Банківська система як інфраструктурний елемент сучасної ринкової економіки

 

      На  противагу розподільчій системі банківська система ринкового типу характеризується відсутністю монополії держави на банки. Кожний суб'єкт виробництва будь-якої форми власності (не тільки державної) може утворити банк. В ринковій економіці функціонує багато банків із децентралізованою системою управління. Емісійні і кредитні функції розподілені ними між собою. Емісія сконцентрована в центральному банку, а кредитування підприємств і населення здійснюється різними діловими банками - комерційними, інвестиційними, інноваційними, іпотечними, ощадними і іншими. Ділові банки не відповідають за зобов'язаннями держави, також як держава не відповідає за зобов'язаннями ділових банків; ділові банки підпорядковуються Раді свого банку, а не адміністративному органу управління держави.

      Отже, банківська система - це не механічна  сукупність багатьох окремих банків, але це і не єдиний банк, що керується  з одного офісу (центрального банку), а специфічна економічна та організаційно-правова  структура, що забезпечує своїми особливими методами та інструментами функціонування грошового ринку та економіки в цілому.

      1.2. Механізми функціонування та функції банківської системи.

      Банківська  система відіграє дуже важливу роль у господарській структурі країн  з розвиненими ринковими відносинами. Через неї проходить великий обсяг грошових розрахунків і платежів підприємств, організацій і населення. Вона мобілізує і перетворює в активно діючий капітал тимчасово вільні грошові кошти, заощадження та доходи різних класів і верств населення, виконує різноманітні кредитні, посередницькі, інвестиційні, довірчі та інші операції. Банківська система організовує й обслуговує рух головного атрибуту ринку – капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перелив у ті сфери суспільного виробництва, де виникає дефіцит капіталу.

      Необхідність  існування банківської системи  визначається двома групами причин:

      1) потребою здійснення суспільного  нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків Із загальносуспільними інтересами - забезпечення сталості грошей і стабільності роботи всіх банків;

      2) забезпечення збалансованості попиту  і пропозиції на грошовому  ринку і в кожному з його  секторів. Банки при цьому повинні  керуватися не тільки своїми комерційними інтересами, а й вимогами системи в цілому

      Тому  більш правомірним видається  формулювання банківської системи  як законодавча визначеної, чітко  структурованої та субординованої сукупності фінансових посередників, які займаються банківською діяльністю на постійній  професійній основі і функціонально взаємозв’язані в самостійну економічну структуру.

      Самостійність банківської системи як економічної  структури має подвійне спрямування:

      - відносно окремих банків як її структурних елементів;

      - відносно інших подібних великих систем, які функціонують в економіці паралельно з банківською.

      Відносно  окремих банків самостійність системи  проявляється у специфічних цілях  та функціях її порівняно з цілями та функціями банків.

      Головною  ціллю діяльності окремих банків є одержання прибутку. Стосовно банківської системи ця ціль не просто не збільшується пропорційно кількості банків, що входять до системи, а взагалі переміщується на другий план, залишаючись лише ціллю окремих банків. На перше місце в системі виходять цілі:

      - забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами. Ця ціль вступає в певну суперечність із забезпеченням прибутковості як ключовою ціллю комерційних банків;

      - забезпечення надійності і стабільності функціонування банківської системи в цілому з метою стабілізації грошей та безперебійного обслуговування економіки.

      Жодна з цих цілей не під силу окремому банку, яким би економічно могутнім він  не був. Тільки скоординоване об'єднання  їх в систему, зорієнтовану на зазначені цілі, робить досягнення їх реальним.

      Не  менш виразно проявляється відмінність  функцій банківської системи  як самостійної структури від  функцій окремих банків.

      Банківська  система спроможна виконувати три  такі функції1:

      - трансформаційну;

      - створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійну);

      - забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна).

