Економічна сутність конкурентоспроможності комерційного банку

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ       

 

 

1.1 Економічна сутність конкурентоспроможності комерційного банку

 

Банківська система  як складова фінансової системи будь-якої країни відіграє вирішальну роль в  її економічному розвитку, виконує важливі макроекономічні функції, які пов’язані з діяльністю у фінансовому секторі і забезпеченням безперебійного функціонування системи розрахунків у народному господарстві. Нині у вітчизняній банківській системі, як і в інших сферах національної економіки, відбувається становлення ринкових, насамперед, конкурентних засад.

Конкуренція в банківській  сфері є динамічним процесом, у  ході якого комерційні банки, шляхом використання різних інструментів, намагаються розширити ринкову частку, збільшити обсяги продажів банківських продуктів і послуг, досягти високого прибутку. Сферою банківської конкуренції є ринок банківських продуктів і послуг.

Сучасні комерційні банки  є суб'єктами майже усіх ринкових секторів, а саме:

- ринок засобів виробництва: комерційні банки виконують роль продавців банківських продуктів і послуг для підприємств (розрахункове обслуговування, ведення рахунків, управління фінансами корпорацій), фінансових посередників (кредитування виробничих об'єктів), покупців виробничих ресурсів (придбання офісного обладнання);

 

- ринок предметів споживання: комерційні банки виконують роль  фінансових посередників (видача  позичок на споживчі цілі), покупців (організація прийомів у рамках  роботи з громадськістю);

- ринок праці: комерційні  банки використовують цей ринок як цільову галузь кадрової політики, виступаючи у ролі покупців;

- ринок інтелектуально-інформаційного  продукту: комерційні банки виконують  роль продавців (фінансове консультування), покупців (ІТ-технології);

- фінансові ринки:  комерційні банки виконують роль покупця (купівля тимчасових прав на грошові ресурси вкладників, купівля цінних паперів, валюти, дорогоцінних металів), продавця (видача позичок, продаж цінних паперів, валюти, дорогоцінних металів).

Основними тенденціями  банківської конкуренції на сучасному етапі її розвитку є:

• універсалізація банківської діяльності;
• лібералізація державного регулювання банківської діяльності;
• розширення регіональної та національної галузі діяльності фінансово-кредитних інститутів;
• вихід на ринок банківських послуг небанківських установ та організацій;
• посилення ролі нецінових методів конкуренції;
• глобалізація та інтернаціоналізація фінансових ринків.

Фактори, що впливають  на банківську конкуренцію представлені на рис.1.1.

Рисунок 1.1 - Фактори впливу на інтенсивність банківської конкуренції

 

Таким чином, банківська конкуренція – це процес суперництва банків між собою та з іншими фінансово-кредитними інститутами, у ході якого вони прагнуть забезпечити собі провідні позиції на ринку банківських послуг. Конкурентоспроможність – одна з найскладніших економічних категорій, що динамічно розвиваються та змінюються.

 Конкурентоспроможність банківської установи – це можливість здійснення ефективної господарської діяльності та досягнення практичної прибуткової реалізації своїх послуг в умовах конкурентного ринку. При цьому створення та реалізація конкурентоспроможних послуг є узагальненим показником стійкості банку, його уміння ефективно використовувати свій фінансовий, науково-технічний і кадровий потенціал.

Показник конкурентоспроможності для будь-якого банку являє  собою підсумок роботи його служб  і підрозділів (тобто характеризується станом його внутрішнього середовища), а також його реакцію на зміну  зовнішніх факторів впливу. При цьому особливо важливою є здатність банку оперативно й адекватно реагувати на зміни в поведінці клієнтів, в їхніх смаках і перевагах.

