Державний кредит. Сутність, значення і його характеристика

     Облігації – боргові зобов'язання держави, за якими у встановлені строки повертається борг і виплачується дохід у формі процента чи виграшу. Облігації можуть випускатися на покриття дефіциту бюджету (знеособлені) та під конкретні проекти (цільові). Державні облігації у світовій практиці зазвичай випускаються на довгостроковий період – 10-20 років (іноді на середньостроковий).

     Казначейські  зобов'язання – боргові зобов'язання, що спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту, з виплатою доходів у  формі процента. Як правило, ними оформлюються короткострокові позики (іноді середньострокові – казначейські ноти). Сформований ринок державних цінних паперів справедливо вважається одним з показників високого ступеня економічного розвитку сучасної країни. У світовій історії використання державних цінних паперів відомо значно більше їх форм, ніж передбачено в українському законодавстві.

     Однією  з найперспективніших нині політик  формування структури державного зовнішнього  боргу є вихід на міжнародні ринки  капіталу.

     Значні  обсяги ресурсів, які можна мобілізувати під нижчий процент, ніж на внутрішньому ринку, на середньо- та довгостроковий періоди, дають змогу збільшити ефективність публічних запозичень за рахунок як мінімізації витрат, так і підвищення мобільності системи запозичень та активізації управління боргом ринковими засобами.

     Інструментом  залучення державами коштів на міжнародному ринку капіталів є міжнародні облігації, випущені емітентом у  зарубіжній країні. Це єврооблігації, зарубіжні, глобальні та паралельні облігації.

     Єврооблігації – це облігації, випущені емітентом у іншій країні, деноміновані в євровалюті й розміщені міжнародним синдикатом фінансових установ.

     Зарубіжні облігації – це цінні папери, що випускаються емітентом на зарубіжному  внутрішньому ринку, як правило, деноміновані у валюті зазначеного ринку і розміщуються національним синдикатом країни-кредитора.

     Глобальні облігації – це облігації, що одночасно  розміщуються як на євроринку, так і  на внутрішніх ринках; при цьому  вони вільно обертаються між ринками.

     Паралельні облігації – це позика, що складається з кількох кредитів, які одночасно розміщуються в різних країнах, причому кожна країна-учасниця залучає один або кілька кредитів у національній валюті. Умови випуску цих облігацій максимально стандартизовані й різняться тільки у виключних випадках (випускаються на пред'явника).

     5. За способом первинного розміщення  розрізняють цінні папери, що  розміщуються за допомогою відкритого  продажу, і такі, що розповсюджуються  шляхом індивідуального розміщення.

     У кожному конкретному випадку залежно від намірів держави аукціони для первинного розміщення державних цінних паперів проводяться за різними правилами. Центральний банк або інші фінансово-кредитні інститути є посередниками (агентами) під час відкритого продажу державних цінних паперів на аукціоні, що триває від кількох тижнів до кількох місяців. Умови продажу публікуються заздалегідь.

     У разі індивідуального розміщення облігацій  уряд проводить переговори з великими інвесторами про одержання кредиту  під випуск боргових зобов'язань. На переговорах обговорюються також умови отримання кредиту (строки, обсяг випуску, процентна ставка тощо). Застосовують як приватне, так і публічне розміщення міжнародних

     6. За характером сплати емісії  розрізняють позики з відкладеними, або частковими, і негайними платежами. Емісії з відкладеними, або частковими, платежами – це облігації, при купівлі яких інвестори сплачують тільки певну частину ціни емісії, а решту – через кілька місяців. Це дає змогу емітентам зменшити витрати, оскільки у них з'являється можливість отримати додатковий прибуток при зниженні ставок і/або захистити від девальвації валюту на час між початковими і кінцевими платежами. Популярність цих облігацій залежить від прогнозів руху процентних ставок і валютних курсів. Емісії з негайними платежами – це облігації, всю суму випуску яких емітент одержує одразу.

