Інфляція та її вплив на розвиток національної грошової системи

Поступово квота випуску купонів була знята, і все ніби нормалізувалось. Але потім держава стала перед ситуацією, яка могла бути прогнозована, - це стихійна повна купонізація обігу, коли рублів в обігу практично немає. В Україні готівковий обіг повністю забезпечувався купонами. Виникла нова складність - сурогат, який не був офіційно визнаний як грошова одиниця, іншими державами також не визнавався і в результаті за межами України не приймався. Сфера обігу - тільки Україна. Громадяни, які виїжджали за межі України, змушені були якось вишукувати рублі. Оскільки рубль був дефіцитом, то виник попит, і тому за один рубль платили більше одного купона. Тобто курс купона впав саме внаслідок того, що ця грошова одиниця мала обмежену сферу обігу.

Щодо самого курсу купона, то його не було і не могло бути, оскільки зарплата нараховувалась і виплачувалась у рублях і купонах 1 до 1, на рахунках торгівлі, яка отримувала купони, зараховувались суми 1 до 1. Тобто це просто заміна рублевої готівки, і про офіційний курс купона навіть не йшлося.

Цей курс виник на першому етапі, він був спекулятивний, оскільки обмежена була кількість купонів. Тоді, щоб проникнути у сферу роздрібної торгівлі, платили дуже багато рублів за купони. Це називається спекулятивне очікування: за купони переплачували у зв'язку з штучним обмеженням їх кількості в обігу при наявності величезної сфери обігу - вся роздрібна торгівля.

Шлях до впровадження гривні був занадто довгим і тернистим, а причин для цього було немало - як об'єктивних, так і суб'єктивних,

У січні 1992 р. купони багаторазового використання відкрили цей шлях, а у березні того ж року Верховна Рада України ухвалила "Основи національної економічної політики України", якими передбачалося негайне введення власної валюти, що свідчило про намір "скоротити життя" купонів на цьому шляху. Однак цього не сталося.

Основною причиною, яка стримувала впровадження гривні, була, на нашу думку, невизначеність в уряді щодо процесу здійснення грошової реформи в Україні.

Становлення і розвиток економіки України проходив у боротьбі старого і нового, що й призвело до негативних явищ внаслідок перекосів у розвитку економіки. Наприклад, нам у спадок залишено непропорційну структуру промисловості з переважанням металургійної галузі, що стало тягарем у розбудові незалежної України.

У цьому аспекті заслуговує на увагу досвід розвитку економіки післявоєнної Німеччини, яка завдяки реформі Ерхарда ліквідувала перекоси у розвитку економіки і зайняла чільне місце у світовому співтоваристві.

Оцінюючи економічну реформу в повоєнній Німеччині, не можна не відзначити той факт, що вона стала результатом не лише вдалого поєднання грошової, цінової та структурної реформ на засадах вільної конкуренції та регульованого ринку. Це також повчальний приклад усвідомлення нацією цінності свободи як умови гідного існування, без чого неможлива чесна праця та поступ до кращого майбутнього.

У спадщину від фашистського режиму повоєнна Німеччина отримала вкрай мілітаризовану економіку, обмежений рівень споживання (25% від рівня 1928 року), заморожену заробітну плату. Державний борг країни втричі перевищував обсяг ВВП, а необхідність виплати репарацій країнам антигітлерівської коаліції тяжіла сумою в 300 млрд. рейхсмарок. Надмірна кількість грошової маси в обігу знецінила гроші, що спричинило запровадження карткової системи та бартеру.

До того ж країна опинилась перед загрозою деіндустріалізації. У березні 1946 року союзниками, що поділили територію держави на 4 окупаційні зони (американську, англійську французьку та радянську), був прийнятий індустріальний план розвитку Німеччини, яким передбачалося скоротити обсяг виробництва до 50-55% порівняно з 1938 роком, знищити 14 галузей промисловості, у тому числі важке машинобудування, авіа- та суднобудування, ще 12 галузей планувалося значно обмежити. За підрахунками німецьких економістів тільки в американській та англійській зонах окупації закриттю підлягало 1636 фабрик та заводів.

Яким би був подальший розвиток Німеччини, якби ця політика була втілена в життя, можна тільки уявляти. Об'єктивний хід історії зруйнував ці плани. З поглибленням суперечностей між Заходом та Сходом Німеччина стала відігравати нову роль у відбудові повоєнної Європи, давши поштовх зворотним процесам економічного об'єднання західних зон, зняття обмежень з виробництва, припинення демонтажу устаткування.

У результаті виникла сприятлива атмосфера для поглиблення реформи, яка по праву пов'язується з ім'ям першого міністра економіки та другого канцлера ФРН Л. Ерхарда.

