Економічна безпека України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2.Фактори, що впливають на економічну безпеку України

 

Становлення ринкових відносин характеризується рядом специфічних особливостей, серед яких на перший план висувається проблема економічної безпеки країни. Пріоритет даної проблеми диктується необхідністю

забезпечення незалежності держави  і підтримки авторитету України на міжнародному рівні. Нині проблема економічного розвитку країни в цілому й

стійкості її структурних секторів економіки висувається на передній план.

Діяльність у сфері забезпечення економічної безпеки полягає не лише у визначенні особистих інтересів і знаходженні раціональних шляхів їх реалізації, але і у вивченні і врахуванні інтересів інших суб’єктів економічних відносин.

Спеціалісти з безпеки вважають, що одним із шляхів створення для недержавних  підприємств передумов для економічного виживання за умов ринкових відносин є виявлення та нейтралізація  загроз економічній стабільності підприємства, що і є суттю діяльності щодо забезпечення безпеки підприємства.

Безпека суб'єкта залежить від різних факторів. Шкоду інтересам підприємця може бути завдано у результаті несприятливої  економічної політики держави, протиправних дій конкурентів, кризових явищ в  економіці, непередбачених змін кон'юнктури  ринку, стихійного лиха, надзвичайних подій, управлінської некомпетентності, соціальної напруги тощо.                                                                                                                                                                              

Виходячи  з того, що головним принципом ринкової економіки взаємодія господарчого об'єкта і ринку, який є сукупністю господарчих об'єктів і разом  з тим самостійною цілісністю (не зведену до суми складових її частин), господарчий суб'єкт може існувати тільки з умови безперебійної  взаємодії з ринковим середовищем. Для цього необхідне нормальне  функціонування як самого підприємства, та і ринку в цілому.

Центральною ланкою забезпечення безпеки підприємства взагалі є економічна безпека  суб'єкта господарювання. Економічна безпека  підприємства — це режим забезпечення отримання найкращого економічного ефекту від функціонування суб'єкта господарювання у вигляді прибутку чи досягнення соціальної мети.

Ключовим фактором, покликаним забезпечити економічну безпеку промислового комплексу регіону є ефективно діюча законодавча база.

 На нашу думку, складність ситуації в забезпеченні економічної безпеки промислового комплексу регіону поглиблюється не тільки розладнаністю господарського механізму, системи управління ним, але й відсутністю цілісного правового підходу до вирішення цієї проблеми.

 

Основні недоліки сучасної правової бази забезпечення економічної безпеки полягають у наступному:

• по-перше, чинне законодавство не стало цілісною

системою норм, що забезпечують ефективний захист інтересів особистості, суспільства й держави від нових видів загроз їх економічної безпеки, наприклад, від підриву конкурентоспроможності підприємств, корупції, промислового шпигунства, фінансових махінацій і т. д.;

• по-друге, повільне усунення прогалин у законодавстві приводить до заповнення цих «порожнеч» актами місцевих органів державної влади, нерідко суперечним законам;
• по-третє, незавершене нормативне забезпечення організації й діяльності суб’єктів забезпечення економічної безпеки, особливо на мезорівні, що впливає на працівників цих органів;
• по-четверте, істотний розрив між правовою базою й економічними реаліями, інакше кажучи, відсутні механізми реалізації законодавства.

 

Досліджуючи вплив загроз на економічну безпеку промислового комплексу варто враховувати елемент позитивного впливу загроз і небезпек. Позитивний аспект впливу, на нашу думку, поєднаний зі необхідністю реагування на загрози і, відповідно, адаптації промислового комплексу до нових умов, що приводить до його саморозвитку. Таким чином, можна припустити, що небезпека переростає в загрозу у тому випадку, коли в системи відсутній захисний механізм, здатний запобігти реалізації загрози.

 

Ключовим елементом механізму забезпечення економічної безпеки моніторинг факторів, що визначає загрози економічної безпеки країни.

 

З метою здійснення моніторингу факторів, що визначають внутрішні й зовнішні загрози економічним інтересам особистості, суспільства й держави, першочерговим завданням є створення організаційно-інформаційної системи.

 

Базою для створення систем моніторингу  є статистична інформація. У зв’язку із цим підвищуються вимоги до державної статистики, що повинна надавати оперативно об’єктивну й глибоку за охопленням об’єктів

спостереження інформацію. На сьогоднішній день оброблювана й пропонована органами державної статистики інформація не відповідає повною мірою вимогам ефективного моніторингу економічної безпеки.

