Оптимізація соціально-економічних трансформацій національної економіки до сучасних глобалізаційних вимог

     Оптимізація соціально-економічних трансформацій  національної економіки до сучасних глобалізаційних вимог. 

     Тенденції глобалізації світогосподарських процесів спонукають країни до боротьби за першість. Ті з них, які недооцінюють глобалізацію мають шанс опинитися серед деградуючих та відсталих країн. Основними задачами для того, щоб увійти до світогосподарського простору є підвищення конкурентоспроможності національної економіки, нарощення обсягів експорту та стимулювання національних виробників. Формування експортної діяльності країни сприяє її оздоровленню, створенню сприятливих умов трудового та соціального життя населення, а формування експортної спеціалізації забезпечується завдяки розвитку інноваційної діяльності, наукоємності виробництва, що звичайно таки характеризує рівень розвитку країни. 

     Сучасний  етап розвитку цивілізації характеризується тим, що процеси глобалізації суспільних і, особливо, економічних відносин зосереджується на субнаціональному рівні. Зростає  роль регіонів як економічних агентів  міжнародного рівня, безпосередніх учасників міжнародного поділу праці. Саме тому питання управління соціально-економічним розвитком є найбільш актуальними у більшості країн світу. Врахування вищезазначеного зумовлює й необхідність побудови в Україні принципово нової моделі взаємовідносин між центром та регіонами. Вищезазначене вимагає удосконалення інструментарію регіональної політики, правового закріплення статусу регіону, формування принципів розмежування повноважень різних рівнів управління тощо.

     Проблема  побудови ефективної системи регіонального управління в Україні має розглядатися у контексті її євроінтеграційного курсу, спираючись на досвід Європейського Союзу щодо розробки та реалізації регіональної політики. Важливим аспектом забезпечення соціально-економічного розвитку є також врахування й досвіду інших країн.

     Стрімкі світові економічні процеси суттєво  впливають на розвиток країн, в основному  через структуру їх промисловості. Запровадження інноваційної моделі розвитку реального сектору економіки  має створювати умови для суттєвого підвищення ефективності використання науково-технічного потенціалу, вдосконалення його організаційної структури відповідно до умов ринку, сприяти активізації інноваційної діяльності промислових підприємств.

     Основними проблемами, які потребують інвестування у розрізі світогосподарських проблем, є інвестування та розвиток експортного потенціалу країн, становлення їх конкурентоспроможності та розвиток їх міжнародної діяльності. Економічний потенціал країни характеризує здатність національної економіки виробляти матеріальні блага, надавати послуги, задовольняти економічні потреби суспільства, що можливо завдяки наявній ресурсній базі країни – виробничі, матеріальні, трудові, природні, фінансові, науково-технічні тощо. Окрім того важливе значення має не тільки їх наявність, але і повнота їх використання. Пріоритетними мають бути ресурсозберігаючі та відновлюючи технології та науково-технічні розробки, пов’язані зі здійсненням досліджень, спрямованих на збереження та розвиток природних та виробничих ресурсів.

     Ефективність  використання економічного потенціалу в країні залежить насамперед від  господарського механізму, недосконалість якого може призвести до нераціонального, малоефективного та затратного використання складових економічного потенціалу. Позиція кожної держави світу визначається економічною спроможністю, що забезпечується повноцінною реалізацією економічного потенціалу. Тобто, маючи вагомий потенціал та розвиваючи його, країна має змогу забезпечити себе самостійно, а також вести активну експортну діяльність, що дасть змогу позиціонувати себе на світовій арені як конкурентоспроможну та потужну державу.

     Інвестування  даних проблемних місць сприятиме багаторазовому збільшенню обсягів виробництва, зміні сальдо торгівельного балансу та примноженню обсягів інвестицій у відновлення продуктивних сил, багаторазово підвищити рівень інноваційної активності. В інтересах підвищення експортного потенціалу країни необхідно сконцентрувати ресурси та тих технологічних напрямках, на яких уже наявні суттєві набутки для випуску конкурентоспроможної продукції.

     Серед головних проблем людства можна  виділити ще й оприлюднене Н. Стерном, екс-головою Всесвітнього банку, питання глобального потепління. Зміни клімату на планеті та різке збільшення кількості природних катастроф, що завдають значних збитків людству дають підстави до розробки напрямків подолання цих проблем, формування адекватних вимог до розробки програм розвитку країн.

     Загалом основні проблеми людства можна  поділити на дві групи – це загрози  природного характеру, що виражаються  через дефіцит ресурсів та енергії  і глобальні зміни клімату, а  також конфлікти світового масштабу – цивілізаційне протистояння, глобальна терористична мережа, розповсюдження ядерних технологій та зброї масового ураження, формування нових центрів сили й боротьба між ними за лідерство та бідність у країнах третього світу.

     Отже, головним недоліком існуючого механізму  формування державної регіональної політики є несистемність, неузгодженість дій органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проблем розвитку регіонів. На даному етапі відсутні належні механізми координації: з одного боку - центральних органів виконавчої влади між собою щодо конкретної території, з другого - між ними та місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування в узгодженні цілей та пріоритетів розвитку. Немає чіткого розмежування сфер повноважень та відповідальності між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування різних рівнів щодо регіонального та місцевого розвитку. Місцеві органи влади не мають повноцінного законодавчого підґрунтя для виконання повноважень, делегованих центральними органами виконавчої влади. Не менш важливою є необхідність якнайшвидшого запровадження стратегічного планування регіонального розвитку як на державному, так і регіональному та місцевому рівнях.

     Отже, серед глобальних світогосподарських проблем людства жодна не залишається без уваги. Зміцнення економічного становища держав задля подолання кризових явищ, підвищення загального рівня добробуту країни та позицій на світовій арені створю передумови для позитивного функціонування держав. Проте виникаючі проблеми природного та цивілістичного характеру, створюють перешкоди для швидкої побудови міцних економічних систем. Інвестування вирішення глобальних проблем людства являється значним та створює міцну базу для розробки програм та планів подолання їх у світовому господарстві.