Пряме економічне регулювання діяльності підприємств

З питань реалізації адміністративно-правового методу економічної політики рішення Мінекономіки України є обов'язковими до виконання центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності.

В областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах утворені управління економіки відповідних місцевих державних адміністрацій. Свої повноваження вони здійснюють згідно з Типовим положенням про управління економіки обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації від 12 січня 1996 p. (зі змінами від 13 травня 1996 p.) та Типовим положенням про управління економіки районної, районної в містах Києві та Севастополі державних адміністрацій від 8 червня 1996 p., затвердженими відповідними постановами Кабінету Міністрів України. Основними завданнями управлінь економіки є реалізація державної економічної політики України та її регіональних напрямів; сприяння комплексному економічному і соціальному розвитку області (міста), району, вдосконаленню розміщення продуктивних сил, розвитку міжрегіональних та міжнародних економічних зв'язків; проведення державної політики в галузі ціноутворення. У межах цих завдань управління економіки наділені відповідними повноваженнями. Безпосереднє управління державними підприємствами і організаціями, що діють у сфері економіки, здійснює керівник — генеральний директор (директор), який очолює адміністрацію відповідного суб'єкта. Свої функції керівник організації, установи, підприємства здійснює згідно з контрактом, укладеним між ним і Мінекономіки України, та статутом (положенням), затвердженим Мінекономіки України, якщо вони входять до сфери його управління. Казенні підприємства виконують свої завдання відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про підприємства в Україні». Управління казенним підприємством здійснюють органи, уповноважені управляти відповідним державним майном. Органами управління казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Вони призначають на посаду та звільняють з посади керівника казенного підприємства за погодженням з Кабінетом Міністрів України, затверджують статут підприємства та зміни до нього, здійснюють контроль за додержанням статуту та приймають рішення у зв'язку з його порушенням, контроль за використанням майна, яке є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, планування і фінансовий контроль за господарською діяльністю та ін.

Контроль за фінансово-економічною діяльністю органів державного сектору належать:

міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, інші розпорядники бюджетних коштів;

державні і комунальні підприємства, установи та організації;

акціонерні, холдингові компанії, інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких більш як 50 відсотків акцій (часток, паїв) належать державі або суб'єктам комунальної власності;

державні цільові фонди;

інші підприємства, установи та організації, які отримують бюджетні кошти, кредити, залучені державою або під державні гарантії чи міжнародну технічну допомогу, використовують кошти, що залишаються у їх розпорядженні у разі надання їм податкових пільг, державне чи комунальне майно (далі - державні ресурси) - лише під час провадження ними діяльності з використання державних ресурсів[2, C. 212-222].

Важливим інструментом фінансово-економічного методу прямого економічного регулювання, що дає змогу досягти виконання зазначених завдань та звузити коло потенційних проблемних питань, пов'язаних з діяльністю органів державного сектору, є державний внутрішній фінансовий контроль. Ефективний державний внутрішній фінансовий контроль сприяє державному управлінню при зміні середовища, потреб та пріоритетів суспільства і держави. Тому з метою вдосконалення державного управління, впровадження нових технологічних досягнень з урахуванням програмних змін необхідно постійно проводити оцінку державного внутрішнього фінансового контролю для приведення його у відповідність з потребами сьогодення.

За створення та функціонування ефективної системи внутрішнього контролю відповідає керівництво органу державного сектору.

Ефективна система внутрішнього контролю складається з таких елементів:

- середовище контролю. Керівництво та працівники повинні створити таке середовище в органі державного сектору, яке забезпечує позитивне та сприятливе ставлення до внутрішнього контролю. Тобто керівництво органу державного сектору, крім виконання своїх прямих функціональних обов'язків, несе відповідальність за стан внутрішнього контролю;

- оцінка ризиків. У процесі здійснення внутрішнього контролю повинна проводитися оцінка ризиків, з якими стикається орган державного сектору і які мають як зовнішній, так і внутрішній характер. Для здійснення ефективного внутрішнього контролю необхідно визначити ризикові ланки у фінансово-господарській діяльності органу, встановити причини та обставини їх виникнення, підготувати керівництву органів державного сектору рекомендації щодо можливих шляхів усунення цих причин і обставин (управління ризиками);

- контролююча діяльність. Для здійснення належного управлінського процесу слід визначати правила, процедури, технічні прийоми та механізм виконання вказівок і доручень керівництва;

- інформація та інформаційний обмін. Інформація повинна реєструватися та повідомлятися керівництву та іншим користувачам в органі державного сектору в такій формі і у такий час, щоб вона могла служити основою для належного виконання функцій внутрішнього контролю, внутрішнього аудиту та інших шляхом створення адекватної сучасним умовам інформаційно-комунікаційної інфраструктури в системі органу державного сектору;

- моніторинг. Система внутрішнього контролю повинна будуватися таким чином, щоб забезпечити проведення постійного моніторингу в ході провадження діяльності для якісної оцінки її результатів та забезпечення оперативного вжиття заходів за результатами внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту[11, C. 138-143].

Державний  контроль в Україні згідно з чинним законодавством є мірою необхідності та в межах своєї компетенції різноманітні органи державної влади України та підвідомчі їм організації: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Рахункова палата, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад (їхніх фінансові управління), Державна контрольно-ревізійна служба України, Державне казначейство України, Державна податкова служба України, Національний банк України, Державна митна служба України, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Фонд державного майна України, різні служби та інспекції.

