Шпаргалка по "Экономике организации"

20.Субєкти і  органи СТВ Суб’єкти: найманий працівник, підприємець (працедавець) і держава.

Найманий працівник  – це громадянин, що заклбчив трудовий договір з працедавцем, керівником підприємства чи окремим лицем. Цей договір найму може бути як письмовим, так і усним, і він визначає СТВ між його учасниками. В якості найманого працівника як суб’єкта СТВ можуть виступати і індивід, і групи працівників, що різняться за своїм становищем в соц-професійній структурі, за спрямованістю інтересів, мотивацією праці та багатьма іншими ознаками. Основою групових та індивідуальних відмінностей є вік, стать, стан здоров’я, рівень освіченості, професійна, посадова, галузева належність, що визначає суттєві сторони у трудовій поведінці найманого працівника. В будь-якому випадку найм прац повинен володіти певними якостями, оцінка стану яких може дати реальне уявлення про суть та зрілість СТВ. Найм прац повинен перш за все володіти готовністю та здатністюдо особистої участі в СТВ. Розвинені соц-труд відносини передбачаютьіснування , що виступають від імені найм працівників, що захищають їхні інтереси. Традиційно такими є професійні союзи – масові організації, що об’єднують найм прац, пов’язаних спільністю соц-екон інтересів.

Працедавець як суб’єкт  СТВ згідно міжнародної класифікації статусу в зайнятості – це людина, що працює самостійно постійно наймає для роботи одну чи багато осіб. Працедавець зазвичай є власником засобів виробництва.

Держава як суб’єкт СТВ  виконує наступні ф-ї: законодавець, захисник прав, регулювальник, працедавець, миротворець.

22.Характеристика  предмета СТВ  В якості предметів СТВ на рівні індивідів виступають певні сторони в трудовому житті людини, зміст яких залежить від життєвого циклу людини і специфіки цілей і завдань, які людина вирішує на кожному з цих циклів. Життєвий цикл поділяють на декілька стадій. Західні дослідники – на 3, японські – 4: від народження до закінчення шкільної освіти, початок роботи і заснування сім’ї, період трудового життя, період старості. Як предмет СТВ на першому етапі життєвого циклу можуть виступати: професійне самовизначення, профорієнтація, профнавчання... на наступному етапі – найм – звільнення, соц-проф розвиток, професійна підготовка і перепідготовка, оцінка праці, винагорода. На наступному етапі – рівень трудової активності.

 Як предмет групових (колективних) СТВ між працівниками  і працедавцями  може виступати  кадрова політика в цілому або окремі її елементи: атестація кадрів, контроль і аналіз трудавої діяльності, оцінка ефективності праці, організація праці, нормування праці, трудові конфлікти, мотивація праці. Все розмаїття соц-екон явищ, які виступають в якості предметав СТВ, структуруються на наступніпредметні блоки: соц-трудові відносини зайнятості, соц-трудові відносини, пов’язані з організацієюі ефективністю праці, соц-трудові відносини, що виникають у зв’язку з оплатою праці.

33. Сутність  соціального партнерства та його роль у ф-ні ринкової ек-ки.

Соціальне партнерство (СП) – такий тип і система відносин між роботодавцями і працівниками, за якого в межах соціального  миру забезпечується узгодження їхніх  соц.-трудових відносин. Функціонування СП здійснюється на основі трип артизму (держава, профспілки, роботодавці). Мета СП – прагнення держави, роботодавців і найм. працівників досягти загального блага в суспільстві через підвищення прод-ті праці, розвиток НТП, збільшення ВНП, підвищ. рівня життя. Згідно МОП СП мають грунтуватись на: свободі, справедливості, плюралізму. Держава забезпечує правове регулювання, організовує переговори, встановлює, гарантує і контролює дотримання норм у сфері праці і СТВ. Роботодавці вбачають можливість проведення погодженої технічної, ек-ї політики без різких потрясінь і конфліктів. Вони несуть відповідальність за результати господарювання, забезпечення належних умов праці і розмірів її оплати та фін-го забезпечення соц-го захисту працівників. Профспілки покликані виборювати і захищати соціальні, ек-ні та професійні права працівників, боротися за соц-ну справедливість, сприяти створенню належних умов праці і життя. Функції СП: організаційна (гласність і чіткий порядок укладання угод); захисна (вирівнювання шансів працівників, недопущення змін умов праці не на користь працівника); миротворча (на період дії угоди не допускаються трудові конфлікти, не висовуються нові вимоги).

