Вдосконалення особливостей сучасного стану боротьби органів зі злочинністю,пов'язаних з екологічними злочинами

6) розміщення видобутих гірських порід і корисних копалин, яке б виключало їх шкідливий вплив на навколишнє природне середовище і здоров’я населення;

7) збереження розвідувальних гірничих виробок і свердловин, які можуть бути використані при розробці родовищ та в інших цілях, і ліквідація у встановленому порядку виробок і свердловин, які не підлягають подальшому використанню;

8) збереження геологічної і виконавчо-технічної документації, зразків гірських порід і руд, дублікатів проб корисних копалин, які можуть бути використані при подальшому вивченні надр, розвідці та розробці родовищ корисних копалин, а також при користуванні надрами для цілей, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин. Замовниками робіт можуть обумовлюватись й інші вимоги щодо геологічного вивчення надр, що не суперечать законодавству України.

Стаття 48. Особливості проектування гірничодобувнихоб’єктів, а також підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин

Проектування гірничодобувних об’єктів і підземних споруд, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, провадиться на основі геологічного та іншого вивчення надр з урахуванням комплексного розвитку регіону та вимог екологічної безпеки.

Проектування гірничодобувних об’єктів провадиться після попереднього погодження у встановленому законодавством порядку питань про надання земельної ділянки і гірничого відводу.

Проекти будівництва гірничодобувних об’єктів або підземних споруд, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі для захоронення відходів виробництва, інших шкідливих речовин, скидання стічних вод, підлягають екологічній, науково-технічній та іншим видам експертизи та погодженню в порядку, встановленому законодавством України.

2.3. Судова практика

МІНІСТЕРСТВО ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИНАКАЗ

28.05.2009  N 202

Про затвердження рішення ПДК з охорони праці, промислової, екологічної безпеки та дегазації при колегії Мінвуглепрому від 15 травня 2009 року

Відповідно до Положення про Міністерство вугільної промисловості України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 року N 1527 (1527-2006-п), наказу Мінвуглепрому від 31 березня 2008 року N 132 (v0132644-08) “Про постійно діючу комісію з охорони праці, промислової, екологічної безпеки та дегазації при колегії Мінвуглепрому” (далі - ПДК) та за результатами засідання ПДК Міністерства вугільної промисловості України від 15 травня 2009 року НАКАЗУЮ:

1. Затвердити рішення ПДК з охорони праці, промислової, екологічної безпеки та дегазації при колегії Мінвуглепрому від 15 травня 2009 року (nr_03644-09).

2. Прийняти до безумовного виконання рішення ПДК з охорони праці, промислової, екологічної безпеки та дегазації при колегії Мінвуглепрому від 15 травня 2009 року (nr_03644-09).

3. Довести рішення ПДК (nr_03644-09) до відома всіх інженерно-технічних працівників державних підприємств, що належать до сфери управління Мінвуглепрому та щодо яких Міністерство здійснює корпоративне управління.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на першого заступника Міністра Офіцерова С.П.

Міністр В.Полтавець

РОЗДІЛ III. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ЗЛОЧИНІВ

3.1. Шляхи вирішення проблем екологічної безпеки України

Проблема охорони природи й навколишньої людини зовнішнього середовища виникло як слідство людської діяльності. Людина як вид сформувалася протягом мільйонів років у певних щодо стабільних і повільно мінливих екологічних умовах. І лише в останні 2-3 сторіччя, у період науково-технічної революції, організм людини повинен був пристосуватися до нових умов. У цьому зв'язку гостро встало питання про збереження навколишнього середовища не тільки для сьогодення, але й майбутнього поколінь і про збереження самої людини як виду.

У сучасних умовах збільшується кількість і зростає інтенсивність фізичних, енергетичних, хімічних, токсичних, радіаційних і інших факторів, що володіють здатністю безпосередньо або опосередковано впливати на організм людини й викликати генетичні, токсикологічні, алергійні, нервово-ендокринні, психо-вегетативні й інші порушення в організмі людини.

Інтенсивний вплив на людину екстремальних факторів зовнішнього середовища, що мають екологічне значення, електромагнітних полів, змін біосфери, клімату й інших, приводить до виникнення хворобливих станів і зміні картини хвороб.

В екологічно несприятливих районах спостерігається зниження рівня здоров'я населення й підвищення рівня захворюваності онкологічними, інфекційними й іншими хворобами, також, частково, спостерігаються епідемії й епізоотії, підвищується відсоток мертвонароджених і немовлят з каліцтвами. Екологічна криза носить глобальний характер, і серед його причин не останню роль зіграла ідеологія. Одним з реальних шляхів подолання конфлікту між людиною й природою являється экологизация мислення. Суттю экологизации мислення є розуміння обмеженості ресурсів Землі, внаслідок чого розвиток цивілізації повинне йти по шляху задоволення тих же або більших потреб за умови заощадження природного середовища й завдання менших збитків здоров'ю нинішнього й майбутнього поколінь. Подолання екологічної кризи антропогенного походження можливо тільки при плановому розвитку народного господарства, удосконалюванні законодавчих актів, спрямованих на регулювання відносин людини й суспільства до природних ресурсів і навколишнього середовища.

Така модель розвитку спрямована на раціональне сполучення екологічних, гігієнічних, психолого-економічних, соціально-культурних, історико-філософських, етичних, політичних, правових і інших аспектів розвитку держави й цивілізації. Основною цінністю етичної свідомості є високе почуття боргу й добра стосовно природи, наявність установки, що перешкоджає її зайвому руйнуванню, і реалізація політики заощадження природних ресурсів. У зв'язку із цим встає питання про правововом регулювання охорони навколишнього середовища й здоров'я людини.

Основне завдання екологічного законодавства України - регулювання правовідносин у сфері охорони, використання й поновлення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, попередження й ліквідація негативного впливу господарської й іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, природних комплексів і об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

Для рішення цих завдань держава проводить екологічну політику, визначає юридичну відповідальність за екологічні правопорушення.

Порушення законодавства про охорону навколишнього середовища можуть викликати залежно від стану суспільної небезпеки різні види юридичної відповідальності: дисциплінарну, адміністративну, цивільну, карну.

У законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991) закріплені права громадян на безпечну для їхнього життя природне середовище, користування природними ресурсами, об'єднання в суспільні природоохоронні формування, одержання достовірної інформації про стан навколишнього середовища, захист своїх екологічних прав, екологічну експертизу.

У випадках, коли порушення правових норм по охороні навколишнього середовища характеризуються порівняно невеликою суспільною небезпекою, законодавством передбачені міри адміністративної відповідальності.

У випадку невиконання службових обов'язків по охороні природного середовища до посадових осіб і відповідальних працівників можуть застосовуватися міри дисциплінарного характеру (попередження) і матеріальні санкції (штраф). Однак багато тяжких господарських правопорушень проти навколишнього середовища, що приводять до великої кількості потерпілих, не сприймаються як кримінально карні. Адже кожний потерпілий несе в цьому випадку лише незначний збиток, так ще протягом великого відрізка часу. Крім того, такого роду злочинність не відповідає устояному стереотипу суспільної думки, не збігається із загальноприйнятою картиною злочину й виглядом злочинця, створюваними засобами масової інформації.

Від екологічних адміністративних правопорушень варто відрізняти екологічні злочини, що характеризуються більшим ступенем суспільної небезпеки, які могли привести або привели до важких екологічних наслідків. У випадку здійснення екологічного злочину застосовуються міри кримінальної відповідальності.

Однак найбільше часто використовуються міри суспільно-правової відповідальності, які являють собою відшкодування заподіяного навколишньому середовищу й людям матеріального (майнового) збитку, тобто стягнення збитків із громадян і організацій.

У зв'язку із цим гостро встає проблема жорсткості покарань за здійснення екологічних правопорушень і злочинів. Зокрема, за здійснення екологічних правопорушень, які несуть безпосередню небезпеку для життя й здоров'я громадян, варто залучати осіб, їх що зробили, не до адміністративного, як це практикується, а до кримінальної відповідальності, тому що матеріальні санкції до правопорушників далеко не відповідають щирому збитку, наносимому природі й здоров'ю людей.

Але головне завдання - у корені припиняти спроби екологічних правопорушень із боку громадян і організацій шляхом установлення більше якісного контролю за охороною навколишнього середовища установами місцевої й державної влади.

