Інтеграція Ураїни у міжнародні валютні ринки

Отже, Міждержавний банк крок за кроком перетворюється на звичайний комерційний  банк зі специфічними повноваженнями міжнародної організації. Його діяльність за таких умов може переносити комерційні ризики за бюджети країн-учасниць. Запевнення у тому, що розміщення у Міждержавному  банку коштів міждержавних і міжурядових  органів СНД надасть можливість захистити бюджетні внески країн  Співдружності від нестабільності у діяльності комерційних банків, зменшити інфляційні втрати та спростити  систему платіжно-розрахункових  операцій, не відповідають дійсності.

Внески країн - членів МДБ у розмірі 5 млрд. рублів (частка України становить 20.7% або 1035 млн. рублів) були розміщені  у державні цінні папери Російської Федерації. Однак капіталізація  прибутку не здійснювалася. Тож вартість внеску України до статутного фонду  за час існування МДБ знецінилася  більш ніж у 3 рази.

Нині у Міждержавному банку  розглядається питання про збільшення його статутного фонду. Додатковий внесок України має бути сплачений за рахунок коштів державного бюджету.

Враховуючи ситуацію, що склалася, уряд України у липні 1997 року заявив про вихід із Міждержавного банку.

Починаючи з 1996 року в рамках МЕК  розглядаються документи, які за своєю сутністю спрямовані на створення  валютного союзу (проекти угоди  про взаємні заходи щодо забезпечення валютного регулювання, угоди про  співробітництво та координацію  у сфері валютної політики, концепції  співробітництва та координації  діяльності у галузі валютної політики держав - учасниць Співдружності), механізмом якого передбачено:

• спільне регулювання валютних курсів у встановлених межах коливань (коридорах) від центрального курсу розрахункової (резервної) валюти;
• узгодження показників рівня дефіциту національного бюджету, процентних ставок рефінансування центральних (національних) банків, інфляції, співвідношення зовнішнього боргу і ВВП;
• заборону на участь у інших валютних угодах;
• створення спільних золотовалютних резервів і стабілізаційних фондів та залучення спільних позик тощо.

Однак рішення про вступ до валютного  союзу можна приймати лише після  вирівнювання економічного розвитку держав-учасниць, досягнення макроекономічної стабільності, достатньої конвергенції національних економік та укладення відповідних  політичних домовленостей. Інакше валютну  і грошову політику занадто перевантажать  проблеми забезпечення збалансованості  у розвитку реальних національних економік, причому політичні ризики не будуть мінімізовані. Таке судження підтверджують  наслідки кризи фінансових ринків, зокрема у країнах Південно-Східної  Азії. Особливо вразливими виявилися  фінансові системи країн, що пов’язані  між собою в рамках регіонального  об’єднання АСЕАН: національні валюти цих країн за час кризи втратили до половини своєї вартості.

Із тих же причин не склалося регіональне  співробітництво у фінансовій сфері  між країнами так званої Вишеградської  групи (Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина).

Слід також зауважити, що у документах, на основі яких фактично планується створити валютний союз країн СНД, не достатньо  чітко визначено механізм регулювання курсів країн-учасниць, а також порядок (критерії) приєднання до цього механізму та виходу з нього. Але це - питання принципові. Центральні курси валют держав-учасниць визначаються за допомогою крос-курсу щодо однієї з вільноконвертованих валют, яка розглядається як розрахункова. Водночас міжнародний досвід свідчить про те, що прив’язка до однієї валюти у таких випадках ризикована. Наприклад, механізмом так званої “європейської валютної змії” спочатку (1973 р.) передбачалося встановлення взаємних паритетів валют країн ЄЕС через центральні курси щодо долара США. Але після чергового загострення кризи 1973 року країни ЄЕС відмовилися від підтримки курсу долара на фіксованому рівні. Валюти країн ЄЕС, пов’язані між собою твердими співвідношеннями, створили систему “колективного плавання” щодо ряду валют, а з 1979 року - відносно ЕКЮ, що становить кошик валют країн - учасниць ЄЕС.

Запропонований у згаданих вище документах порядок спільного регулювання  валютних курсів відповідає прагненню  Російської Федерації зробити розрахунковою (резервною) валютою російський рубль, про що неодноразово заявлялось на офіційному рівні. 

