Соціально-психологічні чинники управлінської діяльності

Міністерство  освіти і науки України

Національний  авіаційний університет

Інститут  повітряного і космічного права  та масових комунікацій

Кафедра українознавства 
 
 
 
 
 

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ 

УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 
 
 
 

                             Курсова робота

                                                       студента 305 групи  ІПІКП МК

                                                                  Друкаренка Олексія Володимировича 

                                       Науковий керівник:

                                                             доцент кафедри українознавства

                                                     Марченко Ганна Валеріївна 
 
 
 
 

Київ 2010

ЗМІСТ

стор.

ВСТУП………………………………………...………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.........................................................................................................5

1.1 Українське суспільство як об’єкт управлінського впливу: соціально -

психологічний вимір……………………………………………………...............5

1.2 Психологічна  складова обміну інформацією……………………………….8

1.3 Психологічні  характеристики індивіда

та інформаційна діяльність...................................................................................12

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНІ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ…………………………………………..14

2.1 Настанови………………………………………………………………….…14

2.2. Принцип  соціального доказу…………………………………………….…15

2.3 Стереотипи……………………………………………………..………….…17

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….….24

Список  використаних джерел…………………………………….26 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

      Норми, правила і вимоги в організації  породжують особливі  психологічні відносини між людьми — управлінські відносини, що утворюють спільну  діяльність. Саме тому до сфери психології управління належить вивчення психологічних особливостей діяльності керівника, групи керівників, формування програми діяльності підлеглих, спрямованої на необхідну зміну станів керованого об'єкта.

     Соціально-психологічна функція — це  систематизація знань з проблем ділового спілкування і взаємодії учасників управлінського процесу. Як вже зазначалося, особливість психології управління полягає в тому, що її об'єктом є організована (індивідуальна і спільна) діяльність людей, що об'єднані загальними інтересами і цілями, нормами, правилами і вимогами.

      Актуальність  теми полягає в потребі є всебічного осмислення психологією управління даних про умови і чинники, рушійні сили і детермінанти розвитку особистості як суб'єкта управління, а також специфіки мотиваційної сфери керівників, розвиток якої є одним із стрижнів становлення особистості.

      Не  менш значущими є завдання, пов'язані  з аналізом стартових умов

розвитку  особистості керівника, адаптивних процесів у мікросоціумі, типів керівників, стилів керівництва. В цьому контексті виокремлюють завдання, спрямовані на вивчення особистості як об'єкта управління, зосереджуючись на психологічній культурі управління персоналом, пріоритеті особистості в управлінні. Таку значущість мають і дослідження соціально-психологічних особливостей управлінської діяльності: психологія ділового спілкування, психологічні механізми переконуючого впливу під час ділової взаємодії; міжособистісні конфлікти та шляхи їх подолання, психологічні бар'єри спілкування, етнопсихологічні особливості суб'єктів взаємодії. У зв'язку з інтенсифікацією міжнародних контактів, динамізацією ділових відносин як усередині однієї етнічної групи, так і на міжнаціональному рівні дослідження етнопсихологічних особливостей суб'єктів взаємодії стають все перспективнішими. Не менш важливе вміння керівників орієнтуватися у психології людей, що, будучи одним із найважливіших показників їх професіоналізму, забезпечує створення в організаціях здорового морально-психологічного клімату, атмосфери творчого пошуку, корпоративної єдності, а також психологізацію функціонального змісту управлінської діяльності, ефективне розв'язання управлінських завдань.

     Соціально-психологічні особливості управлінської діяльності - розділ, в якому розглядаються  проблеми спілкування в міжособистісних  стосунках системи управління, особливості ведення ділових переговорів, етнопсихологічна специфіка суб'єктів ділової взаємодії, причини ділових та емоційних конфліктів в управлінській діяльності, шляхи та методи їх розв'язання.

      Об’єктом  дослідження є дослідження психологічних особливостей суб'єкта управління — керівника (прийоми та методи здійснення управлінської діяльності, характеристики його особистості тощо) та об'єкта управління (персоналу організацій), які мають бути враховані в процесі реалізації управлінських відносин.

      Предметом дослідження є соціально-психологічні чинники управлінської діяльності.

      Метою роботи є ознайомлення з психологічними основами управління, дослідження суспільства як об’єкту управлінського впливу та видів соціально-психологічних чинників.

      Завданнями дослідження є:

1. з’ясувати психологічні основи управлінської діяльності;
2. дізнатися про соціально-психологічні чинники інформаційної діяльності та їх види.

     Робота  складається зі вступу, двох розділів з підпунктами, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 

1.1 Українське суспільство як об’єкт управлінського впливу: соціально-психологічний вимір

    Формування  ефективних взаємовідносин у державно-управлінській  діяльності, яка передбачає постійні контакти у сфері “людина – людина”, “людина – колектив”, значною мірою залежить від урахування психологічних закономірностей, які діють у системі суспільних відносин і володіння державними службовцями психологічними засобами управлінського спілкування та впливу. Це є важливою складовою культури державного управління.

