Банківська система як інфраструктурний елемент сучасної ринкової економіки

      Значні  економічні та соціальні втрати, понесені внаслідок банківських криз, переконують  у необхідності створення системи  ефективного моніторингу попередження, яка б підвищувала стійкість банківської системи, а також давала змогу уникати або пом'якшувати наслідки паніки серед вкладників банків.

      Найбільшою  небезпекою для стійкості економічної  системи є те, що нинішня світова  фінансова система через радикальну лібералізацію та інтенсивний рух фінансових потоків (значною мірою спекулятивних) тісно пов'язана з національними економіками. А отже, негативні імпульси в розвитку міжнародних фінансових ринків дуже швидко передаються від однієї країни до іншої, спричиняючи ефект доміно.

      Дослідження як зарубіжних, так і вітчизняних  науковців свідчать, що одним із напрямів запобігання чи попередження таких ситуацій може бути забезпечення оптимального співвідношення між внутрішніми  джерелами та джерелами запозичень, які використовують фінансово-кредитні установи . 

      Важливою  проблемою функціонування вітчизняних  банків на сучасному етапі є забезпечення необхідного рівня достатності  капіталу, що безпосередньо пов'язано  із забезпеченням високого рівня  ліквідності банківських установ  і зумовлює таку увагу до цього показника.

      Концентрація  банківського капіталу та забезпечення необхідних джерел і дієвих механізмів підвищення рівня капіталізації  банківської системи є надзвичайно  актуальною для подальшого та динамічного  розвитку фінансового сектору України. Як засвідчили теоретичні дослідження та практичний досвід, основними напрямами підвищення рівня концентрації банківського капіталу є забезпечення капіталізації банківських установ із використанням широкого кола як внутрішніх, так і зовнішніх джерел фінансування, а також розвиток процесів консолідації банків шляхом їх об'єднання, злиття та поглинання .

      Впровадження  змін до чинного законодавства та до нормативно-правових актів Національного  банку України, на погляд дослідників, спонукатиме вітчизняні банки до нарощування обсягів капіталу або прийняття рішення про реорганізацію шляхом приєднання чи злиття. Тому надзвичайно важливим є вплив держави на стабілізацію банківської системи.

      Забезпечення  стабільних темпів зростання вітчизняної  економіки в період глобальної кризи потребує значних фінансових ресурсів, джерелами яких можуть бути як внутрішні, так і зовнішні запозичення. Нині ці залучення здійснюються здебільшого вітчизняними банками і небанківськими установами на основі випуску та продажу на міжнародних фінансових ринках єврооблігацій або шляхом одержання довгострокових синдикованих кредитів і короткострокових позичок. Однак, як зазначають окремі науковці та практики, такі запозичення суттєво збільшують частку боргів банківських установ і нефінансових корпорацій у структурі валового зовнішнього боргу держави, а тому можуть містити значні ризики з точки зору збільшення залежності вітчизняного фінансового сектору від іноземного капіталу, бути джерелом загрози різких змін у кон'юнктурі зовнішніх фінансових ринків чи навіть спричинити фінансову кризу.

      Активізація зовнішніх запозичень обумовлена впливом  виключно ринкових факторів: зовнішні ресурси є істотно дешевшими  за внутрішні, а терміни їх залучення  — значно тривалішими. При цьому  слід зазначити, що, з одного боку, зростання зовнішніх запозичень може розглядатися як позитивна тенденція, що відображає не лише підвищення довіри іноземних інвесторів до України, а й посилення інвестиційної діяльності реального сектору. Крім того, активне залучення зовнішніх ресурсів українськими банками дає змогу підвищувати рівень монетизації економіки та посилювати роль банківської системи в розвитку реального сектору. З іншого боку, серед суттєвих проблем ресурсного забезпечення вітчизняної банківської системи коштами, одержаними на зовнішніх ринках, є посилення залежності української банківської системи від зовнішніх джерел надходження коштів і перебирання на себе відповідних ризиків, властивих цим ринкам.

