Організація управлінського обліку за системою "СТАНДАРТ-КОСТ"

 
            При можливості кожен з цих рахунків може бути розчленований на більш дрібні аналітичні рахунки. 
            Головне в стандарт-кост - контроль за найточнішим виявленням відхилень від встановлених стандартів витрат, що сприяє вдосконаленню і самих стандартів витрат. При відсутності ж такого контролю застосування стандарт-коста матиме умовний характер і не дасть належного ефекту. 
Принципи цієї системи є універсальними, тому їх застосування доцільне при будь-якому методі обліку витрат і способі калькулювання собівартості продукції. 
           Разом з тим цій системі притаманні і недоліки. На практиці дуже важко скласти стандарти згідно з технологічною картою виробництва. Зміна цін, викликане конкурентною боротьбою за ринки збуту товарів, а також інфляцією, ускладнює обчислення вартості залишків готових виробів на складі і незавершеного виробництва. Стандарти можна встановлювати не на всі виробничі витрати, у зв'язку з чим на місцях завжди послаблюється контроль за ними. Більше того, при виконанні виробничої компанією великої кількості різних за характером і типом замовлень за порівняно короткий час обчислювати стандарт на кожне замовлення практично неможливо. У таких випадках замість науково обґрунтованих стандартів на кожен виріб встановлюють середню вартість, яка є базисом для визначення цін на виріб. 
Незважаючи на ці недоліки, керівники фірм і компаній використовують систему обліку стандарт-кост як потужний інструмент контролю за витратами виробництва і калькулювання собівартості продукції, а також для управління, планування та прийняття необхідних рішень. 
 
                       1.3 Характеристика вітчизняної системи нормативного

                                           обліку виробництва 
 
            У теорію вітчизняного обліку система стандарт-кост увійшла в 1933 р. у зв'язку з опублікуванням перекладу книги Ч. Гаррісона "Стандарт-кост". У вийшла роком пізніше книзі іншого американського економіста Т. Дауні "Стандарт-кост в системному обліку" розглядався спрощений варіант цієї системи, викладалися методи і техніка бухгалтерських проводок в стабільній оцінці і з подальшим коректуванням їх для приведення результатів обліку до фактичного рівня, т.е . пропонувалася система обліку виробничих витрат, що використовує принцип відхилень і поправочних коефіцієнтів лише у підсумкових цифрах, щоб виразніше відокремити витрати, зумовлені виробничою діяльністю підприємства, від всіх інших. Пропонована ним система обліку передбачала наявність попередньої калькуляції, але не потребувала вирішення детальних питань організації виробництва, які піднімалися Ч. Гаррісоном. 
            У 1931 р. Інститут техніки управління зробив детальне вивчення можливих шляхів реалізації і практичного застосування системи стандарт-кост. Великий внесок у вирішення цього питання внесли Є.Г. Ліберман, М.X. Жебрак, представивши дану систему в модифікованому вигляді як нормативний метод обліку витрат. Подальший розвиток цей метод отримав завдяки працям вітчизняних вчених-економістів А.Ф. Аксененко, І.А. Безруких, А.А. Додонова, В.Б. Івашкевича, Н.П. Кондракова, А.Ш. Маргуліса, І.С. Новодворського, В.Ф. Палія, В.І. Петрової, С.С. Сатубалдина, А.Д. Шеремета та інших. 
            Вивчення обох систем обліку дозволяє зробити висновок, що між ними багато спільного. Так, загальними принципами для обох систем обліку є: 
- Попереднє (до початку звітного періоду) складання нормативних калькуляцій на основі встановлених норм (стандартів) витрат ресурсів за окремими статтями витрат; 
- Систематичне узагальнення і аналіз відхилень, що виникли з метою використання інформації для усунення негативних явищ у виробничому процесі та управління витратами; 
- Універсальність і можливість застосування при будь-якому методі обліку витрат і способі калькулювання собівартості продукції. 
           Однак між цими системами обліку, поряд із загальними, основоположними принципами, є також відмінності, які полягають у тому, що, при системі обліку стандарт-кост, на відміну від вітчизняної системи нормативного обліку, відокремлений облік змін самих норм витрат не ведеться. Попередньо обчислені норми витрат розглядаються як твердо встановлені ставки з тим, щоб привести фактичні витрати у відповідність зі стандартами шляхом вмілого керівництва виробництвом. При виникненні відхилень стандартні норми не змінюють. Вони залишаються відносно постійними на весь встановлений період, за винятком серйозних змін, викликаних новими економічними умовами. При цій системі стандартні витрати списуються безпосередньо на рахунки виробництва. Відхилення ж між дійсними і передбачуваними витратами, що виникають у кожному звітному періоді, протягом року на відміну від вітчизняного нормативного обліку можуть накопичуватися на окремих рахунках відхилень і повністю списуватися не так на витрати виробництва, а безпосередньо на фінансові результати підприємства. Крім того, на відміну від стандарт-коста вітчизняна система нормативного обліку зосереджена на виробництві і не орієнтована на процес реалізації, що утруднює розробку та обгрунтування продажних цін на вироби.