39. Генеральна  угода та її роль у регулюванні  СТВ. 

На національному рівні  укладається Генеральна угода. Вона укладається згідно із законом України „Про колективні договори та угоди”, між Кабміном та профспілками. Норми ГУ є обов’язковими при укладнні угод на галузевому, регіональному та виробничому рівні. ГУ забезпечує соц-й захист працівників, вивільнених у зв’язку з структурною перебудовою ек-ки, змінами форм власності, організацією вир-ва і праці. Зміст ГУ передбачає встановлення оптимальних співвідношень в оплаті праці працівників; гарантовані розміри доплат, надбавок, компенсацій, що мають міжгалузевий хр-р. У ній визначені зобов’язання щодо зміни в орг-ї вир-ва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці; режим роботи, тривалість роб часу; умови і охорона праці; житлово-побутове, культурне, мед. обслуговування та ін. За ГУ Кабмін готує і вносить проекти нових законів, зміни і доповнення до законів України.

40. Галузева  угода: призначення, структура,  зміст.

На рівні галузі нац-го господарства  укладається Галузева угода, яка регулює: нормування і оплату праці на підприємствах галузі, встановлення мінімальних зар/плат, доплат і надбавок з урахуванням специфіки, умов праці окремих професійних груп і категорій працівників галузі;встановлення мінімальних  соц-х гарантій, компенсацій, пільг; трудові відносини, умови і охорону праці; житлово-побутове, медичне, культурне обслуговування і т д.; умови зростання фондів оплати праці; встановлення міжкваліфікаційних співвідношень в оплаті праці.

41. Регіональна  угода: призначення, структура,  зміст.

На регіональному рівні  укладається Регіональна угода між місцевими органами влади або регіональними об’єднаннями підприємців і об’єднаннями профспілок чи іншими уповноваженими органами трудових колективів. Превілює прямий найм робітників у межах індивідуального трудового договору.

42.43. Ринок праці  як підсистема ринкової ек-ки.

Ринок праці (РП) – система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею-продажем товару “робоча сила”. У ринковій ек-ці РП охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею (особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу; особи, котрі хоча і мають і роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи; особи, які зайняті, проте явно риикують втратити роботу і тому шукають друге місце роботи). Елементи РУ: товар, попит, пропозиція, ціна.  Товар – індивідуальна робоча сила – сук-ть фіз.-х та дух-х якостей людини , які використовуються у процесі вир-ва тов-в і послуг. Працівник продає свою роб силу на певний період роботодавцю, ці відносини регулюються трудовим договором. Сукупний попит на робочу силу – ринковий попит усіх фірм, орг-й, що діють на ринку. Індивідуальний попит – попит ркоемого роботодавця. Пропозиція – чисельність працездатних людей з урахуванням її статі, віку, освіти, професії, кваліфікації. Кон’юнктура ринку – співвідношення попиту і пропозиції праці на даний період, яке визначає ставки зар/плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення (трудодефіцитна, трудонадлишкова, рівноважна).

44. Сегментація  РП.

Сегментація РП – поділ  працівників і робочих місць на замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми рамками. Ознаки сегментації: територіальне положення; демографічні показники(вік, стать); соц-ек-і критерії (освіта, рівень квал-ї, стаж); ек-і критерії( розподіл покупців за формами вл-ті, за їх фін-м станом, розподіл продавців за рівнем мтер-ї забезпеченості); психографічні показники ( особисті якості роб-в, належність до певних верств); поведінкові хар-ки. Сегментація ринку передбачає поділ РП на первинний і вторинний. На перв-му присутні „хороші роботи” (стабільна зай-ть; високі зар/пл.; професійний рост; використання проф-х технологій; наявність ефективних профспілок). Вторинний ринок – ринок, на якому присутні  „погані роботи” – протилежний первинному. Сегменти створюються і малоконкурентоспроможних груп, яким потрібна робота: молодь, котра досягла працездатного віку, працівники похилого віку, інваліди, жінки з дітьми).

45. Гнучкість  та жорсткість РП.

