Банківська система як інфраструктурний елемент сучасної ринкової економіки

    Банки другого рівня відносно один одного є економічно самостійними, рівноправними, такими, що конкурують між собою на грошовому ринку. Вони юридичне й економічно відокремлені і будують свою діяльність на комерційних засадах з метою одержання прибутку. Заради прибутку вони обслуговують своїх клієнтів, зазнаючи при цьому великих ризиків: кредитних, процентних, валютних тощо.

     Рис.1 Схема  побудови  банківської системи 

       Дворівневість банківської системи характеризується також чітким законодавчим розмежуванням прав і обов'язків кожної ланки системи, а також небанківських фінансових посередників. У багатьох країнах центральному банку надано право ліцензування банківської діяльності, право встановлювати економічні нормативи щодо діяльності комерційних банків, здійснювати тією чи іншою мірою нагляд і контроль за банками. З іншого боку, закони обмежують права центральних банків у комерційній діяльності, забороняють, зокрема, їм обслуговувати господарську клієнтуру. Цим комерційні банки захищаються від конкуренції з боку більш сильного - центрального - банку, забезпечуються їхні права як банків другого рівня.

     Основними  функціями комерційних банків  є кредитні, посередницькі, фондові  (випуск цінних паперів різних  компаній та їх розміщення  на валютних ринках), розрахункові  операції у межах всього народного  господарства та ін.

Важлива функція  банків за сучасних умов — посередництво у міжнародному обігу позичкових капіталів, надання дедалі більшої маси міжнародних кредитів. З цією метою створюються філії іноземних банків у розвинутих країнах світу.

Значно посилюється  універсалізація банків. Крім перелічених функцій, вони виконують операції страхування, консультаційного бізнесу (надання фінансової, комерційної, ринкової, технічної інформації тощо). Швидко поширюється така форма діяльності банків, як фінансовий лізинг (фінансування банками оренди устаткування, особливо нової наукомісткої та дорогої техніки), проектне фінансування. Все це зумовлює посилення концентрації банківського капіталу та зростання масштабів привласнюваного ними прибутку. Основними джерелами цього прибутку є виконання банками розрахункових, емісійних, облікових та інших функцій, надання кредитів і встановлення при цьому вищих відсотків, ніж виплата відсотків за вкладами.

Спеціалізовані  фінансово-кредитні установи —важливий  структурний елемент банківської  системи. Вони виконують різноманітні функції. Інвестиційні банки здійснюють операції щодо випуску і розміщенню акцій, облігацій, залучаючи капітал шляхом випуску і продажу власних акцій або використовуючи кредити комерційних банків.

Взаємоощадні  банки, кредитні союзи та інші ощадні установи акумулюють заощадження населення і спрямовують їх здебільшого на фінансування будівництва (житлового, комерційних установ та ін.).

Страхові компанії з метою залучення фінансових коштів продають страхові поліси, а  потім вкладають їх у цінні  папери компаній та держави, надають цим суб'єктам кредити.

Пенсійні фонди  акумулюють кошти здебільшого із внесків працівників у фонди  соціального страхування. Серед  них розрізняють:

1) фонди, які  не інвестують свої кошти в  цінні папери, (а отже виплачують  пенсії лише з поточних надходжень і доходів);

2) фонди, що  інвестують (і крім традиційних  джерел виплати пенсій ще отримують  частину коштів на ці цілі  з інвестицій в цінні папери);

3) фонди, які  управляються страховими компаніями  або підприємствами (чи за їх дорученням банками).

Інвестиційні  компанії залучають кошти шляхом випуску акцій, їх продажу дрібним  акціонерам та купівлі цінних паперів  промислових компаній різних галузей  промисловості.

    Банківська  система потребує постійного  контролю з боку спеціальних  органів, що пов'язано з життєво  важливим значенням для національної  економіки стану та перспектив  її діяльності. У кожній країні  існує система правових актів,  які регламентують різні аспекти банківської діяльності. Особливості історичного розвитку та дія різних політико-економічних чинників обумовили специфіку форм та методів нагляду та контролю за діяльністю банків, що забезпечує стабільність усієї системи.

      Важливою формою забезпечення стабільності банківської системи є надання вкладникам гарантій повернення їх депозитів. Нині практично в усіх країнах існує та чи інша форма страхування банківських депозитів.

       Отже, банківська система - це  не механічна сукупність багатьох  окремих банків, але це і не єдиний банк, що керується з одного офісу (центрального банку), а специфічна економічна та організаційно-правова структура, що забезпечує своїми особливими методами та інструментами функціонування грошового ринку та економіки в цілому. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ІІІ. Банківська система  України.

3.1. Особливості розвитку банківської системи в Україні.

   У сучасних  умовах банківська система відіграє  важливу роль у державі і  стає інструментом впливу на  економічні процеси як у внутрішній, так і в зовнішній політиці держави.

