Еволюція форм грошей в Україні

Головним джерелом прибутків і поповнення скарбу козацької  держави стала митна служба та податки з іноземного купецтва, якому  водночас гарантувалися прибуткові операції. Цих коштів цілком вистачало для функціонування державного механізму, а надалі – й для карбування власної української монети в Чигирині. Її вигляд був таким: на аверсі зображено лич – символ військової могутності Війська Запорізького, на реверсі – викарбовано ім’я гетьмана.

Українські  гроші карбувалися також за гетьманів  Петра Дорошенка, Івана Самойловича  та Івана Мазепи. Тогочасним фінансам України були властиві високий рівень розвитку, повна самостійність і  незалежність організації.

Найбільшого руйнування українська фінансово-грошова система  зазнала за часів реформ Петра  І, коли було остаточно ліквідовано  в Україні Скарбницю, примусово  вилучено з обігу наявні українські та іноземні західні монети, замість  яких в обіг випускалися нижчої якості російські монети. Остаточно процес ліквідації українських фінансів завершила Катерина ІІ в 1774 році.

Після ліквідації українських грошей козацької доби справжніх українських грошей на території України не випускалося. Лише утворення Української Народної Республіки (УНР), започаткувавши відродження української державності й суверенності народу, дало можливість швидко видрукувати й оперативно доставити з Берліна українські гроші – гривні – і ввести їх в обіг. Варто уваги, що й донині висока якість паперу, технічного й художнього виконання, широке застосування символіки Київської Русі роблять тогочасну гривню добре захищеною від фальшування. Зважаючи на труднощі 1917-1920 рр., монет не карбували, в обігу перебували паперові гроші, на яких були зображені емблема держави та українські написи. Стверджуючи інтернаціоналізм і демократизм, перші банкноти в УНР друкувалися з надписами українською мовою – на лицевій стороні: російською, польською та єврейською (івритом) – на звороті.

Ухвалою Центральної  Ради від 19 грудня 1917 року було видрукувано перший грошовий знак Української Народної Республіки - купюру вартістю у 100 карбованців. Автором оформлення грошового знака став видатний український художник-графік Георгій Нарбут. Оформлюючи свою купюру, він застосував вишукані орнаменти, притаманні українському бароко XVII-XVIII століть, декоративні шрифти, зображення тризуба - родового знаку князя Володимира Великого та самостріла - герба Київського магістрату XVI—XVIII століть.

З випуском нарбутівської  стокарбованцевої купюри,пов'язаний вибір тризуба як державного герба України. Георгій Нарбут, проектуючи ескіз купюри у 100 карбованців, звернув увагу на тризуб як знак, характерний для найдавніших національних грошей України — злотників та срібняків князя Володимира, і вмонтував його до композиції ескізу. Оригінальний знак одразу запам'ятався українським патріотам. Тризуб тут виступав як алегорія українського державотворення ще від часів Володимира Великого, що також мало глибокийпатріотичнийзміст. Так, УНР, яка за Третім універсалом визначалася як складова частина федеративної Росії, проголошувалася за Четвертим універсалом 22 січня 1918 року “самостійною, ні від кого незалежною державою”. Центральна Рада 1 березня 1918 року ухвалила закон про запровадженнянової грошової одиниці — гривні, яка поділялася на 100 шагів і дорівнювала 1/2 карбованця [20, с. 357-363].

Наведемо хронологію введення грошових знаків УНР та Української  Держави в обіг: 5 січня 1918 року — 100 карбованців (ескіз Г. Нарбута), 6 квітня 1918 року - 25 та 50 карбованців (“лопатки”, ескізи О. Красовського), 17 жовтня 1918 року — 10, 100 та 500 (“горпинки”) гривень (ескізи Г. Нарбута), жовтень 1918 року - 1000 та 2000 гривень (ескізи І. Мозолевського), серпень 1919 року - 10 (“раки”) та 1000 карбованців (ескізи І. 3олотова), 100 карбованців (ескіз Г. Нарбута) та 250 карбованців (“канарки”, ескіз Б. Романовського), жовтень 1919 року - 25 карбованців (ескіз А. Приходька).

