Еволюція форм грошей в Україні

Табл. 4.1

Хронологія грошових реформ в Україні

РІК	ПОДІЯ
1990рік	— У прийнятих  Декларації про державний суверенітет  України (від 16 липня) і Законі України  «Про економічну самостійність Української  РСР» (від 3 серпня) зазначається необхідність запровадження в Україні власної грошової одиниці як одного з найважливіших атрибутів незалежної держави. 1 листопада Верховна Рада схвалила «Концепцію переходу Української РСР до ринкової економіки», в якій запровадження національної грошової одиниці розглядалося як першочергове завдання.
1991рік	— 9 вересня  президія ВР із метою посилення захисту  споживчого ринку приймає постанову  про запровадження з 1 січня 1992 року на території України купонів  багаторазового використання для розрахунків населення за куплені в роздрібній торговельній мережі продовольчі, а потім і промислові товари.Законом України «Про банки та банківську діяльність» від 20 березня НБУ надане монопольне право на випуск національних грошових знаків за рішенням ВР України. — 18 вересня  Кабінет міністрів України приймає  постанову «Про створення потужностей  з виробництва національної валюти та цінних паперів», після чого НБУ  відразу ж створює дирекцію з  будівництва підприємства для випуску  українських грошей, яке одержало назву Банкнотно-монетний двір, і починає його спорудження та закупівлю устаткування для друкування грошей. У прийнятих 25 жовтня «Основних напрямах національної економічної політики за умов незалежності» як назва національної грошової одиниці вперше згадується «гривня».14 листопада президія ВР України приймає постанову «Про національну валюту в Україні», в якій прописані доручення Національному банку України розробити механізми запровадження національної валюти, яке передбачалося здійснити в першій половині 1992 року. —10 грудня президія ВР України приймає постанову «Про затвердження назви і характерні ознаки національної грошової одиниці України», відповідно до якої цією одиницею було остаточно затверджено гривню. — 28 грудня відповідно до постанови президії ВР України від 27 грудня 1991 року «Про соціальний захист населення і внутрішнього ринку України» Кабмін України і НБУ приймають спільну постанову «Про заходи у зв’язку з введенням в обіг купонів багаторазового використання». Відповідно до цієї постанови, із 10 січня 1992 року в країні запроваджувалися купони багаторазового використання для розрахунків населення за продовольчі та промислові товари. Картки споживача з купонами, видані в серпні–грудні 1991 року, з цієї дати визнавалися недійсними.          Встановлено, що купони багаторазового використання виконують функції готівки й еквівалентні відповідним грошовим купюрам.
1992рік	— У березні  ВР України прийняла «Основи національної економічної політики України», якими  передбачалося негайне запровадження власної валюти. Проте з багатьох причин 1992 року це зроблено не було. — 4 квітня постановою «Про розширення введення в обіг купонів  багаторазового використання» Кабмін і НБУ встановили, що всі грошові  виплати населенню здійснюються в купонах багаторазового використання на повну суму цих виплат. За бажанням громадян 30% виплат могли здійснюватися в рублях.Указом президента від 7 листопада «Про реформу грошової системи України» починаючи з 23.00 12 листопада 1992 року на території України припинено функціонування рубля в грошовому обігу.
1995рік	— Указом президента України від 11 липня затверджено  склад робочої групи з розробки концепції та нормативної бази здійснення грошової реформи. Безпосередню  організацію підготовки та проведення грошової реформи здійснює спеціальна держкомісія під головуванням у 1995—1996 роках прем’єр-міністрів Є.Марчука і П.Лазаренка. Незмінний заступник голови комісії — глава НБУ Віктор Ющенко. Підрозділи НБУ розробляють пов’язані з організаційним забезпеченням грошової реформи нормативні документи. У результаті виконаної  підготовчої роботи та заходів для  макроекономічної стабілізації вже  в жовтні 1995 року економіка України  була готова до здійснення грошової реформи. Однак через позицію в основному  Віктора Ющенка та Євгена Марчука  цю подію було відкладено ще майже на рік.
1996рік	— 25 серпня президент України Леонід Кучма підписав указ «Про грошову реформу в Україні», відповідно до якого Національному банку було доручено з 2 вересня ввести в обіг гривневі банкноти та монети й припинити емісію купонів багаторазового використання. — з 2 по 16 вересня  на території України в готівковому  обігу функціонували й гривня, і купоно-карбованці, яких за цей  період було виведено з обігу на суму майже 320 трлн. крб. (94,5% готівки). З 16 вересня  купоно-карбованці перестали бути законним засобом платежу на території України, а їхній обмін на гривні тривав через банки. Грошова реформа  в Україні завершилася

