Шпаргалка по "Экономике организации"

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття «продуктивність» і «продуктивність праці».

Продуктивність — це ефективність використання ресурсів — праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації — під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Вища продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат.

Хоча продуктивність можна розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції, проте

 сучасна економічна  теорія стверджує, що точно  визначити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності. Продуктивність праці — це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.Праця, яка витрачається в процесі виробництва,складається з живої праці та минулої, уречевленої в раніше виготовленій продукції.

99. Значення  продуктивності праці для соціально-економічного  розвитку суспільства

Розвиток  економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності.

Національний  дохід або валовий національний продукт у разі підвищення продуктивності збільшуються швидше, ніж показники витрат. Зниження ж продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Залежність результатів виробництва і ситуації в країні від низької продуктивності відображає модель «пастки» низької продуктивності, де кожен чинник спричиняє появу наступного:

• повільне зростання продуктивності (порівняно з витратами, особливо на працю та енергію)
• підвищення цін (на вітчизняні та експортні товари)
• підвищення одиничних витрат(на робочу силу і енергію)
• уповільнений збут(на внутрішньому та зовнішньому ринках)
• низьке завантаження виробничих потужностей
• уповільнене накопичення капіталу, що в свою чергу знову спричиняє появу першого чинника.

Змінити таке становище можливо лише підвищенням продуктивності не тільки за рахунок оптимального використання ресурсів, а й створенням рівноваги між економічною, соціальною та політичною структурами суспільства. Зростання продуктивності сприяє підвищенню рівня зайнятості в суспільстві.

100. Продуктивність  праці, її інтенсивність.

Продуктивність  праці — це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

Продуктивність праці  відображає ефективність як живої, так  і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої) праці.

Продуктивність праці  тісно пов'язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв'язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Отже, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії.

101. Показники  і методи виміру продуктивності  праці

Продуктивність праці  вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або оберненого відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток — це кількість  виробленої продукції за одиницю  часу або кількість продукції, яка  припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво: B=Q/T,де В — виробіток;Q обсяг виробленої продукції;

Т — затрати робочого часу.

Трудомісткість —  це показник, який характеризує затрати  часу на одиницю продукції (тобто  обернена величина виробітку): Тр=T/Q,де Тр — трудомісткість на одиницю  продукції.

Чим більший виробіток  продукції за одиницю часу або  чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Найпоширенішим і універсальним показником є виробіток.

Методи вимірювання  продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Натуральний метод полягає  в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тонах, метрах тощо). Має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, не враховує змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудівництво та іп.).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах.

У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який грунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).

На практиці, щоб усунути  спотворення величини виробітку, що виникає у разі зміни асортименту продукції( при зміні пропорцій матеріало- і трудомісткості), можна розрахувати індекси продуктивності праці змінного, постійного складу, структурний індекс.

102. Фактори  продуктивності та їх класифікація

Зарубіжні економісти виділяють дві основні групи факторів продуктивності: зовнішні (які не контролюються), внутрішні (які контролюються).

Зовнішні фактори включають  політичні, соціальні й економічні аспекти розвитку суспільства; урядові  рішення та інституційні механізми; наявність фінансів, транспорту, комунікацій і сировини. Вони перебувають поза контролем з боку окремого підприємства.

Внутрішні фактори —  це ті, які перебувають в зоні контролю окремого підприємства і поділяються  на «тверді» та «м'які».

«Тверді» (стійкі, сталі) включають в себе виріб ,технологію та устаткування, сировину

«М'які» (змінні) фактори  включають якість робочої сили, підвищення ефективності її використання за допомогою подальшого удосконалення мотивації праці, поліпшення її поділу і кооперації, участі всіх категорій працівників в управлінні підприємством;організаційні системи і методи, стилі і методи управління

Зовнішні фактори впливають  на стратегію діяльності підприємства і продуктивність. Так, удосконалення  урядом податкової політики, законодавства про працю, соціальної інфраструктури, політики цін, забезпечення більш раціонального порядку використання природних ресурсів мотивують відповідні рішення на підприємстві щодо структурного: організаційно-технологічного його функціонування.

Розглядаючи сутність праці як процес споживання робочої сили і засобів виробництва, всі фактори, що визначають підвищення продуктивності праці, можна об'єднати в три групи:

матеріально-технічні;

організаційно-економічні, котрі характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва;

соціально-психологічні, що пов'язані з роллю людини в  суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.

103. Резерви  зростання продуктивності праці

Резерви зростання  продуктивності праці — це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

Резерви можна класифікувати  відносно часу їх використання, а також  сфери виникнення.

За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви.

За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.

внутрішньовиробничі резерви  можна поділити нарезерви зниження трудомісткості продукції;резерви  поліпшення використання робочого часу.

Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науково-технічний  прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожний конкретний період треба використовувати ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.

Необхідною умовою виявлення  і використання резервів є їх кількісна  оцінка.

Резерви можуть оцінюватися  в абсолютних і відносних величинах. На конкретний період величину резервів можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці.

Оцінити вплив зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можна за допомогою формул

за рахунок :

зниження трудомісткості:  Пп.=(Тм/Тн)*100-100; Еч=((Тм-Тн)Р)/Ф*К

Пп— величина підвищення продуктивності праці, %;

Тм Тн— минула та нова трудомісткість на операцію або виріб;

Еч— економія чисельності  робітників;

Р — кількість виробів  або операцій;

Ф — реальний фонд робочого часу одного робітника, год.;

К — коефіцієнт виконання  норм

поліпшення  використання робочого часу: Пп.=(m-n)*100/(100-m)

де т — втрати робочого часу в базовому періоді, %; п —  втрати робочого часу в поточному  періоді, %.

змін у структурі  кадрів: Іп.з=Іп*Іd

Іп.з- індекс загальної  продуктивності праці;

Іп— індекс продуктивності праці основних робітників;

Іd-індекс зміни частки основних робітників у загальній кількості робітників у поточному періоді порівняно з базовим, обчислюється за формулою: Іd= d( пот.)/d(баз.)

110 Заробітна плата

Заробітна плата  як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства.

Заробітна плата  як елемент ринку праці є ціною робочої сили, а також статтею витрат на виробництво, що включається до собівартості продукції, робіт на окремому підприємстві.

Відповідно  до Закону України «Про оплату праці» заробітна тата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Як важлива соціально-економічна категорія заробітна плата в  ринковій економіці має виконувати такі функції:

• відтворювальну;
• стимулюючу;
• регулюючу;
• соціальну.

Сьогодні заробітна  плата виконує інші функції, а  саме:

• збереження зайнятості, запобігання безробіттю ціною заниження заробітної плати;
• забезпечення соціальних гарантій;
• збереження попереднього статусу, пов'язаного з попереднімробочим місцем;
• стримування інфляції;
• перерозподіл зайнятих по галузях і сферах економіки;
• поширення нелегальної діяльності та вторинної зайнятості;
• посилення мобільності робочої сили.

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата - це сума коштів, яку одержують працівники за виконання обсягу робіт відповідно до кількості і якості затраченої ними праці, результатів праці.