Акт проголошення незалежності України відкрив дорогу для запровадження в нашій молодій державі повноцінної національної валюти. Такою валютою мала стати, згідно з традиціями як доби Київської Русі, Козацької Республіки, так і періоду визвольних змагань 1917-1920 років, гривня. Щодо назви розмінної монети, то для неї пропонувалися назви “сотий”, “резана”, але врешті-решт було надано перевагу звичній уже “копійці”. 1992 року перші зразки української національної валюти було виготовлено в Канаді за ескізами Василя Лопати та Бориса Максимова. Вже у вересні 1991 року, після розгляду і схвалення Верховною Радою, був запланований випуск банкнот номіналами 1, 3, 5, 10, 25, 50, 100, 200 гривень. Пізніше замість 3 гривень було випущено 2, а 25-ти — 20 гривень.

Однак в обіг в Україні з 1992 року було введено  тимчасову валюту, розраховану на перехідний період, — український карбованець, або купоно-карбованець. Саме ця грошова одиниця ставала протягом 1992—1995 років жертвою інфляції, зумовленої економічною кризою перехідного періоду.

Посилення у 1995 році і першій половині 1996 року стабілізаційних процесів в економіці, зокрема, значне зниження темпів інфляції, помітне призупинення спаду виробництва, стабілізація курсу українського карбованця до іноземних валют, зростання доходів населення, створили належні умови для запровадження гривні, яка згідно з Конституцією України є грошовою одиницею нашої держави.

25 серпня 1996 року  в засобах масової інформації  було опубліковано Указ Президента  України Леоніда Кучми “Про грошову реформу в Україні”. Безпосередньо виконання грошової реформи покладалося на Національний банк України, очільником якого на той час був Віктор Ющенко.

Відповідно  до Указу Президента України грошова  реформа в нашій державі проводилася 2 – 16 вересня 1996 року. У перший же день реформи за встановленим курсом було перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також вклади громадян. Карбованцеві вклади населення було перераховано у гривні за курсом 100000 карбованців за одну гривню без будь-яких обмежень і конфіскацій із вільним їх використанням у гривнях. [22, с. 63].

Прикро, але  час для цього було обрано не цілком прийнятний. Грошова реформа не була підкріплена іншими заходами у сфері податкової, бюджетної політики тощо, про що свідчило, зокрема, зосередження майже половини усієї грошової маси в наступні роки в тіньовому секторі економіки, значне переважання купівлі населенням іноземної валюти над її продажем. Курс гривні майже два роки утримувався завдяки жорсткій монетарній політиці, тобто штучному заниженню грошової маси щодо валового внутрішнього продукту, що посилювало грошовий голод на гривню, бартеризацію торгівлі, кризу неплатежів тощо. Внаслідок цього курс долара в 1996 р. знизився на 24 % (вплив гривні був незначний, оскільки її було впроваджено наприкінці того ж року), в 1997 — на 9 %. У 1997 дещо зріс рівень монетаризації економіки. Разом з істотним зростанням дефіциту державного боргу та виплат відсотків по ньому, неефективним використанням бюджетних коштів, зменшенням валютних резервів НБУ, погіршенням фінансового становища підприємств тощо, в 1998 це призвело до поступової девальвації гривні, яка становила 84 %. [34, с. 68].

На сьогодняшній день маємо такі показники готівки в обігу за номіналами монет.

Табл. 3.1.

		Монети
Номінал	Кількість, тис. шт.	У%до загальної кількості	Сума, тис. грн.	У%до загальної суми
5 грн.	1 932	0.05	9662	1.52
2 грн.	2770	0.07	5540	0.87
1 грн.	199 232	4.72	199232	31.37
50 коп.	314815	7.45	157407	24.78
25 коп.	409 135	9.69	102 284	16.10
10 коп.	1 126349	26.67	112635	17.73
5 коп.	512680	12.14	25634	4.04
2 коп.	615584	14.57	12312	1.94
1 коп.	1 041 200	24.65	10412	1.64
Усього	4 223 697	100.00	635 118	100.00

Структура готівки  в обігу за номіналами монет в  Україні станом на 2011 рік[35] Минуло 15 років як в Україні запроваджено власну грошову одиницю - гривню. У певні роки вона мала різне “тверде” забезпечення. На превеликий жаль, часто-густо втрачала свою міцність. Останнім часом у зв’язку зі світовими економічною та фінансовою кризами гривня переживає скруту, продовжує знецінюватися. Залишається тільки сподіватись, що прийде час, коли українці не будуть змушені свої заощадження тримати в інших валютах, а віддаватимуть перевагу власній грошовій одиниці, яка буде стабільною.