[1,21,22].

 

 

 

Результат грошової  реформи.

 

Проведення  грошової реформи було спрямовано на закріплення фінансової стабільності, прискорення розрахунків,залучення в банківську систему надлишкової готівки, забезпечення стабільності курсу національної валюти щодо іноземних валют.

Головним досягненням  було утримання стабільності грошового, споживчого й валютного ринків. Прогнози щодо наслідків реформи, були розроблені Урядом і Національним банком України, цілком справдилися.

По-перше, вдалося утримати інфляцію у прогнозованих параметрах: 5,7% - за серпень, 2,0% - за вересень, 1,5% - за жовтень.

Певний ажіотаж на споживчому й валютному ринках, що спостерігався напередодні проведення реформи, швидко був погашений активним роз’ясненням у засобах масової інформації механізмів і характеру проведення реформи, а також здійсненням термінових заходів адміністративного і фінансового характеру та встановленням жорсткого контролю за роботою обмінних пунктів з іноземною валютою.

По-друге, з перших днів реформи Національний банк України підтримував стабільний курс гривні до іноземних валют – 176 гривень за 100 дол. США, що відповідало курсу, який склався у карбованцях напередодні грошової реформи. Фактично в період реформи і в перші 20 днів після її завершення для забезпечення фінансової стабільності було зафіксовано курс української грошової одиниці. Деякі зниження курсу, яке почалося 7 жовтня, було підтвердженням відновлення режиму плаваючого курсу і виведення його на реальне значення з метою підтримки вітчизняного виробника і стимулювання експорту.

По-третє, проведення реформи прискорило обіг грошей і сприяло поліпшенню стану грошово-кредитного ринку України. Це насамперед зменшення обсягів готівки в обігу на тлі певного зростання цін та відчутне збільшення ліквідності комерційних банків. Так, протягом серпня-жовтня 1996 р. темпи зростання цін на споживчому ринку становили 9,4%, а обсяги готівки в обігу за цей період не тільки не зросли, а зменшились на суму близько 150 млн. грн.

За рахунок  збільшення строкових депозитів  суб’єктів господарювання та населення  ліквідність комерційних банків зросла приблизно на таку ж суму і на кінець жовтня досягла 500 – 600 млн.грн. Поліпшилась структура грошової маси. Якщо на 1 серпня питома вага готівки в загальному обсязі грошової маси перевищувала 45%, то на 1 листопада цей показник зменшився і становив 43%.

Грошова реформа  поліпшила стан фінансово-грошової системи й створила умови для  позитивних соціально-економічних  змін [22, c. 127-128] .

Отже, своєю реформою Україна ще раз підтвердила загальне правило покладання основного фінансового тягаря, пов’язаного з реформою, на плечі широких верств населення. На жаль, тривала стагнація економіки після грошової реформи не дає надій на те, що ці верстви населення одержать відповідний виграш завдяки запровадженню сталих грошей. Більше того, тривалі затримки з виплатами пенсій та заробітної плати, які допускаються заради стабілізації гривні після реформи, завдають найбільших збитків тим групам населення, які втратили заощадження на стадії підготовки реформи.