Першим кроком економічної реформи стала грошова реформа, яка ставила за мету відсікти надлишковий попит в 300 млрд. рейхсмарок, спричинений мілітаризацією економіки. Зменшення грошової маси було здійснено за американським варіантом у пропорції 10 ; 1 (100 РМ : 10 ДМ), а не 2:1, як пропонували англійські експерти, що побоювалися значного дефляційного ефекту різкого зменшення грошей в обігу. Саме у співвідношенні 10:1 були обміняні 50% готівки та заощаджень громадян, грошові зобов'язання підприємств.

У період реформи, з 20 червня 1948 року, фізичним особам обмінювалось 40 рейхсмарок на німецькі марки в пропорції 1:1 (у серпні - ще 20). У такому ж співвідношенні виплачувалися пенсії та заробітна плата.

Кожному підприємцю було виділено грошові кошти на комерцію з розрахунку 60 ДМ на кожного працюючого за наймом робітника. Активи фінансових установ на німецькі марки не перераховувалися.

У той же день почалася лібералізація цін. Незважаючи на значний опір опозиції, яка пропонувала поступовий, а не одномоментний перехід до вільного ціноутворення, протягом червня було скасовано більше 90% чинних до того часу інструкцій щодо контролю над цінами.

Така рішуча лібералізація цін, однак, не означала швидкого переходу до ринкової стихії. Л. Ерхард був далекий від абсолютизації неконтрольованого ринку, вважаючи, що він не сприяє ефективному використанню капіталу, веде до подальшої концентрації та монополії. Тому лібералізація цін супроводжувалася державним контролем над цінами на транспортні та поштові послуги, основні продукти харчування, квартплату, сировину.

У результаті вжитих дій уже в лютому-березні 1949 року ціни практично стабілізувалися, а у квітні-травні почали знижуватися. У І півріччі 1950 року їх середній рівень упав на 10,6% порівняно з І півріччям 1949 року. В подальшому стабільність цін залишалась одним із найбільш вражаючих досягнень економічної реформи.

За результатами грошової реформи 70 млрд. рейхсмарок було обміняно на 4,55 млрд. нім. марок. Разом з тим для радикального поліпшення стану економіки самої грошової реформи було недостатньо. За словами Л. Ерхарда, "грошова реформа може стати успішною лише в тому випадку, якщо вона буде підкріплена відповідною кількістю товарної маси. Якщо ж на нові гроші не буде чого купити, то й самі ці нові гроші нікому не потрібні".

Треба було наповнити ринок товарами, виправити деформовану війною структуру виробництва, знайти джерела інвестицій для розвитку промисловості. В кінцевому рахунку необхідно було поєднати грошову та цінову реформу зі структурною через заохочення інвестицій у галузі, пов'язані, перш за все, з виробництвом споживчих товарів. На думку Л. Ерхарда, підйом у цій сфері, а не багатомільярдні ін'єкції у важку, а тим більше у воєнну промисловість, міг забезпечити позитивний мультиплікаційний ефект, завдяки високій швидкості обігу капіталів та можливості швидшого зв'язування надлишкової грошової маси.

Для сприяння розвитку ринку капіталів передбачалось провадити заохочення вкладень в облігації шляхом пільгового оподаткування доходу від процента залежно від форми капіталовкладень. Так, цінні папери, призначені на фінансування житлового будівництва для населення з низькими доходами, повністю звільнялися від оподаткування доходу. Завдяки таким пільгам інвестиції спрямовувалися в галузі, які вважалися пріоритетними з погляду структурного розвитку.

З весни 1949 року дедалі відчутнішу роль у вирішенні проблеми залучення капіталу починає відігравати іноземна допомога за планом Маршалла, який діяв до 1952 року. Це була позика, що мала бути оплачена в майбутньому валютою. Обсяг валютної допомоги Західній Німеччині склав 1,8 млрд. дол. Незважаючи на те що 90% цієї допомоги йшло на потреби вирівнювання платіжного балансу, 10% спрямовувалися через спеціальний банк саме на інвестиції.

Механізм надання позики зводився до того, що німецькі підприємства оплачували імпорт, який надходив у рамках допомоги, в марках, а не в доларах. Із цих коштів спеціально створений банк "Кредитна установа по відновленню" формував так звані еквівалентні ресурси, які надавалися в середньострокові та довгострокові позики. При цьому банк, на відміну від інших комерційних банків, не мав права залучати вклади, торгувати цінними паперами за чужий рахунок, видавати короткострокові комерційні кредити. Створення Кредитної установи дозволило централізувати інвестиційні кошти в обсягах, необхідних для кредитування довгострокових потреб економіки, контролювати інвестиційні потоки.

