Шпаргалка по "Экономике организации"

ДСЗ складається з національного центру зайнятості , який контролює дворівневу мережу

обласних і місцевих центрів зайнятості.

55.Активна і  пасивна політика на ринку  праці.

Заходи регулювання зайнятості поділяються на активні і пасивні.

Активні- це заходи із:

Створення додаткових сфер зайнятості (пере структуризації економіки , додаткові робочі місця на державних  підприємствах ,створення нових  робочих місць у приватному секторі , організація громадських робіт , сприяння розвитку малого бізнесу , створення умов для само зайнятості громадян).

Професійна організація  населення , перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів.

Посилення територіальної та професійної мобільності робочої  сили

Субсидування частини витрат підприємства на заробітну плату

Надання допомоги в працевлаштуванні

Надання допомоги в разі трудової міграції

До пасивних заходів регулювання зайнятості відносять асигнування коштів та часткове відшкодування безробітним утрати доходів , на забезпечення дострокового виходу на пенсію та інші грошові допомоги .Ці заходи не впливають на регулювання попиту і пропозицію роб. сили.

58.Державна  політика зайнятості.

Державне регулювання  ринку праці в Україні здійснюється на підставі законодавчих актів , основними з яких є Закон У-ни про зайнятість населення та програми зайнятості населення .Закони гарантують всім працездатним особам працездатного віку: право здійснювати будь-яку законну економічну діяльність , захист від дискримінаційної практики найму на роботу і звільнення , безкоштовну допомогу в пошуках роботи відповідно до інтересів , вихідну грошову допомогу у разі втрати постійної роботи , безкоштовне навчання й перенавчання безробітних.

Закони визначають основні  завдання державних служб , інших міністерств і соціальних партнерів у регулюванні ринку праці.

Програма зайнятості населення визначає заходи держави  щодо надання допомоги громадянам у  працевлаштуванні , організації роботи з професійної підготовки кадрів , сприяння створенню нових робочих  місць. Згідно з Законом У-ни про зайнятість населення основні функції з регулювання ринку праці в У-ні здійснює міністерство праці і соціальної політики.

59.Активні і  пасивні заходи регулювання зайнятості  населення.

Пасивна політика передбачає виплату допомоги безробітним і надання найпростіших послуг для підбору робочих місць через ДСЗ . Часто застосовують термін „помірна пасивна політика”-вона передбачає матеріальну підтримку безробітних та інші різноманітні послуги по підбору робочих місць .Однак тактика пасивного очікування економічного підйому може оправдати себе тільки при високій гнучкості ринку праці і робочої сили в цілому , позитивних економічних перспектив при яких висока можливість самостійного працевлаштування. В негативному випадку стримуючі регулятори пасивної політики на ринку праці виявляться слабкими і зможуть тільки погіршити ситуацію.

Активна політика зайнятості – це сукупність правових , організаційних і економічних мір впроваджених державою з метою зниження рівня  безробіття. Вона передбачає заходи пов’язані з профілактикою звільнення робітники і збереження робочих місць , навчання .перепідготовка, підвищення кваліфікації осіб шукаючих роботу, активний пошук і підбір робочих місць ,фінансування створення нових робочих місць , організацію нових робочих місць через систему громадських робіт. Відсутність активної політики може значно звузити функції служби зайнятості

.61.Сучасні тенденції у сфер зайнятості Існують нетрадиційні види зайнятості, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день. Сьогодні в Україні ці види зайнятості охоплюють велику частину населення.

Зайнятість  неповний робочий час — це робота в неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.

Тимчасова зайнятість — це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.

Сезонна зайнятість — це зайнятість, яка пов'язана зі специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу і оформлюється відповідним контрактом.

В умовах перехідної економіки в Україні досить поширена нерегламентована форма зайнятості, яка функціонує і як первинна, і як вторинна зайнятість громадян.

Нерегламентована  зайнятість — це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою.

Розширення нерегламентованої  зайнятості супроводжується подальшим знецінюванням робочої сили, зниженням мотивації до праці, насамперед у державному секторі, зростанням інфляції та цін. Доходи від такої діяльності не оподатковуються, тому держава зазнає певних збитків. Водночас через вищі заробітки та зовнішню привабливість нерегламентованої діяльності у людей формується ставлення до неї як до престижної.

В Україні спостерігається скорочення працюючих. За 2001 р. чисельність населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, скоротилася майже на 3 % порівняно з 2000 р. Протягом 2001 р. з різних причин залишили постійні робочі місця 20,6% працівників. Дві третини звільнених були прийняті в різні сектори економіки, а одна третина знайшла самостійне заняття або поповнила лави безробітних. Висока мобільність кадрів спостерігається переважно у виробничих галузях.

Глобалізація  економічної інтеграції і технологічного прогресу, з одного боку, посилюють конкуренцію, яка може призвести до нестабільності виробництва, а відповідно й зайнятості у великих сегментах національної робочої сили, з іншого боку, забезпечуються нові можливості для економічного зростання і розширення

зайнятості.

62. Безробіття — це економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення. Розрізняють відкрите й приховане безробіття.

Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого населення, приховане — наявність формально зайнятого населення.

Фрикційне безробіття пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу. Фрикційне безробіття означає, що існують постійний зв'язок між звільненням з однієї організації і найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій іншими, рух працівників з одних галузей в інші

Структурне безробіття пов'язане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриття шкідливих підприємств. У структурному безробітті можна виокремити технологічне й конверсійне безробіття.