 Грошова реформа в Україні, що завершилася в 1996 р., за своїм характером належить до повних, або структурних, реформ. Вона тривала близько п’яти років (січень 1992 — вересень 1996 р.) і забезпечила створення національної грошової системи, формування нового механізму підтримання сталості грошей та регулювання грошового обороту, адекватного умовам ринкової економіки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Шляхи  стабілізації грошової одиниці  в України

 

На першому  етапі функціонування нова валюта вимагає додаткової підтримки її сталості. Для цього необхідно передусім істотно активізувати всі відомі заходи щодо ринкового реформування економіки, які так в'яло проводилися протягом п'яти попередніх років. Зокрема, слід законодавче вирішити ряд кардинальних питань, котрі сьогодні визначають долю ринкових реформ і долю гривні. Йдеться насамперед про легалізацію тіньової економіки, приватизацію землі, нормалізацію оподаткування, заборону бартеру, розвиток фінансового ринку з вільним доступом на нього широких верств населення, зміцнення банківської системи, скорочення дефіцитів Державного бюджету та платіжного балансу, стимулювання експорту та залучення прямих іноземних інвестицій, скорочення некритичного імпорту, подальше витіснення долара з внутрішнього платіжного обороту тощо.

Центральним у  цьому ряду та найскладнішим для  вирішення є питання про нормалізацію оподаткування. Нині вже загальновизнано, що в Україні встановлені надмірно високі податки. На всіх рівнях визнається необхідність істотного зниження норм оподаткування. Прийнято відповідні рішення Президентом та Кабінетом Міністрів України. Цей захід через активізацію підприємницької діяльності, стабілізацію виробництва, розвиток фінансового ринку сприяв би забезпеченню сталості гривні.

Але сьогодні мало визнавати необхідність зниження норм оподаткування. Важливо знайти спосіб ефективного розв'язання цієї проблеми. Адже між зниженням рівня оподаткування та розширенням податкової бази і зростанням податкових надходжень до бюджету має місце певний лаг, протягом якого неминуче зросте бюджетний дефіцит та попит на гривнєву емісію, внаслідок чого нова валюта може бути підірвана до того, як спрацює механізм нормалізації оподаткування. Тому одночасно зі зниженням рівня оподаткування слід ужити заходів щодо запобігання зростанню бюджетного дефіциту та тиску на емісійний механізм. На жаль, розробникам проекту бюджету на 1997 р. цього уникнути не вдалося, і в другому його варіанті розмір дефіциту зріс майже на 50%.

Враховуючи  ситуацію, що склалася у фінансовій та соціальній сферах,

слід визнати, що внутрібюджетні можливості для розв'язання згаданого завдання (через скорочення бюджетних витрат) обмежені. Може йтися  лише про певне скорочення витрат на утримання апарату державного управління та силових структур, який надмірно розрісся за останні роки, а також про скорочення дотування безперспективних, збиткових державних програм та підприємств. Проте наявні тут резерви не дадуть можливості відчутно скоротити рівень оподаткування, хоч і ці резерви використані недостатньо, основний натиск зроблено на скорочення соціальних витрат та на залучення прямих кредитів НБУ.

Такий підхід становить  істотну загрозу новій вітчизняній  валюті. Тому вихід із становища  треба шукати на шляху додаткової мобілізації неподаткових надходжень до бюджету, зокрема через збільшення внутрішніх та зовнішніх державних позик.

Визначальну роль у розв'язанні цього завдання може відіграти розвиток внутрішнього ринку  державних цінних паперів. На перший погляд, може скластися враження, що низький життєвий рівень переважної більшості населення обмежує розвиток цього ринку в Україні. Проте слід врахувати такі обставини:

1. У міру зниження  оподаткування зростатимуть доходи  і збереження населення та  суб'єктів малого і середнього  бізнесу. При добрій організації справи переважну частину цих збережень можна мобілізувати до Державного бюджету через фінансовий ринок і таким чином компенсувати втрати бюджетних доходів у зв'язку зі зниженням податків. Тут дуже важливо відкрити вільний доступ до державних цінних паперів широким верствам населення. Нині такого доступу немає, бо ОДВЗ реалізуються переважно через банки, доступ до яких для дрібних і середніх інвесторів надзвичайно ускладений. Да й довіра до сучасних банків у більшості населення поки що низька, хоч і не завжди з вини банків.