В України є сприятливі передумови для участі в процесах регіоналізації міжнародного співробітництва. Це витікає  з її геоекономічного розташування. Україна займає велику територію  на південному сході Європи, має  вихід до Азовського і Чорного  морів, знаходиться на перетині торгівельних шляхів: з півночі Європи на південь (на азіатський та африканський континенти, в арабський світ), а також з  заходу (з країн Європейського  співтовариства) на схід (в країни Азіатсько-Тихоокеанського  регіону), має сухопутний та морський кордони з великою кількістю  сусідів, зацікавлених в розвитку зони причорноморської інтеграції.

На жаль, Україні для активного  включення в інтеграційні процеси  необхідно пройти важкий шлях перетворень  та реформ. Лише з 1987 року, після початку  процесу децентралізації зовнішньоекономічної сфери, Україні, а також окремим  її регіонам і містам, було надане право  безпосередньої участі в міжнародній економічній співпраці. З цього моменту в України виникли тенденції до підвищення частки сусідніх країн в її експорті та імпорті. В певній мірі це обумовлено розвитком прикордонної, прибережної та придунайської торгівлі переважно у вигляді бартерних операцій. Необхідно відмітити важливу роль спільного підприємництва в розвитку регіонального співробітництва. Більше того, інвестори окремих країн при інших рівних умовах надають перевагу вкладанню капіталу в прибережні зони та прикордонні райони України, де почала формуватися інфраструкутура для міжнародного бізнесу.

Встановлення прямих зв’язків між  Україною і сусідніми державами, включення українських підприємств  в розробку крупних регіональних проектів, формування в різних областях і містах організаційних і комерційних  структур слід розглядати як перший крок України на шляху великомасштабного  регіонального співробітництва.

По відношенні до України причорноморське  співробітництво повинно розглядатися в вузькому і широкому розумінні. В вузькому розумінні мова йде  про співробітництво територій, які мають вихід до Чорного  моря і в господарському відношенні тісно пов’язаних з ним. Цей рівень розвитку регіонального співробітництва  бере свій початок з стародавньої прикордонної та прибережної торгівлі.

В широкому розумінні - це означає  включення в співробітництво  всього економічного простору України. На цьому рівні повинні бути визначені  загальні принципи інтеграційного співробітництва, розроблене і введено в дію  законодавство, що регулює поведінку  фізичних та юридичних осіб у зовнішньоекономічній сфері.

Сьогодні прагнення об’єднати  зусилля міст і країн у вирішенні  найбільш гострих проблем регіону  Чорного моря стало основою для  створення міжнародної неурядової некомерційної організації “Міжнародний Чорноморський клуб”. В грудні 2009 року в Одесі представники Бургаса і Варни (Болгарія), Ільїчевська, Миколаєва, Одеси, Херсона (Україна), Констанци (Румунія), Пірея та Салонік (Греція), Таганрога (Росія) прийняли статут Міжнародного Чорноморського клубу і установчий договір про створення та діяльність.

Свою головну задачу нова співдружність  бачить в створенні стабільного  економічного простору, особливо сприятливого для взаємодії в сфері валютних відносин, бізнесу, торгівлі, екології, науки і т.п.

До основних напрямків причорноморського  співробітництва можна віднести слідуючі:

• створення режиму вільного руху товарів, послуг, капіталів, що стимулювало б економічні контакти, розширило рамки виробничої кооперації і спільних інвестицій в сферах взаємних інтересів;
• формування інфраструктури бізнесу - сітки банків і ділових центрів для фінансування та інформаційної підтримки інвестицій;
• розвиток транспортно-експедиторського співробітництва в галузі автотранспорту;
• комплексне використання і охорона ресурсів Чорного моря;
• розвиток сучасної системи телекомунікацій;
• кооперація в розвитку уніфікованої митної системи країн регіону;
• співробітництво країн Причорномор’я в розвитку процесів приватизації, підприємництва, підтримки малого та середнього бізнесу.

Слід сказати, що участь в різних формах регіонального співробітництва  в Європі, в т.ч. в субрегіональних  союзах довготривалого чи короткотривалого характеру, а особливо в причорноморській інтеграції, ні в якій мірі не суперечить економічним інтересам України. Проблема лише в пошуку відповідних  зовнішньоекономічних механізмів впливу.

Хочеться вірити, що в наступному тисячолітті Україна ввійде повністю інтегрованою в європейську та світову  економічну систему, а не буде відкинутою на її периферію.

ВИСНОВОК

Зрозуміло, що валютна інтеграція України з ЄС є складним багатофакторним  процесом. Проте певні заходи необхідно  реалізувати вже сьогодні. Поступове  запровадження європейських стандартів реалізації макроекономічної політики дозволить Україні вийти на новий, якісно вищий рівень створення економічних  умов та чинників ринкової трансформації.