Технологічне безробіття пов'язане з переходом до нової техніки і технології, з механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікації

Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття можуть коливатися від незначних до великих.

Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво тощо).

Циклічне безробіття — це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон'юнктури.

Інституціональне безробіття — це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці.

 На ринку праці розрізняють також застійне і хронічне безробіття. Застійне безробіття охоплює найстійкіший контингент безробітних — бідних, бродяг, бомжів та ін.

Розвиток  ринкової економіки супроводжується  виникненням і розширенням масштабів

Хронічне безробіття пов'язано з тим, що інвестиції у створення нових робочих місць відстають від темпів зростання чисельності найманих працівників.

Соціально-економічні наслідки

Необхідність економічного утримання державою певної кількості людей, що не роблять свого внеску у ВВП;

Зростання демоекономічного навантаження на робочу силу;

Суттєва соціальна напруга  в суспільстві;

68. Колективний  договір –правовий акт, інструмент колективно-договірного регулювання трудових відносин між працівником організації та роботодавцем, який визначає узгоджені позиції сторін щодо вирішення  важливих питань умов і оплати праці, соціальних виплат і компенсацій, соціального забезпечення і страхування та інших аспектів життя трудового колективу. Сторонами колективного договору є  з одного боку  виступають органи професійних союзів та їх об’єднання, уповноважені на представлення згідно з уставом, органи суспільної самодіяльності, уповноважені на загальних зборах робітників організації , з

іншого – роботодавець або його представник. При переговорному процесі сторони користуються принципом рівноправності. Переговори повинні завершуватися складанням проекту договору. У випадку недосягнення згоди може виникати колективний конфлікт, що є наслідком колективних спорів. Вони виникають в основному через несвоєчасну виплату з/п,  зменшення кількості роб. Місць.

Укладення колективного договору  є  дуже важливим для робітників будь-якого підприємства, тому що централізоване  регулювання соціально-трудових відносин передбачає соціально-необхідний рівень прав і гарантій робітників.

38. Договірне  регулювання СТВ як провідна  складова СП. СТВ, в залежності від рівнів регулюються такими угодами:

• на національному рівні – Генеральна угода. Вона укладається згідно із законом України „Про колективні договори та угоди”, між Кабміном та профспілками. Уряд, як вищий орган виконавчої влади, повинен бути третьою стороною при підписанні Генеральної угоди.
• на рівні галузі нац-го господарства - Галузева тарифна угода, яка регулює: нормування і оплату праці на підприємствах галузі, встановлення мінімальних соц-х гарантій, компенсацій, пільг, трудові відносини, умови і охорону праці, житлово-побутове, медичне, культурне обслуговування і т д.
• на регіональному рівні – Регіональна угода – укладається між місцевими органами влади або регіональними об’єднаннями підприємців і об’єднаннями профспілок. Превілює прямий найм робітників у межах індивідуального трудового договору.
• на рівні орг-ї СТВ регулюються колективним договором, що укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань з метою регулювання вир-х, трудових і соц-ек-х відносин та узгодження інтересів трудящих, власників або уповноважених ними органів. У ньому визначаються взаємні зобов’язання сторін щодо: зміни в орг-ї вир-ва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці; режим роботи, тривалість роб часу; умови і охорона праці; житлово-побутове, культурне, мед. обслуговування та ін.

79.Суть зміст та завдання орг прац

 Організація праці – це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально – економічних результатів. Організація праці є об’єктивною необхідністю і невід’ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва.

В умовах ринкової економіки  на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально – психологічні завдання щодо поліпшення організації праці.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат у процесі виробництва  продукції і надання послуг належної якості.

Соціально – психологічні завдання передбачають створення таких умов праці, які б забезпечували високий рівень працездатності зайнятих у виробництві. Крім того, працівники мають одержувати задоволення від роботи, яку виконують.

84 Орг праці  на роб місті

Важливим елементом організації праці на підприємстві є вдосконалення планування, організація і обслуговування робочих місць з метою створення на кожному з них необхідних умов для високопродуктивної праці.

Робоче місце –  це зона трудової діяльності працівника, або групи працівників, оснащена всім необхідним для успішного здійснення роботи. Водночас це первинна ланка виробничої структури підприємства, яка може функціонувати відносно самостійно.

Організація робочого місця  – це система заходів щодо його планування, оснащення засобами і предметами праці, розміщення в певному порядку, обслуговування й атестації.

85,86 Умови праці  сутність і значення фактори  формув

Умови праці – це сукупність взаємозв’язаних виробничих, санітарно  – гігієнічних, естетичних і соціальних факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, які визначають стан виробничого середовища та впливають на здоров’я і працездатність людини.

Відповідно до рекомендацій МОП визначають такі основні фактори  виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництва:

• Фізичне зусилля. Розрізняють: незначне, середнє, сильне і дуже сильне
• Нервове напруження.  Існують такі види напруження: незначне, середнє, підвищене
• Робоче положення. Розрізняють робоче положення: обмежене, незручне, незручно – стиснене і дуже незручне
• Монотонність роботи. Вона може бути: незначна, середня, підвищена
• Температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні. Стадії впливу зазначених факторів поділяються на: незначні, підвищенні або знижені, середні, високі, дуже високі.
• Забруднення повітря. Ступінь може бути: незначна, середня, підвищена, сильна, дуже сильна
• Виробничій шум. Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум
• Вібрація, обертання, поштовхи. Є такі рівні значень указаних факторів: підвищені, сильні, дуже сильні
• Освітленість у робочій зоні. Вона може бути: нормальна, недостатня, осліплююча