2. Значна частина  грошових нагромаджень та збережень  досі ще конвертується у ВКВ  та вивозиться за кордон чи  зберігається в Україні у готівковій  формі, тобто не інвестується. В обох випадках від цього  потерпає українська економіка  та її нова валюта.

3. Значні кошти  українських юридичних та фізичних  осіб у ВКВ вже вивезені  за кордон (за деякими оцінками, до 15 млрд. дол.), і там вони працюють  на економіку інших країн. Якби  вдалося повернути в Україну  хоч би 50% цих коштів, можна було б розв'язати багато бюджетних та інвестиційних проблем без форсування залучення іноземного капіталу та інфляційної емісії. Але зробити це можна не адміністративними заходами, а через розвиток фінансового ринку. [21, c. 94-98]

Отже, форсований розвиток фінансового ринку, передусім вторинного ринку державних цінних паперів, є сьогодні таким же актуальним завданням, як і нормалізація оподаткування. Це, по суті, дві сторони однієї комплексної проблеми — реструктуризації фінансової системи країни на ринкових засадах і тому повинні вирішуватися паралельно і в комплексі.

Створення цивілізованого фінансового ринку матиме позитивний вплив на нову валюту не тільки через  оздоровлення Державного бюджету. Розвинутий фінансовий ринок — це реальна  база для нормального функціонування банківської системи, для підвищення до належного рівня ефективності грошово-кредитної політики Національного банку, оскільки, як свідчить світовий досвід, найефективнішим її інструментом є операції на відкритому ринку.

Навіть більше, наявність розвинутого вторинного фінансового ринку створює особливий емісійний ефект від запровадження в обіг нової валюти, який базується на сповільненні швидкості обігу грошей у міру стабілізації їх вартості. Як показує досвід багатьох країн, що проводили грошові реформи, після стабілізації і випуску нової валюти швидкість обігу істотно (від 0,5 до 5 разів) сповільнювалася, що збільшувало місткість грошового ринку та емісійні можливості центральних банків без інфляційних наслідків. Україна, на жаль, таким ефектом скористатися не змогла через нерозвинутість фінансового ринку та монопольне підвищення після введення гривні цін і тарифів окремими структурами, перш за все державними. Це ще одне свідчення надзвичайно важливого значення розвитку фінансового ринку для майбутньої стабілізації валюти.

З інших заходів  щодо підтримки гривні слід насамперед розпочати:

— негайне обмеження, а потім і повну заборону бартеру  в усіх сферах господарської діяльності, в т.ч. і в зовнішньоекономічній;

— повністю відмовитися  від прямого кредитування Національним банком України бюджетного дефіциту та всіляко розвивати фінансовий ринок;

— заборонити НБУ  брати участь у кредитній підтримці  проектів, підприємств, виробництв, безнадійних  щодо їх нормальної окупності; передати діяльність у сфері довгострокового кредитування від НБУ до спеціальної кредитної структури, яку слід створити і яка діятиме тільки на неемісійній, комерційній основі через комерційні банки; обмежити кредитну діяльність НБУ як кредитора останньої інстанції лише для підтримки ліквідності комерційних банків;

— у міру активізації  вторинного фінансового ринку та підприємницької діяльності, вдосконалення  законодавчої бази всіляко запроваджувати в обіг недержавні (комерційні) платіжні інструменти (чеки, векселі). На жаль, цьому  напрямку вдосконалення грошової системи наші державні органи та банки приділяють вочевидь недостатньо уваги, надмірно захоплюючись комп'ютеризацією роздрібної сфери платіжного обороту, хоч для цього нема пою що достатніх передумов;