Шахта фащевская оценка вероятности банкротства

 

ЗМІСТ

Вступ

1 Система показників У.Бівера для діагностики банкрутства

2 Оцінка ймовірності  банкрутства на основі статистичних  моделей

2.1 Модель Е.І.Альтмана (двофакторна)

2.2 Модель Е.І.Альтмана (п’ятифакторна)

2.3 Модель Е.І.Альтмана  для підприємств, акції яких не котируються на біржі

2.4 Модель Р.Таффлера і Х.Тішоу

2.5 Модель Р.Ліса

2.6 Модель R (ІДЕА) Давидової – Бєлікова

2.7 Модель Дж.Фулмера  (Fulmer John G)

2.8 Модель Л.В.Спрінгейта (Springate Gordon L.V.)

2.9 Модель Олсона

2.10 Діагностика банкрутства на основі PAS-коефіцієнта

2.11 Модель Казанського державного технічного університету

2.12 Модель М.А.Федотової

2.13 Модель Р.С.Сайфуліна  і Г.Г.Кадикова

2.14 Модель О.П.Зайцевої

2.15 Модель В.В.Ковальова

2.16 Модель В.Вітлинського

2.17 Модель Ж.Конана і М.Голдера

2.18 Модель Аргенті (А-модель)

2.19 Модель Лего (CA-Score)

2.20 Моделі А.В.Колишкіна

3 Визначення ймовірності  банкрутства за допомогою експертних  моделей діагностики банкрутства

4 Визначення ймовірності банкрутства  на основі рейтингових систем оцінки фінансового стану

Висновки

Перелік посилань

 

ВСТУП

 

Банкрутство - це визнана  арбітражним судом нездатність  боржника в повному обсязі задовольняти вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями та (або) виконувати обов'язок щодо сплати інших обов'язкових платежів. Основною ознакою банкрутства є нездатність підприємства забезпечити виконання вимог кредиторів протягом трьох місяців з дня настання термінів платежів. Після закінчення цього терміну кредитори одержують право на звернення до арбітражного суду про визнання підприємства-боржника банкрутом. Банкрутство зумовлено самою сутністю ринкових відносин, які пов'язані з невизначеністю досягнення кінцевих результатів і ризиком втрат. 

Неспроможність суб'єкта господарювання може бути: 

- «Нещасної», не з власної  вини, а внаслідок непередбачених  обставин (стихійні лиха, військові дії, політична нестабільність, криза в країні, загальний спад виробництва, банкрутство боржників та інші зовнішні фактори); 

- «Помилковою» (корисливої) в результаті навмисного приховування власного майна з метою уникнення сплати боргів кредиторам; 

- «Необережної» внаслідок неефективної роботи,  здійснення  ризикованих операцій .

У першому випадку держава повинна надавати допомогу підприємствам щодо виходу з кризової ситуації.

Зловмисне банкрутство кримінально карається. Найбільш поширеним є третій вид банкрутства. «Необережне» банкрутство настає, як правило, поступово. Для того щоб вчасно передбачити і запобігти його, необхідно систематично проводити аналіз фінансового стану, який дозволить виявити його «больові» точки й прийняти конкретні заходи щодо фінансового оздоровлення економіки підприємства. Передумови банкрутства різноманітні - це результат взаємодії численних факторів як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Банкрутство є, як правило, наслідком спільної дії внутрішніх і зовнішніх факторів, зазвичай банкрутство на 1 / 3 пов'язано із зовнішніми і на 2 / 3 - з внутрішніми.

Діагностика банкрутства - це передусім виявлення об'єкта дослідження: показники поточного та перспективного потоків платежів і показники формування чистого грошового потоку по виробничої, інвестиційної і фінансової діяльності підприємства. Не завжди відхилення від формально запропонованих значень коефіцієнтів свідчить про необхідність оголошення підприємства банкрутом. Нерідко ліквідація боржника-банкрута невигідна ні кредиторам, ні державі. З цією метою законом передбачена процедура відновлення платоспроможності підприємства [2]. 

