Одиничний та партіонний методи організації виробництва

Досвід роботи промислових підприємств свідчить, що саме  організація виробництва створює умови  для  найкращого використання  техніки і  людей в  процесі виробництва і тим самим підвищує його ефективність. Ринкові відносини висувають нові вимоги і завдання перед  виробництвом, а підприємства несуть повну відповідальність за результати своєї роботи.

Організація виробництва охоплює проектування, здійснення на практиці, удосконалення виробничого процесу, тобто це діяльність, пов'язана з розробкою, використанням і удосконаленням виробничих систем, на основі яких виробляються основна продукція або послуги підприємства.[5] 

Перехід на ринкові відносини кардинально змінює погляд на організацію виробництва, яка створює умови для найкращого використання техніки і людей в процесі виробництва і тим самим підвищує його ефективність.

Основоположником організації виробництва є американський інженер Ф. Тейлор (1856 - 1915), що працював на металургійному заводі в Пенсільванії. Він висунув ряд принципів організації праці:

• заміна рутинних методів раціональними;
• відбір і навчання робочих;
• відокремлення підготовки від виконання;
• диференціація оплати залежно від рівня виконання завдання та ін. [7]

Згідно системі Тейлора все слід робити економно і організовано з найменшою витратою сил. Тейлор вперше застосував метод хронометражу при вивченні процесів праці.

А. Файоль (1841 - 1925) французький інженер металург, створив систему організації, принципи якої сформульовані:

• встановлення програми дії;
• контроль;
• єдине компетентне енергійне керівництво;
• хороший набір персоналу;
• концентрація виробництва за напрямком;
• гармонія праці - пропорційність

Г. Форд (старший) - впровадив машинну систему безперервно-потокової організації праці з максимальним розподілом праці.

Сучасні теорії побудовані на концепціях подальшої мобілізації персоналу в управлінні на тому, що людські ресурси представляють головне джерело багатств.

Організація виробництва на підприємствах повинна відповідати рівню розвитку техніки і в той же час сприяти подальшому технічному розвитку. У сучасних умовах подолання застарілих форм організації виробництва набуває особливого значення, пов’язаного з інтенсифікацією виробництва.

Організація виробництва - багатофункціональна система. Її сферою є різноманітна діяльність людей на виробничому підприємстві, спрямована на створення і виробництво матеріальних благ.

Сутність організації виробництва полягає в об'єднанні і забезпеченні взаємодії особистих і речових елементів виробництва, встановлення взаємозв'язків і узгоджених дій учасників виробничого процесу, створення організаційних умов для реалізації економічних інтересів і соціальних потреб працівників на виробничому підприємстві.[1]

Завданнями організації виробництва є:

• поглиблення спеціалізації, удосконалення форм організації виробництва, швидка переорієнтація виробництва на інші види продукції, забезпечення безперервності і ритмічності виробничого процесу, удосконалення організації процесів праці та виробництва в просторі і часі;
• пропорційність виробничих потужностей, оптимальна спеціалізація підприємства, реконструкція і переозброєння підприємства;
• інструментальне та енергетичне обслуговування виробництва, нормування витрат ресурсів, вибір оптимальних систем забезпечення;
• оптимізація експлуатаційних режимів роботи устаткування, раціоналізація методів ремонту і профілактичних робіт, виявлення причин простою та їх усунення;
• визначення рівня незавершеного виробництва, запасів матеріальних ресурсів і готової продукції, організація їх транспортування та збереження;
• організація забезпечення підприємства сировиною, матеріалами в разі зменшення їх запасів та запасів готової продукції;
• створення і освоєння нової продукції та технології, формування якості і забезпечення конкурентоспроможності виробів.

Крім цього до завдань організації виробництва відноситься скорочення тривалості виробничого циклу, безперебійне забезпечення сировиною, матеріалами при зменшенні запасів сировини і матеріалів, а також готової продукції.[5]

Отже, завданнями організації виробництва є вдосконалення асортименту, визначення оптимальної спеціалізації підприємств, виробничих потужностей, реконструкції і технічного переозброєння виробництва.

 

 

РОЗДІЛ II ХАРАКТЕРИСТИКА ОДИНИЧНОГО І ПАРТІОННОГО МЕТОДІВ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА

 

2.1 Одиничний метод  організації виробництва

 

Метод організації виробництва – це спосіб здійснення виробничого процесу, сукупність засобів та прийомів його реалізації. Існує два методи організації виробництва: потоковий і непотоковий.

Одиничний метод організації виробництва характеризується виготовленням продукції в одиничних екземплярах або невеликими неповторюваними партіями. Він застосовується при виготовленні складного унікального устаткування (прокатні станки, турбіни і т.д.), спеціального оснащення, у дослідному виробництві, при виконанні окремих видів ремонтних робіт і т.п. [3]

За умовами одиничного типу виробництва припускається виготовлення широкої номенклатури продукції в одиничних примірниках або невеликих партіях, що не повторюються. Тому одиничний (одиночно-технологічний) метод організації виробництва застосовується при виготовленні складного унікального устаткування (прокатні стани, турбіни тощо), спеціального оснащення, у дослідному виробництві, виконанні індивідуальних замовлень, виробів, при виконанні окремих видів ремонтів і т. д.[6]

Відмітними рисами одиничного методу організації виробництва є: велика номенклатура продукції, що не повторюється; використання універсального устаткування і спеціального оснащення; розташування устаткування за групами однотипних верстатів; розроблення збільшеної технології; залучення робітників високої кваліфікації та широкої спеціалізації; значна частка робіт з використанням ручної праці; низький рівень використання устаткування; складна система організації матеріально-технічного забезпечення, що збільшує незавершене виробництво, а також створює великі запаси на складі; високі витрати на виробництво та реалізацію продукції; низька оборотність оборотних коштів.