 

Як уже було неодноразово відзначено, стан економічної безпеки промислового комплексу регіону детермінується великою, складно визначеною кількістю факторів, які змінюються в часі. Однак, з певною часткою умовності, ми дозволили собі згрупувати всі фактори в три групи:

• ресурси,
• механізми використання ресурсів,
• зовнішні впливи

 

До групи ресурсів ми віднесли всі ресурси:

• трудові,
• фінансові,
• науково-технічні,
• виробничі,
• земельні,
• природно-кліматичні.

 

 

До механізмів використання ресурсів ми віднесли всі механізми, що забезпечують ті чи інші умови використання ресурсів:

• різноманітні фінансові,
• організаційні,
• правові, податкові
• та інші механізми життєдіяльності регіону.

 

Від того, наскільки ефективно функціонують ті чи інші механізми і, відповідно, використовуються ресурси регіону, залежить ступінь задоволення інтересів різних об’єктів економічної безпеки, а отже, і ступінь формування і розвитку протиріч у різних сферах життєдіяльності промислового комплексу, що є базою формування загроз економічної безпеки. Безумовно, що можливість (неможливість) відбиття або локалізації загроз залежить від розглянутого фактора.

 

Домінанта впливу факторів багато в  чому залежить від результативності вектора управлінського впливу на процеси забезпечення економічної безпеки промислового комплексу.

 

 

 

Розділ ІІ. Аналіз та оцінка стану економічної безпеки України

 

2.1. Аналіз стану тіньового сектору  економіки України

 

Історія тіньової економіки, її окремі ознаки починаються з виникненням  держави. У XX столітті для країн, що переживають системну кризу, проблеми тіньової економіки набули великого значення. З 70-х років тема тіньової економіки стає популярною у західних економістів, а з 80-х років - і у  Радянському Союзі. Такий інтерес  був обумовлений розростанням тіньового  сектору економіки, його проникненням в усі сфери економічних і  суспільних відносин майже в усіх країнах світу, а також тим, що поширення тіньової економіки сьогодні несе у собі загрозу національній безпеці. Проте кількісні та якісні параметри тіньової економіки сильно розрізняються у залежності від  конкретних економічних, соціальних, історичних і культурних особливостей тієї чи іншої країни.

 

Наявність тіньового сектора стає глобальною проблемою сучасності. В  Україні вирішальну роль у його розвитку зіграли повільні темпи і непослідовність  економічних перетворень, тому тіньова  економіка виступає не тільки і не стільки причиною, скільки наслідком  деформації легальної економіки.

Як  відомо, тіньова економіка існує  нелегально, реалізуючи свої можливості через негласні і незаконні канали, що дозволяє одержувати прибутки за рахунок  інших сфер діяльності, використовуючи незаконні методи: ухилення від оподаткування, злодійство, екологічний вандалізм, випуск шкідливих для здоров'я  людей товарів і т.ін.

Тіньова економіка - фактично не контрольоване  суспільством виробництво, розподіл, обмін  і споживання товарно-матеріальних цінностей, тобто такі соціально-економічні взаємини між окремими громадянами, соціальними групами щодо використання діючих форм власності в корисливих особистих і групових інтересах, які приховуються від органів державного управління і самоврядування, громадськості. Вона містить у собі всі невраховані, нерегламентовані, відмінні від викладених у нормативних документах і правилах господарювання види економічної діяльності. З економіко-правової точки зору це означає, що тіньова економіка охоплює не тільки корисливі економічні злочини, але й незлочинні корисливі економічні правопорушення і правомірну, але невраховану або непідконтрольну державі економічну діяльність.

Тіньова економіка з метою досягнення високого рівня прибутків незаконно  збільшує тіньові прибутки, створюючи  тіньовий капітал шляхом використання тіньової зайнятості населення, здійснення тіньових бартерних угод, маклерства, фіктивних фінансових операцій.

Практика  економічного розвитку багатьох країн  світу свідчить про існування  в них тіньової економіки навіть за умов розвинених ринкових відносин. Але особливо гостро проблема тінізації  постає в країнах, де відбуваються зміни  соціально-економічних відносин.

Розгляд даного феномена натрапляє на деякі  труднощі, тому що тут легально зареєстровані  фірми, об'єднання, банки (і в тому числі - державної форми власності), переплетені з підпільним і кримінальним бізнесом, у якому беруть участь представники владних структур усіх рівнів. Кожна зі згаданих структурних  ланок має свої особливості, що потребують глибоких та детальних досліджень.

