Специфіка дипломатичного спілкування в європейських країнах

 На мою думку можна відзначити, що при реалізації різних зовнішньополітичних заходів дипломатична служба кожної держави дотримується певних традицій, умовностей та правил, спільність яких називається дипломатичним протоколом або, скорочено, протоколом. Дипломатичний протокол є формою, в яку втілюється кожна зовнішньополітична акція держави, її внутрішнього або зовнішнього представництва чи представника. Саме в цьому полягає політичний зміст і значення дипломатичного протоколу.

  Дослідивши  питання щодо дипломатичного спілкування в європейських країнах можна сказати і навіть стверджувати що дипломатія Англії, Франції, Італії та Німеччини мала вагомий вплив на становлення сучасної дипломатії. Кожна з розглянутих мною європейських країн внесла свою лепту в дипломатію.

 Дипломатичне  спілкування є невід’ємною складовою  міждержавних відносин.

Завдяки цьому  спілкуванню країни які контактують чи хочуть наладити відносини, мають можливість виходячи з  історичних набутків розвитку дипломатії, правильно провадити свою дипломатичну діяльність в різних країнах світу.

Список  використаних джерел

1. [Електронний ресурс] // Віденська конвенція “Про дипломатичні зносини”, підписана 18 квітня 1961 р. Режим доступу до сайту: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_048 // Документ 995_048, чинний, поточна редакція - Ратифікація від 21.03.1964, підстава 199a-06

2. [Електронний ресурс] // Віденська конвенція “Про консульські зносини” від 24 квітня 1963 р.  Режим доступу до сайту: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_047 // Документ 995_047, чинний, поточна редакція - Підписання від 24.04.1963

3. [Електронний ресурс] // Конвенція “про спеціальні місії”, від 8 грудня 1969р. Режим доступу до сайту: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_092 // Документ 995_092, чинний, поточна редакція - Приєднання від 14.07.1993, підстава 3383-12

(1)4. Авилов В. И. Дипломатические беседы. — М., 1973.

(2)5. Авилов В. И. Официальные контакты дипломатов. — М., 1977.

(3)6. Александров Е. Дипломатия динамичного века. — София, 1981.

(4)7. Атватер И. Я вас слушаю: Советы руководителю, как правильно слушать собеседника. — М., 1984.

(6)8. Бибик С. П., Михно I. Л., Пустовіт Л. О. та ін. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів. — К., 1998.

9. Бойко О. В. Вміння  встановлювати контакти, переконувати: про формування дипломата // Трибуна.  — 1977. — № 1—2.

(18)10. Вуд Дж., СерреЖ. Дипломатический церемониал и протокол: Принципы, процедура, практика: Пер. с англ. — М., 1974.

(22)11. Гуменюк Б. І. Основи дипломатичної і консульської служби. — К., 1998.

(24)12. Демин Ю. Г. Статус дипломатических представительств и их персонал. — М., 1995.

(31)13. Заллет Р. Дипломатическая служба. Ее история и организация во Франции, Великобритании и Соединенных Штатах. — М., 1956.

(35)14. Зорин В. А. Основы дипломатической службы. — М., 1977.

(37)15. История дипломатии: В 3 т. — М., 1959—1965.

(41)16. КамінськийА. Основи міжнародних відносин. — Л.: ЛНУ імені Івана Франка, 2001.

(54)17. Лукашук И. И. Международное право: Особенная часть. — М., 1998.

(77)18. Резніченко В. І., Михно І. Л. Довідник-практикум офіційного, дипломатичного, ділового протоколу та етикету. — К., 2003.

(79)19. Руденко Г. М. Основи дипломатичного протоколу. — К., 1996.

20. Сагайдак О. П.Дипломатичний протокол та етикет Навчальний посібник / К.: Знання, 2006.- 380 c.

(112)21. Шевчук В. Козацька держава: Етюди до українського державотворення. — К., 1995.