Існує кілька методів  оцінки та діагностики банкрутства підприємства. Жоден з цих методів діагностування не можна вважати досконалим, проте вони дають можливість оцінити ступінь ймовірності банкрутства (дуже висока, висока, можлива, дуже низька). З урахуванням приналежності результату до однієї з цих характеристик переходять до 2-го етапу діагностики - до визначення масштабів кризового стану організації (легка криза, важку кризу, катастрофа). У залежності від масштабів кризового стану організації розробляється антикризовий механізм. Заключний етап діагностики банкрутства - вивчення факторів, що обумовлюють кризовий розвиток організації. Ступінь цього впливу може бути визначена за допомогою одно-або багатофакторних кореляційних моделей. Завершується етап складанням прогнозу найбільш вагається і чутливих негативних чинників, здатних викликати банкрутство організації в перспективі. За підсумками факторного аналізу розробляється антикризовий механізм банкрутства. 

Основне завдання діагностики полягає  в тому, щоб своєчасно розпізнати і забезпечити прийняття таких управлінських рішень, які будуть сприяти зниженню впливу негативних процесів на стан об'єкта. Зміст і результати діагностичних досліджень дозволять зробити висновок, що вони є одним з найбільш універсальних засобів отримання достовірної інформації про стан і відхилень у розвитку досліджуваного об'єкта. Для діагностики ймовірності банкрутства використовується кілька підходів, заснованих на застосуванні: аналізу великої системи критеріїв та ознак; обмеженого кола показників; інтегральних показників. 

На підставі наведеної в постанові  системи критеріїв приймаються рішення: 

- Про визнання структури балансу  незадовільною, а підприємства - неплатоспроможним; 

- Про наявність реальної можливості  підприємства-боржника відновити  свою платоспроможність; 

- Про наявність реальної можливості  втрати платоспроможності підприємства, коли воно найближчим часом не зможе виконати свої зобов'язання перед кредиторами. 

Незадовільна структура балансу - це такий стан майна і зобов'язань боржника, коли за рахунок майна не може бути забезпечено своєчасне виконання зобов'язань перед кредиторами через недостатньої ліквідності майна боржника. При цьому загальна вартість майна може дорівнювати загальній сумі зобов'язань боржника або перевищувати її. Незадовільна структура балансу організації служить підставою для визнання її неплатоспроможною. 

Основними причинами виникнення стану  банкрутства є наступні. 

1. Об'єктивні причини, що створюють  умови господарювання: 

- Недосконалість фінансової, грошової, кредитної, податкової систем, нормативної і законодавчої бази реформування економіки; 

- Досить високий рівень інфляції. 

2. Суб'єктивні причини, пов'язані безпосередньо до господарювання: 

- Невміння передбачити банкрутство  і уникнути його в майбутньому; 

- Зниження обсягів продажів  через поганий вивчення попиту, відсутність збутової мережі та реклами; 

- Зниження обсягу виробництва; 

- Зниження якості та ціни  продукції; 

- Наближення цін на деякі  види продукції до цін на  аналогічні, але більш високоякісні імпортні види; 

- Невиправдано високі витрати; 

- Низька рентабельність продукції; 

- Занадто великий цикл виробництва; 

- Великі борги, взаємні неплатежі; 

- Невміння керівників старої школи управління пристосуватися до жорстких реальностей формування ринку, проявляти підприємливість у налагодженні випуску продукції, що користується підвищеним попитом, вибирати ефективну фінансову, цінову та інвестиційну політику; 

- Розбалансованість економічного  механізму відтворення  капіталу  організації. 

Головною метою створення і  приведення в дію системи антикризового управління на підприємстві є проведення його структурної перебудови відповідно до потреб ринку. Ця мета розгортається в ієрархічну послідовність цілей і завдань. Головна мета реалізується через систему основних цілей антикризового управління, до яких відносяться: 

- Запобігання банкрутства підприємства і його соціальних наслідків; 

- Проведення санаційних заходів; 

- Ліквідація неперспективного  і не володіє реальними можливостями  для відновлення платоспроможності  підприємства. 

Система антикризового управління на підприємстві є складовим елементом управління підприємством і включає в себе забезпечує і функціональну частини. Першу складають підсистеми організаційного, методичного, нормативного та правового забезпечення. Функціональна частина об'єднує функції управліннякризовими ситуаціями і являє собою комплекс економічних і організаційних методів, що забезпечують рішення задач діагностики фінансового стану підприємства, контролю і своєчасного попередження і запобігання наближаються кризових ситуацій, фінансового оздоровлення та подолання стану неплатоспроможності. 