1.4. Класифікація методів обліку витрат: метод фактичних витрат, директ - костингу, стандарт – косту, нормативного методу

 

Під методом обліку витрат слід розуміти сукупність засобів відображення, групування та систематизації даних про витрати, що забезпечують досягнення визначеної мети, вирішення конкретного завдання.

Важливою рисою систем управлінського обліку є оперативність обліку витрат.

Виділяють облік фактичних (для складання звітної калькуляції) і нормативних витрат (передбачає складання нормативної, планової чи кошторисної калькуляції).

Взагалі, методи обліку витрат на виробництво повинні бути гнучкими, простими у використанні і дозволяти в оперативному порядку отримати необхідну інформацію. При цьому оперативність інформації значно важливіша від точності.

Суть методу обліку фактичних витрат полягає у послідовному накопиченні даних про фактичні виробничі витрати без відображення в обліку даних про їх величину за діючими нормами.

Цей метод, як правило, є традиційним  та найбільш поширеним на вітчизняних  підприємствах.

Облік фактичних витрат на виробництві будується на наступних принципах: повне та документально оформлене відображення прямих витрат на виробництво в системі рахунків бухгалтерського управлінського обліку; облікова реєстрація їх в період виникнення в процесі виробництва; локалізація витрат за видами виробництв, характером витрат, місцями виникнення, об’єктами обліку та носіями витрат; віднесення фактичних виробничих витрат на об’єкти їх обліку та калькулювання; порівняння фактичних показників з плановими.

Застосування цього методу дозволяє визначити фактичну собівартість. Проте він має ряд недоліків: виключає можливість оперативного контролю за використанням ресурсів, виявлення  та усунення причин перевитрат та недоліків  в організації виробництва, порушень технологічних процесів, пошуку та мобілізації внутрішніх виробничих резервів. Саме це визначає обмеженість використання даного варіанту обліку для прийняття управлінських рішень, здійснення оперативного управлінського контролю. Тому найбільш прогресивними виявляються варіанти обліку нормативних витрат, особливо в умовах ринкових відносин та конкуренції.

Своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий при такій організації і методології обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і отримання економії засобів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й щоденно в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод, який застосовується в різних галузях промисловості.

 

Директ - костинг (калькулювання змінних витрат) – система обчислення собівартості тільки на основі прямих (змінних) виробничих витрат.

Метод директ - костинг базується на тому, що всі витрати поділяються на прямі та непрямі. Прямі витрати безпосередньо відносяться на той чи інший вид виробу. Непрямі витрати є накладними по відношенню до виробу.

Сформулюємо основні ознаки директ-костингу:

- Собівартість калькулюється  тільки на основі прямих змінних виробничих витрат; решта витрат – постійних виробничих і невиробничих покривається за рахунок загального доходу фірми;

- Управлінський і фінансовий  облік інтегровані;

- В процесі калькулювання  визначається маржинальний дохід.

Виробнича собівартість виготовленої та реалізованої продукції формується лише зі змінних виробничих витрат, що знаходяться у прямій залежності від технологічного процесу та організації виробництва. За способом віднесення на собівартість продукції вони в основному є прямими, тому легко піддаються нормуванню на одиницю продукції, що випускається.

За змінними витратами  оцінюються також залишки готової  продукції на складах на початок  і кінець звітного періоду, а також  незавершене виробництво.

Постійні витрати не пов’язані безпосередньо з виробничим процесом і тому не включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг). Ці витрати збираються на окремому рахунку і по закінченні звітного періоду повністю (без розподілу за видами продукції) списуються на зменшення прибутку від реалізації продукції, що отримана в даному звітному періоді.

Інтеграція управлінського і фінансового обліку полягає в тому, що записи на рахунках управлінського і фінансового обліку об’єднуються в загальну систему, тому всі внутрішні операції управлінського обліку відображаються в Головній книзі. Внутрішні звіти про виробничі витрати і звіти про прибутки та збитки регулярно надаються керівництву у вигляді залежності “ витрати – обсяг – прибуток ”.

Інтеграцію управлінського обліку іноді називають моністичною системою. Проте, ця система має певні недоліки: по-перше, характер і мета управлінського та фінансового обліку настільки різні, що об’єднувати їх недоцільно, адже в основу їх поділу покладено збереження комерційної таємниці; по-друге, моністична система ведення обліку більш об’ємна і складна, що обумовлено кількістю статей, пов’язаних з внутрішніми операціями. Звісно, що ці недоліки роблять всю систему дорогою, а також негнучкою, непрактичною.

В Плані рахунків України  облік витрат та результатів передбачає застосування на практиці основної ідеї директ-костингу – розподіл загальних витрат за ознакою їх взаємозв’язку з виробництвом і калькулювання на цій основі неповної (обмеженої) собівартості за носіями витрат.

