Економічне обґрунтування господарських рішень щодо підвищення ефективності витрат на персонал

ризики значні та небезпечні;

ухилення від  одного виду ризику не тягне за собою виникнення інших ризиків, що характеризуються високим рівнем;

рівень ризику набагато вищий рівня можливої дохідності господарської операції;

втрати від  прояву ризику надвисокі, і підприємство не в змозі їх відшкодувати.

Таблиця 3.2.1. 
Напрями та методи впливу на ступінь ризику господарювання

Напрям  впливу	Методи регулювання  ступеня ризику
Уникнення ризику	відмова від  ненадійних партнерів, постачальників; відмова від  прийняття ризикованих проектів, рішень
Компенсація ризику	стратегічне планування діяльності; прогнозування зовнішньої економічної ситуації; моніторинг  соціально-економічного та правового  середовища; активний цілеспрямований  маркетинг
Збереження  ризику	відмова від  будь-яких дій, спрямованих на компенсацію  збитку (без фінансування);
	створення спеціальних  резервних фондів у натуральній  або грошовій формі (фондів самострахування  або фондів ризику); залучення зовнішніх  джерел (отримання кредитів та позик, державних дотацій для компенсації  збитків та відновлення виробництва)
Передача   ризику	страхування; передача ризиків  через укладання договорів факторингу, поручительства; передача ризику через укладання біржових угод (хеджування)
Зниження   ризику	диверсифікація; здобуття додаткової інформації; лімітування

 

 

      Але навіть в умовах відмови від розширення бізнесу (втримання прибутку без додаткових зусиль на досягнутому рівні) така стратегія не є оптимальною в довгостроковому та середньо-строковому періоді, оскільки завжди можливий непередбачений вплив екзогенних факторів.

          Компенсація ризику — це ще один напрям, який належить до превентивних засобів управління та характеризується трудомісткістю й численними аналітичними дослідженнями. До найбільш ефективних методів цієї групи відноситься використання в діяльності підприємства стратегічного планування, завдяки чому можна ліквідувати певну частину невизначеності, передбачити появу вузьких місць у виробничому циклі та завчасно ідентифікувати види ризиків, специфічних для даного підприємства. Прогнозування зовнішньої економічної ситуації охоплює: періодичну розробку сценаріїв розвитку та оцінку майбутнього стану середовища господарювання для підприємства; прогнозування поведінки можливих партнерів та дій конкурентів; зміни в секторах та сегментах ринку; прогнозування в межах регіону та всієї країни. Моніторинг соціально-економічного та правового середовища дає можливість отримати дані для визначення основних тенденцій у взаємовідносинах суб’єктів господарювання, виробити заходи для компенсації втрат від зміни правил ведення господарської діяльності, скоригувати тактичні та стратегічні рішення. Але застосування даного методу є можливим тільки за наявності комп’ютерних систем, нормативно-довідкової інформації; підключення до мереж комерційної інформації; проведення власних прогнозно-аналітичних досліджень. Активний цілеспрямований маркетинг дає можливість сформувати попит на продукцію підприємства, використовуючи різноманітні маркетингові методи та прийоми, а саме: сегментацію ринку, оцінку його ємності; організацію рекламної кампанії; аналіз поведінки конкурентів і визначення напрямів конкурентної боротьби; розробку політики управління витратами. 
        Збереження ризику передбачає здійснення таких заходів:

• відмову від будь-яких дій, спрямованих на компенсацію збитку (без фінансування);
• створення спеціальних резервних фондів у натуральній або грошовій формі (фондів самострахування або фондів ризику) безпосередньо на підприємстві для оперативного подолання тимчасових ускладнень фінансово-комерційної діяльності, здійснення компенсації збитків за настання несприятливих кліматичних і погодних умов, покриття кредиторської заборгованості, витрат з ліквідації суб’єкта господарювання;
• отримання кредитів і позик, державних дотацій для компенсації збитків та відновлення виробництва.

           Таким чином, за прийняття ризику основне завдання для підприємства — пошук необхідних ресурсів для покриття можливих утрат. Під час вибору кредитування підприємство може зіткнутися з недоступністю кредитів і високими процентними виплатами. Основною проблемою під час створення резервів на покриття непередбачених втрат є оцінка можливих наслідків ризику. Для визначення останніх можуть бути використані викладені вище методи якісного та кількісного аналізу.

         Передача ризику має на меті передачу відповідальності за нього третім особам за збереження наявного рівня ризику. Даний напрям включає такі методи: страхування; передача ризиків через укладання договорів факторингу, поручительства; передача ризику через укладання біржових угод (хеджування). 
Страхування — передача ризику страховій компанії за певну плату. Страхування передбачає зобов’язання страхувальника щодо страхових виплат у розмірі повної або часткової компенсації втрат прибутків суб’єкта господарювання, на користь якого укладена угода, у разі виникнення за такими напрямами, як: зупинка виробництва чи скорочення його обсягів, банкрутство, невиконання договірних зобов’язань контрагентом, судові витрати. Сторона, що передає ризик (трансфер), і сторона, що його приймає (трансфері), зацікавлені у передачі (трансферті) ризику в тих випадках, коли: втрати, великі для трансфера, можуть бути незначні для сторони, що приймає ризик; трансфері може знати кращі варіанти та можливості скорочення втрат, ніж трансфер; трансфері може знаходитися в кращій позиції для скорочення втрат і контролю за господарським ризиком. У страхування є й обмеження: ціна страхування може не влаштовувати клієнта страхової компанії; застрахувати можна далеко не всі ризики.