      Серед позитивних сторін активного залучення  вітчизняними фінансово-кредитними установами ресурсів на світових фінансових ринках зауважимо можливість певним чином компенсувати дефіцит довгострокових фінансових ресурсів, який протягом останніх років досить гостро відчувається на внутрішньому фінансовому ринку України, і таким чином частково поліпшити збалансованість своїх активів і пасивів за термінами.

      Враховуючи  ризики зовнішніх запозичень Національний банк України повинен продовжити реалізацію системи заходів з  упорядкування діяльності вітчизняних  банків щодо кредитування населення за рахунок зовнішніх запозичень в іноземній валюті. Це дасть змогу знизити ризики масового неповернення кредитів, у першу чергу іпотечних. Необхідно запроваджувати певні критерії, за якими зовнішні запозичення, що потім спрямовуються на кредитування реального сектору економіки, повинні відрізнятися від тих, які спрямовуються у сферу споживчого кредитування населення.

      Одним із варіантів підвищення рівня стійкості  вітчизняної банківської системи  завдяки обмеженню припливу короткострокового  іноземного капіталу та вдосконаленню структури запозичень може бути всебічне стимулювання залучення банками ресурсів на внутрішньому фінансовому ринку.

      Оскільки  продовження тенденції активного  нарощування обсягів кредитування вимагатиме від вітчизняних банків пошуку додаткових джерел для фінансування цього зростання, на нашу думку, таким джерелом можуть бути насамперед депозити населення як наймасовіші та порівняно довгі ресурси, за які в умовах продовження кризи на світових фінансових ринках у найближчій перспектив розгорнеться основна боротьба серед вітчизняних банків.

      Актуальною  проблемою залишається забезпечення якісного розвитку банківської системи  за рахунок підвищення ефективності діяльності банків, здійснення прогресивних структурних зрушень, зниження ризиків їх діяльності.

      Зважаючи  на необхідність підвищення рівня надійності, фінансової стійкості банків на внутрішньому й міжнародних ринках, необхідно  вжити такі заходи:     розширити  можливості підтримання ліквідності  банків на основі програм фінансового оздоровлення; збільшити нормативи резервування за кредитними операціями по кредитах, інформацію щодо яких не внесено до кредитних історій;        оптимізувати структуру капіталу, активів та зобов’язань, виходячи із завдань забезпечення фінансової стійкості банків та їх позитивного впливу на розвиток реального сектору економіки; посилити вимоги щодо прозорості корпоративного управління банками, зокрема визначення реальних власників банків, та їх відповідальність за підтримання фінансової стабільності банків; забезпечити пропорційне зростання регулятивного капіталу та його складових обсягів активно-пасивних операцій; підвищити ефективність управління активами і пасивами з метою недопущення необґрунтованого збільшення відрахувань від регулятивного капіталу, зокрема пов’язаних із нарахованими, але не сплаченими доходами;       розробити стратегічні цілі в залежності від ситуації в країні та за кордоном;        активніше застосовувати процедуру реорганізації банків шляхом приєднання або злиття, а також реструктуризація банків шляхом закриття збиткових філій.

      Серед багатьох факторів, які визначають ефективність банківської діяльності (економічних, правових, організаційних, кадрових тощо) важливе місце посідає  також психологічний чинник довіри населення. Він має дві складові: довіра населення до національних грошей — гривні та довіра до банків.

      Підвищення  довіри до банків — це актуальне  завдання загальнодержавної ваги. Зволікання з її вирішенням може найближчим часом  відчутно загальмувати розвиток економіки  країни. Тому необхідно невідкладно вживати заходів. Насамперед повинні діяти самі банки. В умовах швидкого загострення конкурентної боротьби вистоять ті з них, які завоюють найвищу довіру населення.

      Для зростання довіри до банків необхідне  створення суспільно позитивного іміджу навколо банків. Нині, на жаль, ніхто про такий імідж не дбає, навіть самі банкіри.