Українські науковці, що досліджують  питання конкурентоспроможності банківської системи в основному базуються на теорії конкурентних переваг М. Портера, в рамках певної групи банківських установ, оскільки у вітчизняній практиці досі ще не розроблено комплексні методики оцінки конкурентоспроможності банків. Так І. Фомін зазначає: "Конкурентоспроможність банку – це більш складна ринкова характеристика банку, значно ширша від поняття його надійності. Вона відображає ступінь привабливості банку для реальних і потенційних клієнтів, що дає змогу отримати певні переваги у формуванні впливу на ринкову ситуацію у власних інтересах. Наголосимо, високий рівень конкурентоспроможності досягається лише за наявності конкурентного середовища" [12]. О. Кірєєв та Ю. Заруба, досліджуючи проблему підвищення конкурентоспроможності банків, стверджують: "Основним принципом створення системи індикаторів конкурентоспроможності банку, на нашу думку, має бути поєднання поточних результатів конкурентної активності банківської установи з її можливостями щодо довгострокового створення вартості. Індикатори, які задовольняють цю вимогу, можна об'єднати у три групи: ринкові, операційні та фінансові" [8].

Отже, оцінюючи конкурентоспроможність банківської системи як загалом так і окремого комерційного банку, необхідно насамперед звертати увагу на такі основні чинники, що її забезпечують:

• здатність швидко і адекватно реагувати на зміну економічної ситуації;
• розроблення та впровадження заходів для зміцнення слабких позицій банку порівняно з іншими конкурентами;
• рівень спроможності банків забезпечити фінансову стійкість підприємств;
• імідж банку;
• надання повного комплексу банківських послуг;
• привабливість та відкритість банку для існуючих і потенційних клієнтів;
• розроблення і надання нових видів послуг;
• модернізація діючих технічних потужностей;
• удосконалення управління, організаційної структури;
• розвиток філіальної мережі;
• кваліфікація та професіоналізм персоналу, бажання і готовність швидко та якісно вирішувати питання.

Ефективність використання конкурентоспроможності як ринкової характеристики значною мірою залежить від теоретичної обґрунтованості цього показника та досконалості методики його визначення. У сучасних умовах недостатньо лише кількісної оцінки конкурентоспроможності. Важливого значення набуває ступінь її практичного використання та раціональність авансованих витрат на формування конкурентної позиції банку [12; с.8].

Використання досягнутої конкурентоспроможності зумовлюється характером обраної банком стратегії. Вона може бути активною (що свідчить

про наміри подальшого посилення  досягнутої конкурентоспроможності) або

пасивною (тобто пов'язаною з прагненням зберегти завойовані позиції). Володіти інформацією про особливості стратегії банку дуже важливо для конкурентів. Адже банк із відносно невисоким рівнем конкурентоспроможності, проте з активними ринковими амбіціями (до того ж підкріпленими відповідними потенційними можливостями) може виявитися небезпечнішим конкурентом, ніж банк із вищим рівнем конкурентоспроможності, який, однак, прагне лише зберігати завойовані конкурентні позиції.

Враховуючи, що комплексних  методик оцінки конкурентної ролі банків як у зарубіжній, так і у вітчизняній практиці на сьогоднішній день поки що не розроблено, конкурентоспроможність банку може бути оцінена, згідно теорії конкурентних переваг М.Портера, в рамках певної групи банківських установ. Зокрема, за висловом деяких дослідників [13], це може бути „родинна” група банків на тому ж самому ринку . При цьому вимірювальною шкалою оцінки конкурентоспроможності банку можуть слугувати відповідні індикатори діяльності конкурентів. Разом з тим, не дивлячись на пріоритетність клієнтських потреб при визначенні орієнтирів ринкового розвитку банку, підхід деяких авторів щодо встановлення критеріїв вимірювання конкурентоспроможності банку на основі рівня цін (процентних ставок), ступеня зручності для клієнтів та довіри населення відображає, в першу чергу, споживацькі переваги, та є однобоким.

Основним принципом  створення системи індикаторів конкурентоспроможності банку, на думку авторів [14;с.24-25], має бути відображення поточних результатів конкурентної активності банку з можливостями банку щодо довгострокового створення вартості. Індикатори, що задовольняють цій вимозі, можна об’єднати у три групи: ринкові, операційні та фінансові (табл. 1.1).

Система оціночних індикаторів  конкурентної ролі банку повинна відповідати поточному етапу його ринкової еволюції. Якщо для новостворених банків найважливішим показником буде збільшення обсягів реалізації послуг та клієнтська база, то для стійких банків на перший план виходять імідж та частка ринку, у зв’язку з чим при порівнянні конкурентних можливостей банків необхідно враховувати їх поточну конкурентну позицію.