Методи зниження ступеня ризику спрямовані на скорочення ймовірності та обсягу непередбачених утрат. Найпоширенішим серед сукупності цих методів є диверсифікація — процес розподілу інвестованих коштів між різними об’єктами вкладення, безпосередньо не пов’язаними між собою. Існує багато різновидів диверсифікацій:

• диверсифікацію діяльності (збільшення кількості придатних до використання технологій, розширення асортименту продукції чи спектра послуг, орієнтація на різні соціальні групи споживачів, на підприємства різних регіонів);
• диверсифікацію ринків збуту (діяльність одночасно на кількох ринках збуту, розподіл поставок між значною кількістю споживачів);
• диверсифікація закупівлі сировини та матеріалів (взаємодія з великою кількістю постачальників).

         Розрізняють виробничу (збільшення асортименту продукції (послуг)) та фінансову (купівля частки, акцій чи інших цінних паперів підприємств; придбання цінних паперів або частки у фінансових інститутах (банках, інвестиційних фондах), відкриття в них депозитних рахунків) види диверсифікації . При цьому виробнича може відбуватися за одним із таких напрямів: однорідна диверсифікація (виробництво продукції, аналогічної тій, що випускається, за винятком деяких незначних параметрів); відносно-однорідна (однорідність техніко-технологічних ознак виробниц- 
тва продукції, ідентичність споживчої вартості товарів); умовно-однорідна (відсутність спільних техніко-технологічних характеристик, відносна ідентичність споживчої вартості); різнорідна (повна або майже повна відсутність будь-яких зв’язків між базовим і новим продуктами) диверсифікації.

 

Таблиця 3.2.1.

Обґрунтування зниження ризику за рахунок проведених заходів

Показники	Без проведення заходу	Після проведення заходу
Виручка від  продажу продукції	25511	25968,3
Собівартість реалізованої продукції	10522	10588
в т.ч. витрати  на проведення заходу	-	60
Прибуток	14989	15320,3
Рівень рентабельності	1,42	1,45
Величина ризику	27	22

  З таблиці  видно що в  результаті проведених  заходів Ми отримали зниження  ризику, і підвищення рівня рентабельності.

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

              Метою даної курсової роботи  є обгрунтувати господарські  рішення щодо підвищення ефективності  діяльності підприємства з рахуванням  ризику на базі підвищення  продуктивності праці персоналу  на прикладі ДП “Бурштин України” .

      Було розглянуто основні завдання:

1. Розглянуто теоретико-методичні засади обгрунтування господарських рішень щодо продуктивності праці персоналу.
2. Розглянути основні результати діяльності підприємства.
3. Визначили резерви підвищення ефективності діяльності підприємства, які дають змогу покращити результати іяльності підприємства
4. Обгрунтували господарське рішення щодо підвищення продуктивності праці персоналу. Визначили , що дані заходи є позитивними.
5. Обгрунтувати заходи щодо зниження господарського ризику.

        Поняття «продуктивність праці» прийнято трактувати в широкому та вузькому розумінні.

        В широкій суспільній концепції продуктивність праці – це розумова схильність людини до постійного пошуку удосконалення трудової діяльності з урахуванням мінливих соціально-економічних умов.

          У вузькій технічній концепції продуктивність праці – це відношення одержуваного результату до ресурсів, що використовуються у процесі праці.

       Тому слід зпробити висновок, що заходи по стимулюванню праці персоналу мають позитивний вплив, адже за їх рахунок ми отримуємо додатковий прибуток, що є основою діяльності будь-якого підприємства. Персонал є рушійною силою діяльності будь-якого підприємства, і тому для покращення його діяльності потрібно виначити проблеми пов’язані з персоналом і знайти шляхи їх ефективного вирішення. Це дасть змогу підприємству успішно функціонувати на ринку і отримувати стабільний прибуток.

       Також запропоновано заходи по  зниженню ступеню ризику.

    Врезультаті проведених розрахунків хочу зробити ряд висновків:

1. Стимулювання праці як засіб підвищення продуктивності праці персоналу є досить ефективним.
2. Ризик має значне місцек у діяльності будь-якого підприємства, тому потрібно провадитти заходи для його зниження.
3. Дана курсова є досить важливою в праці економіста, адже дохволяє вирішити ряд важливих питань.

 

 

Використана Література

1. Економіка підприємства: Підручник/ За загальною редакцією Й.М.Петровивича. - 2-ге видання , виправл. - Львів: "Магнолія 2006", 2008. – 580с.;
2. http://www.refine.org.ua/pageid-5004-4.html ;
3. Войчук А.В. Маркетинговий менеджмент. Підручник. Київ – 1998. С. 72 – 73.;
4. Портер М.Е. Стратегія конкуренції/ Пер. з англ.-К.: Основи, 1997.-390 с.;
5. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. Під ред.  Київ, Видавничий центр «Академія» - 1997.; ;
6. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. Навч. посіб. – Київ: Вища школа – 1998. С. 224 – 226;
7. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. Навч. посіб. – Київ: Вища школа – 1998. С. 225 – 228;
8. Вступ до бізнесу. Під ред. Кравченко Ю.І. Київ: “Лібра” – 1995. С. 75 – 76
9. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. Навч. посіб. – Київ: Вища школа – 1998. С. 220 – 221
10. Макаренко М.В. Підвищення конкурентоспроможності промислової продукції шляхом застосування ефективної маркетингової концепції збуту // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №1 (79). – с.26-34
11. Клименко С. М., Дуброва О. С.  
    К 49       Обґрунтування господарських рішень та оцінка ризиків: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2005. — 252 с.