Водночас  тіньову економіку як економічну категорію визначають через сукупність специфічних економічних відносин, пов'язаних із діяльністю з виробництва, розподілу, обміну та споживанню товарів  і послуг, що приховуються від державного контролю з метою одержання прибутків  та особистого збагачення.

Структура тіньової економіки пройшла два  етапи: спочатку - від галузевих міністерств  до підприємств, а потім - до зміцнення  на регіональному рівні. Організаційний зв'язок керівництва регіонів, регіональних силових структур, податкових служб, що контролюють і дають дозвіл, а також інших підрозділів  місцевого держапарату і залежних від них підприємств та установ  визначив домінуюче становище їх у піраміді влади.

Основними причинами загрозливого стану у  вигляді зростання тіньової економіки  є:

• високе податкове навантаження і часті зміни в податковому законодавстві;
• державна "зарегульованість" підприємництва;
• висока інфляція та нестійкість гривні;
• криза платежів та брак коштів у підприємств;
• неефективна цінова політика;
• великі розміри економічної злочинності;
• незахищеність громадян та підприємств від зазіхань злочинних формувань і встановлення контролю за підприємницькою діяльністю з боку цих структур;
• відсутність інвестиційної альтернативи тіньовим капіталам; міждержавна інтеграція тіньового сектора і суб'єктів тіньової економічної діяльності;
• "келійність" організації і проведення приватизації економічно перспективних об'єктів , ігнорування конкурентності й доступності приватизації для легальних капіталів (і у тому числі - закордонних) і т.ін.

Об'єкти тіньової економіки, які підлягають оподатковуванню, збільшують свої доходи шляхом свідомого "перекручування" офіційних даних про реальні  розміри витрат і прибутків в  офіційній економіці та приховуванням  даних про витрати і прибутки у незаконній діяльності. Це характерно для усіх структур тіньової економіки.

Прямуючи  до реалізації реформ, суспільство  України стикається з суттєвими  протиріччями між державою та підприємцями, які можна подати у такому вигляді: податковий тягар - тіньова економіка - корупція - порушення суспільного  господарського порядку. Саме ці протиріччя визначають корумпованість чиновницького  апарату, що є на сьогодні найбільшою загрозою державності України.

Значною частиною тіньової економіки є злочини  і зловживання у зовнішньоекономічній сфері. Послаблення державного контролю за зовнішньоекономічною діяльністю (фіктивні експортно-імпортні операції, фіктивне спільне підприємництво) призвело до різкого відтоку капіталу, у тому числі й кримінального, за кордон (пошук нових можливостей для відмивання грошей), і до одержання незаслужених пільг в оподатковуванні. За деякими даними, "відплив" тіньового капіталу за кордон утроє перевищує західні кредити, усі види допомоги, разом узяті.

Основними джерелами тіньових капіталів є  перерозподіл державної власності  в ході приватизації, неповернення виручки за експортовану продукцію, спекулятивні фінансові операції, ухилення від сплати податків і соціальних внесків (з одержуваних у тіньовому секторі прибутків не сплачуються податки і внески на соціальне страхування). А ці капітали могли б бути прямими інвестиціями в українську економіку, яких їй дуже не вистачає. Без прямої участі державних чиновників усіх рівнів такі операції неможливі, як і приватизація державного майна за безцінь.

Особливістю тіньового капіталу також є те, що він використовує не тільки сферу матеріального виробництва, але й обіг, посередницьку діяльність, що утрудняє державі здійснювати за ним необхідний контроль.

Приховане безробіття являє собою найбільшу  соціально-економічну небезпеку з погляду ускладнення кримінальної обстановки. Руйнування звичних підвалин життя призводить до спалахів протиправної поведінки. Позбавлення людей стабільних джерел існування, тривалі невиплати заробітної плати викли-кають потребу в пошуках нових шляхів одержання прибутків, у тому числі й незаконних. Безробіття підживлює тіньову економіку робочою силою.

З накопиченням значних капіталів у тіньової економіки з'являється можливість монополізування окремих видів діяльності у сфері підприємництва, впливу на державні структури, політичні партії, пресу і т.ін. Одним із найбільш небезпечних наслідків розвитку тіньової економіки і накопичення тіньових капіталів є загальна криміналізація суспільства, що виявляється в суттєвому збільшенні кількості кримінальних та економічних злочинів, у виникненні організованих злочинних угруповань, у впливі їх на владні структури й правоохоронні органи.