Також необхідно продовжувати доповнювати чинне законодавство актами про скорочення або усунення шкідливих для здоров'я факторів хімічного й іншого характеру на  місцях роботи й проживання населення. Необхідно зміцнювати прокурорський нагляд, розширювати компетенцію природоохоронних органів.

Соціально-психологічний аналіз екологічної правосвідомості в Україні і іншій країнах показує, що потрібно не тільки гарантувати й забезпечувати право громадян на знання екологічного законодавства, але й показувати шляхи його реалізації.

Для попередження екологічних правопорушень необхідно знайомити громадян і посадових осіб з потенційною суспільною небезпекою наслідків, але головне - створювати атмосферу превенції, усвідомлення можливості юридичної відповідальності за здійснення екологічного правопорушення.

Всі громадяни повинні усвідомити, до яких наслідків можуть привести порушення правових норм - будь те конституційні норми, або екологічне законодавство України, або інші правові акти.

Численні екологічні правопорушення й злочини відбуваються через низьку еколого-правову культуру громадян. У зв'язку із цим з'являється необхідність формування екологічної правосвідомості як системи гуманитарно-правових знань.

Фундамент екологічної правосвідомості необхідно закладати ще в початковій школі, де варто ввести курс «Охорона природи», або як окремий курс, або в рамках предмета «Природознавство». При вивченні останнього необхідно розповідати про можливі наслідки порушення людиною природного екологічного балансу господарської, технічної й урбанізаційної діяльності людини, приводити реальні приклади такий діяльності - глобальні й локальні екологічні катастрофи:

- вибух на ЧАЕС внаслідок злочинної халатної самовпевненості посадових осіб і фахівців;

- забруднення океану нафтопродуктами із затонулих танкерів;

- ріст онкологічних і хронічних захворювань внаслідок наявності в харчових продуктах, воді й повітрі хімічних речовин, у кілька разів перевищуючого їх гранично припустимі дози;

- вирубка лісів, приведшая до погіршення повітря в деяких  регіонах;

- глобальне потепління клімату й утворення озонової діри над Антарктидою;

- отруєння води й ґрунту стоками промислових підприємств через відсутність очисних споруджень;

- отруєння продуктів харчування рослинного й тваринного походження через широку хімізацію сільськогосподарського виробництва;

- викид відпрацьованих шкідливих речовин у повітря без достатнього їхнього очищення.

Серйозною проблемою стала утилізація відходів виробництв, оскільки темпи їхнього утворення й нагромадження дуже високі, а нових потужностей по їхній утилізації практично не створюється. Особливою проблемою стали небезпечні відходи виробництва й споживання. Лише 60 % міститься в спеціально відведені сховища, а біля третини всіх відходів або вивозиться на несанкціоновані смітники, або таємно захоранивается.

Нерозумне, пагубне відношення людини до природи привело до глобальних змін, несприятливим для проживання людства, насамперед до дефіциту паливних ресурсів і биотического розмаїтості, падінню природної родючості ґрунтів, нагромадженню промислових енергетичних відходів. Люди, що проживають у містах, є під впливом 500 тисяч різних речовин, що забруднюють атмосферу. Причому на організм людини часто діє комплекс екологічно несприятливих антропогенних факторів, що робить значно більший вплив на погіршення здоров'я й працездатності людини, підвищення поширеності багатьох захворювань, чим ізольована дія кожного фактору.

У відношенні до природних ресурсів сьогодні явно переважають економічні мотиви. Для тих, хто домовляється з іноземними фірмами про розміщення на нашій території смітників радіоактивних речовин і просто хімічно шкідливих речовин; для тих, хто занижує економічні показники, а, отже, шкода свого виробництва, сиюминутная матеріальна вигода набагато важливіше здоров'я людей і дотримання такого нестрогого сьогодні екологічного законодавства.

Рішенням проблеми може з'явитися, з одного боку - стимулювання мер раціонального природокористування й охорони навколишнього природного середовища, а з іншого боку - жорсткість податкового контролю державними природоохоронними структурами. Нам потрібно різко посилити штрафи з екологічно шкідливих виробництв. Ті виробництва, які приносять явна й істотна шкода навколишньому середовищу, повинні бути тимчасово, до модернізації, або назавжди зупинені. Необхідно ввести екологічний паспорт на кожне промислове підприємство, що дозволить спростити й посилити контроль за ступенем шкідливості кожного виробництва.