Фінансування за планом Маршалла стрімко зростало. Якщо у квітні 1949 року обсяг коштів складав 110 млн. нім. марок, то в останньому кварталі 1949 року - 470 млн. нім. марок щомісячно. Слід відзначити, що через 11 років після закінчення дії плану, в кінці 1963 року, переважна частина боргу була виплачена, а ФРН сама стала країною-кредитором.

Завдяки продуманій інвестиційній політиці було значно підвищено технологічний рівень виробництва. Це обумовило випередження темпів зростання продуктивності праці порівняно з темпами росту реальної заробітної плати (у 1950-ті роки продуктивність праці зростала щорічно на 28%, а реальна заробітна плата на 16%) і визначив високу динаміку економічних показників.

Як видно з досвіду проведення грошових реформ у Німеччині, у країнах Східної Європи і країнах, що розвиваються, серед науковців та політиків існує два підходи до процесу проведення грошових реформ:

1. Не можна проводити грошову  реформу, не досягнувши фінансово-економічної  стабілізації, інакше гроші будуть  швидко знецінені, темпи інфляції  підвищаться.

2. Грошова реформа повинна розглядатися  не як технічний акт введення  нової грошової одиниці, а як  найважливіший елемент широкомасштабної  економічної реформи, вона сама  повинна стати стрижнем її  загальної стабілізації.

З метою сприяння проведенню радикальних ринкових реформ в Україні, забезпечення економіки стабільною національною валютою та відповідно до Указу Президента України від 25 серпня 1996 року "Про грошову реформу в Україні" вводилась національна валюта - гривня. Указом визначалось:

провести в Україні, починаючи з 2 вересня, грошову реформу - введення в обіг визначеної Конституцією та іншим законодавством України національної валюти України, якою є гривня та її сота частина - копійка;

національному банку України з 2 вересня 1996 року випустити в обіг банкноти вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень та розмінну монету номінальною вартістю 1,2,5, 10, 25 і 50 копійок і припинити емісію українських карбованців;

українські карбованці підлягають обміну на гривні (банкноти та розмінну монету) за курсом 100 000 карбованців на 1 гривню.

З 2 вересня 1996 року по 16 вересня 1996 року на території України функціонують у готівковому обігу гривня, а також український карбованець, який поступово вилучається з обігу.

Починаючи з 24 години 16 вересня 1996 року функціонування українського карбованця в готівковому обігу припинялося. З цього моменту єдиним законним засобом платежу на території України стала гривня.

Рекомендувалось органам виконавчої влади, юридичним особам та іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності відповідно до встановленого курсу обміну українського карбованця на гривню провести до 2 вересня 1996 року перерахування у гривні без будь-яких обмежень, вилучень і конфіскації:

цін, тарифів, а також заробітної плати, пенсій, стипендій, допомог та інших грошових виплат населенню з їх округленням до 1 копійки;

коштів юридичних осіб та інших суб'єктів господарювання (резидентів і нерезидентів), що знаходяться на рахунках в установах банків і в цінних паперах;

усіх видів заощаджень населення на депозитних та інших рахунках, у депозитних сертифікатах, страхових полісах, а також акціях та інших цінних паперах, у тому числі приватизаційних паперах;

активів і пасивів балансів, укладених угод.

Було оприлюднено, що з 2 вересня 1996 року безготівкові рахунки (включаючи перекази), а також бухгалтерський облік усіх операцій і складання звітності юридичними особами та іншими суб'єктами господарювання в усіх сферах діяльності здійснюються лише у гривнях.

Виплата заробітної плати, стипендій, пенсій, допомог, інших грошових виплат населенню проводиться з 2 вересня 1996 року лише у гривнях без будь-яких змін порядку і строків такої виплати.

Політика фінансово-грошової стабілізації, розпочата у жовтні 1994 року, створила необхідні передумови для цивілізованого проведення грошової реформи, її відкритий і безконфіскаційний характер забезпечив зростання довіри не тільки до національної грошової одиниці, а й до усієї системи органів державної влади України. В ході проведення грошової реформи майже 12 млн. чоловік (у тому числі 3 млн. пенсіонерів) обміняли понад 200 трлн. карбованців на гривні. Демонструючи високу відповідальність за виконання своїх грошових зобов'язань, держава продовжила безперешкодний обмін карбованців на гривні для осіб, які з поважних причин не змогли здійснити цей обмін у раніше визначені строки.

Сьогодні можна ще раз упевнено заявити, що грошова реформа: