Фіскальна та грошово – кредитна політика: проблеми взаємодії

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА

Реферат

на тему

«Фіскальна та грошово – кредитна політика: проблеми взаємодії»

з дисципліни

«Гроші та кредит»

     Виконала студентка

                                                                                               Руденко О. М

1-ї групи 3-го курсу

Спеціальності 6505

Перевірив викладач

                                                                                          Максименко Н. П.

Київ 2012

План

Вступ

1.                  Грошово – кредитна (монетарна) політика

2.                  Бюджетно - податкова (фіскальна) політика

3.                  Взаємозв'язок монетарної та фіскальної політики держави, пробеми взаємодії

4.                  Вплив взаємодії грошово-кредитної та фіскальної політики на макроекономічний розвиток України.

Висновок

Література

Вступ

Пріоритетним завданням державної влади будь-якої країни є забезпечення стійкого довгострокового економічного розвитку задля підвищення добробуту населення та зміцнення потенціалу розвитку її майбутніх поколінь.

Зусилля всіх владних структур мають спрямовуватися на досягнення головної цілі, а політика окремих органів влади та інструменти її реалізації повинні бути часткою скоординованої загальнодержавної політики, елементи якої не суперечать один одному, а доповнюють та підвищують ефективність всієї системи державного регулювання економіки.

Успіх державної політики в фінансовому секторі багато в чому залежить від скоординованості як стратегічної, так і тактичної складових грошово-кредитної та фіскальної політики, дій уряду та Національного банку України як на рівні вироблення політики, так і на рівні проведення поточних операцій, їх взаємоузгодженості, підпорядкованості короткострокових вигод та інтересів довгостроковим загальнодержавним цілям.

Водночас досі чітко не визначено на яких рівнях і в чому проявляється недосконалість координації грошово-кредитної і фіскальної політики та які механізми мають бути задіяні, щоб у майбутньому уникнути можливих негативних наслідків для економіки від неузгодженості цілей цих політик та їх проведення.

Крім координації при виробленні політики, для ефективного регулювання фінансової системи необхідне також узгодження дій в процесі реалізації фіскальної і грошово-кредитної політики, оскільки їх інтереси перетинаються саме на фінансовому ринку, і дії чи інструменти регулювання однієї з політик можуть впливати на реалізацію іншої політики.

1. ГРОШОВО-КРЕДИТНА (МОНЕТАРНА) ПОЛІТИКА

Монетарна політика означає контроль за грошовою масою в економіці. її ціль - підтримка стабільного розвитку економіки. Держава звичайно збільшує кількість грошей у період економічного спаду і стримує їх ріст при підйомі.

Провідником грошово-кредитної політики держави виступає центральний банк у взаємодії з комерційними банками. В економічній практиці використовуються наступні інструменти регулювання грошової маси: установлення дисконтної ставки відсотка, установлення норми обов'язкових резервів. Розглянемо різні варіанти грошово-кредитної політики.

Центральний банк видає кошти комерційним банкам, а останні - своїм клієнтам за певну плату, яка називається "відсоток за кредит". Наприклад, якщо фірма бере в банку 20 тис. гривень на рік під 50% річних, то повертати їй прийдеться ЗО тис. карбованців. Дисконтна ставка процента - норма відсотка, якою центральний банк дає кредити комерційним банкам. Підвищуючи або знижуючи дисконтну ставку, центральний банк робить кредит більш дорогим або дешевим.

Якщо кредити стають більш дорогими, то відповідно зменшується кількість бажаючих їх брати. Це призводить до зменшення грошей в обігу і допомагає знизити темпи інфляції, але підсилює спад виробництва, тому що фірми позбавляються можливості одержати кредит.

Знижуючи дисконтну ставку відсотка і роблячи кредит дешевим, держава збільшує число позичальників, стимулюючи їхню економічну активність, що сприяє підйому виробництва. Але збільшення грошової маси в обігу веде до посилення інфляції.

Таким чином, держава може впливати на всю економіку шляхом зміни дисконтної ставки відсотка, стимулюючи або обмежуючи виробництво і споживання.

За законом комерційні банки зобов'язані частину своїх засобів тримати у вигляді резервів у центральному банку, щоб здійснювати виплати клієнтам, які бажають одержати гроші зі своїх рахунків. Установлюючи норму обов'язкових резервів, центральний банк впливає на можливість банків надавати кредити, змінюючи тим самим загальну кількість грошей в обігу.

Збільшення норми обов'язкових резервів призводить до зменшення грошей у банків для кредитування, що робить кредит "дорогим", скорочує число позичальників і відповідно зменшує грошову масу в звертанні.

Зменшення норми резервування, навпаки, дозволяє збільшити обсяги кредитування фірм, що веде до збільшення грошової маси. До яких наслідків в економіці це призводить, ви вже знаєте.

Таблиця 10.7.

