Фіскальна та грошово – кредитна політика: проблеми взаємодії

Як              показує              світовий       досвід,              податки – найдемократичніший спосіб економічного регулювання, оскільки вони автоматично реагують на зміни економічного стану, виконуючи важливу стабілізувальну роль в економічній діяльності, без необхідності будь-яких заходів з боку уряду.

У 2002–2008  рр. українська  економіка  жваво  розвивалася. Реальне  зростання  ВВП в середньому за рік становило 7 %. У 2008 р. зростання реального ВВП різко впало до 2,1 % і у 2009 р. спостерігалося його зниження до – 15,1 %, але в 2010 р. рівень реального ВВП зріс до 4,2 %, як видно з табл. 1.

21

Динаміка обсягів у ВВП 2005–2010 рр. [1]

Таблиця 1

21

Різке зниження ВВП, погіршення фінансових результатів діяльності підприємств та зниження доходів населення спровокували у 2009 р. різке звуження дохідної бази бюджету. Попри нагальну необхідність  оптимізувати  видатки,  сконцентрувавши  ресурси  лише  на  пріоритетних напрямах, уряд у 2009 р. визначив досить широкий перелік завдань: зберегти і навіть підвищити рівень соціального захисту населення; збільшити субсидії окремим галузям економіки; стабілізувати банківську систему;  розширити капітальні інвестиції.

Важливим досягненням бюджетно-податкової політики уряду в 2010 р. варто назвати мобілізацію  до  бюджету  значного  фінансового  ресурсу  в  умовах  спаду  економіки, за  рахунок: підвищення ставок податків, активного залучення державних позик; прихованої емісії облігацій внутрішньодержавної позики; вилучення до бюджету частини фінансових ресурсів підприємств, несвоєчасне              відшкодовування              ПДВ;

розширення бази оподаткування. Фундаментальною проблемою стало порушення принципу збалансованості бюджету.

Таблиця 2

Основні показники формування та виконання державного бюджету України у 2006–2010 рр., млрд. грн. [2]

Уряд та парламент протягом 2010 р. додатково розширювали видатки (на підвищення соціальних  гарантій,  боротьбу з грипом тощо). Обмеженість  ресурсів  змусила уряд визначати пріоритетні напрями скерування фінансових ресурсів. Уряд чітко визначив своїм головним завданням збереження соціальної стабільності, тому фінансування поточних видатків, передусім на оплату праці та трансферти населенню, здійснювалося першочергово.

Як бачимо, держава може проводити і фіскальну, і монетарну політику, підсилюючи або послабляючи ті чи інші механізми впливу на економіку. Вибір варіанту регулювання визначається різними факторами, які характеризувалися на початку параграфа. В умовах української економіки старт реформам в 90-х рр. XX ст. був даний за рахунок активного використання методів монетарної політики. Вданий час в Україні активно використовуються обидва інструменти державної економічної політики.

3. Взаємозв'язок монетарної та фіскальної політики держави, проблеми взаємодії.

Взаємоузгодженість між фіскальною та монетарною політиками - це шлях до проведення успішної стабілізаційної політики держави, що є її безпосередніми інструментами.

Між фіскальною та монетарною політикою існує тісний взаємозв'язок.

Наприклад, заходи та інструменти фіскальної політики, спрямовані на збільшення обсягів виробництва, повинні супроводжуватися збалансованим збільшенням грошей в обігу. Це є необхідною умовою оптимального збільшення купівельної спроможності національної економіки. Зі збільшенням державних закупівель збільшується попит на товарному ринку і на грошовому ринку. За умови, якщо центральний банк не здійснює збалансованого зростання номінальної грошової маси, то можуть зрости ціни і відсоткова ставка. Це спричинить зменшення попиту на споживчі та інвестиційні товари, що зведе ефективність фіскальної політики до нуля.

Існування тісного взаємозв'язку між фіскальною і монетарною політиками означає, що їх автономне застосування зменшує ефективність стабілізаційної політики. Саме тому для забезпечення високої ефективності стабілізаційної політики заходи фіскальної та монетарної політик мають узгоджуватися між собою. Так, якщо метою стабілізаційної політики є приборкання та контроль за рівнем інфляції, то потрібно застосовувати не лише заходи контролю за грошовою масою, а й засоби мінімізації бюджетного дефіциту.

Аналогічно за умови, коли грошова політика є стимулювальною, а фіскальна - обмежувальною, то ефективність стабілізаційної політики може мати або досить незначні позитивні результати, або ж негативний ефект.

Стабілізаційна політика держави

Стабілізаційна політика держави - це сукупність державних заходів, спрямованих на пом'якшення економічних коливань у короткостроковому періоді з метою підтримання повної зайнятості та оптимального рівня інфляції.

Стабілізаційна політика, що поєднує заходи фіскальної та монетарної політики, називається змішаною (комбінованою).

На ефективність стабілізаційної політики впливають такі основні чинники:

- стан національної економіки;

- лаг стабілізаційної політики;

- очікування суб'єктів національної економіки (виробників і споживачів).

Сутність першого чинника полягає в тому, що в країнах зі слабо розвиненою ринковою інфраструктурою, банківською системою, нестійкою національною валютою та переважанням адміністративних методів впливу над економічними засоби стабілізаційної політики переважно нестійкі та малоефективні. Так, зокрема, дослідники макроекономічного стану національної економіки та чинників його оптимізації вважають, що класична стимулювальна політика (монетарна та фіскальна експансія) є ефективною лише в країнах з розвинутою ринковою економікою.

Сутність другого чинника полягає в тому, що стабілізаційні заходи впливають на економіку не відразу, а з певною затримкою в часі (часовий лаг). Вони можуть бути внутрішніми і зовнішніми.

Внутрішній лаг вимірюється від моменту виникнення збурень в економіці до моменту прийняття відповідних стабілізаційних заходів. Зовнішній лаг вимірюється часом, який необхідний для того, щоб з'явилися результати від упровадження стабілізаційних заходів.

У фіскальній політиці внутрішній лаг значно триваліший, ніж у монетарній. Це пояснюється тим, що прийняття рішення про коригування фіскальної політики проходить довготривалу адміністративну процедуру. А заходи монетарної політики можуть схвалюватися центральним банком за досить короткий час. Разом з тим монетарна політика має триваліші зовнішні лаги порівняно з фіскальною, оскільки в її основі лежить складніший причинно-наслідковий зв'язок між політичним рішенням щодо зміни пропозиції грошей і змінами в економіці.

Часовий характер стабілізаційної політики свідчить про те, що її заходи - це політико-економічні інвестиції (ризики).

Ризики стабілізаційної політики пов'язані з екзогенними та ендогенними величинами. Тобто існує ряд подій, на які стабілізаційна політика не може впливати, та такі, на які вона здатна впливати, проте реакцію на які чітко неможливо передбачити.

Третім важливим чинником є очікування суб'єктів економіки. Вони відіграють значну роль у процесі прийняття рішень економічними суб'єктами. Так, домогосподарства, визначаючи обсяг споживання та заощаджень, виходять із очікувань щодо своїх майбутніх доходів, можливого рівня інфляції та загальної економічної і політичної ситуації в державі; інвестори спираються на свої очікування майбутньої прибутковості інвестиційних проектів. На ці очікування впливає багато чинників, у тому числі й заплановані заходи стабілізаційної політики.

Традиційні методи обґрунтування стабілізаційної політики та її ефективності, до яких належать економетричні моделі, недостатньо враховують вплив очікувань на поведінку людей, що зменшує її ефективність.

Ефективність стабілізаційної політики, її конкретний вид (активна чи пасивна політика) залежать від стану національної економіки та тих методів ДРЕ, що в ній переважають.

В економіці України існує ряд протиріч у проведенні фіскальної політики держави та її взаємозв'язку з монетарною політикою. Однією з головних проблем інституціональних реформ у національній економіці є формування фіскальної та монетарної політики на засадах адекватності вимогам сучасного ринкового господарювання.

Фіскальна та монетарна політика України формувалася в умовах надзвичайно жорсткої економічної кризи, що не могло не позначитися на характері змін. З одного боку, постійною залишалася проблема мобілізації коштів до бюджету для виконання державою своїх функцій і зобов'язань через безперервний процес втрати одних джерел фінансових надходжень до бюджету і у зв'язку з цим пошуку інших, неефективна політика стабілізації національної грошової одиниці та залежність політики Національного банку від урядових колізій, а з іншого - мали місце низька фінансова й управлінська дисципліна, тінізація економіки, неефективність здійснення окремих видів видатків, марнотратство, факти розкрадання державних коштів, маніпулювання у сфері грошово-кредитних відносин політичними групами.

На жаль, ані бюджет, ані фіскальна політика, ані її оптимальне поєднання з інструментами монетарної політики до сьогоднішнього часу недостатньо використовуються для економічного зростання та досить негативно впливають на розвиток національної економіки. А фіскальна й монетарна політика не стали механізмом, який би допомагав уряду проводити в повному обсязі структурні реформи. Значна частина рішень у сфері фіскальної та монетарної політики підпорядковується не стратегічним економічним міркуванням, а є предметом політичного торгу. Відсутність, суперечливість чи невизначеність стратегічних пріоритетів перешкоджає, відповідно, й виробленню збалансованої стабілізаційної політики держави. А окреме застосування важелів і інструментів фіскальної та монетарної політики, як було визначено вище, гальмують її ефективне застосування.

Відповідно з метою виправлення наявних в економіці України деформацій державним органам необхідно усвідомити, що основною (кінцевою) метою застосування важелів стабілізаційної політики є подолання інфляції, забезпечення стійкого економічного зростання та раціоналізація економічної структури, які в подальшому визначатимуть її загальний стан та шляхи подальшого розвитку.