      Трансформаційна функція банківської системи  базується на аналогічній функції  окремих банків. Проте вона не є сумою механічного складання подібної функції всіх банків, що входять у систему. У масштабах системи виникає якісно нова функція трансформації - більш масштабна, більш глибока, більш завершена й ефективна, ніж сума трансформаційних потенціалів окремих банків. Це зумовлюється двома обставинами.

      По-перше, в трансформаційний процес активно включається центральний банк. Як банк банків він активно здійснює всі види трансформаційних процесів на міжбанківському рівні. Через механізми рефінансування (кредитні аукціони, кредитування через "облікове вікно", "ломбардне вікно", пряме кредитування окремих банків тощо) центральний банк трансформує ресурси грошового ринку і за строками, і за розмірами, і за ризиками, і в регіональному аспекті, та ще й у більших масштабах, ніж окремі комерційні банки. Він завершує трансформаційні процеси в межах усього грошового ринку, розпочаті безпосередньо комерційними банками.

      По-друге, система істотно підвищує трансформаційний потенціал вузькоспеціалізованих банків. Умонтовані в систему, вони дістають можливість виконувати цю функцію в кооперації з універсальними банками. Якщо банк, як, наприклад, Ощадбанк України, спеціалізується на депозитних операціях, то в складі системи він може запропонувати мобілізовані кошти банкам, що виконують кредитні операції. Спільно, як складові системи ці банки можуть забезпечити весь комплекс трансформації грошового капіталу на ринку.

      Функція створення платіжних засобів  і регулювання грошового обороту (емісійна) полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Іншими словами, банківська система управляє пропозицією грошей.

      Це  ключова функція банківської  системи. У її виконанні беруть участь усі ланки системи - центральний банк, усі банки другого рівня. Вона стосується усіх напрямків банківської діяльності, насамперед кредитної.

      Ця  функція банківської системи  якісно відрізняється від аналогічної  функції окремого банку. Кожний окремий  банк потенційно спроможний брати участь у формуванні пропозиції грошей і заінтересований розширювати цю свою діяльність, оскільки вона дає йому додаткові доходи. І тільки система може визначити межі цієї діяльності, що адекватні попиту на гроші, і ввести в ці межі емісійну функцію кожного банку. Це досягається методами та інструментами грошово-кредитної політики центрального банку, реалізацію якої забезпечує система в цілому.

      Функція забезпечення стабільності банківської  діяльності та грошового ринку (стабілізаційна) пов'язана з надзвичайно високою ризикованістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб'єктів, криють у собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розладу усього грошового ринку, провокування загальноекономічної кризи. Тому кожний окремий банк не може виконувати стабілізаційної функції, а скоріше навпаки.

      Централізоване  регулювання банківської діяльності як специфічна ознака банківської системи  визначається насамперед її регулятивною функцією. Певний вплив на цю ознаку має також емісійна функція банківської системи.

      Проблема  ризиків - одна з найбільш складних і загрозливих у банківській  діяльності. Втрати від ризиків - це не тільки збитки окремих банків, а  й втрати багатьох їх клієнтів - юридичних  і фізичних осіб, це потрясіння всієї економічної системи. Тому боротьба з ризиками - це завдання не тільки окремих банків, а й усієї банківської системи. Ця обставина закріплена в банківському законодавстві всіх, країн, яке передбачає систему заходів щодо нормування, обмеження, страхування та контролю банківської діяльності. Реалізація цих заходів покликана забезпечити стабільну, безперебійну роботу кожного банку другого рівня і здійснюється під наглядом та за участі центрального банку й інших законодавчо уповноважених органів.

      Централізоване  регулювання руху банківських резервів зумовлюється насамперед емісійною  функцією банківської системи.

      Усі комерційні банки зобов'язані зберігати  свої вільні резерви (кошти) на рахунках у центральних банках, а останні  мають право контролювати і регулювати рух коштів за цими рахунками. При появі у комерційних банків надмірних резервів, які загрожують надмірним зростанням пропозиції грошей і порушенням кон'юнктури ринків, центральний банк має право частину їх заблокувати, підвищити норму обов'язкових резервів і, звузивши цим можливості комерційних банків, надавати кредити та створювати нові депозити. Якщо ж потрібно збільшити обсяги банківських резервів і розширити кредитні можливості комерційних банків, центральний банк знижує цю норму і навіть може надавати останнім у позичку додаткові резерви. У такому випадку в комерційних банків збільшується кредитний потенціал, можливості створювати нові депозитні гроші, що призводить до збільшення пропозиції грошей.

ІІ. Особливості структурної  побудови банківської системи.

За своєю структурою банківські системи різних країн  істотно різняться. Разом з тим  є низка ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують у ринковій економіці. Це передусім  дворівнева структура.

Дворівнева побудова - ключовий принцип побудови банківських систем у ринкових економіках, їх вирішальна якісна ознака, що безумовно відрізняє їх від інших систем. Однорівнева побудова можлива лише в тоталітарних економіках, де достатньо створити один державний банк і він може здійснювати на адміністративно-командних засадах і емісійно-касову функцію, і кредитно-розрахункове обслуговування господарської клієнтури, як це, по суті, було в СРСР. Не було двох рівнів банків і в докапіталістичних, слаборинкових економіках, коли кожний банк виконував весь набір функцій - і емісійно-касових, і кредитно-розрахункових. Проте в обох цих випадках не було і потреби в існуванні банківських систем у тому розумінні, про яке мова йде в цьому підручнику. Там були або механічна сукупність слабо пов'язаних між собою окремих банків (у докапіталістичні епохи), або єдиний монобанк, що являє собою замкнуту систему, адекватну загальноекономічній системі (як у СРСР). Такий монобанк повністю

позбавлений суто ринкових принципів функціонування - рівноправності сторін, взаємовигідності їх співробітництва, конкуренції на грошовому ринку, самофінансування, комерційного розрахунку, ринкових методів формування процента, валютного курсу тощо. У таких умовах справді не було потреби в центральному банку як органу, що поєднує решту банків у систему.

    При дворівневій побудові на першому рівні перебуває один банк (або кілька банків, об'єднаних спільними цілями і завданнями, як, наприклад, ФРС у США). Такій установі надається статус центрального банку. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань у грошово-кредитній сфері, насамперед підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи. Хоч ці завдання вирішуються за участю всіх банків, проте успіх може бути досягнутий тільки при відповідній координації зусиль кожного з них. Покладається така координація на центральний банк, для чого він законодавче наділяється відповідними повноваженнями.

    Центральні  банки усіх країн світу виконують  такі функції:

— розроблення  і реалізація державної грошово-кредитної  політики;

— емісія грошей;

— функції «банку банків»;

— функції банку  уряду.

     Крім  цих функцій, центральний банк  може виконувати й інші. Він  зберігає централізований золотовалютний  запас (якщо він не переданий скарбниці), здійснює нагляд і контроль за банківською діяльністю (не в усіх країнах ця функція є виключною компетенцією центрального банку).

    Виконання  перелічених функцій визначає  місце і роль центрального  банку в економіці, дає змогу найефективніше організувати діяльність дворівневої кредитної системи.

   На другому рівні банківської системи перебуває решта банків, так звані комерційні банки.

  Переважно це банки, що виконують весь комплекс базових операцій і створені на акціонерній основі. Крім комерційних, у кожній країні виділяється цілий спектр інших банків - кооперативних, приватних, спеціалізованих тощо.

      На відміну від центрального комерційні банки покликані обслуговувати економічних суб'єктів - учасників грошового обороту: фірми, сімейні господарства, державні структури. Саме через ці банки банківська система обслуговує народне господарство відповідно до завдань, що випливають з грошово-кредитної політики центрального банку. Тому комерційні банки можна розглядати як фундамент усієї банківської системи, вершиною якої є центральний банк (рис. 1). [26]