Змінні норми обов'язкового резервування і динаміки окремих макроекономічних параметрів

Отже, як показують наведені у таблиці дані, підвищення обов'язкового резервування коштів комерційних банків з 10% у 1992 році до 17% у 1998 році стало одним з найважливіших чинників обмеження темпів зростання грошової бази із 4483% до 122 % і грошової маси - з 1928% до 124%.

Починаючи з 2000 року норматив обов'язкового резервування коштів комерційних банків в НБУ коливався з 15% до 14%, тобто був досить стабільним. Це мало вплив на зниження темпів зростання грошової бази зі 140%у2000р. до 134% у 2004 році і грошової маси зі 145%до 133%.

Таким чином, обидва методи грошово-кредитної політики дозволяють державі, впливаючи на грошову масу в обігу, допомагати економіці розвиватися стабільно.

2. БЮДЖЕТНО-ПОДАТКОВА (ФІСКАЛЬНА) ПОЛІТИКА

Діяльність держави в галузі оподатковування, регулювання державних витрат і державного бюджету називається фіскальною політикою. Вона спрямована на забезпечення стабільного розвитку економіки, запобігання інфляції, забезпечення зайнятості населення.

Державний бюджет - зведений план доходів держави і використання отриманих засобів на покриття усіх видів державних витрат. Він затверджується парламентом країни, а уряд відповідає за виконання бюджету. Основне місце у витратах українського уряду займають соціальне забезпечення, культура, економічний розвиток, оборона, охорона здоров'я. Головні джерела доходів держави - податок на прибуток підприємств, податок на додаткову вартість, соціальний податок.

Через бюджет держава перерозподіляє створені суспільством блага від безпосередніх виробників до інших груп. Держава, використовуючи бюджет, може істотно впливати на економіку, стимулювати виробництво і соціальні процеси. Основні важелі цього впливу - регулювання оподатковування і державних витрат.

Основним джерелом доходів бюджету є податки. Обов'язок платити, законно встановлені податки і збори зафіксовані в Конституції України. Тим часом в умовах економічної кризи багато українських підприємців вважають, що єдина можливість вижити - це ухиляння від повної сплати податків, приховання від обліку частини прибутку. Далеко не завжди платять податки й інші особи, які одержують високі доходи. У результаті наш бюджет недобирає й половини встановлених податків, росте дефіцит бюджету (тобто доходи нижчі від необхідних витрат), спотворюються дані про стан української економіки, що утруднює розробку програм її стабілізації.

Як впливає податкова політика держави на економіку? Якщо економіка страждає від високої інфляції, для зниження її, як ви вже знаєте, необхідно зменшити грошову масу в обігу. Для цього держава збільшує податки, знижуючи тим самим економічну активність фірм і населення.

Якщо в економіці спостерігається спад виробництва і споживання, то держава прагне зменшити податковий тягар. Це сприяє пожвавленню економіки. У фірм з'являються додаткові засоби для випуску товарів, а споживча активність населення зростає в результаті росту його платоспроможності.

Регулювання державою своїх витрат може сприяти подоланню спаду і застою у виробництві. Так, у кризових ситуаціях в економіці держава намагається збільшити витрати на підтримку особливо потребуючих у допомозі підприємств і галузей господарства, розширює державну закупівлю товарів і послуг, стимулюючи виробників у розвитку виробництва і скорочуючи безробіття.

Бюджетна політика також спрямована на балансування (досягнення кількісної рівності) доходів і витрат, тому що значний ріст державних витрат і недобір податків призводить до дефіциту бюджету, одного з негативних економічних показників.

У цій ситуації держава для покриття своїх витрат змушена брати кредити, що могли б бути використані фірмами, а це стримує економічний ріст. Держава може покрити дефіцит бюджету, випустивши в обіг додаткові гроші чи взявши в борг у фірм і населення. Але можливості кредитування держави національним банком звичайно обмежені, а випуск нових грошей, не забезпечених товарами, як ви знаєте, веде до інфляції, тобто до збільшення кількості паперових грошей.

Тому більшість урядів воліє позичити гроші в громадян, господарських і фінансових організацій (вітчизняних і міжнародних). Сума заборгованості держави зовнішнім і внутрішнім кредиторам називається державним боргом. Розрізняють зовнішній і внутрішній державний борг.

Найбільш часто використовувана форма позичання - продаж державних цінних паперів. Сума заборгованості держав власникам їх цінних паперів представляє частину державного боргу. Уміле проведення операцій з державними цінними паперами дозволяє не тільки вигідно залучати гроші в державний бюджет, але і впливати на розвиток всієї економіки. Так, шляхом купівлі і продажу державних цінних паперів центральний банк може або вливати резерви в кредитну систему держави, або вилучати відтіля. До яких наслідків в економіці це призводить, ви вже знаєте, познайомившись з дією основних механізмів грошово-кредитної політики держави.

Дефіцит бюджету і величина державного боргу - найважливіші показники стану економіки.