Доходи  Держбюджету-2010 повинні коливатись в межах 267,5 млрд. грн. (Зведеного - 334,8 млрд.), видатки - 330,9 млрд. При цьому дефіцит бюджету становитиме 5 відсотків ВВП, або 54,3 млрд. грн. (без урахування витрат на підтримку НАК "Нафтогаз України").

    Саме  завдяки такій стратегії, рівняючись на Європу, ми зможемо досягнути  поставленої мети, а саме, створити такий рівень добробуту громадян і розвитку економіки, що дасть змогу нашій державі за десять років увійти до двадцятки найбільш економічно розвинених країн світу. 

    Висновок

    Державний бюджет є одною із головних ланок  фінансової системи. З його допомогою  уряд концентрує у своїх руках  значну частину національного доходу, перерозподіленого фінансовими методами. У цій ланці зосереджуються найкрупніші прибутки і найбільш важливі в політичному й економічному відношенні витрати. Бюджет тісно пов’язаний з іншими ланками фінансової системи, виступає координуючим центром і надає їм необхідну допомогу у формі бюджетних дотацій, субсидій, гарантій, забезпечуючи більш-менш нормальне функціонування інших ланок фінансової системи.

    Дослідження проблем функціонування бюджетної системи викликає інтерес, насамперед тому, що саме бюджет характеризує рівень економічного розвитку країни, і завдяки правильному здійсненню бюджетного процесу забезпечується економічна і соціальна стабільність та належний життєвий рівень населення.

    Ринкова модель економіки, а також усі  без винятку інші моделі не можуть існувати й розвиватися без втручання  держави в процеси розподілу  й перерозподілу новоствореної  вартості в суспільстві. Для цього  використовуються фінанси, а бюджетна система є конкретною формою реалізації функцій держави. З розвитком  цивілізації бюджетна система стає унікальним інструментом здійснення економічної  політики, не лише за ринкових умов, а  й у тоталітарних, монархічних  та інших системах. В бюджеті сконцентровані інтереси держави, підприємців і  населення. Об’єктом цих інтересів  завжди є валовий внутрішній продукт, власне напрямки та методи його розподілу  й перерозподілу.

    Надання населенню суспільних благ стає однією з функцій держави в економіці  вільної конкуренції, фінансування яких здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів.  

    Проблеми, пов'язані зі стабілізацією нашої  економіки, зачіпають передусім  ті питання, що відображають стан виробництва. З огляду на це важливим, досить значним внеском, особливо у фінансову стабілізацію, є та робота, яка провадиться у бюджетній сфері.

    У ринкових умовах бюджет є основним інструментом державного регулювання  соціально-економічних процесів. Надходження  до бюджету безпосередньо залежать від стану виробництва. У свою чергу можливість утримувати соціальну  сферу, забезпечувати соціальний захист населення залежить від стану  надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частин бюджету пов'язане  з основними макропоказниками економічного й соціального розвитку України  на відповідний рік.

    Про необхідність здійснення бюджетної  реформи, докорінного реформування бюджетних взаємозв'язків як по доходах, так і по видатках, а також міжбюджетних відносин почали говорити вже давно. Дещо вдалося зробити.

    Які ж основні завдання бюджетної політики на сучасному етапі?

    Це  передусім нарощування бюджетного потенціалу, який би був в змозі  здійснити державні видатки для  відновлення економічного зростання, забезпечити фінансовими ресурсами  ефективне функціонування економіки, сприяти зміцненню держави.

    Необхідно намітити і здійснити заходи з  упорядкування державних видатків та їх скорочення шляхом структурної  перебудови виробництва, житлової й  комунальної реформ, розвитку приватних  освітніх і лікувально-оздоровчих установ, страхової медицини, недержавних  пенсійних фондів з урахуванням  необхідності забезпечення державних  гарантій щодо фінансування мінімальних  соціальних стандартів, підтримки непрацездатних верств населення.

    Слід  розширити практику розміщення державних  цінних паперів серед населення, вести лінію на забезпечення їх гарантійних  переваг перед вкладеннями заощаджень в іноземну валюту.

    Треба здійснювати довгострокову політику регулювання бюджетного дефіциту, відмовитися  від його споживчого характеру з  метою використання джерел фінансування бюджетного дефіциту в інвестиційних цілях. Законодавчо усунути можливість затвердження дефіцитних бюджетів органами місцевого самоврядування.

    Варто домогтися реалізації принципу сильного і сталого державного бюджету. Подолати спроби окремих органів місцевого  самоврядування стверджувати те, що адміністративно-територіальні  утворення виступають перед центром  як платники податків, тоді коли такими є лише юридичні й фізичні особи. Створити умови для зацікавленості місцевих органів виконавчої влади  у мобілізації загальнодержавних  податків, зборів та інших обов'язкових  платежів.

    З метою удосконалення  міжбюджетних відносин необхідно було б:

    —   вирішити завдання раціонального розмежування видатків і доходів між ланками  бюджетної системи;

    —  зберегти раніше чинний принцип зацікавленості центральних і місцевих органів  виконавчої влади у мобілізації  загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів, тобто зробити 'їх регулюючими;

    —  підвищити рівень власних доходів  бюджетів адміністративно-територіальних утворень;

    —  усунути штучну дефіцитність територіальних бюджетів шляхом покриття її за допомогою  бюджетного регулювання;

    —  привести законодавство у відповідність  із наявними джерелами фінансування.

    Однією  з проблем у бюджетній сфері  залишається питання державних  видатків. У нас недостатньо зроблено змін щодо змісту, спрямування бюджетних  видатків, методології їх планування і фінансування.

    У своїй більшості видатки механічно  перенесені зі старої бюджетної системи  в нинішнє життя. Тим часом  відбулися істотні зміни в  галузі демократизації управління.

    Так, відбуваються значні зміни в освітній сфері. Нині вже поряд із державними установами з'явилося багато приватних  установ і закладів. Водночас планування бюджетних видатків відбувається так, буцімто цього не сталося.

    Останнім  часом намітилася тенденція до зниження загального обсягу фінансових ресурсів, що перерозподіляються через бюджетну систему. Але в умовах перехідної економіки провідна роль бюджету  в перерозподілі фінансових ресурсів, як і національного багатства  в цілому, є об'єктивною реальністю. Це зумовлено тим, що за допомогою  бюджету здійснюється регулювання  таких економічних процесів, яких не можна досягти іншими методами, в тому числі й чисто ринковими.

    Співвідношення  обсягу бюджету і валового внутрішнього продукту — важлива економічна проблема. З розвитком ринкових відносин цей  показник матиме тенденцію до зростання. Це зумовлено підвищенням ролі держави  в розподільчих процесах. Проблема в пошуку розумних форм і методів  цього перерозподілу.

    Аналіз  моделі економіки, яка формується в  Україні, дає підстави твердити, що в наступні роки через бюджет (без  Пенсійного фонду) має перерозподілятися  не менш як 30% валового внутрішнього продукту. Таке співвідношення буде найоптимальнішим і зумовлюється соціальною спрямованістю  обраної моделі економіки, необхідністю структурної перебудови значної  частини галузей народного господарства.

   Крім  того, хочемо зазначити, що фактори, які негативно впливають на виконання окремих статей доходної частини бюджету, є непоодинокими, а повторюються рік у рік, створюючи систему, яка негативно впливає на розробку і реалізацію бюджетів України. Цілком зрозуміло, що коли протягом кількох років має місце невиконання бюджетних призначень за якоюсь статтею доходів, то навряд чи є сенс планувати на наступний рік їх подальше зростання. Тобто, хронічна заборгованість із заробітної плати призводить до недонадходження значних сум прибуткового податку з громадян, але, незважаючи на це, при розробці чергового Державного бюджету України планується зростання цієї статті доходів. Не враховується також зростання запасів нереалізованої продукції та взаємозаборгованості і, навпаки, постійно передбачається збільшення податків з підприємств, що зумовлює хронічний характер їх заборгованості перед бюджетом.

   Отже, процес прийняття Державного бюджету  України та місцевих бюджетів свідчить про відсутність єдиного державного підходу до формування доходної частини  бюджетів та недосконалість існуючої державної концепції бюджетних  доходів у цілому.

   Вирішення бюджетної проблеми можливе лише за рахунок поліпшення загальної  макроекономічної ситуації, оскільки короткострокові («пожежні») заходи дають  лише тимчасовий ефект. Так, зокрема, ні реформування податкової системи, ні одержання  Урядом різноманітних позик, ні інші заходи не дали бажаного результату і  не сприяли скороченню дефіциту Державного бюджету України, а також виведенню  підприємницьких доходів з «тіні». Крім того, вони не вирішували найістотнішої  проблеми – збільшення обсягів виробництва  та послуг.

   Таким чином, збільшення доходної бази державного бюджету є можливим лише за умови  успішного функціонування виробництва  в країні, що забезпечуватиме фінансово-економічну основу бюджетів. Отже, потрібна чітко  визначена стратегія розвитку реального  сектора економіки. Це – пріоритетна проблема діяльності уряду, від розв'язання якої залежить вирішення інших проблем.

Список  використаної літератури

1. Міністерство фінансів України // http://www.minfin.gov.ua
2. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. Київ: Знання-Прес,  2004.- 615 с.
3. Базилюк Г.О. Бюджетний менеджмент. Київ: Атіка,  2003.- 265 с.
4. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. Київ: Атіка,  2002.- 368с.
5. Батрименко Б.Б. Проблема фінансування дефіциту державного бюджету України // Наукові праці НДФІ, № 1-2, 2004р. – с.15-19
6. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Всуп до фінансової науки. Київ: Либідь,  2000.- 654 с.
7. Василик О.Д. Теорія фінансів. Київ: НІОС,  2001.- 416 с.
8. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. Київ: ЦУЛ,  2003.- 608 с.
9. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. Київ: Вища школа,  1998.- 544 с.
10. Дзюбик С.Д. Фіскальна політика. Київ: УАДУ,  1998.- 64 с.
11. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки. Київ: "Знання-Прес",  2000.- 209 с.
12. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д`яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України. Київ: Наукова думка,  1999.- 304 с.
13. Карлін М.І., Горбач Л.М., Новосад Л.Я. Державні фінанси в транзитивній економіці. Київ: Кондор,  2003.- 220 с.
14. Кваша О.О. Парадигмальний підхід до прогнозування доходів зведеного бюджету України // Наукові праці НДФІ, № 5, 2004р. – с.10-12
15. Климко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Київ: Вища школа- Знання,  2004.- 743 с.
16. Кудряшов В.П. Фінанси. Херсон: Олді-плюс,  2002.- 352 с.
17. О.Д. Василюк, К.В. павлюк «Бюджетна система України».Київ, 2008.- с.135-214