Неможливо також  не згадати, що різні форми грошей формують грошові агрегати, що являють собою специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності. Кількість агрегатів, які використовуються в статистичній практиці окремих країн, не однакова, що пояснюється істотними відмінностями в елементному складі грошової маси, у спектрах активів, які розглядаються в національній практиці як гроші, у завданнях використання грошової маси в регулятивних цілях.

У статистичній практиці України визначаються і  використовуються для цілей аналізу  і регулювання чотири грошові  агрегати: М0, М1, М2, М3.

Агрегат М0 відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не входить.

Агрегат М1 включає гроші в агрегаті М0 + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.

Агрегат М2 — це гроші в агрегаті М1 + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладів та інших спеціальних рахунках.

Агрегат М3 охоплює гроші в агрегаті М2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків.

Наведені грошові  агрегати відрізняються між собою  не тільки кількісно, а й якісно. Так, агрегат М1 виражає масу грошей, яка перебуває безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу, і тому є найбільш ліквідною. Вона найтісніше пов’язана з товарною масою, що проходить процес реалізації, і безпосередньо впливає на ринкову кон’юнктуру. Пильної уваги заслуговує також агрегат М0. Він має ті ж самі якісні характеристики, що й грошова маса агрегату М1, але оборот готівки здійснюється поза банками і тому регулювання і контроль за ним складніші.

В інших грошових агрегатах (М2, М3) ураховані також запаси грошей у різних організаційних формах заощаджень (строкові депозити, ощадні сертифікати, трастові вклади тощо). Ці гроші тимчасово перебувають у покої, виконуючи для їх власників функцію нагромадження вартості. Тому ліквідність грошової маси знижується з кожним наступним агрегатом [25, c. 82-83].

 

Табл.3.2.

 Монетарні показники

 

Провівши  аналіз статистичних даних звіту НБУ за 2010-2011 рік виявилось, що разом із проведенням депозитів у банківську систему на збільшення обсягу грошової маси впливала динаміка її іншої складової – готівки поза банками. Готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями(М0) за рік зросли на 16,5%, або на 26.0 млрд. грн. – д 183.0 млрд. грн. Разом з тим, з огляду на випереджувальну динаміку темпів зростання депозитів порівняно з готівкою, відбулося поліпшення структури грошової маси. Питома вага готівки в загальному обсязі грошового агрегату М3 скоротилась на 1,6 процентного пункту і на 01.01.2011 р. становила 30.6%.

Суттєве зростання грошового агрегату М1 (на 24.0%) на кінець 2010 року до 289.9 млрд. грн. було зумовлене в основному на збільшення переказних депозитів у національній валюті на 39.3%.

На  противагу попередньому року залишки  коштів за агрегатом М2 зросли на 23.1% переважно за рахунок збільшення залишків за іншими коштами на 26.6% у  тому числі в національній валюті – на 37.3%.

Отже  на кінець 2010 року обсяг грошової бази становив 225.7 млрд. грн. і збільшився за підсумками року на 15.8%.

Також слід визначити основні інструменти  безготівкових розрахунків в  Україні.

Організація безготівкових розрахунків в Україні регламентується законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", нормативно-правовими актами НБУ, у тому числі Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті № 135.   

При здійсненні розрахунків можуть застосовуватись  акредитивна, інкасова, вексельна форма  розрахунків, а також форми розрахунків  за розрахунковими чеками та з використанням  розрахункових документів на паперових  носіях та в електронному вигляді.

До  платіжних інструментів, що використовуються при безготівкових розрахунках, чинне законодавство відносить: платіжні доручення; платіжні вимоги-доручення; платіжні вимоги; розрахункові чеки; меморіальні ордери; акредитиви. Для здійснення безготівкових розрахунків клієнти банків самостійно обирають платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів. [35].

 Платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача. Платіжне доручення оформляється платником за встановленою формою згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів та подається до банку, що обслуговує його, не менше ніж у двох примірниках. Платник має право зазначати у платіжному дорученні дату валютування, яка не може бути пізніше десяти календарних днів після складання платіжного доручення (день складання не враховується). Банк платника не приймає платіжного доручення, якщо визначена в ньому дата валютування пізніше 10 календарних днів після складання платіжного доручення.