Загальна оцінка та прогнозування фінансового стану підприємства

   Рентабельність  власного капіталу дорівнює відношенню чистого прибутку до величини власного капіталу:

   

   де  - коефіцієнт рентабельності власного капіталу;

     ЧП – величина балансового  (чистого) прибутку;

     ВК – величина власного капіталу.

   Основне економічне значення коефіцієнта рентабельності власного капіталу полягає в тому, що він свідчить про частку прибутку у власному капіталі, вкладеному в підприємство його власниками. Можна також сказати, що цей показник свідчить про міру винагороди, яку отримують власники за прийняття на себе ризику, пов’язаного з розміщенням засобів у комерційне підприємство.

   При збільшенні обсягу реалізації підприємства власній капітал повинен збільшуватися як мінімум тими самими темпами, інакше почне збільшуватися заборгованість. Прибутковість власного капіталу також створює передумови для залучення зовнішнього капіталу на вигідних умовах.

   Період  окупності власного капіталу є зворотним до коефіцієнта рентабельності власного капіталу, і його відповідно розраховують так:

   

   де  - тривалість окупності власного капіталу.

   Показники періоду окупності власного капіталу показують час (у роках, кварталах), упродовж якого власники можуть сподіватися на повернення своїх коштів. Однак таке трактування цього показника досить умовне. Це пов’язане з тим, що, по-перше, практика більшості як вітчизняних, так і закордонних підприємств свідчить, що на виплату дивідендів власниками витрачають лише окрему частину прибутку, а, по-друге, при розрахунку тривалості окупності власного капіталу не враховують фактори часу та рівня дисконтних ставок. 

   3) Коефіцієнти структури капіталу 

   Така  група показників характеризує співвідношення двох головних складників активу балансу (необоротних та оборотних активів) і двох головних складників пасиву балансу (власного і залученого капіталу) між собою та відповідно пов’язаних розділів активу і пасиву. Це дає  змогу оцінити як структури активу та пасиву балансу, так і забезпеченість відповідних активів відповідними джерелами фінансування. У разі відхилення цих співвідношень від оптимальних і середньогалузевих можна дійти відповідних висновків щодо фінансового стану підприємства.

   Коефіцієнт  фінансової стабільності дорівнює відношенню власного капіталу до залученого:

   

   де  - коефіцієнт фінансової стабільності;

     ВК – власний капітал;

     ЗК – залучений капітал.

   Нормативне  значення цього коефіцієнта для вітчизняних підприємств дорівнює одиниці. Але, як свідчить досвід багатьох західних компаній, його величина коливається в досить широких межах залежно від галузевої належності підприємства. Більшість західних аналітиків уважають оптимальним значення коефіцієнта фінансової стабільності від 0,5 до 0,7. У вітчизняних сільськогосподарських підприємств останнім часом він перебуває, як правило, в межах від 4 до 6. Це значення є свідченням того, що підприємства ведуть виробничу діяльність майже цілком за рахунок власних ресурсів, які у своїй більшості дуже обмежені. Як наслідок, не закуповують нову техніку, забезпеченість сировиною та матеріальними засобами перебуває на низькому рівні.

   Коефіцієнт  фінансового левериджу – це відношення довгострокових пасивів до власного капіталу:

   

   де  - коефіцієнт фінансового левериджу;

     ДЗ – довгострокова заборгованість.

   Цей коефіцієнт дає змогу оцінити  фінансову стабільність підприємства з точки зору структури джерела  фінансування необоротних активів  і робочого капіталу. Як відомо, власний капітал підприємства та довгострокові зобов’язання є джерелами фінансування саме цих видів активів.

   Уважають, що коефіцієнт фінансового левериджу  не повинен перевищувати одиниці, інакше фінансовий ризик буде значним, і  підприємство може потрапити у залежність від зовнішнього джерела фінансування

   Коефіцієнт  структури довгострокових вкладень найтіснішим чином пов'язаний з попереднім показником і його розраховують як відношення довгострокових зобов’язань до необоротних активів:

   

   де  - коефіцієнт структури довгострокових вкладень;

     НА – необоротні активи.

   Коефіцієнт  структури довгострокових вкладень допомагає оцінити частку зовнішніх  джерел фінансування необоротних активів. На жаль, у більшості вітчизняних підприємств значення коефіцієнта структури довгострокових вкладень дорівнює нулю чи майже дорівнює. Це є свідченням відсутності довгострокових кредитів і позик у підприємства. Як наслідок більшість із них не мають можливостей до оновлення своїх виробничих потужностей та придбання нових технологій виробництва.

   Коефіцієнт  забезпеченості власним  капіталом показує частку власного капіталу в загальному обсязі капіталу підприємства. Він відповідно дорівнює відношення власного капіталу до всього капіталу підприємства:

   

   де  коефіцієнт забезпеченості власним капіталом;

     ВК – власний капітал;

     - загальна величина капіталу підприємства.

   Щодо  оптимального значення цього коефіцієнта  існують різні думки. Багато аналітиків вважають, що він не повинен бути меншим за 0,5 – 0,6. Хоча, наприклад,  у японських компаніях він, як правило, дорівнює 0,2 – 0,3. У більшості вітчизняних сільськогосподарських підприємств значення цього коефіцієнта коливається в межах 0,8 – 0,9, що, безумовно, не є свідченням їхньої фінансової стабільності, а свідчить лише про відсутність зовнішнього фінансування. Таким чином, аналізуючи коефіцієнт забезпеченості власним капіталом, необхідно передусім звертати увагу на наявність економічно виправданих зовнішніх джерел фінансування в пасиві балансу. Якщо підприємство має чіткий бізнес-план, веде агресивну політику, спрямовану на завоювання ринків збуту своєї продукції, розширює виробничі потужності, то величина коефіцієнта забезпеченості власним капіталом навіть 0,2 – 0,3 не свідчить про його критичний фінансовий стан. Тим часом, якщо більшість залученого капіталу являє собою прострочену кредиторську заборгованість та кредити, не сплачені в строк, то і величина забезпеченості власним капіталом 0,8 – 0,9 виявитися занадто низькою.