      Загальноекономічний ефект від зростання довіри населення  до банків можна реалізувати за такими напрямами:

      –       шляхом збільшення ресурсної бази банків завдяки інтенсивнішому припливу вкладів, нарощуванню кредитних та інвестиційних відрахувань в економіку, внаслідок чого поліпшується забезпечення фінансовими ресурсами суб'єктів господарювання, і, в свою чергу, підвищує фінансовий стан останніх;

      –       шляхом здешевлення банківських ресурсів, а отже, і кредитів, оскільки, довіряючи банкам, населення нарощуватиме вклади навіть у разі зниження процентних виплат за ними;

      –       шляхом посилення стимулюючої ролі оплати праці у підвищенні її продуктивності як одного з основних чинників економічного зростання.

      І останнє. Для зміцнення довіри до банків з боку найкомпетентнішої  частини населення важливе значення має послаблення політичних ризиків  у їх діяльності. Річ у тім, що політичні ризики є найочевиднішими  для клієнтів банків і чи не першими застерігають їх від вкладення грошей у банки.

      Для банків України важливим завданням  постає забезпечення свого стабільного  розвитку для досягнення найвищих фінансових результатів, також підвищення конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому фінансових ринках, посилення взаємодії банків із реальним сектором економіки України.

      Отже, стабільність функціонування економічної  системи — це основа поступального  розвитку та економічного зростання  України, а його підґрунтям є забезпечення стабільності функціонування фінансового сектору загалом і банківської системи зокрема. 
 

      Висновки.

      Проведене дослідження дає змогу зробити  наступні висновки.

      Розвиток  ринкових відносин, процес товарообміну зумовлюють використання грошей як загального еквіваленту. Виникає потреба в реалізації всіх функцій грошей, необхідність десь їх зберігати, розмінювати, обмінювати гроші однієї країни на гроші іншої, пересилати, а надалі – десь позичити, щоб вчасно здійснити певні розрахунки чи розширити свою справу. Даний процес об’єктивно зумовив зародження і розвиток банківської справи.

      Банківська  система – це законодавчо визначена, чітко структурована та субординована  сукупність фінансових посередників, які займаються банківською діяльністю на постійній професійній основі і функціонально взаємопов'язані в самостійну економічну структуру.

Банківську систему  слід розглядати також відносно інших  системних структур, з якими вона взаємодіє і створює як підсистема більш загальне утворення - економічну систему в цілому. Це, зокрема, бюджетна система, податкова система, валютна система, торговельна система тощо.

      Порівнюючи  банківську підсистему з іншими, можна  виявити в ній риси, які спільні  для їх усіх, що підтверджує її системний  характер, а також суто специфічні риси, які підкреслюють її банківську специфічність.

      Світова практика знає декілька типів банківської  системи:

      1) Розподільча централізована банківська  система;

      2) Ринкова банківська система;

      3) Система перехідного періоду.

      Необхідність  існування банківської системи визначається двома групами причин:

      1) потребою здійснення суспільного  нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків Із загальносуспільними інтересами - забезпечення сталості грошей і стабільності роботи всіх банків;

      2) забезпечення збалансованості попиту  і пропозиції на грошовому  ринку і в кожному з його  секторів. Банки при цьому повинні  керуватися не тільки своїми комерційними інтересами, а й вимогами системи в цілому

      Банківська  система спроможна виконувати три такі функції1:

      - трансформаційну;

      - створення платіжних засобів  та регулювання грошового обороту  (емісійну);

      - забезпечення стабільності банківської  діяльності та грошового ринку  (стабілізаційна).

      Централізоване  регулювання руху банківських резервів зумовлюється насамперед емісійною функцією банківської системи.

За своєю структурою банківські системи різних країн  істотно різняться. Існує однорівнева  та дворівнева побудова.Дворівнева побудова - ключовий принцип побудови банківських  систем у ринкових економіках.

При дворівневій  побудові на першому рівні перебуває  один банк, за звичай центральний банк країни. На другому рівні банківської  системи перебуває решта банків, так звані комерційні банки.