     7. За виплатою доходу державні  позики можуть бути процентні  (з фіксованою чи плаваючою  ставкою), з нульовим купоном (дисконтні), а також виграшні, процентно-виграшні, безпрограшні, безпроцентні. Під процентною розуміють позику, дохід від якої визначають у певному проценті номіналу кожного цінного папера, сплачують на основі купонів або одноразово при погашенні, без щорічних виплат. При розміщенні дисконтних позик їх купують зі знижкою від номінальної вартості (з дисконтом), а погашають за номіналом. Різниця між ціною купівлі та погашення і є доходом інвестора. Прибуток за виграшними позиками власники цінних паперів одержують при погашенні зобов'язань у формі виграшів, що потрапили в тиражі виграшів. Державні цінні папери, на які не випали виграші, через певний час викуповуються за номіналом. Умовами випуску процентно-виграшних позик передбачається виплата частини доходу за купонами, а іншої – у формі виграшів. Безпрограшні випуски позик гарантують, що протягом терміну дії позики виграш припаде на кожний цінний папір. Безпроцентні позики не передбачають виплату доходу у грошовій формі, вони погашаються у формі надання різноманітних товарів підвищеного попиту.

     У сучасних умовах функціонування ринку державних запозичень найчастіше використовують дві форми виплати доходу – сплата процентів і дисконту (для облігацій з нульовим купоном). Відсотковий платіж встановлюється фіксований або з плаваючим доходом. При використанні державних цінних паперів з плаваючим доходом процентні ставки враховують зміни кон'юнктури ринку: динаміку облікової ставки, рівень дохідності державних цінних паперів та інфляцію.

     8. За характером обігу державні  цінні папери поділяють на  такі, що вільно продаються і  купуються, і такі, власники яких не можуть змінюватися.

     9. За методами розміщення розрізняють  добровільні та примусові позики. Нині в Україні кошти залучаються  на принципах добровільності, вигідності  та гарантованості повернення.

     10. За терміном погашення державні позики бувають коротко-, середньо- та довгостроковими. Законодавство іноземних країн по-різному класифікує строки надання і повернення кредитів. Якщо більшістю визначено короткостроковий термін до одного року, то довгостроковими позиками в Німеччині є цінні папери з періодом 7-30 років, в Англії – понад 15 років, у Франції – 10-30 років, в Україні – понад 5 років.

     11. За типом запозичення державні  позики поділяють на некомерційні  та комерційні. Перші найчастіше  надаються іноземними країнами, міжнародними фінансовими організаціями, які зазвичай позичають на довгостроковий період, на пільгових умовах (відстрочення погашення позики), з порівняно невисокою процентною ставкою за кредитні ресурси. Напрямки та обсяги використання отриманих коштів контролюють кредитори. Умови надання позик можуть включати перелік економічних і політичних вимог до дій країни-позичальника. Комерційні позики (фідуціарні) – це запозичення на зовнішніх ринках капіталу з метою фінансування дефіциту бюджету. Фідуціарна основа передбачає надання іноземними банками позики Україні за рахунок коштів, отриманих від випуску і розміщення серед інвесторів облігацій банку-фідуціарія. Відповідальність за погашення облігацій та сплату відсотків несе держава, що позичає кошти, а не банк-фідуціарій. У вітчизняній практиці фідуціарні позики були номіновані в доларах, дойчмарках та євро, частина зобов'язань вже реструктуризована урядом України. 

     12. За напрямками використання розрізняють  такі кредити:

• на фінансування дефіциту бюджету та погашення державного боргу;
• на підтримку національної валюти і фінансування платіжного балансу;
• на фінансування інвестиційних та інституційних проектів, у тому числі під гарантію уряду;
• на фінансування експорту товарів (робіт, послуг).

     .

     13. За характером погашення заборгованості розрізняють кредити з поверненням одноразово і частинами. Застосовують три варіанти погашення позик: позика погашається рівними частинами протягом кількох років; щоразу наростаючими сумами (застосовується тоді, коли передбачається в перспективі щорічне збільшення доходів держави); сумами, які кожного разу зменшуються (застосовується тоді, коли передбачається, що зменшуватимуться доходи держави чи збільшуватимуться державні видатки).

     14. За зобов'язаннями держави в  погашенні боргу розрізняють  позики з правом дострокового погашення і без цього. Право дострокового погашення дає змогу державі враховувати ситуацію на фінансовому ринку.

     Структура державних запозичень і питання  про те, які саме інструменти слід застосовувати в умовах трансформаційного  періоду, визначається на основі таких чинників:

• мінімізація вартості обслуговування заборгованості з прийняттям інвесторами таких умов;
• стимулювання розвитку фінансових ринків;
• гнучкість при фінансуванні;
• забезпечення прозорості операцій уряду із заборгованістю.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
     

2. Роль  державного кредиту  у формуванні фінансових ресурсів держави.

     2.1 Роль державного кредиту у формуванні державного бюджету.

     Державний кредит відрізняється від банківського. Він, як правило, використовується для  покриття дефіциту державного бюджету, і джерелом його повернення та сплати процентів є доходи бюджету, а не прибутки від вигідних обсягів кредиту.

     За  своєю економічною сутністю державний  кредит – це форма вторинного перерозподілу  валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. Використання державного кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження держави. Їхня доцільність при покритті дефіциту бюджету зумовлена тим, що це має значно менші негативні наслідки для фінансового становища держави, ніж покриття дефіциту за допомогою грошової емісії.

     Існування державного кредиту призводить до появи  державного боргу. Сума його складається  з усіх випущених і непогашених  боргових зобов'язань держави як внутрішніх, так і зовнішніх, включаючи  гарантії за кредитами, що надаються  іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам.

     Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує становище  економіки та фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, тобто податки, то можна стверджувати, що величина боргу – це взяті авансом у населення податки.

     Насамперед  наявність державного боргу не дає  уявлення щодо реального фінансового  становища держави. Державний борг – це складне явище, зумовлене низкою факторів, яке в умовах кожної держави може мати свою специфіку. Якщо нестачу коштів у бюджеті держава покриває за рахунок отриманих позик, то це не можна вважати нормальним явищем. Це свідчення нездорового фінансового становища, при якому виникатиме потреба укладати договори на позики, а в кінцевому підсумку – розраховуватися за боргами за рахунок збільшення податків.

     Нинішні західні вчені переконані, що покриття дефіциту за рахунок державних запозичень не є виправданим. Водночас більшість  дотримується думки, що розмір державного боргу не можна обмежувати, тому що на відміну від приватних господарств і корпорацій, які можуть збанкрутувати, уряд не може стати банкрутом. Одностайною є думка, що в кожній державі розмір державного боргу необхідно пов'язувати з обсягами ВВП, створеного економікою

     На  сьогодні майже кожна держава  має певний розмір заборгованості. Різниця лише в тому, що поряд  із збільшенням боргу не кожна  держава знаходить шляхи для  його своєчасного повернення.

       Взагалі, проблема полягає насамперед не в розмірах державних запозичень, а в їхньому використанні. Заслуговують на увагу наукові висновки про те, що розмір річних державних запозичень завжди повинен дорівнювати обсягові капітальних вкладень в економіку. Залучення додаткових коштів зі світового ринку позикових капіталів має стимулювати економічне зростання держави. Часто кошти, що виділяються міжнародними кредитними інститутами, видаються під певні умови. Виконання цих умов може призвести до формування незахищеного внутрішнього ринку, зростання соціального напруження та інших негативних явищ. Тому в подібних випадках пріоритетними повинні бути економічні інтереси держави. У більшості країн світу величина державного боргу регулюється законодавче.

     2.2 Вплив дефіциту бюджету і державного боргу на національну економіку.

     Передовсім  постає запитання: чи може зростання  державного боргу в певний момент призвести до банкрутства держави? Інакше кажучи, чи може нація збанкрутувати  подібно до приватних одиниць  – підприємств, що перебувають в  одноосібній власності, або корпорацій, коли вони не можуть виконувати свої фінансові зобов'язання? Відповідь однозначна: не може. По-перше, держава має право оподатковувати фізичних і юридичних осіб. Підвищення податків дає змогу державі отримувати додаткові надходження для виплати процентів та основної суми боргу. Тому приватні одиниці можуть збанкрутувати, а держава не може. По-друге, держава має право друкувати гроші та розплачуватися ними за основну суму боргу й сплачувати проценти за борг. По-третє, держава має право рефінансувати борг, тобто випускати нові облігації та використовувати виторг для виплат власникам облігацій, строк оплати яких настав.