   Коефіцієнт  співвідношення поточних зобов’язань і  власного капіталу дає змогу порівняти суму короткострокових кредитів, позикових коштів, довгострокових зобов’язань, належних до виплат в поточному році, та кредиторської заборгованості з власним капіталом підприємства. Формула його розрахунку відповідно така:

   

   де  - коефіцієнт співвідношення поточних зобов’язань і власного капіталу;

     ПЗ – поточні зобов’язання.

   Співвідношення  поточних зобов’язань і власного капіталу не повинно перевищувати одиниці, інакше фінансовий стан підприємства буде критичним. З фінансової точки  зору більш сприятливим є низький  рівень співвідношення поточних пасивів  і власного капіталу, оскільки це свідчитиме про нижчу залежність підприємства від короткострокового фінансування.

   Співвідношення  необоротних активів  і власного капіталу. Як і наведенні вище коефіцієнти фінансового левериджу та структури довгострокових вкладень, цей показник дає можливість оцінити загальний фінансовий стан підприємства через співвідношення необоротних активів з джерелами їхнього фінансування. Формула його розрахунку така:

   

   де  - коефіцієнт співвідношення необоротних активів і власного капіталу.

   У практиці західних компаній найбільш поширені значення цього коефіцієнта коливаються в межах від 0,5 – 1,3. Якщо значення зазначеного коефіцієнта перевищує одиницю, це означатиме, що підприємству не вистачає власних коштів для фінансування придбання основних засобів та інших необоротних активів і воно залучає для цього зовнішнє фінансування. При цьому важливо звернути увагу, за рахунок яких зовнішніх джерел фінансується інша частина необоротних активів. Якщо це довгострокові зобов’язання, то це цілком нормальна ситуація. Коли ж джерелом фінансування виступають поточні пасиви, це може бути свідченням критичного фінансового стану підприємства.

   Коефіцієнт  залежності робочого капіталу розраховують діленням довгострокових зобов’язань на величину робочого капіталу:

   

   де  - коефіцієнт залежності робочого капіталу;

     ДЗ – довгострокові зобов’язання.

   Якщо  цей коефіцієнт більше одиниці, це означатиме, що частина довгострокових зобов’язань  іде на фінансування необоротних активів, оскільки останні перевищують власний капітал підприємства. Крім  цього, цей факт буде свідченням залежного позитивного значення величини робочого капіталу від наявності довгострокових зобов’язань, що несе в собі ризик. Співвідношення довгострокових зобов’язань та робочого капіталу може також свідчити про можливість підприємства погасити свою довгострокову заборгованість за рахунок оборотних коштів. Якщо довгострокові зобов’язання відсутні чи величина робочого капіталу має від’ємне значення, розрахунок такого коефіцієнта втрачає логічний сенс.

   Коефіцієнт  ліквідності робочого капіталу розраховують як відношення платіжних засобів до величини робочого капіталу:

   

   де  -  коефіцієнт ліквідності робочого капіталу;

     ПЗБ – платіжні засоби.

   До  платіжних засобів належать готова продукція, дебіторська заборгованість, грошові кошти і поточні фінансові  інвестиції. Нормативним для цього  коефіцієнта вважається значення одиниці. Якщо воно менше, можна твердити, що робочий капітал сформований за рахунок низьколіквідних  оборотних активів. 

   4) Показники ліквідності та платоспроможності 

   Ця  група показників характеризує можливості підприємства вчасно розраховуватися  за своїми поточними зобов’язаннями.

   Коефіцієнт абсолютної ліквідності дає змогу оцінити можливості господарства щодо миттєвого погашення своїх поточних зобов’язань. Його розраховують як відношення грошових коштів і поточних фінансових інвестицій до поточних зобов’язань:

   

   де  - коефіцієнт абсолютної ліквідності;

     ГК – грошові кошти і поточні  фінансові інвестиції;

     ПЗ – поточні зобов’язання.

   Нормативним значенням коефіцієнта абсолютної ліквідності вважають рівень 0,2. Але  це не досить умовна величина. Річ у тім, що значні залишки грошових коштів на рахунках у банку чи касі можуть свідчити неефективну політику щодо їх використання, невдало складенні чи відсутні плани грошових потоків. Підприємству важливо мати наявні грошові кошти на дату відповідних платежів, а не завжди. Тому аналізуючи коефіцієнт абсолютної ліквідності, необхідно звернути увагу на структури поточних зобов’язань. Якщо останні є економічно виправданими, то значення коефіцієнта абсолютної ліквідності, менше за нормативне, не є освідченням проблем у підприємства з погашенням своїх поточних зобов’язань. Коли ж величина цього показника буде більше нормативної, але при цьому в підприємства є значні обсяги невиправданих економічно поточних зобов’язань, це означатиме низьку абсолютну ліквідність підприємства та свідчить про недалекоглядну політику керівництва у сфері розрахунків.

   Коефіцієнт  проміжної ліквідності (як видно із його назви) відображає проміжну ліквідність підприємства. Він дорівнює відношенню грошових коштів, поточних фінансових інвестицій ті дебіторської заборгованості до поточних зобов’язань: