Бюджетна система України

Таблиця 2.1* 

Показники виконання Зведеного  бюджету України  за січень-березень 2010 року 

    Таблиця 2.2* 
 

*Джерело:  «Міністерство фінансів України»

    Суттєве зниження капітальних витрат неможливе, зважаючи на дуже низький рівень їх 2009 року. На мою думку, уряд не піде на урізання поточних видатків, адже це неминуче призведе до погіршення стану домогосподарств. Водночас уряд буде змушений розпочати заходи щодо економії видатків державного сектору. Проте такі дії будуть розтягнуті в часі і не матимуть негайного впливу на бюджетні видатки. Як наслідок, бюджетний дефіцит 2010 року суттєво скоротити не вдасться. Можна очікувати, що він буде лише незначно меншим від рівня дефіциту 2009 року. Управління бюджетом надалі відбуватиметься в ручному режимі.

   III.  Проблеми розвитку бюджетної системи України та шляхи їх вирішення.

3.1 Альтернативні шляхи наповнення доходної частини державного бюджету України.

   Виходячи  з реалій сьогоднішнього дня, а саме з економічної кризи, триваючого спаду виробництва ВВП, розладу фінансово-кредитної системи, зростання неплатежів та знецінення національної грошової одиниці, особливої актуальності набуває проблема побудови досконалої та ефективної системи формування доходної частини державного бюджету.

    Україна вступає до етапу свого розвитку, який потребуватиме відчутного збільшення абсолютного обсягу бюджетних видатків з метою фінансування цілей реалізації соціальних програм, державного будівництва  та соціально-економічного розвитку. Між  тим, ця потреба не повинна ототожнюватися з можливістю значного збільшення позичкового  фінансування бюджету, особливо із зовнішніх джерел. 

     Збереження  можливості звернутися до інструментів позичкового фінансування у випадку  депресії та стагнації вимагає скористатися періодом економічного зростання, яке  відбувається під впливом активної зовнішньої кон’юнктури, з позитивним сальдо поточного рахунку платіжного балансу та зростанням надходження  прямих іноземних інвестицій, для  зменшення обсягів зовнішньої заборгованості України. Відтак, враховуючи також комплекс макроекономічних проблем та загроз, які супроводжують процес позичкового  фінансування державних видатків, економічна стратегія держави має бути спрямована на пошук альтернатив такому фінансуванню, тобто йде мова про безпосереднє наповнення бюджету держави завдяки послідовній політиці оптимізації податкового навантаження та детінізації економіки, так і про зменшення потреби в прямих бюджетних видатках внаслідок децентралізації фінансування відповідних завдань. На нашу думку, пріоритетними напрямками такої політики мають бути:

• оптимізація ефективності фінансування завдань, які належать до сфери компетенції держави та місцевої влади: житлово-комунальної сфери, медичного обслуговування, інформаційного забезпечення тощо, шляхом залучення до їхнього підрядного виконання на тендерній основі приватних компаній та суб’єктів підприємництва;
• розвиток страхових механізмів пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, страхових принципів фінансування отримання вищої та спеціальної освіти тощо;
• заохочення комерційного кредитування суб’єктів господарської діяльності, насамперед, тих, які сьогодні обґрунтовано отримують державну фінансову підтримку у вигляді податкових та інших пільг, субсидій, дотацій тощо;
• заохочення розвитку механізмів випуску корпоративних облігацій, розрахованих як на внутрішній, так і на зовнішній ринки;
• цілеспрямований розвиток інститутів та інструментів фондового ринку, в тому числі – підтримка первинної емісії цільових інвестиційних цінних паперів.

   В Україні протягом тривалого часу сформувалась стійка мотивація дій  монетарної влади, спрямованих на накопичення золотовалютних резервів. Стрімке їх зростання протягом останніх років до майже 12 млрд дол. США –   21 % від ВВП (наприклад, у Росії цей показник становить 18 %), або 180 тижнів імпорту, створює підґрунтя для розробки технологій залучення цих коштів до економічного обороту.

   Важливим  кроком, який дозволив би посилити мультиплікативний  ефект від коштів, які акумулюються фіскальними засобами, може стати  продаж тимчасово вільних коштів на рахунках головних розпорядників  Держказначейства, на ринку міжбанківських кредитів. Вихід Держказначейства на міжбанк вже практикувався наприкінці 2000 р. (з наданням кредитів “Овернайт” найбільшим комерційним банкам України), хоча й не був урегульований нормативно. На нашу думку, такий механізм міг би стати досить дієвим важелем зменшення потреби в державних запозиченнях та збільшення кредитного потенціалу економіки. Про останнє свідчить значний обсяг залишків на рахунках уряду – 13,2 млрд грн.

   Важливим  напрямом диверсифікації боргової політики держави може стати розширення місцевих позик. Останні поки що не набули в Україні помітного значення як одне із джерел формування доходів місцевих бюджетів. До перешкод на шляху розвитку інституту місцевих позик в Україні належать існування значних макрофінансових ризиків, обумовлених непрозорістю фінансових операцій на місцевому рівні, труднощами, пов’язаними з оцінкою ризикованості місцевих інвестиційних проектів, відсутністю навичок управління проектами на місцевому рівні, слабким захистом прав кредиторів щодо повернення вкладених коштів (держава не несе відповідальності за зобов’язаннями щодо запозичень до місцевих бюджетів). Високий рівень ризиків значно підвищує вартість місцевих позик, тим самим зменшуючи можливості їх застосування.