Жорсткий  РП хар-ся державним регулюванням та великим впливом профспілок ( до 70-х років ХХ ст у країнах розвинутого капіталізму). Хар-ся мантією і стабільністю зайнятості та системою соціального страхування, регламентацією звільнення працівників, забезпеченням трудящих стабільними доходами через узаконення профспілок, розробленням систем оподаткування та допомоги, які гальмують процес поляризації доходів, стабільністю робочого місця. Гнучкий РП  - форма пристосування РП до структурної перебудови ек-ки, що передбачає: оперативне реагування на зміни кон’юнктури ринку; територіальну та професійну мобільність працівників; гнучкість під-ва, яка виявляється в гнучкому регул-ні обсягів прод-ї, у використанні нових форм орг-ї вир-ва; різноманітність форм наймання і звільнення; гнучкість диференціації зар/пл.; гнучкість режимів роботи та роб. часу; різноманітність методів і форм соц-ї допомоги; різноманітність методів і форм зайнятості.

50.Попит і  пропозиція на ринку праці.

Попит може бути індивідуальний і сукупний.

-Сукупний попит на  робочу силу- це ринковий попит  усіх фірм , організацій , що діють на ринку

-Індивідуальний попит  на робочу силу – це попит  окремого роботодавця (підприємця , фірми).Він залежить від:

1.Попиту на продукцію  фірми, тому що робоча сила  необхідна як ресурс для виробництва  інших товарів і послуг

2.Стану виробництва  , зокрема особливостей технологічного процесу , розмірів та ефективності капіталу

3.Якості праці , що  визначається рівнем освіти , професійністю  , продуктивністю працівника

4.Фонду заробітної  плати

Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів , які впливають на нього . Збільшення попиту можна досягти з допомогою його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць. Зростанню попиту сприяє також:

Упровадження пільгового оподаткування і кредитування тих  галузей і регіонів в яких доцільно збільшити кількість робочих місць.

Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом  таких факторів:приросту величини трудових ресурсів , співвідношення зайнятого  і незайнятого населення , використання мало конкурентних груп населення , особливостей пенсійного законодавства , а також кадрової політики на кожному підприємстві.

Пропозиція робочої сили характеризується чисельністю працездатних людей з урахуванням їх статі , освіти , професії і кваліфікації.

Співвідношення між  попитом на робочу силу та її пропозицією характеризується навантаженням на одне робоче місце.

51.Характеристика  кон’юнктури ринку праці

Кон’юнктура ринку –  це співвідношення попиту і пропозиції праці на даний період , яке визначає ставки заробітної плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення. Виділяють три типи кон’єктури:

1 Трудодефіцитна, коли  на ринку праці спостерігається  нестача пропозиції праці

2 Трудонадлишковість , коли  на ринку праці існує велика  кількість безробітних і відповідно  надлишок пропозиції праці

3 Рівноважна, коли попит  на працю відповідає її пропозиції

Кожен тип ринкової кон’юнктури , властивий  тому чи іншому регіонові  або сфері прикладання праці, утворює в сукупності загальний  ринок праці в країні. На практиці загальна і структурна рівновага попиту і пропозиції робочої сили практично є недосяжними. Кон’юнктура ринку праці безпосередньо впливає на ціну робочої сили. 

53.Регулювання  ринку праці.

Аналізуючи механізм функціонування сучасного ринку  праці , можна помітити , що в сучасних економічних системах коли економіка вільної конкуренції не спроможна впоратись із низкою економічних і соціальних проблем , створюється механізм функціонування ринку праці з елементами державного регулювання цього ринку.Для того щоб ліпше зрозуміти механізм функціонування державного ринку праці необхідно визначити яка саме частина населення потрапляє на ринок праці.

Державне регулювання  ринку праці здійснюється на підставі законодавчих актів . Закони гарантують всім працездатним особам працездатного віку: право здійснювати будь-яку законну економічну діяльність , захист від дискримінаційної практики найму на роботу і звільнення , безкоштовну допомогу в пошуках роботи відповідно до інтересів , вихідну грошову допомогу у разі втрати постійної роботи , безкоштовне навчання й перенавчання безробітних.

Закони визначають основні  завдання державних служб , інших  міністерств і соціальних партнерів  у регулюванні ринку праці.

54.Державна  Служба Зайнятості(ДСЗ) : її роль  в регулюванні ринку праці.

ДСЗ було створено в 1991 році з метою реалізації програми зайнятості як автономний орган при міністерстві праці та соц. Політики.До обов’язків ДСЗ входить аналіз стану ринку праці , прогнозування попиту та пропозиції робочої сили , облік громадян з питань працевлаштування , надання їм допомоги в працевлаштуванні , надання інформації про вільні робочі місця та вакантні посади , проведення професійної орієнтації і консультації населення, організація професійної підготовки , здійснення контролю за дотриманням підприємствами , установами та організаціями законодавства про зайнятість населення.