Всі витрати звітного періоду  в українському Плані рахунків поділені на виробничі, обумовлені здійсненням  виробничого процесу, і періодичні, більше пов’язані з тривалістю звітного періоду. Прямі виробничі витрати обліковуються по дебету рахунку 23 “ Виробництво ”, непрямі виробничі витрати – по дебету рахунку 91 “ Загальновиробничі витрати ” з кредиту рахунків виробничих та фінансових ресурсів. В кінці звітного періоду в розрахунок собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг), крім прямих виробничих витрат, включаються й непрямі виробничі витрати, які обліковувались протягом звітного періоду на рахунку 91 “ Загальновиробничі витрати ”, що відображається записом по дебету рахунків 23 “ Виробництво ” і кредиту рахунку 91 “ Загальновиробничі витрати ”. Періодичні ж витрати, які збиралися на рахунках 92 “ Адміністративні витрати ”, 93 “ Витрати на збут ”, 94 “ Інші операційні витрати ” та ін. за цим варіантом не включаються до собівартості об’єктів калькулювання, а списуються в кінці звітного періоду на рахунок 79 “ Фінансові результати  ”.

Для забезпечення аналітичних  розрахунків необхідно вести  окремий облік змінних та постійних витрат з підрахунком маржинального доходу за виробами.

Маржинальний  дохід (брутто-прибуток) – різниця між доходом від реалізації продукції та змінними витратами.

На підприємстві, при використанні системи директ-костинг, розраховується маржинальний дохід як по виробах, так і по підприємству в цілому. Він дозволяє краще обліковувати вироби з високою рентабельністю, щоб переходити в основному на їх випуск, оскільки різниця між ціною продажу та сумою змінних витрат не зникає в результаті списання постійних непрямих витрат на собівартість конкретних виробів.

За рахунок скорочення статей собівартості спрощується її нормування, облік, контроль, покращується облік та контроль умовно-постійних, накладних витрат, оскільки їх сума за даний конкретний період висвітлюється в звіті про прибутки та збитки окремим рядком, що наглядно демонструє їх вплив на величину прибутку підприємства.

З маржинального доходу покриваються загальні постійні витрати (в тому числі комерційні та адміністративні).

Маржинальний дохід відображає внесок сегменту (продукту, підрозділу тощо) у покриття постійних витрат та формування прибутку, тому його можна розрахувати за формулою:

Маржинальний дохід = Постійні витрати + Прибуток

Система директ-костингу дозволяє здійснювати оперативний контроль за постійними витратами, ніж це можливо  при системі повного розподілу витрат, оскільки в процесі контролю за собівартістю продукції використовуються стандартні витрати або гнучкі бюджети.

Система директ-костингу має  ряд переваг перед системою повного  розподілу витрат, основні з яких наступні:

Маржинальний дохід, отриманий  з її допомогою характеризує суму покриття по конкретних видах продукції, що дає можливість відібрати вироби з найбільшою рентабельністю та впроваджувати їх у виробництво

Сприяє спрощенню нормування, обліку та контролю за рахунок скорочення статей витрат.

Підкреслюється вплив постійних витрат на прибуток, оскільки загальна сума цих витрат за даний період відображається у звіті про прибутки та збитки

Дані про собівартість, обсяг, прибутки, необхідні для цілей  планування прибутку, завжди можна  отримати з регулярної звітності.

Прибуток за певний період не змінюється під впливом постійних накладних витрат при зміні залишків запасів.

Звіти про витрати виробництва  і доходи, складені за системою директ-костингу, більшою мірою відповідають інтересам  керівництва фірми, ніж ті, які складені за системою розподілу витрат між виробами.

Директ-костинг об’єднує такі ефективні засоби контролю, як стандарт-кост і гнучкі бюджети.

На основі даних обліку сум покриття можливо приймати різноманітні оперативні рішення по управлінню підприємством: для досягнення ефективної політики цін, для визначення меж, до яких можливо зменшувати ціни залежно від ринкових чинників; з метою оптимізації асортименту випуску продукції; для встановлення доцільності прийняття додаткового замовлення за цінами нижче звичайних; для визначення оптимального розміру партії або серії деталей; з метою оптимізації завантаження виробничих потужностей.

Орієнтує облік на кінцевий результат, що досягається шляхом розрахунку сум покриття (маржинального прибутку) за кожним напрямом діяльності і в цілому по підприємству.

Дозволяє визначити суми покриття в розрізі груп виробів, центрів відповідальності, покупців, зон реалізації.

Проте система директ-костинг  не позбавлена певних недоліків:

Основні труднощі полягають  у відокремленні постійних витрат. Значна частина на півзмінних витрат може розподілятись по-різному залежно від методу, який використовується, а це, в свою чергу, буде позначатися на результатах.

Для потреб довгострокового  планування та інших потреб управління необхідно паралельно розподіляти  постійні накладні витрати в позасистемному порядку.

При переході від системи повного розподілу витрат до системи директ-костингу виникають серйозні проблеми у визначенні суми податку на прибуток.