   Існуюча законодавча база є фрагментарною  і неповною, не містить цілісної системи регулювання запозичень місцевих органів і виконання  їх зобов’язань перед кредиторами. Діюча в Україні система нормативно-правового  регулювання місцевих позик (статті 73,74 Бюджетного кодексу України, Указ Президента України “Про впорядкування  внутрішніх і зовнішніх запозичень, що провадяться органами місцевого  самоврядування” (1998 р.), Постанова  Кабміну “Про затвердження Порядку  здійснення запозичень до місцевих бюджетів” (2003 р.), Рішення Державної комісії  з цінних паперів та фондового  ринку “Про затвердження Положення  про порядок випуску облігацій  внутрішніх місцевих позик” (2003 р.)) врегульовує  технічні питання ведення реєстру  місцевих запозичень та зобов’язує місцеві  органи погоджувати розмір позик  з Міністерством фінансів України. Законодавчо встановлюються сума запозичень, мета запозичень і напрями використання коштів, види забезпечення і способи  захисту прав кредиторів. Видатки  на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 % видатків від загального фонду місцевого  бюджету. Між тим, законодавством практично  не унормовано питання захисту прав кредиторів, надання державних гарантій за місцевими позиками, інструменти цільового використання запозичених коштів, регламентацію предметів застави і процедури врегулювання дефолтів. Відтак розробка ефективного регулятивного механізму управління місцевими запозиченнями все ще залишається на порядку денному.

   Одним із дієвих антикризових заходів може стати фінансування ряду видатків за рахунок Стабілізаційного фонду, формування якого у складі державного бюджету, передбачене Законом «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про  внесення змін до деяких законодавчих актів України». Джерелами його наповнення визначені надходження від приватизації, та коштів, отриманих від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них, що перебувають у державній власності. Іншим джерелом формування Стабфонду визначені надходження від цільового розміщення державних цінних паперів.

    Нагадаємо, що у минулому році план надходжень від приватизації було виконано всього на 5%. У 2009 році надходження від Фонду держмайна до Стабілізаційного фонду передбачені у сумі не менш як 8.501.224 тис. гривень. Більше того, проведення приватизації у 2009 році, у період масового знецінення активів, навряд чи є виправданим у стратегічному плані кроком. Відповідальність за ефективне здійснення приватизації буде в наступному році однією із ключових проблем, які стоятимуть перед урядом.

    Видатки Стабілізаційного фонду планується спрямувати на здешевлення кредитів у аграрно-промисловому комплексі, інвестиційні проекти на підприємствах  авіабудування, машинобудування, вуглевидобувній  галузі, енергозбереженні у ЖКГ, будівництві, підготовці до Євро-2012. Всього планується витратити більше 22 млд. гривень.

    Так як однією з вагомих проблем функціонування держбюджету є державний борг, то на нашу думку, для забезпечення антикризового управління слід:

    По-перше: відмовитися від участі держави у збільшенні статутних капіталів фінансово слабких банків, не виключати можливість банкрутства великих банків та обмежити підтримку дочірніх структур ТНБ.

    По-друге: вдосконалити механізми і процедури підтримки ліквідності банків.

    По-трєтє: ініціювати процес реструктуризації зовнішніх боргів корпоративних позичальників.

    По-четверте: відмовитися від практики емісійного фінансування дефіциту бюджету та дотримуватися курсу поміркованої грошово-кредитної політики.

    По-пяте: встановити граничний розмір дефіциту Державного бюджету на рівні, що не перевищує 3% ВВП. А також посилити роль внутрішніх ринкових позик у процесі фінансування дефіциту бюджету, запровадити ОВДП з плаваючою відсотковою ставкою, прив’язаною до темпів інфляції, перейти до випуску ощадних облігацій, які розповсюджуватимуться серед фізичних осіб.

    Отже, запропоновані заходи фінансової політики держави повинні забезпечити  зменшення масштабів трансформації  корпоративних боргів у державний  борг та оптимізації політики державних  запозичень у період фінансової кризи.

    Як  уже зазначалось, проблемою функціонування бюджетної системи є правильне  її формування. Тож цьогорічний його варіант, на нашу думку, повинен бути спрямований на розвиток, а не на виживання. Завдяки принципам і цінностям, закладеним в його основу, ми маємо вийти на стабільний розвиток, а також подолати існуючі проблеми та виклики. Зокрема, економічну кризу, надмірну тінізацію (понад 39 відсотків), розбалансованість системи державних фінансів. А також закрити 100-мільярдну "фінансову яму", що залишилась від попереднього уряду і є наслідком управління державними фінансами у форматі "гасіння пожеж". У 2010 році ми маємо намір вирівняти всі ці перекоси та дати стимули для сталого розвитку економіки. Саме тому головними базовими принципами формування держбюджету-2010 стали збалансованість за макроекономічними показниками, антикризовий характер, перехід від ручного керування до бюджетного регулювання, виконання соціальних стандартів, формування та запуск механізмів сталого розвитку через інвестування інфраструктурних програм.