Усі характеристики одиночного методу організації виробництва свідчать про затратний спосіб виготовлення виробів та надання послуг.

Особливими ознаками й умовами реалізації одиничного методу організації виробництв є такі:

а) на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, що зумовлено обмеженим (майже одиничним) обсягом їх випуску. Невелика кількість кожного з таких виробів є недостатньою для нормального завантаження устаткування;

б) усі робочі місця розміщуються за однотипними технологічними групами без певного зв’язку з послідовністю виконання операцій (наприклад, на машинобудівних підприємствах групи: токарних, фрезерних, свердлильних, стругальних, шліфувальних та інших верстатів);

в) технологічне устаткування в основному універсальне, але для обробки дуже складних за конструкцією та великогабаритних деталей можуть використовуватися верстати з ЧПУ, «обробні центри» тощо;

б) предмети праці (деталі) переміщуються в процесі обробки за складними маршрутами, унаслідок чого є великі перерви між операціями. Деталі надходять після кожної операції на проміжні склади всередині виробництва і чекають звільнення робочого місця (устаткування) та виконання наступної операції. [2]

Ще більші перерви виникають при міжцехових очікуваннях, коли деталі накопичуються в проміжних складах для запуску їх партій в обробку чи на складання вузлів або виробів у цілому.

 

         2.2 Партіонний метод організації виробництва

 

Партіонний метод організації виробництва характеризується виготовленням різної номенклатури продукції в кількостях, що визначаються партіями їхнього запуску-випуску.[3] 

Партією називається кількість однойменних виробів, які по черзі обробляються при кожній операції виробничого циклу з одноразовою витратою підготовчо-заключного часу. 

Партіонний метод організації виробництва має наступні характерні риси: 

• запуск у виробництво виробів партіями; 
• обробка одночасно продукції декількох найменувань; 
• закріплення за робочим місцем кількох операцій; 
• широке застосування поряд із спеціалізованим обладнанням

універсального; 

• використання кадрів високої кваліфікації та широкої спеціалізації; 
• переважне розташування устаткування по групах однотипних

верстатів. 

Найбільшого поширення партіонності методи організації отримали в серійному і дрібносерійному виробництвах, заготівельних цехах масового і великосерійного виробництва, де використовується високопродуктивне обладнання, яке переважає своєю потужністю пропускну спроможність сполучених верстатів і машин в подальших підрозділах.

Оскільки при партіонному виробництві на існуючих робочих місцях обробляється велика номенклатура деталей, дуже важливо визначити однакову за конструктивно-технологічними характеристиками кількість деталей, що обробляється безперервно на кожній операції.

 

Така кількість деталей визначається як розмір партії деталей (n), які одночасно запускаються у виробництво:

                                                             (2.1)

де Тп-з — підготовчо-завершальний час для оброблювальної партії деталей (ознайомлення з кресленнями, установлення режимів роботи устаткування тощо);

tшт — трудомісткість обробки найскладнішої деталі в партії;

Кн — коефіцієнт налагодження устаткування (0,08—0,1). [2]

Розрахункова партія коригується так, щоб вона була кратною декадній або місячній програмі. Під час розрахунку партії деталей ураховуються конкретні виробничі умови, тому що за умови періодичної або постійної їх потреби не завжди устаткування в серійному виробництві може бути повністю завантажено.

Величина партії деталей безпосередньо впливає на ефективність виробництва. Збільшення партії деталей веде до зменшення кількості переналагоджень устаткування, унаслідок чого поліпшується його використання та знижуються витрати на підготовчо-завершальні роботи (переналагодження устаткування, отримання і здавання роботи та ін.). Крім того, спрощується планування та облік виробництва.

Водночас обробка деталей великими партіями має негативні наслідки: збільшуються запаси деталей у незавершеному виробництві, а разом з цим виробничі та складські площі для їх збереження.

Такі суперечливі впливи розміру партії деталей на техніко-економічні показники роботи потребують установлення її оптимальної величини. Оптимальним є такий розмір партії деталей, за якого загальні витрати на їх виготовлення будуть мінімальні, ураховуючи також витрати, які пов’язані з наявністю незавершеного виробництва.

Групове виробництво на механообробній стадії може бути створене на базі групової технології у вигляді предметно-групових цехів, дільниць і групових (багатопредметних) поточних ліній, де деталі обробляються без переналагодження верстатів.

 

 

2.3 Ефективність  застосування одиничного та партіонного  методів організації виробництва

 

Нормативами одиничного методу організації виробництва є: 

1. Розрахунок тривалості виробничого циклу виготовлення замовлення в цілому і окремих його вузлів. 
2. Визначення запасів або нормативу незавершеного виробництва. 

Напрямами підвищення ефективності одиничного методу організації виробництва є розвиток стандартизації, уніфікація деталей і вузлів, впровадження групових методів обробки. 

Найбільшого поширення партіонні методи організації набули в серійному і дрібносерійному виробництвах, у заготівельних цехах масового і великосерійного виробництва, що використовують високопродуктивне устаткування, яке перевершує за своєю потужністю пропускну спроможність сполучених верстатів і машин у наступних підрозділах.