В цілому, об'єктивність висновків стосовно того чи іншого рівня конкурентоспроможності банку буде досягатися лише через дослідження його функціонування упродовж тривалого часу, з огляду на невідповідність динаміки витрат на створення, підтримку та розвиток конкурентних переваг динаміці отриманих результатів. Тому одночасність поєднання міцної конкурентної позиції та високої прибутковості реалізується, як правило, у довгостроковій перспективі.

Таблиця 1.1 - Індикатори конкурентоспроможності комерційного банку

Посилення конкурентної боротьби між банками обумовлює  необхідність пошуку нових підходів до розширення числа пропонованих послуг, що виражається у тенденції до універсалізації банківської діяльності.

Конкурентоспроможність  банку на ринках окремих послуг залежить від їх

якості та сервісного рівня обслуговування клієнтів. Головні критерії якості послуг банку представлені на рис.1.2 [12; с.8-9]

Рисунок 1.2 - Критерії оцінки якості послуг комерційного банку

 

Економічна вигідність Кожна послуга має ціну, рівень якої водночас із

якісними характеристиками визначає ступінь її вигідності для  клієнта. За умов високої еластичності попиту на банківські послуги цей критерій відіграє вирішальну роль у виборі клієнтом обслуговуючого банку.

Гарантованість здійснення та повнота виконання. Зазначений критерій базується на фінансовій стабільності і стійкості банку, надійності його технологій. Під рівнем стабільності слід розуміти максимальний (граничний) рівень непередбачених витрат, за якого комерційний банк зберігає нормальне функціонування. Ступінь стійкості — це швидкість подолання банком негативних наслідків непередбачених факторів, які можуть призвести до фінансових втрат.

Багатоваріантність форм. Умови надання банківських послуг мають бути максимально адаптованими до потреб кожного клієнта. Це спонукає до розробки альтернативних форм їх надання, умов оформлення та оплати.

Доступність. Цей критерій передбачає територіальну близькість головного банку та мережі його філій до клієнтів. Хоча доступність і визначається ступенем розвитку зазначеної мережі, вона не має лінійного зв'язку з кількістю філій банку. Критерій доступності можна відобразити певними залежностями, розробленими на основі методу експертних оцінок.

Комплексність. Переважна більшість клієнтів (передусім — юридичних осіб) зацікавлена в отриманні всіх необхідних послуг в одному банку. Відсутність ліцензій на виконання певних операцій суттєво погіршує його

конкурентну позицію  на ринку.

Дотримання банківської таємниці. Всі клієнти банку зацікавлені у збереженні банківської таємниці, однак — різною мірою. Найбільшою — малі та середні підприємства, а особливо — фізичні особи, рівень захищеності яких від кримінальних проявів сьогодні найнижчий.

Критерії якості обслуговування клієнтів загальновідомі. Нехтування ними може призвести до обмеження клієнтської бази. Передусім йдеться про так званих разових клієнтів, або тих, які вперше звертаються до того чи іншого банку за послугою. Через низьку якість обслуговування перспективний клієнт може відмовитися від подальшого співробітництва з банком. Обслуговуючого персоналу і стан матеріально-технічної бази. Вони й визначають запільні критерії конкуреноспроможності банку в сфері надання послуг. Виділимо основні з них:

• раціональність витрат часу на обслуговування. Вони мають бути мінімізовані з урахуванням вимог самого клієнта. Це зумовлено неоднозначністю оцінки витрат часу: тривала змістовна консультація банківського спеціаліста оцінюється клієнтом позитивно, втрата часу на очікування в черзі — негативно;
• зручність для клієнта режиму роботи банку. Цей критерій також пов'язаний із часовим фактором. Обмеженість режиму надання послуг спричиняє нераціональні витрати часу клієнтом. А іноді (наприклад, у випадку перерахування коштів кредиторам) — може навіть призвести до прямих фінансових втрат;
• каультура обслуговування. Значною мірою вона визначається майстерністю обслуговуючого персоналу, його вмінням враховувати індивідуальні запити і вимоги клієнтів;
• комфортність умов обслуговування. Це не лише зручності для клієнта, а й одна із суттєвих характеристик, які формують імідж банку.