Державний кредит. Сутність, значення і його характеристика

     Дефіцит бюджету і державний борг, безперечно, впливають на функціонування національної економіки. Наслідки цього впливу поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові – це економічні наслідки бюджетного дефіциту, відомі як проблема витіснення. Довгострокові – це економічні наслідки державного боргу, відомі як тягар боргу.

     Якщо  уряд фінансує дефіцит бюджету за допомогою випуску цінних паперів, то в національній економіці зростають процентні ставки. Вони особливо підвищуються тоді, коли поєднуються стимулювальна фіскальна політика і стримувальна монетарна політика. Фінансування бюджетного дефіциту шляхом збільшення державного боргу розширює попит на гроші, тоді як центральний банк обмежує їхню пропозицію. Зростання процентних ставок зменшуватиме інвестиції у приватному секторі й частково споживчі видатки. Тому за дефіцитного фінансування державного бюджету послаблюються впливи стимулювальної фіскальної політики на національну економіку.

     Загалом, якщо збільшення державних видатків фінансується збільшенням бюджетних  дефіцитів, то воно найімовірніше відбуватиметься  за рахунок витіснення інвестицій у  приватному секторі.

     Довгострокові наслідки державного боргу пов'язані  з його впливом на економічне зростання  у тривалому періоді, а отже й  на рівень життя майбутніх поколінь. Збільшення державного боргу і підвищення процентних ставок у довгостроковому  періоді спричиняють витіснення державним боргом приватного капіталу. Зростання процентних ставок веде до того, що люди нагромаджують зобов'язання уряду замість приватного капіталу. Тому зростання державного боргу зменшує виробничі потужності, які використовуватимуть майбутні покоління, а отже вони матимуть нижчий рівень доходу.

     Уряди нерідко підвищують податки, аби  отримати кошти для виплати процентів  і сплати основної суми державного боргу. Якщо зі збільшенням державного боргу зростають і податки, то обсяг національного виробництва зменшиться ще істотніше. Водночас підвищення податків несприятливо впливає на стимули до праці, інновацій та інвестування. Тому наявність великого державного боргу сповільнює економічне зростання.

     Однак є важлива обставина, яка може пом'якшити тягар, переміщуваний на майбутні покоління. Якщо державні видатки здійснюються переважно у формі інвестицій (наприклад, будівництво об'єктів виробничої інфраструктури або інвестиції в людський капітал – розвиток системи освіти і перекваліфікації), то державні інвестиції збільшують майбутній виробничий потенціал економіки. Отже, виробничі потужності, які успадкують наступні покоління, не зменшаться, зміниться лише їхня структура: частка капіталу державних підприємств зросте, а приватного скоротиться.

     Однією з умов розвою національної економіки є динаміка тягаря боргу – відношення державного боргу до валового внутрішнього продукту (D/ВВП). Ця динаміка залежить, по-перше, від рівня реальної процентної ставки, яка визначає суму процента, що виплачується за борг, і, по-друге, від величини первинного дефіциту бюджету.

     Первинний дефіцит бюджету – це різниця  між величиною дефіциту бюджету  і виплатою процентів за борг. Інакше кажучи, цей дефіцит дорівнює різниці  між сумою трансферів та державних  закупівель товарів і послуг і податковими надходженнями в бюджет (виплати з обслуговування боргу не враховують). Якщо надходження до державного бюджету перевищують суму трансферів і державних закупівель, то існує первинний надлишок бюджету.

     Якщо  уряд удається до випуску державних цінних паперів для фінансування первинного дефіциту бюджету, то зростають основна сума державного боргу і коефіцієнт його обслуговування, тобто в національній економіці збільшується тягар боргу. Сума процентів за державний борг дорівнює добуткові державного боргу та реальної процентної ставки. Якщо в національній економіці реальна процентна ставка перевищує темпи зростання реального ВВП, то весь приріст останнього іде на виплату процентів з обслуговування державного боргу, тобто відношення (D/ВВП) зростає.

     Для зниження відношення (D/ВВП) необхідно, по-перше, щоб темпи зростання реального ВВП перевищували величину реальної процентної ставки. По-друге, збільшення частки первинного бюджетного надлишку має бути постійним. Отже, прискорений розвиток національної економіки можливий лише тоді, коли тягар боргу не зростає.

     Тепер поставимо запитання: як зростання  дефіциту бюджету і державної  заборгованості впливає на поведінку  споживачів? В аналітичній економії існує два підходи до аналізу  цього питання – традиційний і рікардівський.

     Згідно  з традиційним підходом, зниження податків, яке уряд фінансуватиме  збільшенням запозичень і нагромадженням державного боргу, впливатиме на національну  економіку за багатьма напрямами. Зниження податків відразу збільшить видатки споживачів, що позначиться на розвиткові національної економіки як у короткостроковому, так і в довгостроковому періодах.

     Прихильники традиційного підходу вважають, що в короткостроковому періоді  зростання споживання збільшує сукупний попит і дохід у національній економіці. Проте в довгостроковому періоді зниження національних заощаджень, зумовлене зниженням податків, означає зменшення обсягів нагромадженого капіталу, обмеження економічного зростання і зниження добробуту країни.

     Згідно  з рікардівським підходом, скорочення податків, яке фінансується за рахунок зростання боргу, не змінює обсягу споживання і не обмежує зростання заощаджень, а лише перерозподіляє податковий тягар між поточним і майбутнім періодами. Логіка цього висновку така. Якщо уряд фінансує зниження податків збільшенням дефіциту бюджету, то через певний час йому доведеться підвищити податки, щоб погашати основну суму боргу і виплачувати проценти. Отож зниження податків, яке фінансують зростанням державного боргу, не зменшує тягаря оподаткування – він просто переміщується в часі. Відповідно до цього підходу сума державного боргу дорівнює сумі майбутніх податків. Для передбачливих споживачів майбутні податки еквівалентні поточним. Тобто фінансування державних видатків за рахунок боргу рівнозначне їх фінансуванню за рахунок податків. Такий погляд називають рівністю Рікардо – на честь відомого економіста, який першим звернув увагу на це явище.

     З рівності Рікардо випливає, що зниження податків, яке фінансують за рахунок  боргу, не змінює обсягу споживання. Домогосподарства економлять приріст використовуваного доходу для сплати в майбутньому вищих податків. Приріст особистих заощаджень дорівнює зниженню державних заощаджень, а національні заощадження залишаються незмінними. Тому скорочення податків не веде до тих наслідків, які випливають із традиційного аналізу.

     Кожну з цих концепцій не можна спростувати, бо дослідження фактів економічної  історії не дає підстав для  однозначного висновку. Отож обидва погляди  на державний борг співіснують.

     2.3 Зовнішня заборгованість і шляхи її оптимізації.

     Зовнішній борг, який є частиною державного боргу, виникає внаслідок того, що для  покриття дефіциту поточного рахунку  платіжного балансу країна змушена  брати позики за кордоном. Цей дефіцит  найчастіше спричиняється тим, що експорт країною товарів і послуг є меншим за її імпорт.

     Дефіцит поточного рахунку фінансують чистим припливом капіталу до країни, по-перше, у формі міжнародних позик  – у МВФ, Світового банку, іноземних  урядів чи комерційних банків. Міжнародні позики збільшують розмір зовнішнього боргу країни. По-друге, цей дефіцит може фінансуватися прямими іноземними інвестиціями, які здебільшого означають ввезення до країни іноземної валюти для створення нових підприємств, що виробляють продукцію. Ці інвестиції не збільшують зовнішньої заборгованості країни. По-третє, дефіцит поточного рахунку може фінансуватися продажем активів країни іноземним інвесторам, що також не збільшує зовнішнього боргу. Нарешті, країна може використовувати свої золотовалютні резерви,                          що також не збільшує її зовнішню заборгованість.

     Зовнішній борг країни виникає внаслідок позик  коштів за кордоном або продажу фінансових активів за кордон. Міжнародні запозичення  дають змогу країні інвестувати  і споживати більше, ніж виробляє національна економіка. Ці запозичення означають, що через певний час країна має повернути основну суму боргу і щорічно сплачувати проценти за позики.

     За  продуктивного використання іноземних  запозичень як інвестицій країна може прискорити своє економічне зростання. І навпаки, нераціональне використання зовнішніх ресурсів загострює проблему повернення боргів.

     До  важливих показників заборгованості країни належать: 1) зовнішній борг як відсоток експорту та відсоток ВВП; 2) сума платежів з обслуговування боргу як відсоток експорту; 3) коефіцієнт обслуговування боргу, тобто відношення суми виплат з обслуговування боргу до величини експорту товарів і послуг; 4) реальний борг на душу населення тощо.

     Якщо  рівень зовнішньої заборгованості дуже великий, інколи виникає криза зовнішньої заборгованості – неспроможність країни-боржника в повному обсязі обслуговувати  свої зовнішні борги, зокрема здійснювати  чергові виплати з боргу. Міжнародним кредиторам відомо, що уряд може відмовитися від виконання своїх боргових зобов'язань. Наприклад, у 1335 р. король Англії Едуард III відмовився погасити свої борги італійським банкірам. У 1982 р. десятки країн, що розвиваються, заявили, що неспроможні платити за свої зовнішні борги, а в 1998 р. те саме зробила Росія. Що вищий рівень зовнішньої заборгованості, то більша спокуса в уряду до невиконання боргових зобов'язань. З підвищенням рівня заборгованості країни міжнародні інвестори, побоюючись можливого дефолту, скорочують надання їй позик.

     Основними причинами кризи зовнішньої заборгованості є такі:

     1) неправильна макроекономічна політика  країн-боржників. Нерідко державний  бюджет цих країн зводиться  з великим дефіцитом, а курс  національної валюти завищений. Такий курс сприяє швидкому зростанню імпорту, що погіршує стан платіжного балансу;

      2) різка зміна кон'юнктури на  світових ринках, що супроводжується  погіршенням умов торгівлі країн-боржників  і зростанням реальних процентних ставок;

     3) наявність стимулів до відмови  від платежів за борг країнами-боржниками. Іноді країна-боржник не має  ліквідних ресурсів для обслуговування  зовнішнього боргу, а інколи  відмова від сплати боргу просто  економічно вигідна країні-боржникові. Існує низка заходів, які можуть уживатися до країн, що відмовляються сплачувати борги.

     Одним із способів розв'язання проблеми невиконання  боргових зобов'язань є використання застави, тобто активів певного  виду, які можуть перейти у власність  кредитора в разі відмови країни-боржника виконувати свої зобов'язання. Крім того, МВФ і Світовий банк намагаються створити нові стимули для збільшення внутрішніх та іноземних інвестицій у країнах-боржниках.

     За  сучасних умов країни-боржники прагнуть полегшити тягар своєї заборгованості через зміну графіка сплати боргу, його реструктуризацію чи полегшення сплати. Зміна графіка сплати боргу означає продовження строку надання кредитів без зміни поточної дисконтованої вартості чергових боргових платежів, що рівнозначне наданню нової позики. Реструктуризація боргу – це зміна строку або умов виплати боргу. Полегшення сплати боргу означає зменшення поточної вартості чергових платежів.

     Переговорний  процес із приводу заборгованості відбувається в межах Паризького клубу, що об'єднує  представників найбільших країн-кредиторів, яким належить більше 50% боргових зобов'язань країн-позичальників. Паризький клуб веде переговори щодо зміни графіків сплати боргу, зниження процентів за обслуговування боргу та щодо його часткового анулювання. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Зовнішній борг України на кінець 1 півріччя 2010 року.

     На  кінець І півріччя 2010 року обсяг  валового зовнішнього боргу України  становив 104,5 млрд. дол. США, що на 1,2 млрд. дол.. США (на 1.2%) більше, ніж на початку  року.

     Зміна заборгованості впродовж півріччя сформувалась під дією наступних факторів:

• За рахунок операцій борг збільшився на 4,5 млрд. дол.. США;
• Курсова різниця, що виникла внаслідок посилення долара США по відношенню до інших валют, зменшила обсяг богру на 2.7 млрд. дол. США;
• Інші зміни (переоцінка списання боргу і т.п.) сприяли зниженню боргу на 0.6 млрд. дол. США.

     Основними чинниками, що зумовили таку динаміку обсягів зовнішньої заборгованості у І півріччя 2010 року, були:

• суттєве накопичення короткострокового боргу інших секторів за кредитами та кредиторською простроченою заборгованістю (на 3.2 млрд. дол. США або на 22.1%) до 17.5 млрд. дол. США;
• залученя нових короткострокових кредитних ресурсів сектором державного управління (на 2 млрд. дол. США);
• системне скорочення довгострокових забов’язань українських банків перед нерезидентами за кредитами та депозитами (на 2.4 млрд. дол. США або на 11.3%).