    Для того, щоб бути результативною або, у крайньому разі, розраховувати  на успіх, управлінська діяльність має  виходити з усвідомлення реальних соціально-психологічних явищ, які супроводжують економічні, політичні, духовно-ідеологічні процеси суспільного розвитку. Тільки на основі врахування співвідношення управлінських зусиль влади і внутрішніх тенденцій розвитку суспільства, у тому числі й соціально-психологічних, можна уникнути такого небажаного для соціального середовища “конструювання”, яке не відповідає його сутності. Ф.Гегель у “Філософії історії” писав про “хитрість розуму”, що проявляється у виявленні загального за частковим, індивідуальним. На його глибоке переконання, у всесвітній історії внаслідок діяльності людей інколи отримуємо дещо інші результати, ніж ті, на які розраховували. У цьому полягає “іронія історії”, яка немовби глузує з тих, хто хоче нав’язати соціальному середовищу шляхи перетворень без урахування притаманних йому внутрішніх закономірностей і тенденцій.

    Результативна діяльність у сфері державного управління – це діяльність, побудована на усвідомленні реальних соціально-психологічних  явищ, які супроводжують процеси  суспільного розвитку, знаннях психологічних  особливостей індивідуальної і групової поведінки, психологічних основ управлінського спілкування та здійснення управлінського впливу. Організована на таких засадах управлінська діяльність сприятиме налагодженню ефективних взаємовідносин державних службовців з громадянами, формуванню позитивного іміджу влади та її представників.

    Процес  управління, діяльність управлінської  еліти з позиції соціальної психології розглядаються як взаємодія управлінської  еліти й народу, спрямована на забезпечення активної та скоординованої участі народних мас у досягненні визначених елітою стратегічних цілей [3;c.45].

   Сучасне українське суспільство являє собою  комплекс складних соціально-психологічних  процесів і явищ. Вони зумовлені  як позитивними, так і негативними  наслідками тих радикальних змін, які розпочалися в Україні наприкінці 80-х рр. минулого століття і продовжуються донині, а саме:

·   економічними та політичними реформами, які неоднозначно позначилися на розвитку українського суспільства в цілому і становищі більшості груп населення зокрема, кризовими соціально-економічними та політичними явищами;

·   розвитком демократії, гласності та як наслідок, політико-ідеологічної багатоманітності та невизначеності;

·   руйнацією усталених стереотипів, установок суспільної свідомості, норм і традицій, суспільної моралі, що насаджувалися попереднім політичним режимом;

·   відходом держави від патерналістської опіки громадян і непідготовленістю більшості з них діяти самостійно, ініціативно, підприємливо, ризикувати і нести відповідальність за результати власної діяльності й вибору;

·   поширенням корупції, злочинності та їх негативними впливами на морально-психологічний клімат суспільства;

·   кризовими явищами у сфері культури, духовності тощо. 

      Серед факторів, які суттєво  впливають на соціально-психологічну атмосферу українського суспільства на етапі його трансформації, виділяють такі:

-     Відсутність чітко визначеної орієнтації соціально-політичних інститутів і населення в цілому на спільну мету – соціально-політичну трансформацію суспільства. Дотепер у середовищі політичної еліти України точаться дискусії навколо того, куди прямує українське суспільство, що ми будуємо, у чому полягає зміст національно-державницької ідеї тощо. “Не знаючи кінцевої мети, – каже стародавня мудрість, – не можна наважитись; не наважившись, не можна мати твердий дух; не володіючи твердим духом, не можна бути спокійним”.

-      Несформованість системи життєвих цінностей, які визнаються переважною більшістю населення як моральні основи життєдіяльності й виступають водночас регуляторами соціальних дій людей. Виходячи з домінування в поведінці індивідів певної системи цінностей зарубіжні науковці виділяють такі умовні групи людей: “ретрогради” (песимістичні, розчаровані, пасивні, соціально неорієнтовані громадяни, переважно патерналісти); “переможці” (так звані “вовки в суспільстві”, які беруть від нього все, що можуть, амбітні, покладаються лише на себе); “традиціоналісти” (дещо подібні до перших, однак вірять у певну систему цінностей, реалісти, схильні до соціальної активності); “новатори” (активні, відкриті до інновацій, цінують свободу, індивідуальність, ініціативність, орієнтовані на перспективу); “істеблішмент” (оптимісти, орієнтовані на прогрес, толерантні, наділені високою відповідальністю). Основу суспільної трансформації становить чисельне переважання трьох останніх названих груп (в Угорщині, наприклад, вони становлять близько 80%, у Польщі – понад 60% усього дорослого населення). Виходячи з даних моніторингу українського суспільства, який здійснюється Інститутом соціології НАН України починаючи з 1994 р., можна зробити висновок, що такі соціально активні, прогресивно орієнтовані, не патерналістські групи поки що в українському суспільстві не є визначальними.

-    Роз’єднаність (економічна, регіональна, партійна, ідеологічна) національної еліти України і, як наслідок, низька суспільно корисна дієздатність, неспроможність до об’єднання на основі єдиних цілей, загального суспільного блага. Звідси – внутрішня конфліктність еліти, відсутність налагоджених міжелітних зв’язків, домовленостей, неузгодженість у діях, міжелітна конфронтація.

-      Слабкість і суперечливість функціонування соціально-економічних і політичних інститутів, що позначається на характері й спрямованості процесів соціально-економічної трансформації українського суспільства (як приклад, протиріччя і постійні конфлікти між різними гілками влади, неефективність законодавчо-правової бази тощо). У наявності також розходження між декларованими цінностями реформування суспільства та реальною практикою їх здійснення.

-      Руйнування ідеологічних підвалин попередньої суспільної системи, усталених моделей життєдіяльності та формування нових ідеологічних цінностей, моделей поведінки, що не могло не позначитися на загальному стані масової суспільної свідомості.