В Україні для всіх бюджетних установ застосовується казначейська форма обслуговування державного бюджету. Вона передбачає здійснення як адміністративно-правового так й фінансово-економічного методу регулювання:

- операцій з коштами Державного  бюджету;

- розрахунково-касове обслуговування  розпорядників бюджетних коштів;

- контроль бюджетних повноважень  при здійсненні надходжень, прийняття зобов'язань та проведення платежів бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету[1, cт.48].

Відповідно до інструкції від 28.11.2000 року №119 "Про затвердження інструктивної бази" органи Державного казначейства України (ДКУ) здійснюють розрахунково-касове обслуговування розпорядників шляхом проведення платежів з реєстраційних рахунків відповідно до кошторисів з метою забезпечення контролю за цільовим спрямовуванням бюджетних коштів.

Відповідно до встановлених повноважень ДКУ здійснює контроль за наявністю асигнувань для взяття зобов'язань та відповідністю взятих зобов'язань певним асигнуваннями за економічною класифікацією.

Органи ДКУ здійснюють платежі на підстав платіжних доручень. За дорученням розпорядників у разі наявності в обліку відповідного зобов'язання у межах залишків на рахунках. До платіжного доручення додається підтвердні документи (договори, рахунки, накладні, акти виконаних робіт). Платіжні доручення подаються до органів ДКУ в кількості примірників необхідних для всіх учасників безготівкових рахунків. Форма, обов'язкові реквізити платіжних доручень та вимоги щодо заповнення документів визначено інструкцією "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті " затвердженою постановою Правління банку України від 21.01.2004 року №22.

Подану розпорядниками бюджетних коштів платіжні доручення перевіряються органами ДКУ щодо наявності всіх необхідних реквізитів, відповідності підписів відповідних посадових осіб і відбитки печатки.

Після проведення платежу та платіжних доручень за якими проведено оплату ставиться відмітка у вигляді відбитка штампа казначея "Оплачено".

Платіжне доручення не приймається до виконання у разі неправильного заповнення реквізитів, або не заповнення хоча б одного реквізиту, невідповідності платежу з Класифікацією економічних кодів видатків, накладення арешту на кошти, що перебувають на відповідному рахунку розпорядника, не подання документів, що підтверджують отримання товарів, робіт, послуг за договорами.

Платіжні доручення не приймаються до виконання у зв'язку із зазначеними причинами не пізніше наступного робочого дня повертається без виконання розпоряднику бюджетних коштів разом із відмовою.

Відмови обов'язково реєструються в журналі та в письмовій формі надаються розпоряднику бюджетних коштів. Строк дії платіжного доручення установлений у межах 10 календарних днів з дня його виписки. День заповнення платіжного доручення не враховується.

На першому екземплярі платіжне доручення ставиться відбиток печатки та підписи відповідальних осіб, інші екземпляри не підписуються.

Органи ДКУ, які здійснюються при розрахунково-касовому обслуговуванні надають розпоряднику бюджетних коштів виписки з рахунку про здійснені операції за результатами попереднього операційного дня.

Основні положення використані в роботі фінансових, контрольно-ревізійних і економічних органів при підготовці проектів законодавчих і нормативних актів затверджені у таких законодавчих документах:

1. Бюджетний кодекс України

2. Закон України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців" № 3575-ІV, 2003 р.

3. Закон України "Про державну  статистику" № 2614-12

4. Закон України "Про систему  оподаткування" №1251-12

5. Закон України "Про державну  податкову службу в Україні" №509-12

6. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та втратами зумовленими народженням та похованням" від 15.01.2001р. №16

7. Закон України "Про загальнообов'язкове  державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності"

8. Закон України "Про оплату  праці"

9. Закон України " Про державну  службу" № 3723

10. Закон України " Про державний  бюджет"

11. Інструкція "Про порядок надходження, обліку та витрачання коштів фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності"затверджена Постановою правління фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26.06.2001 р. № 16

12. Наказ Державного комітету статистики України від 12 червня 2007 р. № 164 "Про затвердження форми довідки з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України"

13. Наказ Державної податкової  адміністрації України від 19.02.1998р. № 80

14. Наказ Міністерства праці  та соціальної політики України від 18 грудня 2000 р. № 339

15. Наказ Державного казначейства  України від 2 грудня 2002 р. № 221

16. Наказ Державного казначейства  України від 28.11.2000 р. №119

17. Наказ Міністерства фінансів  України від 27 грудня 2001 р. № 604

18. Наказ Державного казначейства України від 8.12.2006 р. № 330

19. Наказ Міністерства фінансів  України від 28 січня 2002 р. № 57 "Про  затвердження документів, що застосовуються  в процесі виконання бюджету"

20. Наказ Державного казначейства  України від 9 серпня 2004 р. № 136

21. Наказ Державного казначейства  України від 6.10.2000 № 100

22. Постанова Кабінету Міністрів  України від 16 січня 2007 р. №34 "Про  затвердження стратегії та модернізації  системи бухгалтерського обліку  в державному секторі на 2007-2015 рр."

23. Постанова Правління  Пенсійного фонду України від 10.10.2006 р. № 14-4

24. Постанова Правління Фонду  соціального страхування від  нещасних випадків від 12.07.2007 р. № 36

25. Постанова Кабінету Міністрів  України від 12 березня 2005 р. № 79 "Про  упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій"