредитна система, штучні дефіцити
внаслідок спекуляцій на зростанні
цін. І лише у період кризового
спаду стають очевидними справжні
масштаби не-рівноваги ринкової
економіки. Ринкова рівновага,
тобто пропорційність сукупного
попиту та сукупної пропозиції,
є короткочасним, випадковим станом
економічної системи.
Між коливанням попиту
та змінами обсягу інвестицій
існує безпосередній взаємозв'язок.
Зростання попиту на споживчі
товари і на засоби виробництва
зумовлює збільшення інвестицій
у потужності, які ці товари
виробляють. Відповідно зниження
попиту зумовлює скорочення інвестицій.
Взаємозв'язок інвестицій з відтворенням
капіталу посилюється ефектом
акселерації, тобто прискорення.
Принцип акселерації визначає, що
певна зміна попиту спричиняє
значно більшу зміну обсягів
капіталовкладень, тобто інвестиції
реагують на зміну попиту прискореною
зміною. Якщо розглядати принцип
акселерації у загальному вигляді,
розмір інвестицій є функцією
зміни сукупного попиту (доходу).
Принцип акселерації
відображає спорадичні, тобто випадкові,
надзвичайно різкі та відчутні
зміни у капіталовкладеннях, які
виникають у відповідь на коливання
попиту. Це один із факторів
нестабільності економіки.
Сучасний економічний
цикл має суттєві особливості,
основними серед яких є:
- позанаціональні межі дії та впливу фази циклу;
- посилення державно-монополістичного регулювання циклічних процесів;
- підвищення ролі соціальних процесів у механізмі антициклічного регулювання; більша тривалість та інтенсивність фаз пожвавлення і піднесення порівняно з фазами спаду і депресії;
- вплив науково-технічної революції, структурної перебудови економіки на частоту криз (період їх повторювання скоротився спочатку з 10—12 до 5—7 років, а нині кризові явища повторюються через 1— 2 роки);
- нерегулярність коливань, нечіткість меж між фазами, випадання окремих фаз (після кризи, наприклад, може відразу розпочатися пожвавлення);
- невисокі темпи піднесення — 2—3% на рік. За піднесення залишається значна кількість безробітних, основні економічні параметри менш динамічні. Соціально-економічні процеси відбуваються повільніше;
- суперечливе поєднання асинхронності та синхронності соціально-економічних процесів у різних країнах;
- зниження ролі циклічних факторів у динаміці цін;
- супроводження глибокої кризи стагнацією виробництва, зростанням цін, посиленням інфляційних процесів;
- переплетіння циклічних криз з нециклічними, синхронізація та взаємодія економіко-соціальних коливань, кризових явищ і природно-економічних циклів;
- активізація та посилення нециклічних коливань, сутність яких визначена недостатньо, а отже, відсутні методи їх регулювання;
- охоплення кризовими явищами нових сфер і рівнів (галузей нематеріального виробництва, індустрії відпочинку тощо).
У зв'язку з дією
різноманітних груп факторів
досить складно вирізнити в
економічному циклі всі чотири
фази. Відбувається поступове злиття
фази кризи з фазою депресії,
а фази пожвавлення — з фазою
піднесення, цикл починає функціонувати
як двофазовий. Для першої фази
характерний спад, для другої
— піднесення.
Основою короткострокових
циклів є процеси, що відбуваються
у сфері грошових відносин. Граничними
межами малих циклів є грошові
кризи, що також повторюються
з вираженою синхронною закономірністю.
Грошові кризи можуть відбуватись
незалежно, і їх вважають специфічними.
Вони розвиваються на основі
іманентних (притаманних) суперечностей
грошової системи, зокрема порушення
рівноваги, яке формується на
монетарному ринку. Коли грошові
кризи накладаються на промислові,
виникають загальні фінансово-промислові
кризи. Розмежування цих двох
різновидів грошових криз є
відносним.
За своєю суттю грошові
кризи є кризами сфери грошового
обігу і сфери кредиту. Ці
дві сфери ринкової економіки
не тільки взаємопов'язані, а
й за своєю суттю є єдиним
цілим: грошовий обіг значною
мірою функціонує як кредитні
знаряддя обігу.
Форми прояву грошових
криз різноманітні: кризи платіжних
коштів, позичкового капіталу, грошового
обігу.
Грошові кризи виникають
у період масового оновлення
виробничих фондів, коли зростає
попит на кредитно-грошові ресурси.
Внаслідок цього зростають кредитна
заборгованість суб'єктів підприємницької
діяльності, банківські ставки, формується
фіктивний капітал, відбуваються
біржові потрясіння, наростають
інфляційні процеси.
Грошова криза, як
правило, виникає через три-чо-тири
роки після економічної кризи.
Так, криза 1907 р. настала через
чотири роки після загальноекономічної
кризи 1900—1903 pp., післявоєнні кризи 1953—1954
і 1960—1961 pp. розвивалися відповідно після
базових криз 1948—1949 та 1957—1958 pp. (інтервал
три-чо-тири роки), за промисловою кризою
1980—1982 pp. грошова криза почалася наприкінці
1985 року — в першій половині 1986 року. У
всіх випадках спостерігалися всі закономірності
кризи.
Існує взаємозв'язок
між середньостроковими циклами
і промисловими кризами та
короткостроковими циклами і
грошовими кризами. Розбіжності
виявляються лише в науковому
поясненні характеру цього взаємозв'язку.
Кейнсіанська теорія
пояснює порушення у циклі
відтворення як наслідок внутрішньої
недосконалості ринкових механізмів
саморегулювання економіки. Отже,
грошові кризи є не самостійним
явищем, а результатом диспропорцій,
які виникають безпосередньо
у виробничій сфері, зокрема
в інвестиційній діяльності.
Теорія монетаризму
обстоює монетарну теорію циклу,
згідно з якою ринковий механізм
спроможний самостійно забезпечити
структурну рівновагу, а чинник,
який спричиняє дестабілізацію
і зумовлює циклічний розвиток,
— грошова система.
Усвідомлення значних
економічних та соціальних втрат
як наслідку циклічного характеру
розвитку спонукає уряди країн
з ринковою економікою постійно
здійснювати антициклічне регулювання
економікою.
Антициклічне регулювання
економіки — свідомі й цілеспрямовані
дії держави, а частково могутніх
корпорацій і наднаціональних
органів, спрямовані на промисловий
цикл з метою зменшення глибини
циклічних криз, стабілізації господарської
кон'юнктури і темпів економічного
зростання.