  Зміст діяльності банківської системи України розкривається в її головних напрямках. До таких напрямів на даному етапі належать:

- закріплення  фінансової стабілізації та зміцнення  купівельної спроможності національної  грошової одиниці через подальше стримування темпів інфляції;

- здійснення  кількісного контролю за динамікою  грошової маси, яка відповідає  реальній зміні внутрішнього  валового продукту;

- забезпечення  купівельної спроможності національної  валюти, яка сприяла б збалансуванню інтересів як державних, так і суб’єктів  національної економіки;

- підтримка короткострокової  ліквідності комерційних банків  НБУ;

- зростання кредитної  активності комерційних банків  з метою підвищення  кредитної  підтримки вітчизняних підприємств;

- стимулювання  інвестиційної спрямованості в  діяльності  комерційних банків  шляхом збільшення обсягів довгострокового  кредитування;

- подальше скорочення  частини готівки в обігу;

- підвищення  внутрішньої та зовнішньої  стабільності  гривні;

- поточне регулювання системи валютних обмежень та економічних нормативів;

- ретельний контроль  за капітальними операціями резидентів  і нерезидентів на фінансовому  ринку України.

    Формування банківської системи України розпочалося з проголошенням незалежності і виходом зі складу СРСР у 1991 р. До цього часу в Україні не було необхідних передумов для існування самостійної банківської системи. Більшість банківських установ, що діяли на її території наприкінці 80-х років, були не самостійними банками, а філіями союзних банків. Вони входили до складу банківської системи СРСР й управлялися з союзного центру . Сама союзна банківська система була далеко не ринковою, і тому після проголошення курсу на перебудову з 1988 р. розпочалося активне її реформування, у тому числі і на території України. Проте завдання створення закінчених банківських систем у кожній союзній республіці за часів існування Союзу не ставилось, хоча йшла мова про формування центральних банків у кожній з республік. Зокрема, уже в 1990 р. розпочалося розроблення проекту Закону України "Про банки і банківську діяльність". Але найімовірніше малося на увазі реорганізувати сам союзний центральний банк (Держбанк СРСР), щось на зразок Федеральної резервної системи США, а не створити самостійні банківські системи в кожній республіці.

     Початок формуванню в Україні власної банківської системи ринкового типу був покладений Законом "Про банки і банківську діяльність", ухваленим Верховною Радою 20 березня 1991 р. В основу розбудови банківської системи України цим Законом були покладені принципи, загальновизнані у світовій практиці:

- дворівнева  побудова;

- чітке функціональне  розмежування між банками першого  і другого рівнів;

- функціонування  банків другого рівня на комерційних  засадах та на договірних відносинах  з клієнтурою;

- ліквідація  монополії держави на банківську  справу, можливість створення комерційних  банків різних форм власності,  лібералізація банківської діяльності;

- організація  державного контролю і нагляду  за банківською діяльністю і  покладення цього завдання на центральний банк;

- незалежність  центрального банку від державних  органів виконавчої влади;

- формування  загальносистемної інфраструктури  забезпечення банківської діяльності  та ін.

   На сформованій  цим Законом правовій та концептуальній  основі банківська система України за короткий строк пройшла складний, але досить результативний шлях розвитку. Найвагомішими є результати в інституційно-структурному її розвитку.

   На цей  час банківська система України  складається з Національного  банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень Закону України "Про банки і банківську діяльність". Банки в Україні функціонують як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

   Банки  в Україні створюються у формі  акціонерного товариства, товариства  з обмеженою відповідальністю  або кооперативного банку. За  формою власності банки можуть  бути державними або такими, що  основані на приватній формі власності. Зокрема, державний банк - це банк, 100 % статутного капіталу якого належать державі. Державний банк створюється за рішенням Кабінету Міністрів України, його статут затверджуються відповідною постановою уряду. В Україні, крім Національного банку України, державними банками є Ощадний банк України та Український експортно-імпортний банк. Відповідно до чинного законодавства в Україні можуть засновуватися і кооперативні банки. Вони створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки.

     Мінімальна  кількість учасників місцевого  (у межах області) кооперативного  банку має бути не менше  50 осіб. У разі зменшення кількості  учасників і неспроможності кооперативного  банку протягом одного року  збільшити їх кількість до  мінімально необхідної діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації. Учасниками центрального кооперативного банкує місцеві кооперативні банки. В Україні у 2002 р. був створений перший кооперативний банк із місцевим статусом.

     Всі інші банки, що діють в Україні, створені або у вигляді акціонерних товариств, або товариств з обмеженою відповідальністю і діють як комерційні банки. Вони можуть засновуватися резидентами України, за участю нерезидентів або лише нерезидентами (таких банків у країні нині налічується 7).

   Порядок  створення, реєстрації та ліцензування  банківських установ визначається  Законом України "Про банки  і банківську діяльність", а  також положеннями НБУ, зокрема  Положенням про порядок створення  і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень; Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні; Положенням про порядок видачі банками банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій тощо. 

  3.2.Особливості побудови банківської системи України.

В Україні побудовано дворівневу банківську систему, яка  основана на взаємовідносинах між банками  у двох площинах - по вертикалі та по горизонталі. По вертикалі - відносини  підлеглості між центральним банком як таким, що керує, управляє і низовими ланками - комерційними банками; по горизонталі - відносини рівного партнерства між будь-якими низовими ланками. Розподіл адміністративних функцій і операцій, пов'язаних з обслуговуванням центральним банком грошового обігу, дає можливість враховувати інтереси двох категорій клієнтів - комерційних банків і урядових структур, причому перевага віддається функціям "банк банків" та управлінню діяльністю банківських установ з метою регулювання та контролю за функціонуванням ринку кредитно-фінансових послуг.

      Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом "Про Національний банк України", іншими законами України. Національний банк має статутний капітал, що є державною власністю. Джерелами формування статутного капіталу Національного банку є прибутки його кошторису, а при необхідності - Державний бюджет України.