Основними завданнями процесу  діагностики кризових ситуацій та стану банкрутства є: 

- Аналіз фінансового стану підприємства та його прогноз на майбутній період; 

- Своєчасне виявлення  причин та основних чинників, що сприяють розвитку кризових ситуацій; 

- Моніторинг зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства і прогноз її розвитку; 

- Виявлення раніше  непомітних ознак прийдешнього  неблагополуччя підприємства. 

Таким чином, тільки комплексний аналіз кількох показників (особливо, якщо їх порівнювати за ряд років з показниками інших підприємств, близьких до даного за характером виробленої продукції або надання послуг, застосовуваним технологіям) може своєчасно вказати на негативні тенденції і можливе погіршення становища підприємства. 

 

1 Система показників У.Бівера  для діагностики банкрутства

 

Відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутство  -  визнана господарським судом  неспроможність боржника  відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані cудом  вимоги  кредиторів  не   інакше   як   через застосування ліквідаційної процедури. [1]

Зарубіжний досвід показує, що спрогнозувати банкрутство можна за 1,5—2 роки до появи його очевидних ознак. У світі існує велика кількість методів і прийомів здійснення такого прогнозування, але найбільш часто застосовуваним на практиці є дискримінантний аналіз.

Під дискримінантним  аналізом здебільшого розуміють  комплекс методів математичної статистики, за допомогою якого здійснюється класифікація досліджуваних одиниць (підприємств) залежно від значень обраної сукупності показників відповідно до побудованої метричної шкали. Така шкала будується на основі емпіричного дослідження фінансових показників великої кількості підприємств, одні з яких опинились у фінансовій кризі, а інші успішно продовжують свою діяльність.

У процесі аналізу  підбирається певна система показників, дослідивши значення яких, можна віднести підприємство до того чи іншого класу та з високим рівнем ймовірності спрогнозувати його майбутній фінансовий стан. У теорії і практиці здебільшого розрізняють однофакторний та багатофакторний дискримінантний аналіз. [4]

Однофакторний аналіз являє  собою відособлене дослідження  окремих показників (які є складовою  певної системи показників) та класифікацію підприємств за принципом дихотомії. Така класифікація являє собою поділ досліджуваної сукупності підприємств на дві підсукупності залежно від значення обраного показника. Таким чином до категорії «хворих» чи «здорових» підприємства відносять в розрізі окремих показників відповідно до емпірично побудованої шкали граничних значень досліджуваного показника.

Для отримання узагальнюючого результату про якість фінансового  стану підприємства аналізуються всі  включені в спеціально підібрану  систему показники у відповідності до їх граничних значень. Одною з найвідоміших моделей однофакторного дискримінантного аналізу є система показників В.Бівера.

Американський економіст  В. Бівер в основу своїх досліджень поклав 30 найчастіше використовуваних у фінансовому аналізі показників. За ознакою однорідності вони були згруповані в шість груп. З кожної групи Бівер вибрав по одному найтиповішому показнику, які й склали його систему прогнозування.

З використанням матеріалів аналізу 79 фінансово неспроможних і  такого ж числа фінансово спроможних підприємств Бівер розробив шкалу граничних значень для кожного з таких показників стосовно американських підприємств. Нормативні значення показників У. Бівера розподілені на три групи: для стійких компаній, за 5 років до банкрутства та за 1 рік до банкрутства (Табл.1.1).

Таблиця 1.1 – Система показників діагностики банкрутства підприємств за У.Бівером

Показник	Розрахунок показника	Значення показників
		Стійка компанія	За 5р. до банкрутства	За 1р. до банкрутства
Коефіцієнт Бівера	(Чистий прибуток –  Амортизація) / Зобов’язання	0,4 – 0,45	0,17	- 0,15
Рентабельність активів	(Чистий прибуток / Активи)100	6 – 8	4	- 22
Коефіцієнт фінансової залежності	Зобов’язання / Активи	≥ 0,37	≥ 0,50	≥ 0,80
Частка власних оборотних коштів в активах	Власний оборотний капітал / Активи	0,4	≥ 0,3	0,06
Коефіцієнт покриття	Оборотні активи / Короткострокові зобов’язання	≥ 3,2	≥ 2	≥ 1