Незважаючи на несприятливі умови, валютна політика в Україні впродовж минулого року спрямовувалася на підтримку  стабільності вітчизняної валюти. Для  Національного банку України  це було непросте завдання. Фінансова  криза та відплив іноземного капіталу призвели до втрати валютних резервів - запоруки стабільності національної грошової одиниці - і викликали стрімку  девальвацію національних грошей.

Варто сказати, що падіння курсу  гривні могло бути ще більшим, якби НБУ не вживав у практиці валютного  регулювання рішучих адміністративних заходів щодо обмеження валютних операцій. Серед них:

• заборона проводити операції з валютою на міжбанківському валютному ринку;
• поновлення обов’язкового продажу валюти від експортних надходжень у розмірі 50%;
• обмеження комерційним банкам ліміту відкритої валютної позиції;
• жорстка прив’язка готівкового курсу валюти до безготівкового;
• збільшення переліку документів, необхідних для купівлі валюти на біржовому ринку.

Введення прямих обмежень на валютному  ринку негативно позначилося  на обсягах продажу валюти і докорінно  змінило структуру ринку. Протягом року обсяг продажу валюти становив близько 26 млрд. доларів, тобто на 18% менше, ніж у 2019 році.

Головна проблема валютного ринку  в 1999 році - вибір курсової політики. Україна знову надає перевагу політиці валютного коридору, бо вона, на думку урядових структур, найбільш ефективна на сучасному етапі і дозволяє тримати економічну ситуацію під контролем.

У січні 1999 року на біржовому рику України розпочалися торги євровалютою. З введенням євро наша країна отримала додатковий стимул для інтеграції в  Європу.  Претендуючи на світове  лідерство, ЄС добиватиметься, щоб євро стало однією з найстабільніших  світових валют. Україна при формуванні своїх міжнародних валютних резервів упродовж перехідного періоду має  перевести національні валюти країн - членів ЄВС у нову європейську  валюту.

Створення ЄВС сприятиме залученню  додаткових інвестиційних ресурсів у регіон, а отже, стимулюватиме  зростання виробництва. З введенням  євро суттєво знижуються витрати  українських експортерів, пов’язані  з операціями обміну європейських валют. Також істотно зменшується ризик  небажаних змін валютних курсів для  експортерів, практично зникає потреба  у взаємному хеджуванні європейських валют. Це дає змогу підприємствам, які ведуть міжнародну торгівлю з  кранами ЄВС, зекономити значні кошти  й використати їх для розширення власних експортних можливостей.

У цілому запровадження євро не має  істотних негативних наслідків для  України та сприяє нарощуванню українського експорту в країни ЄС. Певну проблему для нашої країни становить те, що з появою єдиної грошової одиниці  ці ЄС суттєво звужується ринок спекулятивних  валютних операцій - вони перекинуться на ринки інших країн, не виключено, що й на український.

Розв’язання цих проблем - справа непроста, однак треба сподіватися, що її буде вирішено так само успішно, як і створення ЄВС, ідея якого  ще два роки тому декому здавалася  нереальною.

Пропозиції щодо викладених в дипломній  роботі питань можуть бути використані  при визначенні засад зовнішньої та внутрішньої політики програм  економічного та соціального розвитку, економічних та соціальних нормативів.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Лавренчук А.О. Становлення та розвиток регіональних механізмів інтеграції України до Європейського Союзу: автореферат дис. на здобуття наук. ступ. к. н. з держ. упр. 25.00.01. – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2009. – 23 с.
2. Про засади внутрішньої і зовнішньої політики. Закон України / Верховна Рада України; Закон від 01.07.2010 р. № 2411-VI // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2010. – № 40. – С.527.
3. Пашко Є.О. Оцінка тенденцій та передумов інтеграції України до світового валютного ринку / Є.О.Пашко // Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект. Збірник наукових праць. Ч.2. – Донецьк: ДонНУ, 2008. – С.591-597
4. Україна бачить своє майбутнє в Євросоюзі [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Президента України. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/ru/news/22760.html.
5. Баранецький І. Світова фінансова криза: перші результати та уроки для України //Зовнішні справи. - 2008. - № 12. - C. 27-30
6. Рогач Ф. Щодо цілей валютно-курсового регулювання в Україні //Економіст. - 2008. - № 1. - C. 25-27
7. Загоруйко І.Я. «Перспективи інтеграції України до Європейського валютного фонду» [Електронний ресурс] // Стратегічні орієнтири// http://libfor.com/index.php?newsid=1693
8. Валютний ринок України[Електронний ресурс] //UKRREFERAT.COM// http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=27856&pg=24